ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2025Справа № 910/1642/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙНІ ТОТ"
(01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16, літ. А;
ідентифікаційний код: 40610916)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМК ТРЕЙД"
(01013, м. Київ, вул. Деревообробна, буд. 5,ю офіс 1/2;
ідентифікаційний код: 40099878)
про стягнення 94 293,45 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЙНІ ТОТ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМК ТРЕЙД" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору поставки №0611-01 від 06.11.2019 в загальному розмірі 94 293,45 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12598/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
21.03.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує з підстав недоведеності та необґрунтованості. Окрім того, відповідачем зроблено заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
26.03.2025 позивачем подано відповідь на відзив із спростуванням аргументів позивача.
02.04.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "КМК ТРЕЙД" подано заперечення на відповідь на відзив.
09.04.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙНІ ТОТ" подано додаткові пояснення по справі.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
06.11.2019 року між постачальником ТОВ «ТАЙНІ ТОТ» та покупцем ТОВ «КМК ТРЕЙД» було укладено Договір поставки №0611-01 (далі - Договір).
Згідно п.1. Договору, ПОСТАЧАЛЬНИК зобов'язується за замовленнями (заявками) ПОКУПЦЯ в терміни, обумовлені Договором, поставляти та передавати у власність ПОКУПЦЯ товари (далі - ТОВАР), а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується приймати цей ТОВАР та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Договору.
Відповідно до пункту 1.4. Договору, Загальна вартість ТОВАРУ (ціна Договору), продаж якого здійснюється на умовах Договору, визначається на підставі всіх узгоджених замовлень відповідає загальній вартості ТОВАРУ по всім підписаним Сторонами накладними на передачу ТОВАРУ.
Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. Договору визначено, що ПОКУПЕЦЬ оплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ кожну партію ТОВАРУ/її частину, за цінами, вказаними в чинному прайс-листі/специфікації по факту реалізації товару Покупцем протягом звітного періоду. Оплата проводиться шляхом перерахування ПОКУПЕМ грошових коштів на поточний рахунок ПОСТАЧАЛЬНИКА. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку ПОКУПЦЯ. Ціна ТОВАРУ з округленням до копійок вказується при кожній поставці в товарних накладних і не повинна відрізнятися від цін, зазначених у прайс-листі/специфікації.
Згідно пункту 5.2. Договору, Покупець зобов'язується, зокрема, своєчасно направляти ПОСТАЧАЛЬНИКУ замовлення на поставку ТОВАРУ згідно зі ст. 2 Договору. У порядку, передбаченому Договором, оплачувати вартість ТОВАРУ. Суворо дотримуватися інших умов Договору.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що при порушенні ПОКУПЦЕМ термінів оплати ТОВАРУ, ПОКУПЕЦЬ сплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Як вказує позивач, на виконання умов Договору, позивачем починаючи з 2019 року здійснювалася поставка відповідних дитячих товарів відповідачу з метою їх подальшої реалізації, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні.
Між позивачем та відповідачем було укладено також і Протокол узгодження розбіжностей до договору поставки №0611-01 від 06.11.2019 року (далі - Протокол), нечинним останній не визнавався, зміни до сторонами нього не вносилися.
Згідно з вказаним Протоколом, позивачем поставлявся товар на склад відповідача, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Максимовича, буд.34.
Відповідачем вказаний товар приймався та частково оплачувався, що випливає з наявних платіжних інструкцій..
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним поставлено відповідачеві наступні позиції (товари), які були ним прийняті, зокрема: - 9869vb Valco baby прогулянкова коляска Snap 4 Ultra/Dove Grey - 1 шт. (ВН №399 від 21.11.2019 року) - 9 913,00 грн.; - 9862vb Valco baby прогулянкова коляска Snap 4 Ultra/Ocean Blue - 1 шт. (ВН №399 від 21.11.2019 року) - 9 913,00 грн.; - 9966vb Valco baby люлька External Bassinet для Snap&Snap4/Cool Grey- 1 шт. (ВН №796 від 10.12.2020 року) - 4 750,00 грн.; - E-465BK Bumbleride прогулянкова коляска Era/Matte Black (чорне шасі)- 1 шт. (ВН №435 від 09.06.2021 року) - 22 800,00 грн.; - BAS-55ZBK Bumbleride люлька Bassinet для Era, Indie, Speed/Matte Black - 1 шт. (ВН №493 від 01.07.2021 року) - 3 967,00 грн. Також, між сторонами були укладені Додаткові угоди №1 від 01.08.2022 року та №2 від 02.12.2024 року до Договору поставки №0611-01 від 06.11.2019 року щодо зміни цін за товарами, які були реалізовані за відповідними видатковими накладними.
Згідно з Додатковою угодою №1 від 01.08.2022 року до Договору, за згодою сторін були внесені зміни до цін на наступні товари (ціни вказані з урахуванням ПДВ): - 9869vb Valco baby прогулянкова коляска Snap 4 Ultra/Dove Grey - 1 шт. (ВН №399 від 21.11.2019 року) (змінилася ціна з 9 296,00 грн. на 9 913,00 грн.) - 9966vb Valco baby люлька External Bassinet для Snap&Snap4/Cool Grey- 1 шт. (ВН №796 від 10.12.2020 року) (змінилася ціна з 4 545,00 грн. на 4 750,00 грн.); - BAS-55ZBK Bumbleride люлька Bassinet для Era, Indie, Speed/Matte Black - 1 шт. (ВН №493 від 01.07.2021 року) (змінилася ціна з 4 959,00 грн. на 5 584,00 грн.); - 9862vb Valco baby прогулянкова коляска Snap 4 Ultra/Ocean Blue - 1 шт. (ВН №399 від 21.11.2019 року) (змінилася ціна з 9 296,00 грн. на 9 913,00 грн.). Відповідно до Додаткової угоди №2 від 02.12.2024 року до Договору, за згодою сторін були внесені зміни до цін на товар (ціна вказана з урахуванням ПДВ): E-465BK Bumbleride прогулянкова коляска Era/Matte Black (чорне шасі)- 1 шт. (ВН №435 від 09.06.2021 року) (змінилася ціна з 2 499,00 грн. на 20 700,00 грн.).
Звертаючись до суду, позивач вказує, що станом на дату складання позовної заяви, усі перелічені вище позиції є неоплаченими відповідачем. Таким чином, за відповідачем обліковується заборгованість по сплаті за вказані вище товари у розмірі 51 003,00 грн.
На початку виникнення спірних правовідносин, позивач намагався врегулювати вказаний спір з відповідачем телефоном, проте, відповідач відмовився виконати свої зобов'язання за вказаним договором поставки щодо сплати грошових коштів за поставлений позивачем останньому товар.
Відтак, позивач наполягаючи на виконанні відповідачем своїх зобов'язань по Договору щодо оплати поставлених позивачем товарів, надіслав відповідачу претензію 23.01.2025 року. 28.01.2025 року у відповідь на надіслану позивачем претензію, від відповідача надійшов лист від 28.01.2025 року №02/2025.
У зазначеному листі відповідач зазначив, зокрема, що за період, що минув з моменту поставки, товар втратив свою актуальність та комерційну привабливість, що унеможливлює його реалізацію.
Крім того, відповідач у цьому листі вказав про відсутність зобов'язання перед позивачем щодо оплати за поставлений товар, посилаючись на п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору, відповідно до яких, покупець здійснює оплату товару по факту його реалізації. Оскільки зазначений товар не був реалізований, підстав для його оплати у ТОВ «КМК ТРЕЙД» не виникло.
Проте, позивач не погодився з доводами відповідача, що стало підставою для звернення до суду.
Таким чином, спір у справі виник у зв'язку із тим, що Покупець, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 51003,00 грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку 5 одиниць товару на суму 51003,00 грн. згідно видаткових накладних.
Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв'язку з чим, у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 51003,00 грн.
За твердженням Позивача, котре не спростоване Відповідачем, станом на день подання позову зобов'язання з оплати поставленого товару на загальну суму 51003,00 грн. Відповідачем не виконано.
Доказів оплати поставленого товару на загальну суму 51003,00 грн. матеріали справи не містять. Вказане Відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем у розмірі 51003,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує на відсутність у нього обов'язку із оплати поставленого товару.
Стосовно доводів та заперечень відповідача, наведених у відзиві, суд зазначає наступне.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався в обґрунтування своїх доводів на п.3.1. Договору поставки №0611-01 відповідно до якого, Покупець оплачує Постачальнику кожну партію товару/її частину, за цінами, вказаними в чинному прайс-листі/специфікації по факту реалізації товару Покупцем протягом звітного періоду.
Крім того, відповідач наголосив, що відповідно до п.4.11 Договору, Постачальник зобов'язувався на вимогу Покупця здійснити повернення товару, який не реалізований покупцем протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з моменту його поставки Покупцеві.
Як встановлено судом, поставки товару, які наразі є предметом стягнення у даній справі відбувалися 21.11.2019 року, 10.12.2020 року, 09.06.2021 року, 01.07.2021 року. Водночас, відповідач зазначив, що останній звернувся до Позивача з проханням організувати повернення непроданого товару, у зв'язку втратою Товаром своєї актуальності та неможливістю його реалізації з листом від 10.01.2025 року №01/2025.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та не заперечується сторонами, відповідач не скористався своїм правом щодо повернення нереалізованого товару позивачу у встановлений 90 денний строк.
Разом з тим, відповідач був зобов'язаний сплатити за товар по факту реалізації протягом звітного періоду.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев'яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди.
Окрім того, товари, які були поставлені позивачем відповідачу у період з 2019 по 2021 рік, не оплачувалися останнім незважаючи на сплив відповідного звітного періоду, у якому кожен із вказаних вище товарів був поставлений.
Таким чином, відповідно до п.4.7., п.4.11. Договору, у відповідача відсутні підстави для повернення вказаних товарів позивачу. Отже, суд погоджується із твердженням позивача, що відповідач має виконати свої зобов'язання за вказаним Договором та відповідно сплатити грошові кошти позивачу за поставлений ним товар у повному обсязі.
Позивачем заявлено до стягнення із Відповідача 6 615,22 грн. 3% річних, 36 675,23 грн. інфляційних втрат.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 6 615,22 грн. 3% річних, 36 675,23 грн. інфляційних втрат, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Як вказувалось судом вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 по справі №910/12604/18.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Отже, з наведеного полягає, що питання стосовно порушення строку позовної давності застосовується судом саме до вимог, що є предметом спору у справі.
Тобто, у даному випадку дослідженню підлягають обставини щодо того, чи порушено позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості, по поставкам, що відбувалися 21.11.2019 року, 10.12.2020 року, 09.06.2021 року, 01.07.2021 року. строк позовної давності.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.
Судом встановлено, що із позовної заявою до суду позивач звернувся 11.02.2025, про що свідчить дата, коли позовна заява була сформована заявником в системі «Електронний суд».
Відповідачем згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України вчинено заяву про застосування позовної давності до вимог у даному спорі.
Згідно з част. 4 та 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Кабінет Міністрів України своєю постановою № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» з 12 березня 2020 року ввів карантин на всій території України.
Згідно з п. 12. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин діяв до 30.06.2023.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України .
Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.
З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності.
Окрім того, судом встановлено, що строк позовної давності переривався у вказаний період, оскільки відповідачем здійснювалися часткові оплати за вказаним договором, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, що додаються.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що останньому незрозуміло яким чином введення на території Україні карантинних обмежень, могло об'єктивно перешкодити позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах.
Разом з тим, відповідач вказав, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що пропуск строку звернення дійсно пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з позовом.
Однак, відповідач взагалі не врахував той факт, що позивач звернувся до Господарського суду м. Києва 12.02.2025 року, оскільки відповідач заявив про намір повернути поставлений йому товар лише 10.01.2025 року. Тобто, спір між сторонами виник у січні 2025 року, а у лютому 2025 року позивач звернувся за захистом свої прав, свобод та законних інтересів до Господарського суду м. Києва, оскільки досудова (претензійна робота) проведена у січні 2025 року, не допомогла врегулювати наявний спір.
Судом враховано, що між сторонами були укладені Додаткові угоди №1 від 01.08.2022 року та №2 від 02.12.2024 року до Договору поставки №0611-01 від 06.11.2019 року щодо зміни цін за товарами, які були реалізовані за відповідними видатковими накладними. Окрім того, суд приймає до уваги той факт, що відповідачем були підписані зі свого боку вказані Додаткові угоди, що свідчить про погодження останнім з оновленими цінами на відповідні позиції.
Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 53 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази: договір № 13/5 про надання правової (правничої) допомоги від 20.05.2019 року; акт № 1/04/24 про прийняття-передачу послуг правничої допомоги від 13.02.2024 року; додаткову угоду №04/24 від 15.01.2024 року та детальний опис робіт.
Як встановлено судом, 17.01.2025 року між Адвокатським Бюро «Данила Тивоненка «Пріоритет» (адвокатське бюро, АБ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙНІ ТОТ" (клієнт) укладено договір № 15/01 про надання професійної правничої допомоги (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу на умовах, визначених договором.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано Акт про прийняття - передачу послуг правничої допомоги №1 від 03.02.2025 року на суму 15 000,00 грн. та Акт про прийняття - передачу послуг правничої допомоги №2 від 07.04.2025 року на суму 10 000,00 грн.
За висновками суду, визначені Акті №1 від 03.02.2025 року послуги з надання первинної консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку мають організаційний характер, є складовими підготовки позову та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом із тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.
Таким чином, вказані послуги не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, яким має керуватися суд при визначенні суми компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу. Відповідні правові позиції викладені у постанові Великої Палати від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 15.11.2021 року у справі № 320/5284/19.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні заяви в частині стягнення 3 000,00 грн, що не є витратами на правничу допомогу.
При цьому, судом встановлено, що до переліку наданих послуг правничої допомоги, зазначених в детальному описі робіт, включено послугу компенсації витрат адвоката на роздрукування позовної заяви, добірку та сканування письмових доказів, завіряння копій документів - 2 години вартістю 2 000,00 грн. в Акті № 1 від 03.02.2025 та 2 години вартістю 2000,00 грн. в Акті № 2 від 07.04.2025, що не є витратами на правничу допомогу та не потребує професійних знань адвоката у галузі права.
Згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії як оформлення копій письмових доказів, підготовка повного пакета документів для подачі до суду, надсилання документів поштою (представництво інтересів клієнта в поштовому відділенні) або подання їх до суду через канцелярію не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні заяви в частині стягнення 4 000,00 грн, що не є витратами на правничу допомогу.
Окрім того, витрати в сумі 3 000,00 грн. за представництво інтересів клієнта в судовому засіданні, що включені до Акта №1 від 03.02.2025 також не підлягають стягненню із відповідача, оскільки розгляд справи здійснювався судом у спрощеному позовному провадженні без проведення судових засідань.
У відзиві на позовну заяву Відповідачем подані заперечення на заяву щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає заявлену до стягнення суму витрат неспівмірною з ціною позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.
Враховуючи викладене та беручи до уваги складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є частково обґрунтованими та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заперечення відповідача проти задоволення позову, суд розглянув та відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМК ТРЕЙД" (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, буд. 5, офіс 1/2; ідентифікаційний код: 40099878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙНІ ТОТ" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16, літ. А; ідентифікаційний код: 40610916) 51 003,00 грн. - основного боргу, 36 675,23 грн. - інфляційних втрат, 6 615,22 грн. - 3% річних, 2 442,40 грн. - судового збору та 15000,00 грн. - витрат на правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов