23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 161/3963/21
провадження № 61-14250св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - державний виконавець відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гой Ольга Анатоліївна,
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2024 року в складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в складі колегії суддів:Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У червні 2024 року боржник ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гой О. А. (далі - державний виконавець відділу ДВС у м. Луцьку), заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що в провадженні відділу ДВС у м. Луцьку перебуває виконавче провадження з примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року № 161/3963/21, яким ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Боржник зазначав, що сплачував аліменти у тому розмірі, який йому повідомляли працівники органу ДВС, а саме виходячи з 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, адже він офіційно безробітний і заробітку немає.
У червні 2024 року державний виконавець повідомила йому, що він вносив неправильну суму аліментів, а саме мав сплачувати їх відповідно до положень частини другої статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, а не в розмірі 50 % прожиткового мінімуму.
Надалі державний виконавець 11 червня 2024 року винесла постанови про арешт майна та коштів боржника, встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві користування зброєю, у праві керування транспортними засобами, а також внесла відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників.
Боржник вважає такі дії та рішення державного виконавця протиправними, адже вона у встановленому порядку не повідомляла його про наявну заборгованість та про необхідність сплачувати аліменти, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
ОСОБА_1 просив:
дії старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. за виконавчим провадженням № 66519318 стосовно внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру боржників визнати неправомірними;
зобов'язати старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. за виконавчим провадженням № 66519318 відомості про нього з Єдиного реєстру боржників виключити;
визнати неправомірними постанови старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. від 11 червня 2024 року про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та зобов'язати державного виконавця винести постанови про зняття (скасування) відповідних обмежень;
визнати неправомірною постанову старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. про розшук майна боржника від 12 червня 2024 року за виконавчим провадженням № 66519318 і зобов'язати державного виконавця винести постанову про зняття майна з розшуку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що боржник повинен бути обізнаний про належний розмір аліментів, які він зобов'язаний сплачувати, а сама по собі пасивна поведінка державного виконавця до червня 2024 року не може бути підставою для звільнення боржника від наслідків наявності у нього заборгованості з аліментів у вигляді тимчасових обмежень, накладених виконавцем у зв'язку із цією заборгованістю.
Зазначене не буде сприяти реальному виконанню судового рішення та порушить право дітей на належне утримання та матеріальне забезпечення, яке захищене відповідним судовим рішенням.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд вказав, що боржник ОСОБА_1 стверджував, що він брав участь у розгляді справи про стягнення з нього аліментів, йому було відомо про зміст позовних вимог та судового рішення щодо стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частини його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, проте він зрозумів, що достатньо сплачувати щомісячно суму, яка відповідає 50 % прожиткового мінімуму, а державні виконавці не повідомляли йому про наявність недоплати. Стягувач не мала претензій до нього з цього приводу. Упродовж усього часу виконання рішення і до 22 травня 2024 року він не звертався з письмовими заявами до виконавців з вимогою про надання йому довідок про наявність чи відсутність у нього заборгованості з аліментів.
Лише 22 травня 2024 року на його звернення старший державний виконавець відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. видала йому довідку про розмір сплачених аліментів, в якій вказала про відсутність заборгованості. Проте вже 11 червня 2024 року нею виявлено наявність у нього заборгованості 35 241,07 грн станом на 31 травня 2024 року, у зв'язку з чим вона винесла оспорювані постанови.
ОСОБА_1 фактично не оспорював сам факт виникнення заборгованості, але вважав, що така ситуація склалась не з його вини, а з вини державних виконавців, які не повідомляли його про наявність заборгованості. Після того, як йому стало відомо про нарахування виконавцем заборгованості він погасив її 19 серпня 2024 року у повному обсязі, внаслідок чого упродовж кількох днів усі обмеження щодо нього були зняті виконавцем.
З урахуванням норм частини третьої статті 195 СК України, частин третьої - четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та встановлених обставин справи на державного виконавця, в провадженні якого перебуває виконавче провадження, покладено обов'язок обчислювати розмір заборгованості за аліментами, однак у даній справі не встановлено, що стягував чи боржник письмово звертались за інформацією про існування заборгованості з аліментів до 22 травня 2024 року.
Апеляційний суд, надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню, вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такий же обов'язок щодо правильного виконання судового рішення покладено і на боржника у виконавчому провадженні судовим рішенням про стягнення аліментів, який ним не виконувався належним чином, що потягло утворення заборгованості.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та незгоди з ухвалою суду. При цьому інші посилання боржника в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Окремою ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року доведено до відома начальника відділу ДВС у м. Луцьку інформацію, яка викладена в окремій ухвалі; зобов'язано про вжитті заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли виявленим недолікам повідомити апеляційний суд протягом одного місяця з дня отримання окремої ухвали.
Апеляційний суд вказав, що упродовж примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року № 161/3963/21 і до 22 травня 2024 року учасники справи не зверталися із заявами до державного виконавця про надання розрахунку суми заборгованості.
Фактично державним виконавцем не було здійснено належним чином роботу щодо контролю за правильністю виконання боржником судового рішення відповідно до частини другої статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не у розмірі 50 % прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку, як щомісячно сплачував боржник ОСОБА_1 . Внаслідок цього за весь період стягнення аліментів з 2021 року до 2024 року виникла заборгованість на загальну суму понад 35 000,00 гривень, про яку виконавцем не було проінформовано боржника.
Матеріалами справами підтверджено, що 22 травня 2024 року державним виконавцем на вимогу боржника видано довідку про відсутність у нього заборгованості зі сплати аліментів, що не відповідало дійсності.
Отже, допущені державним виконавцем недоліки, на переконання апеляційного суду, сприяли сплаті боржником ОСОБА_3 неправильної суми аліментів упродовж тривалого часу, накопиченню значної суми заборгованості з аліментів, яку боржник погасив одним платежем 19 серпня 2024 року, але це зумовило подання скарги у цій справі.
Встановивши допущені недоліки при виконанні судового рішення, враховуючи норми частин третьої, четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», суд вважав за необхідне відреагувати окремою ухвалою щодо старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. для відома та вжиття належних заходів з метою запобігання повторення таких випадків.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження допустила порушення норм Закону України «Про виконавче провадження»;
обов'язок з нарахування належної суми аліментів, яка підлягає сплаті лежить не на ньому, а на державному виконавцеві, який здійснює стягнення аліментів. Суди безпідставно переклали обов'язок нарахування належної суми аліментів на боржника. Крім того, зміст оспорюваної постанови та окремої ухвали у цій справі свідчить про те, що обов'язок щодо нарахування аліментів та заборгованості по ним покладений виключно на працівників відділу ДВС у м. Луцьку, а не на боржника. Саме працівники відділу ДВС у м. Луцьку зобов'язані нараховувати правильну суму аліментів та вчасно їх стягувати. Водночас боржник не зобов'язаний виконувати обов'язки державного виконавця з нарахування суми аліментів;
у боржника, хоч і наявна заборгованість зі сплати аліментів, проте ця заборгованість утворилася не з його вини, а першочергово з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів. Тому прийняті державним виконавцем постанови не можуть вважатися справедливими;
розгляд цієї справи має важливе значення для заявника, оскільки він планує звертатись до суду щодо компенсації шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/3963/21 і витребувано справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2024 року матеріали справи № 161/3963/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 07 листопада 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що в провадженні відділу ДВС у м. Луцьку знаходиться виконавче провадження № 66519318 з примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року № 161/3963/21, яким ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Це виконавче провадження було відкрито постановою державного виконавця Другого відділу ДВС у м. Луцьку Тимощука Д. В. від 17 серпня 2021 року.
18 травня 2023 року цим же державним виконавцем винесено постанову про передачу виконавчого провадження до відділу ДВС у м. Луцьку у зв'язку із реорганізацією Другого відділу ДВС у м. Луцьку.
06 червня 2023 року старшим державним виконавцем відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. прийнято до свого провадження виконавче провадження № 66519318, про що винесено відповідну постанову.
До червня 2024 року боржник сплачував аліменти, виходячи із розміру, що відповідає 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
11 червня 2024 року старший державний виконавець відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. внесла відомості про боржника ОСОБА_3 до Єдиного реєстру боржників, а також винесла постанови про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
12 червня 2024 року старший державний виконавець відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. винесла постанову про розшук майна боржника.
Відповідно до пояснень старшого державного виконавця, наданих у засіданні суду першої інстанції, підставою для винесення оспорюваних постанов стала наявність у боржника ОСОБА_3 заборгованості за аліментами, адже протягом здійснення виконавчого провадження він сплачував їх, виходячи із 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, коли повинен був сплачувати їх відповідно до положень частини другої статті 195 СК України, а саме - виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття 195 СК України).
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині дев'ятій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного частиною п'ятою статті 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.
У разі оскарження рішення, дії виконавця, постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, якщо їх не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.
Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).
Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)).
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов'язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 (провадження
№ 61-15882св20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21), на яку в касаційній скарзі посилається заявник, вказано, що «… саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду зі скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Орел Р. П. вказував, що у провадженні цього відділу ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року № 161/3963/21 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. Боржник наголошував, що сплачував аліменти у тому розмірі, який йому повідомляли працівники органу ДВС, а саме виходячи з 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, адже він офіційно безробітний і заробітку немає. У червні 2024 року державний виконавець повідомила йому, що він вносив неправильну суму аліментів, а саме мав сплачувати їх відповідно до положень частини другої статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, а не в розмірі 50 % прожиткового мінімуму. Надалі державний виконавець 11 червня 2024 року винесла постанови про арешт майна та коштів боржника, встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві користування зброєю, у праві керування транспортними засобами, а також внесла відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників. Крім того, 12 червня 2024 року державний виконавець винесла постанову про розшук майна боржника. ОСОБА_1 вважав такі дії та рішення державного виконавця протиправними, адже вона у встановленому порядку не повідомляла його про наявну заборгованість та про необхідність сплачувати аліменти, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Тому просив визнати відповідні дії державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А. протиправними, зобов'язати її вчинити певні дії та скасувати постанови, які обмежують його права;
суди встановили, що у період з 22 травня до 17 червня 2024 року з вини державного виконавця, який зробив неправильний розрахунок суми заборгованості за аліментами, в ОСОБА_3 з'явилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 35 241,07 грн, про яку він раніше не знав. Надалі у зв'язку із існуванням заборгованості державний виконавець винесла оскаржувані постанови;
суди зробили висновок, що на державного виконавця, в провадженні якого перебуває виконавче провадження, покладено обов'язок обчислювати розмір заборгованості за аліментами. Проте у цій справі не встановлено, що стягувач чи боржник письмово звертались за інформацією про існування заборгованості зі сплати аліментів до 22 травня 2024 року. Тому обов'язок щодо правильного виконання судового рішення покладено і на боржника у виконавчому провадженні судовим рішенням про стягнення аліментів, який ним не виконувався належним чином, що потягло утворення заборгованості;
проте суди не врахували, що відповідно до частини дев'ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» у разі винесення державним виконавцем постанов: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, ці постанови надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Зазначені постанови направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені. Водночас у разі оскарження рішення, дії виконавця, вказані постанови, якщо їх не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом;
під час розгляду цієї справи за скаргою ОСОБА_3 суди не з'ясували: чи повідомлявся боржник про розрахунок заборгованості, чи направлялись на адресу боржника постанови від 11 червня 2024 року про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та коли саме; чи було забезпечено право боржника у межах виконавчого провадження № 66519318 на оскарження таких постанов, яке передбачено нормами частини дев'ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні скарги боржника ОСОБА_3 на дії, бездіяльність державного виконавця відділу ДВС у м. Луцьку Гой О. А.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2024 року та постанова Волинського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко