ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2025Справа № 910/12128/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» (02160, місто Київ, проспект Соборності, будинок 15, офіс 611; ідентифікаційний код 36632530)
до
1. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11-А; ідентифікаційний код 37993783)
2. Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва (04071, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 25; ідентифікаційний код 37975298)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство фінансів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2; ідентифікаційний код 00013480)
про стягнення 59 283,58 грн,
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» (далі - ТОВ «АК "Кредо-аудит"»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві/відповідач-1) та Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва (далі - УДКСУ у Подільському р-ні м. Києва/відповідач-2) про стягнення 59 283,58 грн., у тому числі 34 000,00 грн - помилково перерахованих коштів, 20 538,48 грн - інфляційних втрат, 4 745,10 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення перерахованих позивачем коштів на підставі платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн.
Господарський суд міста Києва (суддя Стасюк С.В.) рішенням від 21.06.2024 у справі №910/12128/23 позов ТОВ «АК "Кредо-аудит"» задовольнив частково, зокрема, присудив до стягнення із ГУ ДКС України у м. Києві на користь ТОВ «АК "Кредо-аудит"» 34 000,00 грн - безпідставно отриманих коштів, 50,30 грн - 3 % річних та 1 541,59 грн - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовив.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі №910/12128/23 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 17.01.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 скасував, а справу №910/12128/23 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
27.01.2025 матеріали справи №910/12128/23 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу судових справ між суддями передані для розгляду судді Бондарчук В.В.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.01.2025 прийняв справу №910/12128/23 до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.04.2025 залучив до участі у справі Міністерство фінансів України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі - Мінфін/третя особа).
10.04.2025 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення Міністерству фінансів України позовних матеріалів.
15.04.2025 через систему «Електронний суд» від Міністерства фінансів України надійшли письмові пояснення по справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.10.2018 Міністерством фінансів України винесено постанову № 58 про застосування штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» у розмірі 34 000,00 грн за порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення».
20.11.2018 платіжним дорученням № 270 позивач перерахував кошти у сумі 34 000,00 грн на рахунок УК у Подільському районі м. Києва з призначенням «*;;; Адміністративні штрафи та інші санкції (код класифікації доходів бюджету 21081100). Нараховано та перераховано повністю.».
У подальшому, Міністерство Фінансів України звернулося до Подільського РВ ДВС у м. Києві із заявою № 11010-09-10/33562 від 18.12.2018 про стягнення коштів за постановою № 58 від 26.10.2018.
Звернення стягнення на кошти боржника у банках у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018 здійснено Подільським РВ ДВС у м. Києві у тому числі, зокрема, 08.10.2019 з рахунку позивача, відкритому в АТ «УкрСибБанк» у сумі 37 869,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 58041647/8.
09.10.2019 позивач звернувся до Міністерства фінансів України з листом № 09-10/01, у якому просив відкликати заяву про відкриття виконавчого провадження та вжити заходів на повернення неправомірно стягнених із позивача коштів у сумі 37 869,00 грн.
Міністерство фінансів України листом № 11010-07-10/27974 від 03.11.2019 у відповідь на лист позивача повідомило про те, що останнім не було повідомлено Міністерство фінансів України про сплату штрафу у добровільному порядку протягом п'яти робочих днів, тому Мінфін звернувся до Подільського РВ ДВС у м. Києві із заявою №11010-09-10/33562 від 18.12.2018 про стягнення коштів за постановою № 58 від 26.10.2018.
Листом № 15-03/01 від 15.03.2023 позивач звернувся до Міністерства фінансів України із заявою про повернення коштів з бюджету, у якому просив Міністерство фінансів України створити та подати до відповідного Головного управління казначейства подання про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 34 000,00 грн, згідно платіжного доручення №270 від 20.11.2018.
Листом № 35020-12-10/9829 від 11.04.2023 Міністерство фінансів України повідомило позивача, що у платіжному дорученні № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн реквізит «Призначення платежу» не містить відомостей про документ, на підставі якого здійснюється перерахування коштів отримувачу, зокрема, вказана графа не містить інформації, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови Міністерства фінансів України №58 від 26.10.2018, а тому відсутні підстави щодо повернення коштів у сумі 34 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.
12.04.2023 позивач повторно звернувся до Міністерства фінансів України із проханням розглянути заяву про повернення коштів, у відповідь на яке Міністерство фінансів України листом 3520-12-10/12695 від 09.05.2023 повідомило позивача про відсутність підстав про формування подання про повернення коштів.
13.06.2023 позивач листом № 13-06/01 звернувся до Управління Державної казначейської служби України в Подільському районі м. Києва та Державної казначейської служби України з проханням вжити відповідних заходів та повернути помилково сплачені кошти у сумі 34 000,00 грн згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.
Державна казначейська служба України листом № 11-06-06/10864 від 19.06.2023 повідомила позивача про те, що лист № 13-06/01 від 13.06.2023 щодо повернення коштів з бюджету скерований для розгляду та надання відповіді до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві за належністю.
Листом № 05-08.1-10/7008 від 07.07.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повідомило позивача, що повернення Головним управлінням Казначейства коштів в сумі 34 000,00 грн помилково або надміру зарахованих до бюджету можливо на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оформлене за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 787.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «АК "Кредо-аудит"» зазначає, що перерахування коштів згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 на виконання постанови № 58 від 26.10.2018 не визнається третіми особами з огляду на те, що призначення платежу не відповідає вимогам Інструкції про безготівковий розрахунок в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.04.2004 № 22 (втратила чинність 01.08.2022) та відповідно платіж за таким платіжним дорученням вважається неідентифікованим. За твердженнями позивача, кошти у розмірі 34 000,00 грн перераховано до державного бюджету за платіжним дорученням № 270 від 20.11.2018 помилково (зайво), внаслідок чого підлягають поверненню власнику. Крім того, позивач вказує, що період прострочення повернення безпідставно одержаних коштів становить з 30.11.2018 по 25.07.2023 та просить суд стягнути на свою користь 20 538,48 грн інфляційних втрат та 4 745,10 грн 3 % річних.
Господарський суд міста Києва (суддя Стасюк С.В.) рішенням від 21.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 у справі №910/12128/23, позов ТОВ «АК "Кредо-аудит"» задовольнив частково; присудив до стягнення із ГУ ДКС України у м. Києві на користь ТОВ «АК "Кредо-аудит"» 34 000,00 грн - безпідставно отриманих коштів, 50,30 грн - 3 % річних та 1 541,59 грн - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовив.
Разом із тим, Верховний Суд постановою від 17.01.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 скасував, а справу №910/12128/23 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зокрема, Верховний Суд у п. 8.21. постанови зазначив, що правова позиція щодо стягнення грошових коштів саме з Державного бюджету України, а не з органів державної влади, зокрема, органів казначейства є послідовною та неодноразово, висловлювалася Верховним Судом.
У п. 8.35. постанови Верховний Суд наголосив, що у контексті спірних правовідносин у цій справі, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставин, правова позиція Великої Палати Верховного Суду (постанова від 08.08.2023 у справі №910/5880/21) не є релевантною для вирішення цього господарського спору, оскільки, у цій справі постанова Мінфіна не була визнана протиправною та не скасована у судовому порядку, отже підстава для стягнення/сплати штрафу не відпала.
Отже, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 17.01.2025 в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм гл. 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212- 1214 ЦК України).
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.09.2024 у справі №628/1203/19.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29.07.2019 у справі №756/3966/17 дійшов висновку, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Отже, судом встановлено, що 26.10.2018 Міністерством фінансів України винесено постанову № 58 про застосування штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» у розмірі 34 000,00 грн за порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення».
Судом також встановлено, що позивач 20.11.2018 платіжним дорученням №270 перерахував кошти у сумі 34 000,00 грн на рахунок УК у Подільському районі м. Києва з призначенням «*;;; Адміністративні штрафи та інші санкції (код класифікації доходів бюджету 21081100). Нараховано та перераховано повністю.».
Разом із тим, як вбачається з листа Міністерства фінансів України за вих. №35020-12-10/9829 від 11.04.2023, а також із поданих Міністерством фінансів України письмових пояснень у цій справі, з огляду на те, що платіжне доручення № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн у призначенні платежу не містило відомостей про документ, на підставі якого здійснюється перерахування коштів отримувачу, зокрема, графа не містила інформації, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови Міністерства фінансів України №58 від 26.10.2018, тому такий платіж не відповідав вимогам п. 3.8 (п. 3.7 з 25.06.2019) Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.04.2004 №22 (втратила чинність 01.08.2022), відтак, грошові кошти у розмірі 34 000,00 грн, перераховані платіжним дорученням № 270 від 20.11.2018 не зараховані, як добровільне виконання позивачем вимог постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018.
При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується Міністерством фінансів України, що Подільським РВ ДВС у м. Києві з рахунку позивача, відкритому в АТ «УкрСибБанк», стягнуто грошові кошти у розмірі 37 869,00 грн у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 58041647/8 від 08.10.2019.
Таким чином, позивачем сплачено штраф, накладений постановою Міністерства фінансів України №58 від 26.10.2018 згідно із платіжним дорученням № 58041647/8 від 08.10.2019 у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018.
За вказаних обставин, суд погоджується із доводами позивача, що грошові кошти у розмірі 34 000,00 грн, перераховані платіжним дорученням №270 від 20.11.2018 без достатньої правової підстави, оскільки цей платіжний документ не містить відомостей про підставу їх перерахування, внаслідок чого кошти не зараховані отримувачем в рахунок оплати штрафу, накладеного постановою Міністерства фінансів України №58 від 26.10.2018, відтак, підлягають стягненню на користь позивача.
При цьому, ураховуючи задоволення вимог позивача в частині стягнення 34 000,00 грн, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, згідно якої кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Таким чином, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, у даному випадку через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва.
Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення), Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, в тому числі забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
При цьому, суд зазначає, що відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як органу, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунка, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ані на підстави, ані на обов'язковість відновлення права позивача, у разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження №12-110гс18)).
Наведене також підтверджується висновками Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у цій справі.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 4 745,10 грн та інфляційних втрат у сумі 20 538,48 грн, нарахованих за період з 30.11.2018 по 25.07.2023, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц.
Тобто, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Відтак, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14, постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Як зазначено судом вище, позивач визначив період нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 30.11.2018 по 25.07.2023.
Разом із тим, судом встановлено, що позивач 15.03.2023 звернувся до Міністерства фінансів України з листом № 15-03/01, в якому просив Мінфін створити та подати до відповідного Головного управління казначейства подання про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 34 000,00 грн згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.
У свою чергу, 11.04.2023 Міністерство фінансів України листом № 35020-12-10/9829 повідомило позивача про відсутність підстав для повернення коштів у сумі 34 000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.
Таким чином, на переконання суду, саме з 12.04.2023 (з наступного дня після відмови) відбулось порушення грошового зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів.
За таких обставин, суд вважає, що періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат є: 12.04.2023 по 25.07.2023, відповідно, обґрунтованими до стягнення є суми 3% річних у розмірі 293,42 грн та інфляційні втрати у розмірі 305,17 грн, що має наслідком часткове задоволення цих вимог.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» (02160, місто Київ, проспект Соборності, будинок 15, офіс 611; ідентифікаційний код 36632530) 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп. - безпідставно отриманих коштів, 293 (двісті дев'яносто три) грн 42 коп. - 3% річних, 305 (триста п'ять) грн 17 коп. - інфляційних втрат та 1 566 (одну тисячу п'ятсот шістдесят шість) грн 41 коп. - судового збору.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Віта БОНДАРЧУК