адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
30.04.2025 Справа № 917/346/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА", вул. Олексія Терьохіна, 8А, м. Київ, 04080
до відповідача Комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, вул. Авіаторська, 52, м. Лубни, Полтавська область, 37500
про стягнення 169 035,03 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Без виклику учасників справи,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" просить суд стягнути з Комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області 169 035,03 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 31.12.2021 року між сторонами Договору № 117/21 про закупівлю (постачання) електричної енергії, з яких : 14 046,87 грн 3% річних за період з 22.02.2022 по 01.08.2022 та 154 988,16 грн інфляційні втрати за період з 22.02.2022 по 01.08.2022.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : Розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасну оплату вартості електричної енергії спожитої в січні 2022; Розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасну оплату вартості електричної енергії спожитої в лютому 2022; Розрахунок трьох відсотків річних за несвоєчасну оплату вартості електричної енергії спожитої в січні 2022; Розрахунок трьох відсотків річних за несвоєчасну оплату вартості електричної енергії спожитої в лютому 2022; копія Договору про закупівлю (постачання) електричної енергії №117/21 від 31.12.2021; копія акту приймання-передачі електричної енергії №В0008722011 від 31.01.2022; копія акту приймання-передачі електричної енергії №В0008722021 від 28.02.2022; копія довідки виданої Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України №77/4- 09/19146/2025 від 14.02.2025, про надходження грошових коштів від контрагента Лубни-водоканал КП ЛМРПО (код ЄДРПОУ 36770447) на рахунок НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 по 02.08.2022; копія вимоги №30/01-25 від 30.01.2025 про сплату індексу інфляції та трьох відсотків річних з додатками; копія опису вкладення до цінного листа штрих код 0103300198710; копія фіскального чеку та накладної про направлення листа з штриховим кодом 0103300198710; Роздруківка від 11.02.2025, веб сайту Укрпошта про відстеження листа з штриховим кодом 0103300198710.
10.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3199), згідно якого останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві відповідач зазначає, зокрема, наступне :
- п. 5.17 Договору № 117/21 передбачається, що на період дії на території України постанови КМУ № 641 від 20 липня 2020 року "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV-2", має право на відтермінування оплати на строк більше 10 робочих днів без припинення постачання електричної енергії та накладання будь - яких штрафних санкцій або пені.
Відповідач зазначає, що станом на момент утворення заборгованості за договором та до повного її погашення, зазначена вище постанова була чинною.
Відповідач вважає, що він мав повне право на відтермінування оплати за договором, навіть без попередження Постачальника;
- з метою врегулювання спірних правовносин відповідач неодноразово звертався до позивача з листами №01-21/175 від 28.02.2022, №01-21/189 від 15.03.2022, №01-21/236 від 11.04.2022, №01-21/221 від 01.04.2022, №01-21/293 від 11.05.2022, в яких повідомляв позивача про зупинення нарахування штрафних санкцій у період дії особливого періоду та з пропозицією складання графіку погашення заборгованості за Договором.
Проте, як стверджує відповідач, позивач не хотів врегулювати питання оплати;
- з прийняттям 15.03.2022 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" законодавець звільнив боржників від обов'язку сплачувати індекс інфляції та трьох відсотків річних передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України;
- нарахування позивачем штрафних санкцій є неправомірним.
Відповідач, у відзиві не заперечує, що ним здійснювались оплати в строки та суми, про які заявив Позивач у своєму позові та під час розрахунку індексу інфляції та трьох відсотків річних.
На підтвердження обставин викладених у відзиві на позов відповідач надав наступні докази (в копіях) : листи №01-21/175 від 28.02.2022, №01-21/189 від 15.03.2022, №01-21/236 від 11.04.2022, №01-21/221 від 01.04.2022, №01-21/293 від 11.05.2022; витяг з журналу реєстрації вихідної документації № 01-21 за 2022 рік.
19.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 3711) в якій позивач спростовує доводи відповідача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Зокрема, позивач наголошує, що :
- заявлені до стягнення з відповідача відсотки річних та інфляційні нарахування за своєю правовою природою не є штрафними санкціями;
- в даному випадку відповідачем було здійснено розстрочення сплати заборгованості, яка виникла перед позивачем на підставі укладеного між сторонами Договору. При цьому, узгодження на проведення розстрочення або реструктуризації сплати заборгованості між сторонами не проводилось;
- листи, які відповідач надає суду, як докази на підтвердження обставин викладених у відзиві на позов, позивач не отримував.
28.03.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 4178), в яких відповідач зазначає наступне :
- п. 8.2 Договору передбачено право споживача (відповідача) звернутися до постачальника (позивача) із заявою про складання графіку погашення заборгованості на строк не більше 12 місяців.
Враховуючи умови п. 8.2 Договору відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням розстрочити плату за поставлену електричну енергію. Дані звернення (листи) були складені в письмовій формі та надіслані електронною поштою.
До заперечень відповідач залучив копію виписки по рахунку відповідача за період з 09.02.2022 по 28.04.2022.
28.03.2025 від відповідача надійшло клопотання (вх. № 4179) про зменшення заявлених до стягнення інфляційних нарахування та 3% річних до 1000,00 грн.
Інших заяв по суті спору не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
20.02.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" до відповідача Комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про стягнення 169 035,03 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 31.12.2021 року між сторонами Договору № 117/21 про закупівлю (постачання) електричної енергії, з яких : 14 046,87 грн 3% річних за період з 22.02.2022 по 01.08.2022 та 154 988,16 грн інфляційні втрати за період з 22.02.2022 по 01.08.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 справу № 917/346/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 25.02.2025 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
06.03.2025 року відповідач надав клопотання (вх. № 3134), у якому просив суд задовольнити останнє та розглядати справу за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Суд ухвалою від 10.03.2025 відмовив в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
31.12.1021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" (далі - Постачальник) та Комунальним підприємством "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Споживач) було укладено Договір про закупівлю (постачання) електричної енергії №117/21 (далі - Договір, а.с. 22-27).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- постачальник зобов'язується поставити споживачу товар : код за ДК 021:2015 - 09310000-5 електрична енергія для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язується оплатити постачальнику вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на умовах, цього Договору (п. 2.1 Договору);
- загальна кількість товару за цим Договором становить 685 000,00кВТ*год. Щомісячне споживання електричної енергії визначено в Додатку 2 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною (п. 2.2 Договору);
- ціна цього Договору становить 4096300,00 грн (в т.ч. ПДВ) (п. 5.1 Договору);
- споживач зобов'язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії в розмірі, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату протягом 15 банківських днів з дня його отримання (п. 5.11 Договору);
- на період дії на території України постанови КМУ № 641 від 20 липня 2020 року "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV-2", споживач має право на відтермінування оплати на строк більше 10 робочих днів без припинення постачання електричної енергії та накладання будь - яких штрафних санкцій або пені.
- у разі виникнення у споживача заборгованості за електричну енергію за цим Договором споживач може звернутися до постачальника із заявою про складання графіка погашення заборгованості на строк не більше 12 місяців. Графік погашення заборгованості оформляється окремим документом про реструктуризацію заборгованості (п. 8.2 Договору);
- повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані електронною поштою, факсимільним зв'язком з подальшим надсиланням рекомендованим листом, кур'єром або вручені особисто за зазначеними в цьому Договорі адресами чи уповноваженому представнику Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх отримання електронною поштою (факсом), особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача (п. 13. 7 Договору);
- Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє з 01.01.2022 по 28.02.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в частині розрахунків (п. 13.1 Договору).
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв електричну енергію в січні та лютому 2022 в загальній кількості 621 395 кВт/год на загальною вартістю 3 328 064,56 грн, а саме : в січні 2021 - 328 704 кВт/год на загальну вартість 1 791 436,80 грн з ПДВ; в лютому 2021 - 292 691 кВт/год на загальну вартість 1 536 627,76 грн з ПДВ. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання - передачі електричної енергії №В0008722011 від 31.01.2022 та №В0008722021 від 28.02.2022 та не заперечується відповідачем. Вищезазначені акти підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін (а.с. 32-33).
Позивач зазначає, що відповідно до умов Договору за спожиту електричну енергію в січні 2022 відповідач мав розрахуватися до 21.02.2022, а за спожиту електричну енергію в лютому 2022 мав розрахуватися до 21.03.2022.
За спожиту електричну енергію в січні та лютому 2022 року відповідач розрахувався не своєчасно. Дана обставина відповідачем не заперечується.
Проведення відповідачем оплат підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою виданою Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" №77/4- 09/19146/2025 від 14.02.2025, про надходження грошових коштів від контрагента Лубни-водоканал КП ЛМРПО (код ЄДРПОУ 36770447) на рахунок НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 по 02.08.2022. При здісненні оплат відповідач зазначав наступне призначення платежу : "За ел.енергію за січень згідно Договору від 31.01.2022 № 117/21 та рах. № ВО00087220119" та "За ел.енергію за лютий згідно Договору від 31.01.2022 № 117/21 та рах. № ВО00087220219".
Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині порушення строку оплати виконаних робіт із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення з відповідача 169 035,03 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 31.12.2021 року між сторонами Договору № 117/21 про закупівлю (постачання) електричної енергії, з яких : 14 046,87 грн 3% річних за період з 22.02.2022 по 01.08.2022 та 154 988,16 грн інфляційні втрати за період з 22.02.2022 по 01.08.2022.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За двостороннє підписаними актами приймання-передачі електричної енергії, постачальник передав, а замовник прийняв у січні-лютому 2022 електричну енергію на загальну суму 3 328 064,56 грн. (а.с. 32-33).
За спожиту електричну енергію в січні 2022 відповідач мав розрахуватися до 21.02.2022, а за спожиту електричну енергію в лютому 2022 мав розрахуватися до 21.03.2022. Дана обставина відповідачем не спростовується.
За спожиту електричну енергію в січні та лютому 2022 року, відповідач розрахувався не своєчасно. Дана обставина відповідачем не заперечується.
Матеріалами справи підтверджено, відповідач остаточно розрахувався з позивачем за отриману у січні 2022 електричну енергію 29.04.2022, за отриману у лютому 2022 електричну енергію 02.08.2022 (копія банківської виписки наявна у матеріалах справи). Дана обставина відповідачем не спростовується.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив до стягнення з відповідача :
- 14 046,87 грн 3% річних (в т.ч. : 3 109,02 грн за період з 22.02.2022 по 28.04.2022, нарахованих за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії у січні 2022; 10 937,85 грн за період з 22.03.2022 по 01.08.2022, нарахованих за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії у лютому 2022);
- 154 988,16 грн інфляційні втрати (в т.ч. : 75 805,10 грн за період з 22.02.2022 по 28.04.2022, нарахованих за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії у січні 2022; 79 183,06 грн за період з 22.03.2022 по 01.08.2022, нарахованих за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії у лютому 2022) .
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов'язання, оскільки з урахуванням ч. 1 ст. 49 Закону України "Про платіжні послуги" платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі, тобто день зарахування суми платежу визначає термін припинення відповідного зобов'язання у розумінні ч. 2 ст. 251 ЦК України, а отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір позовних вимог щодо стягнення відповідача 14 046,87 грн 3% річних та 154 988,16 грн інфляційних втрат з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань з оплати електричної енергії за кожний окремий місяць та проведених відповідачем часткових оплат) не перевищує розрахований судом.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Судом не оцінюються як правомірні доводи відповідача стосовно того, що згідно п.5.17 Договору № 117/21 він мав право на відтермінування оплати за договором, навіть без попередження Постачальника, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач не скористався правом відтермінування платежу. Доказів у спростування викладеного суду не надано.
При цьому, суд зазначає, що відповідач фактично розстрочив оплату за отриману від позивача електроенергію, чого не передбачено умовами пункту 5.17 Договору.
Судом також не оцінюються як правомірні твердження відповідача про неправомірне нарахування позивачем штрафних санкцій, з огляду на наступне.
Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох відсотків річних, які в розумінні приписів ст. 230 ГК України та ст.549 ЦК України не являється штрафними санкціями (пенею).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах від 26.01.2022 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 910/18557/20; від 03.12.2024 Постанова Верховного суду по cправі № 910/21682/15 (910/14859/23); від 08.12.2022 Постанова Верховного суду по справі №921/542/20.
Стосовно твердження відповідача, що з прийняттям 15.03.2022 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» законодавець звільнив боржників від обов'язку сплачувати індекс інфляції та трьох відсотків річних передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідач наводить пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який звучить наступним чином: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Вище зазначена норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, направлена на взаємовідносини, які виникли в договорах позики, кредиту, в тому числі споживчого кредиту.
Подібний правовий висновок викладений Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31 січня 2024 року у справі №183/7850/22.
В цій справі взаємовідносини у сторін виникли на підставі Договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Отже, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до взаємовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, на підставі Договору №117/21 про закупівлю (постачання) електричної енергії від 31.12.2021р, оскільки взаємовідносини пов'язані з купівлею та продажем (постачанням) товару.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд вже зазначав, що заявлені до стягнення позивачем інфляційні втрати та три відсотки річних не є неустойкою, а тому у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 14 046,87 грн 3% річних та 154 988,16 грн інфляційних втрат підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду згідно платіжної інструкції № 3801 від 12.02.2025 позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Зарахування судового збору у розмірі 3 028,00 грн до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується довідкою (а.с. 61).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст.126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (Україна, Полтавська обл., місто Лубни, вулиця Авіаторська, будинок 52, поштовий індекс 37500, ЄДРПОУ 36770447) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" (Україна, місто Київ, вулиця Олексія Терьохіна, будинок 8 А, поштовий індекс 04080, ЄДРПОУ 42468262) 14 046,87 грн 3% річних, 154 988,16 грн інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення підписане 30.04.2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик