ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2025Справа № 910/2877/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України, м.Тернопіль
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник», м. Київ
про стягнення 138 573,28 грн,
Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» про стягнення збитків в сумі 138 573,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок односторонньої відмови відповідача від договору №221223/02 від 28.12.2023 та припинення постачання електричної енергії, позивач був змушений терміново укласти договір на поставку електричної енергії з Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії», за яким фактично у порівнянні із договором №221223/02 від 28.12.2023 було здійснено переплату за постачання електричної енергії за період з 27.09.2024 по 22.10.2024 на загальну суму 138 573,28 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що внаслідок стрімкого зростання ціни електричної енергії на ринку, ціна визначена в договорі стала істотно заниженою, у зв'язку з чим виконання вказаного договору для постачальника стало збитковим та ставило під загрозу фінансову спроможність постачальника здійснювати постачання електричної енергії іншим споживачам та розрахуватися із кредиторами. Таким чином, у зв'язку із стрімким зростання ціни електричної енергії на ринку та неможливістю подальшого виконання умов договору у зв'язку із збитковістю, з метою дотримання балансу господарського інтересу відповідача та позивача, керуючись ст. 652 Цивільного кодексу України відповідач запропонував позивачу розірвати договір з 27.09.2024. Позивач мав змогу провести процедуру публічної закупівлі та укласти договір із новим постачальником електричної енергії за вигідним тарифом та уникнути збитків, натомість позивач оголосив про проведення публічної процедури лише 16 жовтня 2024 року (через 40 днів з моменту коли він був повідомлений позивачем про припинення постачання електричної енергії та через 20 днів з моменту коли було фактично припинено постачання електричної енергії). Таким чином позивачем не було вжито заходів щодо зменшення збитків, не було своєчасно проведено процедуру публічної закупівлі.
Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача надав заперечення. Зокрема, позивачем наголошено, що у відповідності до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Також позивачем наголошено, що зміна постачальника електричної енергії є правом, а не обов'язком споживача. Крім того, позивачем наголошено на нерелевантності до спірних правовідносин практики Верховного Суду, на яку посилається відповідач. Також позивачем наголошено, що умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено обов'язку споживача погодитись із пропозицією постачальника щодо розірвання договору достроково.
Відповідачем у запереченнях на відповідь на відзив було вказано, що відповідач вжив заходів для виконання зобов'язань за договором, належним чином здійснювало постачання електричної енергії Позивачу протягом січня-вересня 2024 року, проте Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» на шкоду своїй господарській діяльності сподіваючись на покращення ситуації на ринку електричної енергії протягом червня серпня 2024 року здійснював постачання електричної енергії Позивачу за збитковим тарифом. Відповідач вимушений був ініціював питання розірвання договору у зв'язку скрутним фінансовим становищем та з метою уникнення доведення Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» до скрутного фінансового становище, що несе за собою ризики подальшого постачання електричної енергії . Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» ніяким чином не може відповідати за зміни ціни на ринку «на добу на перед» та впливати на їх формування. Збільшення ціни на електричну енергію відбувалося поза волею відповідача.У позивача був вибір моделі поведінку щодо вибору іншого постачальника електричної енергії та зменшення витрат на оплату електричної енергії. Позивач мав можливість провести процедуру публічної закупівлі та укласти договір з іншим постачальником за вигідим тарифом, або перейти на постачальника «останньої надії», у якого значно завищені тарифи на постачання електричної енергії. Проте, як вказано відповідачем, позивачем умисно або з необережності було обрано модель поведінки, а саме перехід на постачання до постачальника «останньої надії», що призвело до оплати споживачем за електричну енергію за завищеними тарифами та призвело до збільшення витрат позивача на оплату електричної енергії. Понесені витрати позивач намагається покласти на відповідача, однак вважаємо, що відсутній прямий причино-наслідковий зв'язок між діями Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» та понесеними позивачем витратами у зв'язку із постачанням електричної енергії постачальником «останньої надії» за завищеними тарифами, оскільки позивач міг уникнути таких витрат обравши іншу модель поведінки.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
28.12.2023 між Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» (постачальник) було укладено договір №221223/02 про постачання / закупівлю електричної енергії споживачу, за умовами п.2.1 якого постачальник зобов'язується постачати споживачу у 2024 році електричну енергію для навчальних корпусів за навчально-практичних центрів ТНМУ на 2024 рік, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» (надалі - електрична енергія/товар/електроснсргія), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити електричну енергію на умовах цього договору.
Пунктами 2.2, 2.3 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено, що очікувані договірні обсяги закупівлі електричної енергії за цим договором становлять 1 379 501 кВт/год та визначені в додатку 1 до договору. Очікувані договірні обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та потреби в електроенергії.
Термін поставки (передачі) товару: до 31 грудня 2024 року включно (п.3.1 договору №221223/02 від 28.12.2023).
У п.5.1, 5.2 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника, яка є додатком № 4 до цього договору.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у актах приймання-передачі електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. Ціна за одиницю товару може змінюватися в порядку передбаченому статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» та у порядку, визначеному у пп.2 п. 13.8 договору.
У п.6.1.2, 6.1,12 договору передбачено право споживача отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі та отримувати відшкодування збитків від постачальника, понесених у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням постачальником своїх зобов'язань перед споживачем, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.
У п.7.1.3 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено, що постачальник має право ініціювати припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством.
У розділі 8 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії.
Згідно п.8.1, 8.2 договору постачальник має право звернутися до оператора системи з вимогою про відключення об'єкта споживача від електропостачання у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором. Припинення електропостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
Пунктом 9.3 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено, що постачальник відшкодовує споживачу збитки, понесені споживачем у зв'язку з припиненням постачання електричної енергії Споживачу оператором системи на виконання неправомірного доручення постачальника в обсягах, передбачених ПРРЕЕ.
Відповідно до п.13.1 договору №221223/02 від 28.12.2023 цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яка є додатком № 4 до цього договору.
За умовами п.13.2 договору №221223/02 від 28.12.2023 постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов'язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови. Виключенням є погоджена сторонами зміна ціни електричної енергії обґрунтована постачальником відповідно до п.13.8 даного договору та розрахована із застосуванням формули, наведеної в комерційній пропозиції (додаток №4).
У п.13.3 договору №221223/02 від 28.12.2023 вказано, що постачальник має право розірвати цей договір достроково, повідомивши споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках якщо: споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з договором, за умови, що постачальник здійснив попередження споживачу про можливе розірвання цього договору; споживач іншим чином суттєво порушив умови цього договору, і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.
У п.13.8 договору вказано, що умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, з обов'язковим складанням письмового документа, підписаного сторонами договору. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1. Зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків
замовника;
2. Погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціпи такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. Постачальник надає споживачу повідомлення, у якому зазначає про намір змінити умови договору постачання електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до запланованого набрання чинності змінами.
До договору №221223/02 від 28.12.2023 сторонами укладались додаткові угоди.
Зокрема, додатковою угодою №4 від 30.07.2024 сторонами досягнуто згоди, що ціна за одиницю електроенергії складає 7,6779 грн за 1 кВт*год з урахуванням податку на додану вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» звернулось до позивача з листом №1218/06/09-д від 06.09.2024, в якому запропонувало розірвати договір з 27.09.2024. В обґрунтування своє пропозиції постачальник посилався на те, що протягом останніх двох місяців вартість поставки електричної енергії є вищою, ніж тариф визначений договором, що є прямим збитком для постачальника та свідчить про очевидну відсутність економічної вигоди від подальшого виконання умов договору збоку постачальника. Постачальник, як учасник процедури закупівлі, під час підготовки та подання тендерної (цінової) пропозиції ґрунтував свої розрахунки, виходячи з даних ринку на момент подання. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» як учасник процедури закупівлі під час підготовки та подання тендерної (цінової) пропозиції об'єктивно не міг передбачити таке непрогнозоване збільшення ціни електричної енергії на ринку. Внаслідок стрімкого зростання ціни електричної енергії на ринку, ціна визначена в договорі стала істотно заниженою, у зв'язку з чим виконання вказаного договору для постачальника стало збитковим та ставить під загрозу фінансову спроможність постачальника здійснювати постачання електричної енергії іншим споживачам та розрахуватися із кредиторами.
Листом №30-05/3179 від 09.09.2024 Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» в розірванні договору.
Як вказує позивач, та не заперечує відповідач, 27.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» здійснило односторонню відмову від договірних зобов'язань, передбачених договором №221223/02 від 28.12.2023, а саме припинило постачати споживачу електричну енергію.
З огляду на наведене, 11.10.2024 відповідно до вимог статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 року, а також Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05 червня 2019 року, позивач уклав з Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» договір №624 про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Згідно п.13.1 договору №624 від 11.10.2024 цей договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступній за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, ц в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.
У відповідності до умов вказаного договору, постачальником та споживача було складено акти:
- №058322 від 30.09.2024 на суму 73117,28 грн, згідно змісту якого обсяг спожитої електроенергії становить 7918 кВт*год, а ціна 7,69529 за кВт*год без урахування податку на додану вартість. Електроспоживання за вересень 2024 позивачем було оплачено постачальнику «останньої надії», що підтверджується платіжною інструкцією №2365 від 23.10.2024 на суму 73 117,28 грн;
- №058676 від 31.10.2024 на суму 419015,62 грн, , згідно змісту якого обсяг спожитої електроенергії становить 38131 кВт*год, а ціна 9,15737 за кВт*год без урахування податку на додану вартість. Електроспоживання за жовтень 2024 позивачем було оплачено постачальнику «останньої надії», що підтверджується платіжною інструкцією №2816 від 15.11.2024 на суму 419015,62 грн.
Отже, за твердженнями позивача, внаслідок односторонньої відмови відповідача від договору №221223/02 від 28.12.2023 та припинення постачання електричної енергії, позивач був змушений терміново укласти договір на поставку електричної енергії з Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії», за яким фактично у порівнянні із договором №221223/02 від 28.12.2023 було здійснено переплату за постачання електричної енергії за період з 27.09.2024 по 22.10.2024 на загальну суму 138 573,28 грн. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальних збитків позивачу та наявність причинно-наслідкового зв'язку між нанесеними збитками та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимог позивач посилався на те, що внаслідок односторонньої відмови відповідача від договору №221223/02 від 28.12.2023 та припинення постачання електричної енергії, позивач був змушений терміново укласти договір на поставку електричної енергії з Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії», за яким фактично у порівнянні із договором №221223/02 від 28.12.2023 було здійснено переплату за постачання електричної енергії за період з 27.09.2024 по 22.10.2024 на загальну суму 138 573,28 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що внаслідок стрімкого зростання ціни електричної енергії на ринку, ціна визначена в договорі стала істотно заниженою, у зв'язку з чим виконання вказаного договору для постачальника стало збитковим та ставило під загрозу фінансову спроможність постачальника здійснювати постачання електричної енергії іншим споживачам та розрахуватися із кредиторами. Таким чином, у зв'язку із стрімким зростання ціни електричної енергії на ринку та неможливістю подальшого виконання умов договору у зв'язку із збитковістю, з метою дотримання балансу господарського інтересу відповідача та позивача, керуючись ст. 652 Цивільного кодексу України відповідач запропонував позивачу розірвати договір з 27.09.2024. Позивач мав змогу провести процедуру публічної закупівлі та укласти договір із новим постачальником електричної енергії за вигідним тарифом та уникнути збитків, натомість позивач оголосив про проведення публічної процедури лише 16 жовтня 2024 року (через 40 днів з моменту коли він був повідомлений позивачем про припинення постачання електричної енергії та через 20 днів з моменту коли було фактично припинено постачання електричної енергії). Таким чином позивачем не було вжито заходів щодо зменшення збитків, не було своєчасно проведено процедуру публічної закупівлі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Як було встановлено вище, 06.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» звернулось до позивача з листом №1218/06/09-д від 06.09.2024, в якому запропонувало розірвати договір з 27.09.2024. В обґрунтування своє пропозиції постачальник посилався на те, що протягом останніх двох місяців вартість поставки електричної енергії є вищою, ніж тариф визначений договором, що є прямим збитком для постачальника та свідчить про очевидну відсутність економічної вигоди від подальшого виконання умов договору збоку постачальника. Постачальник, як учасник процедури закупівлі, під час підготовки та подання тендерної (цінової) пропозиції ґрунтував свої розрахунки, виходячи з даних ринку на момент подання. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» як учасник процедури закупівлі під час підготовки та подання тендерної (цінової) пропозиції об'єктивно не міг передбачити таке непрогнозоване збільшення ціни електричної енергії на ринку. Внаслідок стрімкого зростання ціни електричної енергії на ринку, ціна визначена в договорі стала істотно заниженою, у зв'язку з чим виконання вказаного договору для постачальника стало збитковим та ставить під загрозу фінансову спроможність постачальника здійснювати постачання електричної енергії іншим споживачам та розрахуватися із кредиторами.
Листом №30-05/3179 від 09.09.2024 Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» в розірванні договору.
27.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» здійснило односторонню відмову від договірних зобов'язань, передбачених договором №221223/02 від 28.12.2023, а саме припинило постачати споживачу електричну енергію.
Наразі, за висновками суду, вказані дії щодо одностороннього розірвання договору та припинення постачання електроенергії є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже вказують на наявність в діях відповідача неправомірної поведінки, як однієї зі складових збитків. При цьому, означені висновки ґрунтуються на такому.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Статтею 188 Господарського кодексу України унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
За приписами статей 651, 654 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Термін поставки (передачі) товару: до 31 грудня 2024 року включно (п.3.1 договору №221223/02 від 28.12.2023).
У п.6.1.2, 6.1,12 договору передбачено право споживача отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі та отримувати відшкодування збитків від постачальника, понесених у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням постачальником своїх зобов'язань перед споживачем, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.
У п.7.1.3 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено, що постачальник має право ініціювати припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством.
У розділі 8 договору №221223/02 від 28.12.2023 визначено порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії.
Згідно п.8.1, 8.2 договору постачальник має право звернутися до оператора системи з вимогою про відключення об'єкта споживача від електропостачання у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором. Припинення електропостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
Відповідно до п.13.1 договору №221223/02 від 28.12.2023 цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яка є додатком № 4 до цього договору.
За умовами п.13.2 договору №221223/02 від 28.12.2023 постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов'язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови. Виключенням є погоджена сторонами зміна ціни електричної енергії обґрунтована постачальником відповідно до п.13.8 даного договору та розрахована із застосуванням формули, наведеної в комерційній пропозиції (додаток №4).
У п.13.3 договору №221223/02 від 28.12.2023 вказано, що постачальник має право розірвати цей договір достроково, повідомивши споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках якщо: споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з договором, за умови, що постачальник здійснив попередження споживачу про можливе розірвання цього договору; споживач іншим чином суттєво порушив умови цього договору, і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.
У п.13.8 договору вказано, що умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, з обов'язковим складанням письмового документа, підписаного сторонами договору. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1. Зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків
замовника;
2. Погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціпи такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. Постачальник надає споживачу повідомлення, у якому зазначає про намір змінити умови договору постачання електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до запланованого набрання чинності змінами.
Тобто, умовами укладеного між сторонами правочину визначено чіткий порядок його дострокового припинення, а також умови, за наявності яких у постачальника виникає право на дострокове його розірвання. З системного аналізу умов договору №221223/02 від 28.12.2023 вбачається, що збільшення ринкової вартості електричної енергії та економічна невигідність виконання договору для постачальника не є підставою для виникнення у останнього права в односторонньому порядку розірвати договір та припинити постачання електричної енергії, а є правом ініціювати внесення змін до такого договору.
Проте, жодній із вказаних умов щодо дострокового розірвання договору та припинення електропостачання дії відповідача не відповідають, зокрема, у листі 06.09.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» фактично лише констатується обставина зміни вартості електричної енергії, проте, відсутня пропозиція до внесення відповідних змін до договору.
Також суд акцентує увагу відповідача на тому, що іншої підстави для дострокового розірвання договору та припинення постачання електричної енергії відповідачем наведено не було.
Одночасно, суд також вважає за доцільне надати правову оцінку доводам відповідача про те, що на виконання п. 3.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 відповідач повідомив позивача (06.09.2024) про припинення постачання електричної енергії за 20 календарних днів до припинення постачання електричної енергії.
Зокрема, суд зауважує, що згідно п.3.2.2 Правил зміна або розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України, цими Правилами та умовами договору.
У п.3.2.15 Правил вказано, що у разі закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії або дострокового його розірвання (за ініціативою електропостачальника) електропостачальник не пізніше ніж за 20 календарних днів до передбачуваного дня припинення дії договору та постачання електричної енергії повинен повідомити про це споживача, відповідного (відповідних) оператора (операторів) системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача, та адміністратора комерційного обліку із зазначенням дати припинення постачання електричної енергії споживачу.
Споживач після отримання повідомлення електропостачальника має право ініціювати зміну електропостачальника у порядку, встановленому в розділі VI цих Правил.
У разі недотримання електропостачальником терміну повідомлення відповідного (відповідних) оператора (операторів) системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача, про припинення постачання електричної енергії споживачу обсяги спожитої електричної енергії до дати припинення з урахуванням встановленого 20-денного строку враховуються адміністратором комерційного обліку за цим електропостачальником, крім випадку, визначеного цими Правилами.
Проте, у даному випадку у постачальника не виникло права на дострокове розірвання договору №221223/02 від 28.12.2023, а отже, його дії взагалі ніякими чином не вбачається за доцільне кваліфікувати як такі, що відповідають наведеному вище п.3.2.15 Правил.
В контексті посилань відповідача на вчинення споживачем дій щодо зміни постачальника, суд погоджується із запереченнями позивача щодо того, що зміна постачальника є саме правом, а не обов'язком споживача. До того ж, у даному випадку позивач не був зобов'язаний здійснювати відповідну заміну після отримання 06.09.2024 листа від відповідача, оскільки його зміст не узгоджувався ані з умовами укладеного між сторонами договору, ані з вимонами чинного законодавсвта.
Крім того, суд критично ставиться і до посилань відповідача на приписи ст.607 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Проте, у даному випадку ріст ціни та економічна невигідність виконання умов договору ніяким чином не є обставиною, що вказує на неможливість виконання зобов'язання у розумінні ст.607 Цивільного кодексу України, а фактично є ризиками підприємницької діяльності.
Отже, за висновками суду, матеріалами справи підтверджуються обставини наявності неправомірної поведінки відповідача як обов'язкової складової відшкодування збитків.
Щодо матеріальних збитків позивача та наявністю причинно-наслідкового зв'язку між нанесеними збитками та діяльністю відповідача суд зазначає таке.
11.10.2024 відповідно до вимог статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 року, а також Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05 червня 2019 року, позивач уклав з Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» договір №624 про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Згідно п.13.1 договору №624 від 11.10.2024 цей договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступній за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, ц в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.
У відповідності до умов вказаного договору, постачальником та споживача було складено акти:
- №058322 від 30.09.2024 на суму 73117,28 грн, згідно змісту якого обсяг спожитої електроенергії становить 7918 кВт*год, а ціна 7,69529 за кВт*год без урахування податку на додану вартість. Електроспоживання за вересень 2024 позивачем було оплачено постачальнику «останньої надії», що підтверджується платіжною інструкцією №2365 від 23.10.2024 на суму 73 117,28 грн;
- №058676 від 31.10.2024 на суму 419015,62 грн, , згідно змісту якого обсяг спожитої електроенергії становить 38131 кВт*год, а ціна 9,15737 за кВт*год без урахування податку на додану вартість. Електроспоживання за жовтень 2024 позивачем було оплачено постачальнику «останньої надії», що підтверджується платіжною інструкцією №2816 від 15.11.2024 на суму 419015,62 грн.
Тоді як, у разі виконання відповідачем умов договору №221223/02 від 28.12.2023 за останніми його умовами вартість ціна за одиницю електроенергії складає 7,6779 грн за 1 кВт*год з урахуванням податку на додану вартість (додаткова угода №4 від 30.07.2024).
Тобто, споживання у вересні - жовні 2024 електричної енергії вартувало б позивачу 353 559,62 грн а не 492 132,90 грн, що вказує на те, що розмір додаткових витрат позивача склав 138 573,28 грн.
При цьому, судом враховано, що згідно п.3.4.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
У даному випадку суд звертає увагу на те, що причинно-наслідковий зв'язок - це логічна послідовність між діями та їх наслідками, тобто, у даному випадку неправомірне припинення електропостачання стало наслідком виникнення у споживача необхідності укладення договору з постачальником «останньої надії» з метою безперебійного електрозабезпечення.
Тобто, у разі належного виконання відповідачем умов договору №221223/02 від 28.12.2023 та постачання електричної енергії у його відповідності, у позивача не виникла б необхідність для укладення договору із Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» й закупівлю електричної енергії за вищим тарифом, що і призвело до додаткових витрат на суму 138 573,28 грн.
Як вказувалось вище, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч принципу змагальності, під час розгляду справи відповідачем не надано суду жодних доказів, які б спростовували вину Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» у завданні збитків позивачу.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності та логічній послідовності, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» про стягнення збитків в сумі 138 573,28 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» про стягнення збитків в сумі 138 573,28 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантований постачальник» (03040, м.Київ, вул.Деміївська, буд.31, офіс 1024, ЄДРПОУ 44986633) на користь Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України (46001, Тернопільська область, м.Тернопіль, Майдан Волі, буд.1, ЄДРПОУ 02010830) збитки в сумі 138 573,28 грн та судовий збір в розмірі 3028 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 01.05.2025.
Суддя В.В. Князьков