21 квітня 2025 рокуСправа №160/4964/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/4964/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
14 лютого 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), які полягають в оподаткуванні грошового забезпечення ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з моменту набрання чинності Законом України №2308-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану», з 09.07.2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого з 09.07.2022 за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо оподаткування грошового забезпечення позивача військовим збором.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/4964/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі №160/4964/25 задоволено. Визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/4964/25. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4964/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
05 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що стосовно утримання військового збору з доходів Позивача за період з 09.07.2022 коли набрав чинності Закон України №2308-IX, до 24.03.2023 року коли постанова Кабінету Міністрів України №244 від 17.03.2023 набрала чинності, то у вказаний період відповідач діяв у межах діючого законодавства та користувався чинною Постановою №244 починаючи з 24.03.2023 року яка є обов'язковою для застосування, оскільки іншої до вказаної дати не існувало. Згідно з статтею 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Отже діючи у рамках діючого законодавства відповідач, починаючи з 27.02.2022 року по 24.03.2023 року здійснював відрахування військового збору з усіх доходів позивача, а з 24.03.2023 року відрахування військового збору здійснювалось лише з доходу отриманого позивачем за період коли останній не брав безпосередню участь в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації (пояснювальна записка ТВО начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 додається).
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Наказом відповідача від 27.02.2022 року №32 позивача зараховано на всі види забезпечення у відповідача, визнано призначеним на посаду.
Наказом відповідача від 11.11.2024 року №351 позивача з 11.11.2024 року виключено зі всіх видів забезпечення.
Згідно записки відповідача від 05.03.2025 року з 27.02.2022 року по 24.03.2023 року здійснювалось відрахування військового збору з усіх доходів відповідача. З 24.03.2023 року відрахування здійснювалось лише за періоди, коли позивач не брав безпосередню участь у здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Вважаючи протиправним утримання відповідачем військового збору, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» віл 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Підпунктами 1.1-1.5. п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу
Згідно відповідних положень п. 162.1. ст. 162, ст. 163, 168, 171 Податкового кодексу України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, податковий агент.
Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до відповідного бюджету або розрахункового документа на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу.
Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Згідно абз. 1, 2 пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пунктах 3 і 4 пункту 170.13-1 статті 170 цього Кодексу.
Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС).
Цей підпункт п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України первинно (для спірних правовідносин) мав три абзаци, згідно змісту третього порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас, 09.07.2022 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану» від 19.06.2022 року №2308-IX (далі - Закон №2308-IX). Цим законом підпункт пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України доповнено абзацем, що йде після другого абзацу, згідно якого:
У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.
В свою чергу третій абзац (підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України) став четвертим. Відповідно, це правило поведінки почало поширюватись на другий та третій абзац пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року №1161 (далі - Порядок).
Зміни в Порядок, які відповідали змінам до Податкового кодексу України, внесеним Закон №2308-IX, були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2023 року №244 (далі - Постанова №244), яка набрала чинності 24.03.2023 року.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу на те, що Законом №2308-IX створено норму матеріально-правового характеру, в той час як зміни до Порядку згідно постанови мали виключно процедурний характер.
Правозастосування, за змістом якого особа в підсумку повністю позбавляється матеріального права через відсутність порядку його реалізації, є протиправним, оскільки зводиться до позбавлення права в зв'язку з обставинами щодо його реалізації, які апріорі не можуть зумовлювати позбавлення права як такого.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №812/942/17.
Зміст законодавчої пільги, запровадженої Законом №2308-IX, зводився до звільнення від оподаткування військовим збором військовослужбовців «на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». При цьому йдеться про все грошове забезпечення за цей період (не лише додаткову винагороду за відповідну безпосередню участь).
Отже, до позивача має бути застосовано таку пільгу стосовно відповідних періодів.
В тексті позовної заяви (абзац 2) позивач зазначав, що відповідач протиправно утримував з нього військовий збір протягом всього періоду служби (з 27.02.2022 року по 11.11.2024 року). В іншій частині позовної заяви (стор. 7, абз. 6-7) позивач виокремлював саме період з 09.07.2022 року по 17.03.2022 року. У позовних вимогах позивач просив про захист права саме за час здійснення заходів із забезпечення безпеки і оборони з 09.07.2022 року.
Для забезпечення правової визначеності суд розглядає спірні правовідносини за весь період проходження позивачем військової служби (з 27.02.2022 року по 11.11.2024 року).
Суд констатує, що право на пільгу виникло в зв'язку з набранням чинності Законом №2308-IX, що мало місце з 09.07.2022 року. Цей нормативно-правовий акт в силу положень ст. 58 Конституції України не мав зворотної дії.
Отже, підстави для застосування спірної пільги за період з 27.02.2022 року по 08.07.2022 року відсутні.
В період існування норми матеріального права, якою запроваджено відповідну пільгу згідно Закону №2308-IX, однак до створення процедурної норми щодо її реалізації згідно Постанови №244, суд констатує наявність у позивача права на спірну пільгу з вищевикладених підстав. Такий період розпочато з 09.07.2022 року і завершено 23.03.2023 року. Суд зауважує, що позивач безпідставно обмежував період датою 17.03.2023 року, оскільки постанова №244 була опублікована, а тому набрала законної сили, лише 24.03.2023 року.
В період існування і норми матеріального права, і процедурної норми (з 24.03.2023 року) і до дати звільнення позивача (11.11.2024 року) позивач також має право на відповідну пільгу, що відповідачем не заперечувалось.
Визначаючи обсяг порушеного права позивача суд звертається до записки відповідача від 05.03.2025 року, згідно якої військовий збір утримувався з усіх доходів (тобто, і під час безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації) лише в період з 27.02.2022 року по 24.03.2023 року.
Первинно слід зауважити, що відсутність процедурної норми тривала по 23.03.2024 року, оскільки з 24.03.2023 року набрала чинність Постанова №244, якою було запроваджено відповідну процедуру. Суд оцінює цю обставину в контексті наступного абзацу цієї ж довідки, згідно якої з 24.03.2023 року відповідач застосовував відповідну пільгу. Відповідно, в першому абзаці на сторінці другій записки наявна описка щодо кінцевої дати періоду незастосування пільги («по 24.03.2023 року» замість «по 23.03.2023 року»).
Щодо періоду з 24.03.2023 року суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
Судом на підставі наданих сторонами доказів встановлено факт порушення прав позивача в період з 09.07.2022 року по 23.03.2023 року. Доказів порушення права позивача в наступному (з 24.03.2023 року) сторонами не надано, а судом не встановлено.
Вказане має значення для визначення кінцевої дати захисту прав позивача, який заявив вимоги «з 09.07.2022 року», однак без кінцевої дати.
Отже, в період з 09.07.2022 року по 23.03.2023 року відповідач протиправно утримував з грошового забезпечення позивача за періоди безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Такі періоди визначено у відповідній довідці відповідача від 11.11.2024 року №3323, наданій позивачем. В межах періоду з 09.07.2022 року по 23.03.2023 року наявні наступні періоди фактичного порушення прав позивача:
1) з 09.07.2022 року по 12.10.2022 року;
2) 27.10.2022 року.
Отже, в ці періоди позивач мав право на застосування до нього пільги згідно Закону №2308-IX, що відповідачем протиправно застосована не була.
Подібне правозастосування здійснене Першим апеляційним адміністративним судом у постановах від 21.04.2025 року у справі №200/8510/24, від 06.02.2025 року у справі №360/980/24, від 12.12.2024 року у справі №200/4565/24, П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 27.03.2025 року у справі №420/25416/24, від 24.09.2024 року у справі № 400/5270/24.
Відповідач в контексті обсягу наданих карток особового рахунку звертав увагу, що перебував на фінансовому забезпеченні різних суб'єктів. Суд зазначає, що ця обставина не впливає на розгляд даної справи, оскільки зміст п. 1.5. Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280, свідчить, що вплив на права позивача передусім здійснювався діями саме відповідача, від якого в повному обсязі залежало застосування або незастосування до позивача відповідної пільги.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо оподаткуванню військовим збором доходу у вигляді грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 09.07.2022 року по 12.10.2022 року, 27.10.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді військового збору, утриманого при виплаті доходу у вигляді грошового забезпечення за періоди з 09.07.2022 року по 12.10.2022 року, 27.10.2022 року.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко