30 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13714/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати поточної індексації грошового забезпечення за період служби з 17.08.2015 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця для обрахування індексації; зобов'язання нарахувати та виплатити поточну індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2015 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно з “Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби; зобов'язання здійснити нарахування та виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби;
визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати фіксованої індексації - різниці грошового забезпечення за період проходження служби з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 розрахованої відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язання здійснити нарахування та виплатити фіксовану індексацію різницю грошового забезпечення, за період проходження служби з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021, розрахувавши її відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період проходження військової служби з 30.01.2020 по 20.06.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: з 30.01.2020 по 31.12.2020 - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; з 01.01.2021 по 20.06.2021 - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704: за період проходження позивачем військової служби з 30.01.2020 по 31.12.2020 - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; за період проходження позивачем військової служби з 01.01.2021 по 20.06.2021 - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2021 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати під час звільнення згідно наказу №188 від 17.08.2018 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, всього 56 діб; зобов'язання провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, всього за 56 діб;
визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020- 2021 роки), з неврахуванням при визначенні її розміру посадового окладу (ПО) і окладу за військовим званням (ОВЗ), а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років (НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020- 2021 роки), з врахуванням при визначенні її розміру посадового окладу (ПО) і окладу за військовим званням (ОВЗ), а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років (НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт враховуючи раніше виплачені суми, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 17.08.2015 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 проходив військову службу в Збройних силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №122 від 18.06.2021 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та з 20.06.2021 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , позивачу не була нарахована та виплачена ні поточна (за період служби з 17.08.2015 по 28.02.2018), ні фіксована (за період служби з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021) індексація грошового забезпечення у належному розмірі.
На звернення представника позивача щодо сприяння у виплаті індексації грошового забезпечення, відповідач листом від 11.09.2024 за вих.№706/фс повідомив, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу нараховувалась у відповідності до вимог Порядку проведення, індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078. При цьому, місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при нарахуванні індексації за вказаний період враховано грудень 2015 року. Нарахована індексація за вказаний період становить 0,00 грн. Індексація грошового забезпечення з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 нараховувалась позивачу із застосуванням базового місяця - березень 2018 року, і за вказаний період була нарахована на загальну суму 6061,27 грн.
Позивач вважає, що у спірні періоди з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 “фіксована» індексація його грошового забезпечення, з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 мала нараховуватися та виплачуватися відповідачем щомісячно у розмірі 3984,69 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу.
Також, відповідач допустив порушення при обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу в період проходження ним військової служби 30.01.2020 по 20.06.2021, розрахованих не із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» та Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, а із застосуванням показника прожиткового мінімуму встановленого станом на 01 січня 2018 року, у зв'язку із чим, позивачу недонараховано грошове забезпечення у належному розмірі, а саме: щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально побутових-питань за 2020-2021 роки; грошові виплати при звільненні (за 42 дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки).
Крім того, під час проходження військової служби позивачу у 2015 - 2017 роках було проведено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань без урахування у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми таких виплат, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - постанова КМУ від 22.09.2010 №889), яка у 2015 - 2017 роках нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісячно.
Позивач також є учасником бойових дій, однак, під час його звільнень у 2018 році та у 2021 році, відповідач не здійснив нарахування та виплату йому грошової компенсації за невідбуту ним додаткову відпустку, як учасника бойових дій за 2015- 2018 роки, всього за 56 діб.
На звернення представника позивача щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невідбуту ним відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, всього за 56 діб, Війська частина НОМЕР_1 листом від 12.09.2024 за вих. №710/фс відмовила у проведенні такої виплати з підстав неподання позивачем рапорту про виплату такої компенсації.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати грошового забезпечення у належному розмірі, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та (виклику) повідомлення сторін.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 провадження в даній адміністративній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 460/21394/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 провадження у справі поновлено.
У відзиві на позов вих.№12407 від 18.12.2024 відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що постановою КМУ від 09.12.2015 №1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013) визначено завдання щодо підняття доходів працівників бюджетної сфери таким чином, щоб загальний розмір усіх складових доходів працівника в сумарному виразі у грудні 2015 р перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Також, для проведення подальшої індексації доходів відповідно до вимог Порядку №1078, Постановою №1013 зобов'язано міністрів (в т.ч. Міністра оборони), керівників інших центральних органів виконавчої влади тощо, здійснювати обчислення індексу споживчих цін починаючи з січня 2016 року.
З метою виконання вимог Постанови №1013 Міністром оборони України було прийнято рішення від 31.12.2015 №248/3/1/1150 щодо підвищення рівня доходів військовослужбовців Збройних Сил України в грудні 2015 року за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема премії (у відсотковому та абсолютному значенні) та щомісячної додаткової винагороди (в абсолютному значенні, оскільки остання нараховувалась в тому числі і від премії). Тобто Міністром оборони України фактично було виконано вимоги уряду щодо підвищення грошових доходів військовослужбовців за грудень 2015 року з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом (сума підвищення доходу перевищила суму індексації за грудень 2015 року), та щодо подальшого обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року. Тому, з урахуванням вказаного, нарахована індексація позивачу за період з 01.06.2016 по 28.02.2018 відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078 становить 0,00 грн щомісячно.
Разом з тим, зазначає, що індексація грошового забезпечення за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 здійснювалась ОСОБА_1 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно з «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, про що свідчить картка особового рахунку позивача за 2015 рік. Позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення в наступних розмірах: у жовтні 2015 року - 63,39 грн, які було виплачено у листопаді 2015 року; у листопаді 2015 року - 63,39 грн, які було виплачено у грудні 2015 року.
Щодо нарахування та виплати на користь позивача індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021, то дана вимога є передчасною, оскільки на даний час існує спір між позивачем і відповідачем щодо суми індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням січня 2008 року, як місяця підвищення доходу. І до вирішення цього спору, відповідно, неможливо правильно обрахувати суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року та, як наслідок, встановити право позивача на отримання індексації-різниці за спірний період.
Крім того, представник відповідача зазначає, що відсутні підстави для проведення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження служби з 30.01.2020 по 20.06.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року.
Зокрема, вказує на те, що положення пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції (після скасування Шостим апеляційним адміністративним судом пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) стосовно обчислення складових грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) прямо суперечить вимогам пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІ (далі - Закон №1774-VІІ).
Відповідач вважає, що оскільки норма пункту 3 розділу II Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1,12,13,14 до постанови №704, правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати - відсутні.
За таких обставин відповідач вказує на безпідставність позовної вимоги про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення з 30.01.2020 по 20.06.2021 виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати.
Аналогічно не підлягає до задоволення позовна вимога про зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 42 дні (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки), з врахуванням при визначенні їх розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт враховуючи раніше виплачені суми, оскільки станом на день звільнення позивача з військової служби - 20.06.2021, йому було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2021 року №122, що підтверджується карткою особового рахунку ОСОБА_1 за 2021 рік.
Розмір компенсації розраховувався у відповідності до чинного законодавства на момент звільнення позивача, а отже в діях відповідача немає жодної протиправної бездіяльності.
Щодо недоплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових-питань за 2015-2018 роки (без урахування у складі грошового забезпечення з якого розраховуються вказані допомоги щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889) відповідач зазначає, що діяв в межах наданих повноважень та компетенції. Жодна з постанов, які діяли у 2015-2018 роках, не передбачає включення щомісячної додаткової грошової винагороди до розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань чи грошової допомоги на оздоровлення.
Щодо вимоги про зобов'язання провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, всього за 56 діб, зазначає, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Тобто, позивач при звільненні мав подати рапорт про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку разом з доданою до нього копією посвідчення учасника бойових дій. Оскільки, позивачем не було подано такого рапорту, відповідно права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій він не набув.
З урахуванням наведеного, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 з 17.08.2015 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 проходив військову службу в Збройних силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними наказами командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) та витягом з послужного списку військовослужбовця ОСОБА_1 (а.с.24-25 зворот, 28-29).
Наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 №176 від 17.08.2015 (по стройовій частині) сержанта за контрактом ОСОБА_1 зараховано з 17.08.2015 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.24)
Наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 №188 від 17.08.2018 (по стройовій частині) старшину за контрактом ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 17.08.2018 №190-РС з військової служби у запас згідно пункту 2 підпункту «а» частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку дії контракту, з 17.08.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.24 зворот).
Наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 №133 від 21.06.2019 (по стройовій частині), старшину за контрактом ОСОБА_1 , зараховано з 21.06.2021 до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 на посаду головного сержанта - командира танку 3 танкової роти танкового батальйону (а.с.25).
Наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 №122 від 18.06.2021 (по стройовій частині), прапорщика ОСОБА_1 , командира взводу 3 танкової роти танкового батальйону, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 18.06.2021 №158-РС з військової служби у запас згідно пункту 2 підпункту «а» частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку дій контракту, з 20.06.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.25 зворот).
Окрім того, позивач також є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.06.2015 (а.с.43).
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2015-2018 роки, у період з серпня 2015 року по 28.02.2018 військовою частиною НОМЕР_1 індексація грошового забезпечення була виплачена позивачу в грудні 2015 року у розмірі 63,39 грн (а.с.35-36 зворот).
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2018-2021 роки, позивачу у період з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 військовою частиною НОМЕР_1 нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у наступних розмірах: у липні 2019 року - 44,82 грн, у серпні 2019 року - 206,72 грн, у вересні 2019 року - 206,72 грн, у жовтні 2019 року - 206,72 грн, у листопаді 2019 року - 206,72 грн, у грудні 2019 року - 206,72 грн, у січні 2020 року - 216,51 грн, у лютому 2020 року - 216,51 грн, у березні 2020 року - 216,51 грн, у квітні 2020 року - 216,51 грн, у травні 2020 року - 216,51 грн, у червні 2020 року - 216,51 грн, у липні 2020 року - 216,51 грн, у серпні 2020 року - 226,29 грн, у вересні 2020 року - 226,29 грн, у жовтні 2020 року - 226,29 грн, у листопаді 2020 року - 226,29 грн, у грудні 2020 року - 226,29 грн, у січні 2021 року - 233,81 грн, у лютому 2021 року - 331,42 грн, у березні 2021 року - 331,42 грн, у квітні 2021 року - 331,42 грн, у травні 2021 року - 415,41 грн, у червні 2021 року - 415,41 грн, у липні 2021 року - 276,24 грн, всього на суму 6061,27 грн (а.с.36 зворот-37 зворот,38 зворот).
На звернення представника позивача щодо сприяння у виплаті індексації грошового забезпечення, відповідач листом від 11.09.2024 за вих.№706/фс, повідомив, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу нараховувалась у відповідності до вимог Порядку проведення, індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078. При цьому, місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при нарахуванні індексації за вказаний період враховано грудень 2015 року. Нарахована індексація за вказаний період становить 0,00 грн. Індексація грошового забезпечення з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 нараховувалась позивачу із застосуванням базового місяця - березень 2018 року, і за вказаний період була нарахована на загальну суму 6061,27 грн (а.с.34)..
Разом з тим, індексація грошового забезпечення за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 здійснювалась ОСОБА_1 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно з «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, про що свідчить картка особового рахунку позивача за 2015 рік. Позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення в наступних розмірах: у жовтні 2015 року - 63,39 грн, які було виплачено у листопаді 2015 року; у листопаді 2015 року - 63,39 грн, які було виплачено у грудні 2015 року.
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2020-2021 роки грошове забезпечення (як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові виплати) за період з 01.01.2020 по 20.06.2021 нараховувалося, виходячи з посадового окладу- 3440,00 грн (командир взводу) та окладу за військовим званням (прапорщик) - 950,00 грн (а.с.42).
Відповідно до карток грошового забезпечення за 2020-2021 роки, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена грошова допомога на оздоровлення: в січні 2020 року в розмірі 12259,20 грн, в липні 2021 року в розмірі 15271,19 грн, а також матеріальна допомога для вирішення соціально побутових-питань: в грудні 2020 року в розмірі 950,00 грн, в липні 2021 року в розмірі 950,00 грн (а.с.37 зворот,38 зворот).
Крім того, позивачу при звільненні було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та компенсацію за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) на загальну суму 32069,51 грн, що підтверджується карткою грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2021 рік (а.с.38 зворот).
Відтак, з 01.01.2020 по 20.06.2021 нарахування грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань за 2020-2021 роки, а також нарахування компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та компенсації за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) проведені з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов.
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2015-2018 роки, позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення: в 2015 році у розмірі 1944,75 грн, в 2016 році у розмірі 4891,00 грн, в 2017 році у розмірі 5402,00 грн, в 2018 році у розмірі 10000,00 грн, а також матеріальна допомога для вирішення соціально побутових-питань: в 2015 році у розмірі 1944,75 грн, в 2016 році у розмірі 5310,00 грн, в 2017 році у розмірі 5402,00 грн, в 2018 році - не виплачувалась (а.с.35-36 зворот).
Окрім того, у період з серпня 2015 року по березень 2018 року ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій») (а.с.35-36 зворот).
Відповідно до довідки про нараховану та виплачену грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових-питань за 2015-2018 роки, з зазначенням врахування винагороди від 17.12.2024 №1022/фс, наданої до суду військовою частиною НОМЕР_1 , розрахунок вказаних допомог проводився відповідачем без урахування у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми таких виплат, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Окрім того, у примітці до довідки зазначено, що нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік проводилось у серпні 2018 року. Щомісячна додаткова грошова винагорода станом на 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.97).
Судом також встановлено, що під час проходження військової служби у 2015-2018 роках та під час звільнення позивача у 2018 році та у 2021 році, відповідач не здійснив нарахування та виплату йому грошової компенсації за невідбуту ним додаткову відпустку, як учасника бойових дій за 2015- 2018 роки, всього за 56 діб.
На звернення представника позивача щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невідбуту ним відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, всього за 56 діб, Війська частина НОМЕР_1 листом від 12.09.2024 за вих. №710/фс відмовила у проведенні такої виплати з підстав неподання позивачем рапорту про виплату такої компенсації (а.с.38).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).
Згідно статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 3 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 3 статті 1 Закону 1282-ХІІ визначено, що індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із статтею 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У пункті 5 Порядку №1078 в редакціях чинних з 17.03.2003 по 15.12.2015 міститься посилання на “базовий» період.
З 15.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено в наступній редакції:
“У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1 1 цього Порядку».
Отже, Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078 визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.
Точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. Цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Проте коли настане право на індексацію грошового забезпечення, а також яким буде коефіцієнт поточної індексації, залежить від розміру приросту індексу споживчих цін.
Посадові оклади військовослужбовців Збройних Сил України збільшувались з 01.01.2008 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 та з 01.03.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Отже, місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) для всіх військовослужбовців Збройних Сил України (не залежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли присвоєне чергове військове звання або встановлені різні надбавки та доплати і премії) буде місяць, наступний за місяцем, в якому відбулося підвищення посадових окладів для військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.
Тобто місяцями обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (“базовими» місяцями) для всіх військовослужбовців є місяці, з яких Постановами Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 та “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 всім військовослужбовцям Збройних Сил України підвищено посадовий оклад, а саме січень 2008 року та березень 2018 року відповідно.
У межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Відповідач не надав суду доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, позивачу у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 військовою частиною НОМЕР_1 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.35-36 зворот). Вказане підтверджується також листом військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2024 за вих.№706/фс (а.с.34).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.06.2016 по 28.02.2018, зі встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Разом з тим, у поданому до суду відзиві на позов представник відповідача зазначає, що індексація грошового забезпечення за спірний період з 17.08.2015 по 31.12.2015 здійснювалась ОСОБА_1 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно з «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення в наступних розмірах: у жовтні 2015 року - 63,39 грн, які було виплачено у листопаді 2015 року; у листопаді 2015 року - 63,39 грн, які було виплачено у грудні 2015 року.
З наведеного слідує, що у спірний період з 17.08.2015 по 31.12.2015 нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалось ОСОБА_1 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, а відтак в цій частині позов до задоволення не підлягає.
З огляду на вищенаведене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом прийняття рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 28.02.2018, зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, та про відмову в частині позовних вимог за період з 17.08.2015 по 31.12.2015.
Щодо нарахування та виплати фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін - березень 2018 року, суд зазначає наступне.
Постанова № 704 вступила в дію 01.03.2018, якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців, та у пункті 2 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, у березні 2018 року відбулося зростання грошового забезпечення військовослужбовців.
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2018-2021 роки, позивачу у період з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 військовою частиною НОМЕР_1 нараховувалась та була виплачена індексація грошового забезпечення у наступних розмірах: у липні 2019 року - 44,82 грн, у серпні 2019 року - 206,72 грн, у вересні 2019 року - 206,72 грн, у жовтні 2019 року - 206,72 грн, у листопаді 2019 року - 206,72 грн, у грудні 2019 року - 206,72 грн, у січні 2020 року - 216,51 грн, у лютому 2020 року - 216,51 грн, у березні 2020 року - 216,51 грн, у квітні 2020 року - 216,51 грн, у травні 2020 року - 216,51 грн, у червні 2020 року - 216,51 грн, у липні 2020 року - 216,51 грн, у серпні 2020 року - 226,29 грн, у вересні 2020 року - 226,29 грн, у жовтні 2020 року - 226,29 грн, у листопаді 2020 року - 226,29 грн, у грудні 2020 року - 226,29 грн, у січні 2021 року - 233,81 грн, у лютому 2021 року - 331,42 грн, у березні 2021 року - 331,42 грн, у квітні 2021 року - 331,42 грн, у травні 2021 року - 415,41 грн, у червні 2021 року - 415,41 грн, у липні 2021 року - 276,24 грн, всього на суму 6061,27 грн, із застосуванням базового місяця - березень 2018 року (а.с.36 зворот-37 зворот,38 зворот).
Суд зазначає, що порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної індексації та індексації-різниці.
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йдеться про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 15 березня 2018 року передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4). У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають підстави зробити висновок, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Відтак, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А) (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21).
Суд зауважує, що наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, тобто лютий-березень 2018 року.
Так, відповідно до пункту 1.9 вказаної Інструкції грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
Тобто фактично в картці особового рахунку військовослужбовця зазначається у березні 2018 року виплата грошового забезпечення за лютий 2018 року, в свою чергу у квітні 2018 року за березень 2018 року.
Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становило 9493,12 грн (посадовий оклад- 830,00 грн, оклад за військове звання - 50,00 грн, надбавка за вислугу років - 176,00 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань - 528,00 грн, за таємність - 83,00 грн, премія - 4266,20 грн, ЩДГВ - 3559,92 грн), за березень 2018 року - 9971,58 грн (посадовий оклад - 3440,00 грн, оклад за військове звання - 810,00 грн, надбавка за вислугу років - 1275,00 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань - 552,50 грн, за таємність - 344,00 грн, премія - 3550,08 грн (а.с.36 зворот).
Отже, різниця грошового забезпечення між лютим 2018 року (9493,12 грн) та березнем 2018 року (9971,58 грн) становить 478,46 грн і саме на вказану суму підвищився дохід позивача.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн) (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22).
Таким чином, оскільки сума можливої індексації (4463,15 грн) перевищує розмір підвищення доходу позивача (478,46 грн), тому наявні правові підстави для виплати позивачу індексації-різниці.
Суд зазначає, що визначення конкретного розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та зазначених правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі за періоди проходження військової служби з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди проходження військової служби з 01.03.2018 по 17.08.2018 та з 21.06.2019 по 20.06.2021 із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін - березень 2018 року, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
Щодо проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 по 20.06.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та на 1 січня 2021 року відповідно, то суд зазначає наступне.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує того, що з 30.01.2020 по 20.06.2021 позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Суд при вирішенні даного спору бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21).
Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704", було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" №794-VІІ від 27.02.2014 постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Відповідно до офіційної публікації Постанови, вона набрала чинності 20.05.2023.
При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів та не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
За обставинами цієї справи, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року.
Суд наголошує, що положення пункту 4 Постанови КМУ №704, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, діяли станом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року.
Крім того, відповідно до карток грошового забезпечення за 2020-2021 роки, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена грошова допомога на оздоровлення: в січні 2020 року в розмірі 12259,20 грн, в липні 2021 року в розмірі 15271,19 грн, а також матеріальна допомога для вирішення соціально побутових-питань: в грудні 2020 року в розмірі 950,00 грн, в липні 2021 року в розмірі 950,00 грн, розрахунок яких проведено з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов (а.с.37 зворот,38 зворот).
Враховуючи зазначене, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення на підставі п. 4 Постанови №704 в редакції від 30.08.2017, тому належним способом відновлення порушення права позивача буде саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 20.06.2021, а також всіх інших належних за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань за 2020-2021 роки) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року (з урахуванням виплачених сум).
Щодо позовної вимоги про зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 42 дні (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки), з врахуванням при визначенні їх розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 3 пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі - Наказ №260), військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Наказу №260 (у редакції від 30.06.2020), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Наказу №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Наказу №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1статті 12 Закону №3551-ХІІ.
З наказу тво командира військової частини НОМЕР_1 №122 від 18.06.2021, вбачається, що при звільненні позивача з військової служби зобов'язано виплатити: грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій (за 2019, 2020, 2021 роки) за 42 доби та компенсацію за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) (а.с.25 зворот).
Як було встановлено судом, позивачу при звільненні було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та компенсацію за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) на загальну суму 32069,51 грн, що підтверджується карткою грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2021 рік (а.с.38 зворот).
При цьому відповідачем не спростовано, що розрахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (за 2019, 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) проведено з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
В даній справі судом уже було встановлено, що нарахування грошового забезпечення позивача у 2020-2021 роках здійснювалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Разом з тим, як уже було встановлено судом вище, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, саме з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відтак, при розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (за 2019), як учаснику бойових дій відповідачем правомірно застосовано грошове забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та зазначених правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку (за 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) з врахуванням при визначенні її розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року та Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку (за 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки), з врахуванням при визначенні її розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року та Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, враховуючи раніше виплачені суми, та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.
Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 - 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 суд зазначає наступне.
Частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Абзацами першим та другим частини четвертої вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №1294 від 07.11.2007 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 30.1 розділу XXX Наказу №260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 30.2. розділу XXX Наказу №260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Відповідно до пункту 30.3. розділу XXX Наказу №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 33.1. розділу XXXIII Наказу №260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення
Відповідно до пункту 33.2. розділу ХХХІІІ Наказу №260, матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до пункту 33.3. розділу XXXIII Наказу №260, розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Як вбачається з карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2015-2018 роки, позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення: в 2015 році у розмірі 1944,75 грн, в 2016 році у розмірі 4891,00 грн, в 2017 році у розмірі 5402,00 грн, в 2018 році у розмірі 10000,00 грн, а також матеріальна допомога для вирішення соціально побутових-питань: в 2015 році у розмірі 1944,75 грн, в 2016 році у розмірі 5310,00 грн, в 2017 році у розмірі 5402,00 грн, в 2018 році - не виплачувалась (а.с.35-36 зворот).
Спірним питанням у даній справі є включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми виплат грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2018 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань у 2015-2017 роках щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (чинна на момент спірних правовідносин та втратила чинність 01 березня 2018 року) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №380/2427/20 констатував наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17.
Судом також з'ясовано, що позивачу у період з серпня 2015 року по березень 2018 року нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, розмір якої розраховувався у відсотковому співвідношенні до розміру місячного грошового забезпечення, що підтверджується особистими картками грошового забезпечення позивача за 2015-2018 роки (а.с.35-36 зворот).
Однак, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою КМУ від 22.09.2010 №889, до складу грошового забезпечення, з якого позивачеві обчислено суми виплат грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2018 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань у 2015-2017 роках не включив, що підтверджується довідкою про нараховану та виплачену грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових-питань за 2015-2018 роки, з зазначенням врахування винагороди від 17.12.2024 №1022/фс, наданої до суду військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.97).
При цьому, відповідач зазначає, що жодна з постанов, які діяли у 2015-2018 роках, не передбачає включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань чи грошової допомоги на оздоровлення.
Спірним питанням у даній справі є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань.
Як уже вказувалось судом, згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки за період служби з серпня 2015 року по березень 2018 року додаткова грошова винагорода на підставі постанови КМУ від 22.09.2010 №889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, що підтверджується наявними у матеріалах справи особистими картками грошового забезпечення позивача за 2015-2018 роки, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 №889, мала постійний характер (з серпня 2015 року по березень 2018 року виплачувалася позивачу щомісяця), то відповідно до положень статті 9 Закону №2011-ХІІ вона повинна включатися до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально побутових питань.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17.
При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Аналогічні правові висновки Верховний Суд сформулював, зокрема, у постановах від 16 серпня 2019 року у справі №826/11679/17, від 31 липня 2019 року у справі №826/3398/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 802/955/17-а, від 16 грудня 2019 року у справі №825/812/17, від 19 лютого 2020 року у справі №822/2741/17, від 31 березня 2021 року у справі №620/2878/20 та від 28 травня 2021 року у справі №400/1955/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі №620/2878/20 врахував, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку.
Разом з тим, відповідно до довідки про нараховану та виплачену грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових-питань за 2015-2018 роки, з зазначенням врахування винагороди від 17.12.2024 №1022/фс, наданої до суду військовою частиною НОМЕР_1 , нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік проводилось в серпні 2018 року. Щомісячна додаткова грошова винагорода станом на 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.97).
Як було зазначено вище, відповідно до пункту 30.3. розділу XXX Наказу №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відтак, при обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік (у серпні 2018 року) у відповідача були відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода з березня 2018 року позивачу не виплачувалась, а тому в цій частині позовних вимог належить відмовити.
За наведеного правового регулювання та обставин справи суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення у 2015-2017 роках та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових-питань у 2015-2017 роках, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 22.09.2010 №889. При цьому суд, зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально побутових-питань у 2018 році не виплачувалась.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, всього за 56 діб, суд зазначає наступне.
Відповідно до змін, внесених Законом України №426-VIII від 14.05.2015, Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2 згідно з якою передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2015 року є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 02.06.2015 серії НОМЕР_3 (а.с.43), а тому з 2015 року набув право на пільги, встановлені Законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій та претендує на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учасник бойових дій.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
При вирішенні справи, суд враховує також висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_2 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. При цьому, ненарахування та невиплата ОСОБА_2 при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки є, на переконання суду, протиправною бездіяльністю відповідача, з огляду на що позовні вимоги підставні, обгрунтовані та підлягають до задоволення.
При вирішенні спору судом враховано, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, а тому позовні вимоги щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44 також підлягають до задоволення.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, з урахуванням базового місяця - січня 2008 року, згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 17 серпня 2018 року та з 21 червня 2019 року по 20 червня 2021 року у з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 17 серпня 2018 року та з 21 червня 2019 року по 20 червня 2021 року із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін - березень 2018 року, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (з урахуванням виплачених сум), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 30 січня 2020 року по 20 червня 2021 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 20 червня 2021 року, а також всіх інших належних за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових-питань за 2020-2021 роки) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року (з урахуванням виплачених сум), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та неневиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку (за 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки) з урахуванням при визначенні їх розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року та Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку (за 2020, 2021 роки), як учаснику бойових дій та за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки (за 2020-2021 роки), з врахуванням при визначенні її розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року та Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт (з урахуванням виплачених сум), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для їх обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачується військовослужбовцям відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки, з урахуванням у складі грошового забезпечення, для їх обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачується військовослужбовцям відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (з урахуванням виплачених сум).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Головуючий суддя Т.М. Димарчук