Справа №752/7815/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4056/2025 Доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
29 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року, -
Даною ухвалою суду продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб до 02.06.2025 включно із можливістю внесення застави у порядку та розмірі, визначеному в ухвалі слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_8 від 07.02.2025.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд врахував обставини кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_9 , ступінь їх тяжкості та кваліфікацію. Суд зазначив, що продовжують існувати ризикипереховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення. Зокрема суд враховув, що ОСОБА_9 неодноразово був засуджений за вчинення умисних злочинів проти власності та відбував покарання реально.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період доби з 24 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв. ранку, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Зазначає, що заявлені стороною обвинувачення ризики є безпідставними, а висновки викладені в ухвалі суду не відповідають обставинам кримінального провадження, оскільки судом не взято до уваги, що обвинувачений надав викриваючі показання відносно себе та іншого учасника кримінального провадження, співпрацював з органами досудового розслідування, до обвинуваченого раніше не обирались запобіжні заходи з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Вказує, що у разі обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, останній матиме можливість працевлаштуватись на роботу та стати на шлях виправлення.
Крім того, захисник подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначає, що під час проголошення ухвали суду першої інстанції був відсутній, у зв'язку з перебуванням в іншому судовому засіданні, ухвалу суду отримав на електронну адресу 18.04.2025 року, у зв'язку з чим строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на відсутність клопотань сторін кримінального провадження про розгляд апеляційної скарги за їх участі, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
З метою дотримання права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, суд апеляційної інстанції вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду адвокату ОСОБА_6 слід поновити.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, з оскаржуваної ухвали суду вбачається, що підставами для продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може: переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Також місцевим судом, на виконання вимог ст. 178 КПК України, було враховано тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово був засуджений за вчинення умисних злочинів проти власності та відбував покарання реально, не має сталих соціальних зв'язків та підтвердженого місця проживання в м. Києві.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту у певний період доби, як про це просить захисник, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні ризики неправомірної поведінки є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з ухвали суду першої інстанції вбачається, що при обранні такого ОСОБА_7 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Крім того, обвинувачений неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти власності, отже цілком усвідомлює наслідки кримінального провадження, а тому заявлені органом досудового розслідування ризики переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення є цілком реальними та обґрунтованими.
Разом з тим, посилання захисника на те, що обвинувачений надав викриваючі показання відносно себе та іншого учасника кримінального провадження, співпрацював з органами досудового розслідування, до обвинуваченого раніше не обирались запобіжні заходи з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України не є підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, враховуючи висунуте обвинувачення та самі обставини інкримінованихзлочинів, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Обставини про бажання обвинуваченого працювати та стати на шлях виправлення, на думку колегії суддів, не є визначальними обставинами, які давали б можливість змінити запобіжний захід.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Водночас, ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання обвинуваченому розміру застави, який перевищував його наявні активи та поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, шкоду, завдану кримінальним правопорушенням та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
На думку апеляційного суду, з урахуванням майнового стану та репутації обвинуваченого, суспільної небезпеки інкримінованих злочинів, застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Поновити захиснику ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року щодо ОСОБА_10 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Суддя Суддя