61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
14.02.2025 Справа №905/750/24
Суддя Господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Одинець Е.В., розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз», м. Маріуполь, Донецька область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України», м.Київ
про стягнення 316 366 641,87грн
за участю уповноважених представників учасників справи (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду):
представник позивача: Пясецький Д.В. на підставі довіреності №19/12-2024/9 від 19.12.2024, адвокат;
представник відповідача: Галичева О.М. на підставі довіреності б/н від 05.03.2024, адвокат;
представник третьої особи: Оніщук В.М. на підставі довіреності №992 від 18.12.2024, адвокат;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м.Київ звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз», м.Маріуполь, Донецька область про стягнення суми основного боргу у розмірі 238956016,33грн, 3% річних у розмірі 13960862,22грн, інфляції у розмірі 63449763,32грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині своєчасної оплати поставленого природного газу за період січень-лютий 2022 рік.
Ухвалою суду від 28.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/750/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовною провадження, встановлено відповідачу строк до 14.06.2024 включно для подання відзиву на позов.
11.06.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для надання відзиву та відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 19.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, відкладено підготовче судове засідання на 29.07.2024 та продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 27.06.2024 включно.
27.06.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог. Відповідач не визнає факт споживання (отримання) природного газу у заявленому позивачем обсязі, вважає, що останнім не надані відповідні докази у підтвердження. За доводами учасника справи, з початку військової агресій РФ проти України місто Маріуполь стало епіцентром бойових дій та за таких обставин поза волею ПАТ «Маріупольгаз» фактично відбулась втрата оперативного контролю над газорозподільною системою, як наслідок відповідач починаючи з 26.02.20222 не подавав до інформаційної платформи інформації, визначеної вимогами п.5 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС. Окрім цього зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами (січень-лютий 2022 року) укладення Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» між ПАТ «Маріупольгаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було неможливим та суперечило положенням ч. 2 ст.15 Закону України «Про ринок природного газу».
За твердженням відповідача, надані позивачем акти приймання-передачі природного газу №2140 та 4200 не підписувалися уповноваженими представниками сторін. Екземпляр договору разом із актами приймання-передачі були направлені на електронну адресу відповідача лише 22.09.2022 та були підписані на виконання положень Закону України №1639-ІХ та з метою врегулювання спірної заборгованості (грошових зобов'язань). Крім того, відповідач висловив заперечення щодо отримання рахунків за спірними актами, а відтак не погоджується з обраним позивачем початком періоду нарахування 3% річних та інфляційних. У відзиві представник також посилається на наявність форс-мажорних обставин, зупинення роботи підприємства на території м.Маріуполь, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 та на п.10.3 типового договору; оскільки виникли з 24.02.2022 обставини не залежали від волі ПАТ «Маріупольгаз» і є надзвичайними та невідворотними, вважає, що відповідно до умов договору строк виконання зобов'язання відкладається на строк дії таких обставин.
У відзиві учасник справи також просив суд залучити у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (ЄДРПОУ 42795490). Також керуючись ст. 90 ГПК України відповідач поставив питання позивачу та третій особі.
03.07.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких не погоджується з доводами відповідача у відзиві. За позицією вказаного учасника справи, відповідач є споживачем в розумінні Закону України «Про ринок природного газу» та використовує природний газ для власний потреб, для покриття виробничо-технологічних втрат. За відсутності підтвердженої номінації від будь-якого іншого постачальника відповідача, останнього автоматично було включено до реєстру постачальника «останньої надії» (позивача) відповідно до пункту 3 розділу VI Правил постачання природного газу. Звертає увагу, що відповідач підписавши акти приймання-передачі газу погодився з вартістю та об'ємом отриманого газу. Представник відзначає, що передбачений договором обов'язок оформлення та надсилання акту приймання-передачі позивачу був проігнорований відповідачем, останній мав можливість здійснити оплату поставленого природного газу не очікуючи надходження рахунків на оплату, які в свою чергу направлялися на виконання умов Типового договору.
Також учасник справи зазначає, що відповідачем не надано документів в підтвердження обставин укладання договору взаєморозрахунків, у зв'язку з чим останнім необґрунтовано врегулювання спірної заборгованості в силу Законів №1639 та №2479. Також позивач заперечує проти посилань на форс-мажорні обставини, звертає увагу, що відповідач в супереч вимогам п.10.3 договору не надавав позивачу інформацію та документи у підтвердження початку дії для нього форс-мажорних обставин, в свою чергу лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02,0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання.
17.07.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких вважає вимогу позивача щодо стягнення заборгованості за договором неправомірною та незаконною, тому що спірні зобов'язання підлягають врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ (із змінами від 29.07.2022 №2479-IX), відповідно неправомірною і є вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих позивачем на відповідні грошові зобов'язання.
Ухвалою суду від 29.07.2024 відкладено підготовче судове засідання на 29.08.2024 року; залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
31.07.2024 через канцелярію суду від позивача надійшла заява в порядку статті 90 ГПК України, відповідно до змісту якої було надано відповіді на питання поставленні у відзиві на позовну заяву від 27.06.2024.
12.08.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли докази надсилання копії позовної заяви з додатками на адресу залученої третьої особи.
27.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшло клопотання, у якому просить суд продовжити строк виконання ухвали суду від 29.07.2024 до 12.09.2024.
28.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення №ТОВВИХ-24-13235 від 28.08.2024, відповідно до яких в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56Х100000000001J (відповідач) був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника "Останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України" в період з 01.01.2022 по 28.02.2022 (включно). Обсяги природного газу, використані споживачем з ЕІС-кодом 56X100000000001J за періоди: з 01.01.2022 по 28.02.2022 внесені в алокацію постачальника «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) та становлять: з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 1 992 592,00куб.м., з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 3 286 511,28куб.м. Учасник справи звертає увагу, що вказана інформація містить дані відносно обсягів відбору природного газу ПАТ «Маріупольгаз» на віртуальній точці з ЕІС-кодом 56ZG-DSO- 100000N. Положеннями пункту 4 глави 2 розділу ІІ Кодексу ГТС визначено, що для кожної газорозподільної зони оператор газотранспортної системи створює одну віртуальну точку виходу до газорозподільної системи, що охоплює всі точки виходу до цієї системи, розташовані на території ліцензованої діяльності оператора газорозподільної системи. Відповідно, інформація щодо обсягів відбору природного газу у відповідний газовий період оператором ГРМ, яким є ПАТ «Маріупольгаз», визначається та формується на інформаційній платформі відносно віртуальної точки вказаного Оператора ГРМ, створеної ТОВ «Оператор ГТС України» з урахуванням вимог Кодексу ГТС. Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС, відповідальність за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається відповідно до цього розділу, несе той суб'єкт, на якого покладається обов'язок щодо надання інформації оператору газотранспортної системи відповідно до цього розділу.
До пояснень приєднана інформація щодо закріплення споживача з ЕІС-кодом 56X100000000001J в Реєстрі споживачів постачальника, витяги з Інформаційної платформи щодо інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56Х100000000001J в період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.02.2022 по 28.02.2022.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.08.2024 підготовче судове засідання відкладене на 26.09.2024.
18.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення, де на виконання ухвали суду від 29.08.2024 надано письмові пояснення.
25.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли надійшло клопотання про долучення до матеріалі справи заяв свідків.
26.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких, зокрема, заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3971/22.
26.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, у яких просить суд залишити його без задоволення.
Ухвалою суду від 01.10.2024 відкладено підготовче судове засідання призначене на 18.10.2024.
18.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі відповідно до прохальної частини яких просить суд викликати для допиту у якості свідків Заступника директора комерційного - начальника управління регуляторної діяльності ТОВ «Оператора ГТС України» Шикерниця Р.І. та менеджера з диспетчеризації східної диспетчерської служби оперативно - диспетчерського управління апарату ТОВ «Оператора ГТС України» Кутирьова А.В.
Ухвалою суду від 18.10.2024 відкладено підготовче судове засідання на 22.11.2024.
Судове засідання 22.11.2024 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Макарової Ю.В. на лікарняному. Ухвалою суду від 29.11.2024 призначено підготовче судове засідання на 11.12.2024.
06.12.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження, в якому просить суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №640/34767/21.
09.12.2024 через систему “Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на заявлене 06.12.2024 відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
11.12.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення до клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.12.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача б/н від 26.09.2024 про зупинення провадження у справі №905/750/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3971/22 та клопотання б/н від 06.12.2024 про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі №640/34767/21, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача б/н від 18.10.2024 щодо виклику свідків; закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 24.01.2025.
У судовому засіданні 24.01.2025 оголошувалась перерва до 14.02.2025.
У судових засіданнях 24.01.2025 та 14.02.2025 приймали участь представники всіх учасників справи в режимі відеоконференції. Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог; представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених письмово, не визнавала факт споживання (отримання) природного газу за період лютий 2022 року у заявленому позивачем об'ємі, стверджувала, що починаючи з 26.02.2022 відповідачем не надавалась інформація до інформаційної платформи, дані вносились самою інформаційною платформою, у зв'язку з чим просила суд звернути увагу на реєстр коригувань відборів природного газу по споживачам який був наданий представником відповідача 18.10.2024; представник третьої особи просив суд врахувати при розгляді справи надані ним під час розгляду справи пояснення, заперечував проти доводів відповідача та зазначав, що показники обсягів газу надаються самим відповідачем і він може здійснювати їх корегування, в свою чергу у третій особі відсутні права здійснювати корегування в інформаційній платформі.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
За приписами статті 129 Конституції України, ст.2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Разом з цим, на підставі Указів Президента України починаючи з 24.02.2022 і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану.
У зв'язку із введенням на території України воєнного стану, знаходження Харківської територіальної громади у зоні активних бойових дій, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, у відповідності до розпорядження голови суду запроваджено роботу суду в змішаному режимі (в приміщенні суду та дистанційно).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд ВСТАНОВИВ:
Згідно постанови від 04.07.2017 №880 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015р. №329-УШ, постачальник «останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
Закон України «Про ринок природного газу» визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Крім того, згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються Законом України «Про ринок природного газу», Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.
За змістом статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»:
- оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників);
- споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з ч.ч.1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч.2 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; не допускати несанкціонованого відбору природного газу; забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015р №809 і від 9 грудня 2020р. №1236» (далі - Постанова КМУ №1102).
Пунктом 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГТС) (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №2496 від 30.09.2015, та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника «останньої надії», не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.
Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС (в редакції станом на момент споживання газу) з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником «останньої надії» здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу.
Реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.
Отже, реєстрація споживачів в реєстрі постачальника «останньої надії» (позивача) здійснюється в автоматичному режимі, без вчинення будь-яких дій з боку позивача або оператора газотранспортної системи щодо внесення таких споживачів до цього реєстру ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.
Інформаційна платформа щоденно до 06:00 UTC (08:00 за київським часом) години для зимового періоду та 05:00 UTC (08:00 за київським часом) години для літнього періоду газової доби надсилає операторам газорозподільних систем, оператору газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та постачальнику «останньої надії» перелік ЕІС-кодів споживачів, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії».
Оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача.
Відповідно до п.5 глави 1 Розділу І Кодексу ГТС алокація - це обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників.
Згідно з п.3 глави 1 Розділу ХІІ Кодексу ГТС алокація природного газу по кожному замовнику послуг транспортування природного газу, поданих (отриманих) ним у точці входу та відібраних (переданих) у точці виходу за певний період, визначається оператором газотранспортної системи та доводиться ним до відома замовника послуг транспортування природного газу у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.2 глави 7 Розділу ХІІ вказаного Кодексу у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
За вимогами п.2 глави 7 Розділу ХІІ Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи оператор газотранспортної системи здійснює остаточну алокацію щодобових відборів замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням інформації про прогнозовані та фактичні обсяги споживання по кожному окремому споживачу замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням вимог цієї глави.
Відповідач є споживачем в розумінні Закону України «Про ринок природного газу» та використовує природний газ для власний потреб, для покриття виробничо-технологічних втрат. За відсутності підтвердженої номінації від будь-якого іншого постачальника відповідача, останнього автоматично було включено до реєстру постачальника «останньої надії» (позивача), відповідно до пункту 3 розділу VI Правил постачання природного газу.
Листом №119/4.1-244-2022 від 06.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» повідомило Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз» про те, що з 01.01.2022 є постачальником «останньої надії» (ПОН) для забезпечення потреб відповідача. Підключення до ПОН було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, у зв'язку з відсутністю точок відповідача у реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на умовах Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501 та з урахуванням положень Правил постачання природного газу.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (Форма №10).
Наявна в матеріалах справи Інформаційна довідка (Форма №10) скріплена 04.01.2022 електронним цифровим підписом уповноваженої особи ПАТ «Маріупольгаз».
Як вже зазначалося, дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.
Так, відповідно до наданого Товариством з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» витягу з інформаційної платформи споживач з ЕІС - кодом 56X100000000001J (відповідач) був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) в період з 01.01.2022 по 28.02.2022.
Відповідачем не спростовано, що у спірний період з 01.01.2022 по 28.02.2022 року він не був включений до реєстру споживачів жодного з постачальників, а тому спожиті об'єми природного газу автоматично включені оператором газотранспортної системи до портфеля поста чальника "останньої надії".
Розділом VI Правил постачання природного газу визначені положення щодо постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Так, відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання, вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.ст.173-175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Отже, з огляду на вищенаведене, а також не спростований відповідачем під час розгляду справи факт споживання газу, між сторонами був укладений Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії (далі - договір), затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2501.
Відповідно до п.1.1. договору (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) цей типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії (далі - постачальник»).
Цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти Постачальника та її акцептування Споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей Договір вважається укладеним зі Споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи. (п.1.3 договору).
Згідно з п. 2.1 договору постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ (оператор газорозподільної системи, до газових мереж якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу або оператором ГТС (оператор газотранспортної системи) договору транспортування природного газу (для прямих споживачів) (п.2.2. договору).
За умовами п.п. 3.1, 3.3 договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до п.4.1 договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступної за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГTC (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу (п.4.2 договору).
Згідно з п.4.3 договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4. договору).
За приписами п. 4.5 договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 5.1. договору визначено права споживача, зокрема, право:
- вимагати від постачальника падання письмової форми цього договору, завіреної печаткою (за наявності) постачальника;
- вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звірки розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та законодавством порядку:
- вільно обирати іншого постачальника та розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку;
- оскаржувати будь-які несанкціоновані, неправомірні чи інші дії постачальника, що порушують права споживача, та брати участь у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинними нормативно-правовими актами та цим договором.
Пунктом 5.2. договору визначено обов'язки споживача, зокрема, споживач зобов'язується:
- забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору;
- знімати фактичні показання комерційних вузлів обліку газу та приладів обліку газу (лічильника) станом на 01 число місяця, що настає за місяцем постачання газу, та повідомляти ці дані постачальнику у спосіб, визначений на веб-сайті постачальника. Споживачі, які не є побутовими, на підставі фактичних показань комерційних вузлів обліку газу оформлюють акти приймання-передачі газу та надсилають їх до п'ятого числа місяця, наступного за місяцем постачання газу;
- проводити на вимогу постачальника звіряння фактично використаних обсягів природного газу з підписанням відповідного акта та пред'являти платіжні документи на вимогу постачальника для перевірки правильності оплати та відповідності записів у них показанням лічильника газу;
Постачальник, в свою чергу, у відповідності до п.6.2. договору зобов'язується:
- обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природний газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених Правилами постачання та цим договором;
- протягом десяти робочих днів після початку постачання поінформувати споживача про здійснення постачання природного газу постачальником (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент початку постачання) шляхом направлення письмовою повідомлення па поштову адресу споживача;
- надавати споживачу інформацію про умови постачання, ціни, пов'язані з ним, порядок оплати за спожитий природний газ, право споживача вільно обирати постачальника та іншу інформацію, що вимагається чинними нормативно-правовими актами. Така інформація оприлюднюється на сайті постачальника.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (п.8.1 договору).
У п.10.1 договору погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору (п.10.2 договору).
Згідно п. 10.3 договору строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з для їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства (п.10.4 договору).
За умовами п.11.1 договору останній набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.
Відповідно до п.11.3. договору протягом строку його дії споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС).
Усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа. (п.11.5. договору).
За твердженням позивача, обсяг природного газу, використаний відповідачем і поставлений позивачем - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії» становить: з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 1992592,00м3, з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 3307293,79м3, у підтвердження зазначених обсягів споживання позивач надав суду акти приймання-передачі природного газу №2140 від 31.01.2022 та №4200 від 28.02.2022.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до акту №2140 приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 позивач (постачальник) передав, а відповідач (споживач) прийняв імпортований природний газ по договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у січні 2022 у обсязі 1992,592000 тис.м.куб. на суму 84745832,05грн; відповідно до акту №4200 приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 позивач (постачальник) передав, а відповідач (споживач) прийняв імпортований природний газ по договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у лютому 2022 у обсязі 3307.29379 тис.м.куб. на суму 154210184,28грн. Вказані акти підписані сторонами у двосторонньому порядку без будь-яких заперечень та скріплені печатками підприємств.
За даними третьої особи, як оператора ГТС, за відомостями інформаційної платформи обсяги природного газу, використані споживачем з ЕІС-кодом 56Х100000000001J за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 внесені в алокацію постачальника «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (EIC-код 56Х93000008780В) становить: з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 1992592,00м3, з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 3286511,28м3.
Питання розбіжностей обсягів спожитого газу у лютому 2022 зазначених в акті №4200 від 28.02.2022 від обсягів, наданих ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», з'ясовувалося судом під час розгляду справи.
Як встановлено, розбіжності виникли у зв'язку тим, що в інформаційній платформі щодо відборів природного газу за лютий 2022 року споживачем ПАТ «Маріупольгаз» зазначено інформацію з від'ємним значенням станом на 04.02.2022 (-10407,47), станом на 20.02.2022 (-6131,67), станом на 21.02.2022 (-4243,37).
За поясненнями позивача, інформація з мінусовими показниками об'ємів прямо суперечить положенням чинного законодавства та не повинно враховуватись, оскільки при такому значенні природний газ фактично мав би йти у зворотному напрямку від споживача до газотранспортної системи України, а тому ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не були враховані зазначені показники при визначенні обсягу споживання природного газу споживачем ПАТ «Маріупольгаз» з ресурсу постачальника «останньої надії» за відповідний розрахунковий період лютий 2022 року.
За період січень 2022 позивачем був виставлений рахунок на оплату №6525 від 11.02.2022, який був направлений засобами поштового зв'язку на адресу відповідача 14.02.2022 та відповідно до роздруківки з сайту АТ «Укрпошта» відправлення отримано адресатом 18.02.2022.
За період лютий 2022 позивачем був виставлений рахунок на оплату №10119 від 12.03.2022, у підтвердження направлення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» на адресу відповідача суду наданий список згрупованих відправлень та квітанція від 23.03.2022.
Матеріалами справи підтверджується, між сторонами був підписаний акт звіряння заборгованості та/або грошових зобов'язань за природний газ, що виникла у період з 01 листопада 2021 року по 28.02.2022 та непогашена станом на 12.10.2022 року, відповідно до якого за типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» сальдо на користь ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» складає 271906146,19грн.
Неналежне виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати поставленого газу за період січень-лютий 2022 року стало підставою для звернення позивача до суду с даним позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 238956016,33грн, 3% річних у розмірі 13960862,22грн, інфляційних втрат у розмірі 63449763,32грн.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, не визнав факт споживання (отримання) природного газу за період лютий 2022 року у заявленому позивачем об'ємі, вважає, що позивачем не надані відповідні докази у підтвердження. За твердженням учасника справи, надані позивачем акти приймання-передачі природного газу №2140 та 4200 не підписувалися уповноваженими представниками сторін у спірний період, були направлені на електронну адресу відповідача лише 22.09.2022 та підписані на виконання положень Закону №1639-ІХ та з метою врегулювання спірної заборгованості (грошових зобов'язань). Крім того, посилаючись на форс-мажорні обставини учасник справи вважає, що строк виконання зобов'язання з оплати відкладається на строк дії таких обставин.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена ч.1 ст.193 ГК України.
Як вбачається з позову, спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з несплатою відповідачем природного газу за період січень-лютий 2022.
Як вже встановлено судом, позивачем як постачальником "останньої надії" на ринку природного газу, на виконання умов типового договору відповідно до актів приймання-передачі природного газу №2140 від 31.01.2022 та №4200 від 28.02.2022 поставлено відповідачу за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 природний газ об'ємом 1992592,00 тис.м3 на загальну суму 84745832,05грн та за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 природний газ об'ємом 3307293,79 тис.м3 на загальну суму 154210184,28грн. Вказані акти підписанні обома сторонами та скріпленні печатками підприємств.
Під час розгляду справи відповідач не заперечив обсяг спожитого за січень 2022 природного газу відповідно до акту №2140 від 31.01.2022, а також внесення ним даних до інформаційної платформи у період з 01.02.2022 по 25.02.2022. Разом з тим, не визнав факт (отримання) споживання природного газу у заявленому позивачем обсязі за лютий 2022 відповідно до акту №4200 від 28.02.2022, вказуючи на те, що внаслідок надзвичайних обставин спричинених військовою агресією з 26.02.2022 по 28.02.2022 ПАТ «Маріупольгаз» не подавав до інформаційної платформи інформації, визначеної вимогами п.5 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС, представник висловлював позицію щодо дані вносились самою інформаційною платформою.
Твердження в цій частині мотивовані тим, що територія Маріупольського району є територією активних бойових дій з 24.02.2022 по 04.03.2022, тимчасово окупованою з 05.03.2022, газорозподільна система з перших днів повномасштабної війни зазнавала катастрофічних ушкоджень, як наслідок інформація про фактичні обсяги споживання по кожному окремому споживачу відповідачем, як оператором ГРМ, не була та не могла бути визначена та надана до інформаційної платформи через реальну загрозу життю та здоров'ю працівників підприємства, відсутність зв'язку, світла, інтернету, доступу до комерційних вузлів обліку споживачів, постійні руйнування об'єктів газоспоживання внаслідок бойових дій та обстріли цивільної інфраструктури.
Суд не приймає доводи відповідача в цій частині, враховуючи наступне.
Кодекс ГТС є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності.
Відповідно до п. 1 глави 3 розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.
Згідно глави 3 розділу IV Кодексу ГТС для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.
Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень.
Обмін даними між уповноваженими особами користувачів інформаційної платформи та інформаційною платформою (оператором газотранспортної системи) відбувається через електронну пошту та інтерфейс користувача інформаційної платформи веб-додатка. У разі якщо електронна пошта недоступна, уповноважена особа користувача платформи повинна повідомити про це оператора газотранспортної системи.
Усі операції, що здійснюються через інформаційну платформу, зберігаються з інформацією щодо відповідного користувача інформаційної платформи та часу здійснення операції.
Згідно п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі інформації про виміряний за газову добу обсяг природного газу та всі його подачі та відбори, яка надається оператором газорозподільної системи, суміжним газовидобувним підприємством, газовидобувним підприємством, підключеним безпосередньо до газорозподільної системи, оператором газосховищ, оператором установки LNG та прямим споживачем, надає кожному замовнику послуг транспортування природного газу інформацію про його подачі та відбори в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи за відповідну газову добу (D) в порядку, встановленому цим розділом. Інформація про відбори в точках виходу до газорозподільних систем надається в розрізі споживачів замовника послуг транспортування.
Якщо інформація про фактичний обсяг споживання природного газу не може бути отримана щодобово (за відсутністю дистанційної передачі даних комерційного вузла обліку), використовується розрахункове (прогнозоване) значення.
Алокація природного газу по кожному замовнику послуг транспортування природного газу, поданих (отриманих) ним у точці входу та відібраних (переданих) у точці виходу за певний період, визначається оператором газотранспортної системи та доводиться ним до відома замовника послуг транспортування природного газу у порядку, визначеному Кодексом ГТС
Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС відповідальність за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається відповідно до цього розділу, несе той суб'єкт, на якого покладається обов'язок щодо надання інформації оператору газотранспортної системи відповідно до цього розділу.
Коригування обсягів добового відбору/споживання забезпечується оператором газорозподільної системи на інформаційній платформі. (пункт 6 глави 7 розділу XII Кодексу ГТС).
За вимогами п.2 глави 7 Розділу ХІІ Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи оператор газотранспортної системи здійснює остаточну алокацію щодобових відборів замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням інформації про прогнозовані та фактичні обсяги споживання по кожному окремому споживачу замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням вимог цієї глави.
Відповідно до наданої третьою особою Інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56Х100000000001J в період з 01.02.2022 по 28.02.2022 остаточна алокація за 26.02.2022 складає 839974,02 за 27.02.2022 складає 710887,74 за 28.02.2022 складає 559819,91.
Відповідачем до письмових пояснень від 18.10.2024 доданий реєстр коригувань відборів природного газу відповідно до відомостей якого з 01.02.2022 по 24.02.2022 в графі ім'я користувача зазначено_DSO_000196, з 25.02.2022 по 26.02.2022 в графі ім'я користувача зазначено_DSO_000197, за 27.02.2022 та 28.02.2022 в графі ім'я користувача зазначено.
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз» посилається на відображення в інформаційній платформі за період з 26.02.-28.02.2022 значень добових обсягів спожитого відповідачем природного газу, які не могли бути підтверджені останнім через наслідки пов'язані з бойовими діями у місті Маріуполь, відсутність доступу до комерційних вузлів обліку газу.
Як вже зазначалося вище, відповідно до п.2.2. укладеного між позивачем та відповідачем договору постачання природного газу обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ (оператор газорозподільної системи, до газових мереж якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу або оператором ГТС (оператор газотранспортної системи) договору транспортування природного газу (для прямих споживачів).
Суд відзначає, що взаємовідносини між відповідачем та оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводжені) послуг з транспортування здійснюються через інформаційну платформу оператора відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Відповідно, всі операції, здійснені сторонами договору транспортування природного газу на інформаційній платформі, створюють відповідні правові наслідки для них.
В свою чергу, відповідач не погоджується із вказаною інформацією щодо обсягів протранспортованого природного газу на інформаційній платформі за період з 26.02.2022 по 28.02.2022.
Відповідно до глави 5 розділу ІІІ Кодексу ГТС, усі спори (розбіжності), які виникають при здійсненні обліку природного газу, у тому числі визначення добового чи місячного обсягу та ФХП поданого газу, повинні вирішуватись шляхом переговорів. Якщо сторона, що приймає/передає природний газ, не погоджується з визначенням добового чи місячного обсягу та ФХП поданого газу, то вона повинна заявити про це іншій стороні, що приймає/передає природний газ, протягом п'яти днів з дати оформлення акту або іншого документа, що підтверджує значення обсягу та ФХП поданого (прийнятого) газу. У разі неможливості досягнення згоди (у тому числі на підставі результатів проведеної експертної повірки) шляхом переговорів пред'явлені спірні питання передаються на розгляд до суду.
Пунктом 3 глави 7 розділу ІІІ Кодексу ГТС встановлено, що розбіжності сторін у частині обсягу прийнятого/переданого природного газу врегульовуються відповідно до умов цього Кодексу, технічної угоди, а у разі недосягнення згоди - у суді.
Згідно із пунктами 1, 3 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання права; припинення дії, яка порушує право.
За частиною другою статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Відтак, у разі наявності спору, з метою врегулювання розбіжностей щодо обсягу прийнятого/переданого природного газу, відображеного на інформаційній платформі оператора ГТС, відповідач мав можливість захистити порушене, на його думку, право шляхом звернення до суду з позовом про внесення змін до інформаційної платформи оператора газотранспортної системи щодо обсягів протранспортованого газу. Вказаний спосіб захисту забезпечив би визначення кількості протранспортованого газу за спірний період та дозволив б запобігти пред'явленню постачальником газу можливих необґрунтованих вимог зі сплати заборгованості з поставки природного газу, відомості щодо кількості якого формуються відповідно до даних, які розміщені в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи. На підставі рішення суду відомості в інформаційній платформі оператора ГТС підлягали би коригуванню в частині визначення обсягів поставленого (протранспортованого) природного газу.
У постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі №922/698/20 викладений висновок, що внесення змін на інформаційній платформі оператора ГТС є належним способом захисту. Можливість звернення з відповідними позовними вимогами підтверджено також в постановах Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №904/3855/21, від 05.07.2022 у справі №904/3866/21, від 23.06.2021 у справі №922/2919/20. Крім того, схожі правові висновки щодо ефективності захисту порушеного права викладені у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №910/12832/21.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до третьої особи (оператора ГТС) з приводу непогодження з обсягами зазначеними в інформаційній платформі у спірний період та/або звернення до третьої особи як до адміністратора інформаційної платформи за наданням інформації щодо підстав внесення відповідних даних чи даних про користувача, який вносив дані щодобових алокацій відбору відповідача за період з 26.02.2022 по 28.02.2022.
В матеріалах справи також відсутні докази того, що відповідач заявляв позивачу свою незгоду з визначеним добового чи місячного обсягу поставленого у лютому 2022 газу, навпаки отримавши оформлений позивачем акт приймання-передачі природного газу №4200 від 28.02.2022 підписав його без будь-яких заперечень.
За приписами п.10 гл.2 розділу ІХ Кодексу ГТС об'єми (м куб.) та обсяги (кВттод, Гкал, МДж) приймання-передачі природного газу в точках його надходження в/з ГРМ мають бути документально підтверджені не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, шляхом складання актів приймання-передачі природного газу, що підписуються між суміжними суб'єктами ринку природного газу.
Пунктом 6 глави 3 розділу ІX Кодексу ГРМ передбачено, що визначені оператором ГРМ в акті приймання-передачі природного газу фактичні об'єм та обсяг розподілу та споживання природного газу по об'єкту споживача за підсумками розрахункового періоду (календарного місяця) передаються оператору ГТС у встановленому Кодексом ГТС порядку для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача і є підставою для їх використання у взаємовідносинах між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Приймаючи до уваги, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відображення на інформаційній платформі недостовірної інформації щодо обсягів спожитого ним газу, враховуючи, що відповідно до п.4.2 договору об'єм (обсяг) постачання природного газу визначається виходячи саме з даних, що містяться в інформаційній платформі оператора ГTC, в свою чергу відображені в інформаційній платформі об'єми спожитого газу за лютий 2022 у розмірі 3307293,79тис.м3 (без врахування мінусових показників) підтверджені представником відповідача без жодних заперечень шляхом підписання акту приймання-передачі №4200 від 28.02.2022, у ПАТ “Маріупольгаз» виникає обов'язок розраховуватися з постачальником за вказані обсяги.
Щодо спірних актів приймання-передачі №2140 від 31.01.2022 та №4200 від 28.02.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.5 п. 5.2. договору постачання природного газу, споживач зобов'язується, серед іншого, знімати фактичні показання комерційних вузлів обліку газу та приладів обліку газу (лічильника) станом на 01 число місяця, що настає за місяцем постачання газу, та повідомляти ці дані постачальнику у спосіб, визначений на веб-сайті Постачальника. Споживачі, які не є побутовими, на підставі фактичних показань комерційних вузлів обліку газу оформлюють акти приймання-передачі газу та надсилають їх до п'ятого числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач вже 01 числа наступного місяця за м'ясцем поставки був обізнаний про обсяги свого фактичного споживання природного газу у розрахунковому періоді та відповідну вартість, повинен був оформити відповідний акт приймання-передачі природного газу та у визначені договором строки направити його на адресу позивача. Враховуючи, що відповідач такий обов'язок не виконав, позивачем було самостійно розраховано спожиті відповідачем обсяги природного газу, їх вартість та направлено відповідачу відповідні рахунки на оплату, а також акти приймання-передачі природного газу, які були підписані відповідачем без жодних зауважень та заперечень.
Разом з цим, відповідач у відзиві стверджує, що надані позивачем акти приймання-передачі природного газу №2140 та №4200 не підписувались уповноваженими представниками сторін у спірний період. Екземпляр договору разом із актами приймання-передачі були направлені на електронну адресу відповідача 22.09.2022 та були підписані на виконання положень Закону №1639-ІХ з метою врегулювання спірної заборгованості (грошових зобов'язань).
Дослідивши вказані акти судом встановлено, що з боку позивача вони підписані начальником відділу супроводу юридичних осіб Чорним І.В., який діє на підставі довіреності №248/2 від 30.11.2021, з боку відповідача підписані Олефір С.О. Відповідно інформації щодо Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» (ЄДРОПОУ 03361135), яка міститься на веб-сайті інформаційного агентства «ЛІГА:ЗАКОН» у розділі Аналіз контрагентів/історія, Олефір С.О. займав посаду керівника товариства з 11.01.2020 до призначення 23.01.2023 іншого керівника, таким чином акти були підписані з боку відповідача уповноваженою особою. Доказів того, що вказані особи діяли з перевищенням наданих повноважень матеріали справи не містять, відповідач не посилався на ці обставини.
Відповідно до чинного законодавства права і обов?язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами визначений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (надалі - Положення).
У відповідності до п. 1.2 Положення первинні документи - це документи створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
За змістом пункту 2.1 Положення господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором у даному випадку є первинні документи - акти приймання-передачі, які за своїм змістом свідчать про обставини здійснення передачі газу від постачальника до споживача. В даних актах зазначені і обсяг і загальна вартість отриманого газу.
Частиною 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справии документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов 'язків.
Отже, підписавши акти приймання-передачі природного газу №2140 від 31.01.2022 та №4200 від 28.02.2022, сторони підтвердили поставку природного газу відповідачу у спірний період за визначеною вартістю, внаслідок чого у відповідача виникло зустрічне зобов'язання з його сплати.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 13 зазначеного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Кодексу). Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Висновок суду про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором ґрунтується узагальнено на тому, що судом встановлено обставини підписання актів приймання-передачі природного газу за січень, лютий 2022 без зауважень і заперечень.
Відповідач стверджує, що спірні акти приймання-передачі були підписані ПАТ “Маріупольгаз» лише на виконання положень Закону України №1639-ІХ з метою врегулювання спірної заборгованості (грошових зобов'язань).
Щодо тверджень про врегулювання державою механізму та джерела відшкодування позивачу грошових коштів в тому числі й коштів, що є предметом розгляду цієї справи, суд зазначає наступне.
Передусім слід відзначити, що врегулюванню може підлягати заборгованість, яка є підтвердженою, водночас відповідач заперечує обсяг споживання газу і відповідно розмір заборгованості, така поведінка є суперечливою.
29.08.2021 набрав чинності Закон України від 14.07.2021 №1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - Закон № 1639-IX), яким було внесено зміни до Закону України № 1730-VIII від 03.11.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон № 1730-VIII).
У статті 1 Закону № 1639-ІХ визначено, що заборгованість (грошові зобов'язання) суб'єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону, а саме: заборгованість постачальників природного газу, в тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам (у тому числі суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ або за прострочення її сплати), не сплачена станом на розрахункову дату.
Положення статті 1 Закону №1639-ІХ визначають також поняття Реєстру, як відкритого загальнодоступного переліку підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному вебсайті НКРЕКП.
Відповідно до положень статті 2 Закону №1639-ІХ дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов'язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
У частині 1 статті 3 Закону №1639-ІХ законодавець визначив, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
З наведених норм законодавства слідує, що сфера дії Закону №1639-ІХ визначена у статті 2 цього Закону. Відповідно до цієї статті дія Закону № 1639-ІХ поширюється виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону України № 1639-ІХ, а саме: 1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб'єкт ринку природного газу, включений до Реєстру, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі №904/92/20.
Так, у частині 1 статті 4 Закону №1639-ІХ визначено, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості та грошових зобов'язань, що визначені статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання, зокрема, неоплаченої вартості обсягів природного газу, відображеної в обліку постачальників природного газу у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати у зв'язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, - заборгованість операторів газорозподільних систем за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності з 1 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року включно, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість.
Відповідно до положень статті 5 Закону №1639-ІХ реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на три календарних місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.
Типовий договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Кожна із сторін зобов'язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.
Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі №910/10142/21 сформовано правовий висновок щодо закриття провадження у справі за відсутності предмета спору у зв'язку із дією Закону №1639-ІХ та зазначено, що для застосування процедури врегулювання заборгованості згідно з положеннями Закону №1639-ІХ має вчинятися юридично значима дія і за відсутності такої підстави для закриття провадження, відсутні.
Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі №911/3195/21 сформовано правову позицію щодо припинення зобов'язань в рамках Закону №1639-ІХ, а саме зазначено, що у разі відсутності встановлення судами попередніх інстанцій факту укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами та для закриття провадження у справі.
Законом № 1639-ІХ визначено процедуру врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.
Водночас Законом №1639-ІХ не передбачено припинення зобов'язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 05.09.2023 у справі №922/3220/20.
Суд зазначає що, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення суб'єктами ринку природного газу, в тому числі і сторонами договору, юридично значимих дій, а саме укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо.
Саме по собі ухвалення Закону №1639-ІХ, яким визначено певну процедуру, яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом, шляхом вчинення юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми боргу, не свідчить про припинення зобов'язань сторін за договором постачання природного газу, а також не вказує на відсутність у справі предмета спору.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується, що спірна заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків не укладався.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів, які могли б підтвердити обставини укладення договору взаєморозрахунків, відсутні підстави вважати, що заборгованість у даній справі врегульована в силу Закону №1639-ІХ.
Враховуючи відсутність доказів укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами та для закриття провадження у справі.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору постачання природного газу є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).
Відповідно до статті 251 вказаного Кодексу строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Враховуючи умови пункту 4.3 договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
В свою чергу, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 договору).
З огляду на положення п.4.4 договору, відповідач мав сплатити вартість поставленого природного газу за період січень 2022 року у термін до 28.02.2022 включно, за період лютий 2022 до 31.03.2022 включно.
Суд також відзначає наступне.
Умови п.11.5. укладеного між сторонами договору передбачають, що усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.
Доказів звернення відповідача до позивача з заявою про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг, матеріали справи не містять.
Позивач в якості доказів виконання своїх зобов'язань в частині направлення споживачу рахунків за вказаною у договорі адресою ПАТ «Маріупольгаз» суду надані: роздруківки з сайту АТ «Укрпошта» відповідно до якої рахунок №6525 від 11.02.2022 отриманий адресатом 18.02.2022; список згрупованих відправлень та квитанція від 23.03.2022 у підтвердження направлення рахунку №10119 від 12.03.2022.
Враховуючи наявність підтверджуючих доказів дати отримання відповідачем рахунку за січень 2022, заперечення відповідача в цій частини щодо відсутності дати поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача судом до уваги не приймаються.
Відповідач зазначив, що починаючи з 01.03.2022 АТ «Укрпошта» призупинила свою роботу у м. Маріуполі Донецька область, у зв'язку з чим позивач не міг направити рахунок за лютий 2022 на адресу відповідача 23.03.2022. За доводами відповідача, не отримання рахунків призводить до не настання обов'язку відповідача з оплати поставленого газу у строки, визначені позивачем.
Відхиляючи доводи відповідача щодо ненастання строків оплати через неотримання рахунків, суд керується таким.
У розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, за своїм призначенням рахунок не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а має тільки інформаційний характер.
Форма рахунка (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.
Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, відповідно до якої за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар, тобто виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки, подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, у той час як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.
У свою чергу, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).
Відповідач має цілодобовий доступ до Інформаційної платформи та міг самостійно дізнатися про обсяги власного газоспоживання. Підписавши акти приймання-передачі без жодних заперечень відповідач підтвердив обізнаність про обсяг спожитого газу та його вартість.
Підсумовуючи викладене, суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, виходячи виключно з погодженої сторонами в договорі вимоги щодо виставлення позивачем рахунку на оплату, як передумови для здійснення споживачем оплати, так як обов'язок провести оплату за придбаний товар (природний газ) виникає як в силу договору так і в силу закону (статті 655, 692 ЦК України) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 611, 612 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Доказів оплати спірного природного газу матеріали справи не містять, і відповідачем зазначені обставини не спростовуються.
Відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану, тимчасової окупація міста Маріуполя; часткове пошкодження, зруйнування, знищення та захоплення майна відповідача; втрата оперативного контролю над газорозподільною системою, неможливість здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу та отримання оплати від споживачів, мораторій на стягнення заборгованості зі споживачів, втрата документації), у зв'язку з чим вважає, що за умовами п.10.3 договору виконання зобов'язання відкладається на строк дії таких обставин.
В обґрунтування наявності цих обставин відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.
Також відповідачем до відзиву додані: копія заяви відповідача до Маріупольського районного управління поліції про кримінальну відповідальність №9 від 23.06.2022 в якій повідомлено, що внаслідок масивних обстрілів з різних видів озброєння, вибухів та пожеж було частково пошкоджено, зруйновано, знищено та захоплено майно товариства; повідомлення до Державної податкової служби України про неможливість вивезення первинних документів в порядку п.п.69.28 п.69 р.10 Податкового кодексу України; відповідь Держаної податкової служби України про розгляд повідомлення про неможливість вивезення первинних документів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 викладений загальний висновок щодо застосування статей 6, 627 ЦК України, згідно з яким особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Так у пунктах 10.1-10.2 договору сторони погодили звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили) форс-мажорних обставин. Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору.
Відповідно до п.10.3 договору строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства (п.10.4 договору).
Суд звертає увагу, що законодавець не внормував у ЦК України застосування конструкції форс-мажору (непереборної сили) в цивільних відносинах, проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту передбачити в договорі, зокрема, правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, продовження строку виконання зобов'язань сторін на період дії обставин форс-мажору).
У даному випадку сторони у договорі дійшли згоди, що виникнення форс-мажорних обставин відкладає строк виконання зобов'язань за цим договором на строк дії таких обставин. При цьому, умовами договору визначений обов'язок сторони надати підтверджуючі документи настання форс-мажорних обставин відповідно до законодавства.
Таким чином, договором передбачено, що існування форс-мажорних обставин повинно доводитися доказами відповідно до законодавства.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжувався і триває станом на час винесення рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК, частини 2 статті 218 ГК та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Частина 2 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить: збройний конфлікт, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Згідно частини 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
У статті 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
З положень пунктів 6.1, 6.2 Регламенту вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Відтак, у контексті положень ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також п.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України №44(5) від 18.12.2014) документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, у тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
У п.8.6.1 постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 наведено висновок, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
До матеріалів справи не додано Сертифікат Торгово-промислової палати України, який відповідно до вказаних норм законодавства засвідчує існування форс-мажорні обставини саме для відповідача та саме за спірним договором.
Відтак, відповідачем не виконаний обов'язок надати відповідний підтверджуючий документ.
Суд зауважує, що звернення до ТПП за отриманням сертифікату можливе лише після порушення виконання зобов'язання, через що сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Договором постачання природного газу не передбачено певні строки та юридичні наслідки неповідомлення стороною іншої сторони цього договору про факт настання таких обставин.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є достатнім і допустимим доказом настання для відповідача форс-мажорних обставин в спірних господарських правовідносинах з позивачем.
Суд вважає за необхідне зазначити, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Тобто, відповідні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 12.03.2024 у справі №911/2635/22 тощо).
Наявність вказаних обставин підлягає доведенню в загальному порядку, при цьому навіть сертифікат ТПП України не може бути визнано беззаперечним доказом.
Однак, з наявних матеріалів справи вбачається, що ані відповідного сертифікату, ані будь-яких інших доказів, що свідчили б про настання форс-мажорних обставин саме для Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» стосовно неможливості виконання умов договору постачання природного газу відповідачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з позицією відповідача щодо ненастання строку виконання обов'язку з оплати природного газу.
Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Статтею 617 ЦК України також визначені підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, законом та п. 10.1 договору передбачено звільнення саме від відповідальності за невиконання зобов'язань через форс-мажорні обставини, але не передбачено звільнення від виконання безпосередньо самого основного договірного зобов'язання у вигляді оплати природного газу.
Судом також враховано, що ч.2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, приймаючи до уваги доведеність матеріалами справи факту виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення оплати поставленого газу, суд вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 238956016,33грн.
Посилаючись на прострочення відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем також заявлено до стягнення також 3% річних в розмірі 13960862,22грн та інфляційні втрати в розмірі 63449763,32грн.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд звертає увагу, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошового зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад унаслідок відсутності в боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.
Порушення відповідачем умов договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а навіть виникнення обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Відповідно до приєднаного до позову розрахунку ціни позову, заявлені до стягнення 3% річних нараховані позивачем наступним чином:
- за січень 2022 на суму 84745832,05грн за період з 01.03.2022 по 29.02.2024 у розмірі 5090573,40грн;
- за лютий 2022 на суму 154210184,28грн за період 01.04.2022 по 29.02.2024 у розмірі 8870288,82грн.
Перевіривши правомірність та арифметичний підрахунок суд встановив, що вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Як вже зазначалося, інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 20.11.2020 по справі №910/13071/19, від 26.06.2020 у справі №905/21/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць, Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Відповідно до приєднаного до позову розрахунку ціни позову, заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем наступним чином:
- за січень 2022 на суму 84745832,05грн за період з 01.03.2022 по 29.02.2024 у розмірі 25568124,38грн;
- за лютий 2022 на суму 154210184,28грн за період 01.04.2022 по 29.02.2024 у розмірі 37881638,94грн.
Перевіривши розрахунок, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині є правомірними, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238 ГПК України господарський суд, -
В И РI Ш И В:
Позовні вимоги - задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Миколаївська, будинок №16; код ЄДРПОУ 03361135) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок №1; код ЄДРПОУ 40121452) заборгованість у розмірі 238956016,33грн, 3% річних у розмірі 13960862,22грн, інфляційні втрати у розмірі 63449763,32грн та судовий збір у розмірі 847840,00грн
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
З об'єктивних причин, пов'язаних з дією на території України воєнного стану, поточною ситуацією у м. Харків (яке є прифронтовим містом), особливим режимом роботи суду в умовах воєнного стану, повний текст рішення складено та підписано 24.04.2025.
Суддя Ю.В. Макарова