65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/575/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ 42649746)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІЛІ-017» (73003, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Сенявіна, буд. 3; код ЄДРПОУ 41262816)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «ОТП БАНК» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; код ЄДРПОУ 21685166)
про стягнення 600 282,86 грн;
представники сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІЛІ-017» про стягнення 600 282,86 грн, з яких: 483 606,44 грн заборгованості за тілом кредиту; 116 676,42 грн заборгованості за відсотками.
В обґрунтування позову посилається на укладення між відповідачем та АТ «ОТП БАНК» Кредитного договору № 1502011/2019(OV-W), надання відповідачу згідно умов вказаного договору послуги зі встановлення кредитного ліміту на суму 371 000,00 грн, невиконання останнім зобов'язань за кредитним договором, укладення в подальшому між банком та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Договору відступлення права вимоги № 16/11/23 від 16.11.2023, згідно з яким банк відступив на користь позивача право вимоги за кредитним договором на суму боргу у загальному розмірі 600 282,86 грн.
Ухвалою від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/575/25, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.03.2025, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суд за заявою позивача залучив до участі у справі Акціонерне товариство «ОТП БАНК» у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, якому запропонував подати до суду пояснення по суті справи.
Протокольною ухвалою від 26.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.04.2025.
Представник позивача у судове засідання, яке було призначено на 21.04.2025, не з'явився, про причини неявки не повідомив. Разом з тим, суд не визнавав явку представника позивача у судове засідання обов'язковою. Водночас, у позовній заяві позивач просив розглядати справу без його участі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду за адресою місцезнаходження відповідача - 73003, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Сенявіна, буд. 3.
Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про розгляд справи, а позивач, у свою чергу, просив розглядати справу без його участі, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (АТ «ОТП БАНК») письмових пояснень по суті справи не надала.
21.04.2025 судом складено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
27.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМІЛІ-017» (далі - ТОВ «ЕМІЛІ-017», відповідач) та Акціонерне товариство «ОТП БАНК» (далі - АТ «ОТП БАНК», банк) підписали Заяву про надання банківських послуг № Н00/000542/17 (далі - Заява), згідно якої відповідачу було надано послугу з відкриття поточного рахунку в банку (а.с. 48-49).
Підписанням цієї Заяви відповідач, як передбачено пп. 1 п. 4 Заяви, приєднався до Договору про відкриття рахунків, здійснення розрахунково-касового обслуговування та надання інших банківських послуг юридичним особам-резидентам…, розміщеного на офіційному сайті банку (www.otpbank.com.ua).
У підпункті 4 п. 4 Заяви йдеться про беззастережне підтвердження відповідача, що він ознайомлений з повним текстом договору, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма його умовами, а також безумовно стверджує, що не позбавляється будь-яких прав, які має звичайно, а договір не містить умов, які є для нього обтяжливими у будь-якому сенсі.
Підписанням Заяви відповідач підтвердив, що він ознайомлений з Правилами надання та користування банківською послугою овердрафт «Гостинний», що розміщені на офіційному сайті банку, погоджується з ними та зобов'язується належно та неухильно виконувати свої обов'язки, визначені ними (пп. 9 п. 4 Заяви).
Заява є невід'ємною частиною договору та тарифів банку (пп. 12 п. 4 Заяви).
05.03.2019 відповідач та банк підписали Заяву про зміну умов користування банківськими послугами № Н00/000542/17 до Заяви (далі - Заява про зміну умов), відповідно до якої відповідачу було надано банківську послугу «Овердрафт «Гостинний» (а.с. 50-51).
Здійснивши аналіз вищезазначених заяв, а також Правил надання та користування банківською послугою «Овердрафт «Гостинний», затверджених наказом АТ «ОТП БАНК» № 193 від 23.08.2018 (далі - Правила; а.с. 54-60), суд встановив, що між банком та відповідачем виникли, у тому числі, кредитні правовідносини.
Як зазначає позивач, Заява, Заява про зміну умов та Правила становлять єдиний кредитний договір № 1502011/2019(OV-W).
Номер кредитного договору, як стверджує позивач, також є номером всієї кредитної справи відповідача, що присвоюється банком автоматично при формуванні/оновленні кредитної справи в системі банківського документообігу (аналогічно до єдиного унікального номеру справи суду). Тобто, вищезазначений номер автоматично формується системою документообігу банку і не відображається у змісті його складових.
Згідно умов кредитного договору відповідачу було надано банківську послугу «Овердрафт «Гостинний», доступний ліміт якої станом на дату укладення Заяви становить 371 000,00 грн. Стандартний розмір процентної ставки станом на дату укладання кредитного договору становить 22,9 % річних. Поточний рахунок щодо якого надається банківська послуга «Овердрафт «Гостинний» - № 26007455041192, валюта - гривня.
Суд дослідив умови Правил та встановив, що вони містять, зокрема, такі положення:
- банківською послугою у Правилах вважається надання Банком банківського кредиту (Овердрафт) для, за наказом або на користь Клієнта відповідно до умов чинного законодавства України, банківської ліцензії Банку, цих Правил та Договору/Публічного договору (п. 1 Правил «Визначення термінів та понять»);
- доступний ліміт банківської послуги - сума (розмір) Ліміту Банківської послуги, встановлена(ий) Банком Клієнту в результаті перерахунку Ліміту Банківської послуги в порядку, передбаченому пунктом 13 Правил. Загальна сума заборгованості за Овердрафтом не повинна перевищувати встановленого Банком Доступного Ліміту Банківської послуги. Розмір Доступного Ліміту Банківської послуги залежить від середньомісячних обсягів чистих кредитових оборотів, частоти надходжень коштів на поточний рахунок Клієнта, їх регулярності та диверсифікованості, а також від інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку (п. 1 Правил «Визначення термінів та понять»);
- овердрафт - Кредитна лінія, що надається шляхом здійснення Банком оплати платіжного(их) документа(ів) / доручення(ь) Клієнта з Банківського рахунку, понад наявний на такому рахунку Клієнта залишок грошових коштів (п. 1 Правил «Визначення термінів та понять»);
- відповідно до умов Договору/Публічного договору Банк надає на вимогу Клієнта Банківську послугу, а Клієнт приймає Банківську послугу та зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, що встановлені в Договорі/Публічному договорі відносно такої Банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг Банку (п. 3 Правил «Предмет договору»);
- банк здійснює надання Банківських послуг за плату, що має сплачуватися Клієнтом Банку в порядку та на умовах Договору/Публічного договору та Правил виключно в безготівковій формі. Видами плат можуть бути проценти та/або комісійна винагорода, проте цей перелік не є вичерпним і Сторонами можуть бути погоджені інші види плати. Розмір плати визначається в Правилах та в Тарифах Банку. У випадках збільшення розміру плати не потребується додаткового погодження Сторонами шляхом укладення договору/правочину про таке збільшення. Таке збільшення плати цілком відповідає волі Сторін, і така зміна не може розглядатися як одностороння зміна умов Договору/Публічного договору, оскільки Сторони наперед обумовили настання або зміну своїх прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (п. 6 Правил «Плата за банківську послугу);
- банк здійснює надання Банківської послуги Клієнту відповідно до Заяви про надання Банківської послуги, яка кожного разу надається Клієнтом Банку засобами електронного зв'язку (через електронну систему «Клієнт-Банк») та в межах Доступного Ліміту Банківської послуги (п. 7 Правил «Порядок надання/отримання банківської послуги»);
- банк має право проводити перерахунок Ліміту Банківської послуги та встановлювати Клієнту Доступний ліміт Банківської послуги відповідно до внутрішньобанківських нормативних документів та методик. Шляхом підписання Договору/Публічного договору Клієнт висловлює свою згоду на те, що у разі зміни суми, отриманої в результаті чергового перерахунку Доступного Ліміту Банківської послуги, Банк має право змінити Доступний Ліміт Банківської послуги в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на власний розсуд: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк тощо) (п. 13 Правил «Інші умови»);
- доступний Ліміт Банківської послуги може бути збільшений до розміру Ліміту Банківської послуги, що зазначений у цих Правилах. За наявності у Клієнта умов для збільшення Доступного Ліміту Банківської послуги, Банк має право пропонувати Клієнту збільшення Доступного Ліміту Банківської послуги, про що повідомляє останнього шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк тощо). При цьому, вважається, що Клієнт погоджується на збільшення Доступного Ліміту Банківської послуги, якщо до дати збільшення Доступного Ліміту Банківської послуги Банк не отримав від Клієнта відмови письмово або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк тощо) щодо такого збільшення Доступного Ліміту Банківської послуги (п. 13 Правил «Інші умови»);
- банк має право змінювати та доповнювати Правила, в тому числі, змінювати Стандартний розмір процентної ставки, шляхом розміщення таких змін та/або доповнень на офіційному сайті Банку (www.otpbank.com.ua) за 7 (Сім) Банківських днів до дати набрання чинності змін та/або доповнень до Правил. У разі відсутності письмових заперечень зі сторони Клієнта щодо запропонованих Банком змін та /або доповнень до Правил, наданих до Банку до дати набрання змінами та/або доповненнями до Правил чинності, Клієнт вважається таким, що прийняв та погодився із запропонованими Банком змінами та/або доповненнями до Правил. У разі незгоди Клієнта з такими змінами та/або доповненнями до Правил, Клієнт має виконати Боргові зобов'язання в повному обсязі протягом 7 (Семи) Банківських днів, починаючи з наступного Банківського дня, що слідує за днем розміщення таких змін та/або доповнень на офіційному сайті Банку. При цьому, надання Банківської послуги припиняється по закінченню такого 7 (Сьомого) Банківського дня (п. 13 Правил «Інші умови»).
Пунктом 18 Правил передбачено наступне:
18.1. вид Банківської послуги - овердрафт;
18.2. ліміт Банківської послуги - 2 500 000,00 грн;
18.3. валюта Банківської послуги - гривня;
18.4. цільове призначення Банківської послуги - поповнення обігових коштів Клієнта;
18.5. стандартний розмір процентної ставки в валюті - 22,9 % річних. Протягом строку дії Договору/Публічного договору Банк має право змінювати Стандартний розмір процентної ставки в валюті UAH в межах, передбачених в пункті 6 Правил та в порядку, встановленому пунктом 13 Правил.
Згідно з банківською випискою з особового рахунку ТОВ «ЕМІЛІ-017» № 26007455041192 (а.с. 45-46) та меморіальним ордером № 1926579 від 02.05.2022 (а.с. 53), 02.05.2022 банком перенесено заборгованість у загальному розмірі 532 736,55 грн на прострочений кредит.
16.11.2023 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № 16/11/23 (далі - Договір відступлення), згідно з п. 2.1. якого первісний кредитор передає (відступає) у повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у реєстрі вимог, наведеному у додатку № 1 до цього договору, та які укладені між первісним кредитором та боржниками, а саме: первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги виконання боржниками боргових зобов'язань, які виникли за кредитними договорами в розмірах, зазначених в реєстрі вимог (згідно додатку 1 до цього договору), та які можуть виникнути у майбутньому (майбутня вимога) за кредитними договорами, право вимоги виконання всіх інших обов'язків та зобов'язань боржників/поручителів/майнових поручителів, передбачених кредитними договорами та договорами забезпечення (далі за текстом - Право вимоги), за суму, встановлену в п. 3 цього договору.
Відповідно до п. 2.4. Договору відступлення, з цього договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з кредитних договорів та договорів забезпечення в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
Пунктом 2.5. Договору відступлення, сторони визначили, що право вимоги за кредитними договорами переходять до нового кредитора з моменту виконання зобов'язання щодо сплати всіх платежів, в обсязі та в порядку визначених в п. 3 цього договору.
Новий кредитор може відступити або передати всі або будь-які права, вигоду та зобов'язання за цим договором третім особам з моменту набуття ним права вимоги без згоди первісного кредитора (п.2.6. договору).
Згідно з п. 2.7. Договору відступлення, передача прав вимоги здійснюється сторонами на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі Реєстру вимог. Укладення цього договору не тягне за собою будь-яких змін умов кредитних договорів та здійснюється без згоди боржників.
Відповідно до п. 3.1. Договору відступлення, сторони домовились, що сума, за яку здійснюється відступлення права вимоги, згідно цього договору зазначена в додатку 4 до цього договору.
Пунктом 3.2. Договору відступлення визначено, що новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору суму, вказану в п. 3.1. цього договору, до 14 години дня в день підписання Акту прийому-передачі реєстру вимог шляхом перерахування коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: м. Київ, вул. Жилянська, 43, т/р: UA723005280000037390500900000 , код банку: 300528, Ідентифікаційний код 21685166, Свідоцтво платника ПДВ № 100234906, ІПН 216851626652, отримувач: АТ «ОТП БАНК», призначення платежу: «Оплата згідно договору про відступлення права вимоги № 16/11/23 від « 16» листопада 2023 р».
На підтвердження внесення на користь банку коштів згідно Договору відступлення позивач надав копію платіжної інструкції № 5586 від 16.11.2023.
При цьому позивач пояснив, що при внесенні інформації в полі «Призначення платежу» було допущено описку, а саме замість «№ 16/11/23 від 16 листопада 2023 р.» помилково вказано «№ 14/11/23 від 14 листопада 2023р.», у зв'язку із чим на підтвердження зарахування коштів за платіжною інструкцією № 5586 від 16.11.2023 саме за Договором про відступлення права вимоги № 16/11/23 від 16.11.2023 позивач також надав копію повідомлення № 73-5-2-1212 від 25.07.2024, відповідно до якого АТ «ОТП БАНК» підтверджує, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» здійснено повний розрахунок за Договором про відступлення права вимоги № 16/11/23 від 16.11.2023 згідно п.3.2. Договору відступлення.
Вказаних обставин відповідач в ході розгляду справи не заперечував.
Згідно з Додатком № 1 «Реєстр вимог» до Договору відступлення банк відступив на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги за Кредитним договором № 1502011/2019(OV-W) на суму 600 282,86 грн, з яких:
- заборгованість за тілом кредиту - 483 606,44 грн;
- заборгованість за відсотками - 116 676,42 грн.
16.11.2023 банк та позивач підписали акт прийому-передачі реєстру вимог (додаток № 4 до Договору відступлення).
У матеріалах справи наявна вимога позивача № 1502011/2019(OV-W) про сплату заборгованості за кредитним договором № 1502011/2019(OV-W) від 05.03.2019 у загальному розмірі 600 282,86 грн, яку, як зазначає позивач, було направлено на юридичну адресу відповідача.
Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 600 282,86 грн, з яких: 483 606,44 грн заборгованості за тілом кредиту; 116 676,42 грн заборгованості за відсотками.
Підставою для звернення до господарського суду з позовом є порушення відповідачем зобов'язань за Кредитним договором № 1502011/2019(OV-W), наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором у загальному розмірі 600 282,86 грн, а також відступлення банком на користь позивача права вимоги за кредитним договором на підставі Договору про відступлення права вимоги № 16/11/23 від 16.11.2023.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання.
Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частинами 1-3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Судом встановлено, що доказів виконання відповідачем зобов'язань з повернення Банку отриманих за кредитним договором коштів матеріали справи не містять, при цьому перевіривши надані позивачем розрахунки сум заборгованості, суд дійшов висновку про їх правильність та відповідність умовам договору і положенням чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Статтею 350 ГК України передбачено, що банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Таким чином, боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, не входить до складу учасників цього договору. Договір факторингу не впливає безпосередньо на права та обов'язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов'язання боржника, який має виконати свій обов'язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18.
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Верховного Суду від 04.01.2021 по справі № 911/4055/15 йдеться про те, що за загальним правилом, у випадку заміни кредитора чи боржника на підставі правочину, суд виходить зі загальних засад цивільного законодавства, зокрема, свободи договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України), а також презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), яка встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 16/11/23, укладеного 16.11.2023 між позивачем та банком.
За умовами частини 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором (банком). Неповідомлення про заміну кредитора може тягти наслідки для боржника лише у вигляді виконання зобов'язання не новому, а колишньому кредитору.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 913/527/21, де зазначено, що наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним. При цьому неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору з цих підстав, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
В матеріалах справи наявна вимога позивача № 1502011/2019(OV-W) від 19.02.2024 про сплату заборгованості за кредитним договором № 1502011/2019(OV-W) від 05.03.2019 у загальному розмірі 600 282,86 грн, адресована відповідачу.
У вказаній вимогі позивач повідомляв відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні на підставі договору факторингу.
Належних доказів направлення цієї вимоги в позасудовому порядку матеріали справи не містять, проте, її було направлено відповідачу щонайменше разом із позовною заявою. Доказів отримання відповідачем вказаної вимоги матеріали справи не містять, що жодним чином не впливає на обов'язок відповідача виконати свої зобов'язання за кредитним договором.
Натомість матеріали справи не містять доказів виконання зобов'язань за кредитним договором ні перед первісним кредитором (банком), ні перед позивачем (новим кредитором).
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позову, суд покладає на відповідача 7 203,39 грн витрат зі сплати судового збору.
У позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
За ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В якості доказів понесення витрат на правничу допомогу позивач надав до матеріалів справи копії наступних документів: Договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025 з Додатковою угодою № 41262816 від 01.01.2025; Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 01.01.2025; детальний опис виконаних адвокатом робіт; Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5618/10.
Згідно з п. 1.1. Договору про надання правової допомоги клієнт (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. Деталі предмета договору встановлюються додатковими угодами.
Відповідно до п. 4.1. Договору про надання правової допомоги загальна вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне супроводження), згідно тарифної сітки, вказаної у п. 4.8. даного Договору, а також гонорар, який зазначений у п. 4.9. даного Договору.
За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується уповноваженими представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4. Договору).
В акті, зазначеному в п. 4.4. Договору, сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акта (п. 4.7. Договору про надання правової допомоги).
Пунктом 4.8. Договору адвокат та клієнт погодили тарифікацію послуг.
Додатковою угодою № 41262816 від 01.01.2025 сторони домовились доповнити договір пунктом 1.2., за змістом якого адвокат зобов'язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості із ТОВ «ЕМІЛІ-017».
Згідно з Актом про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 01.01.2025 адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу загальною вартістю 20 000,00 грн.
Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, наявний у матеріалах справи (а.с. 14).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).
Здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у Постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21 тощо.
За таких обставин, з урахуванням критеріїв розумності і реальності витрат позивача на правову допомогу, встановлення їхньої дійсності та необхідності, співмірності зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом позивача роботами (наданими послугами), зважаючи на конкретні обставини справи, суд в порядку розподілу судових витрат дійшов висновку про покладення на відповідача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, що, на думку суду, цілком відповідає критеріям, визначеним ч. ч. 4, 5 ст. 129, ч. 4 ст. 126 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ 42649746) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІЛІ-017» (73003, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Сенявіна, буд. 3; код ЄДРПОУ 41262816), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства «ОТП БАНК» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; код ЄДРПОУ 21685166) про стягнення 600 282,86 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІЛІ-017» (73003, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Сенявіна, буд. 3; код ЄДРПОУ 41262816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ 42649746) 483 606,44 грн заборгованості за тілом кредиту, 116 676,42 грн заборгованості за відсотками, 7 203,39 грн витрат зі сплати судового збору, 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 21 квітня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 30 квітня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков