31.03.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6011/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.,
секретар судового засідання: Чірцов А.А.
представники сторін:
від позивача: Готвянський І.В., представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар'єр" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 року у справі № 904/6011/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар'єр"
про стягнення збитків та штрафних санкцій у розмірі 1 750 804,95 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар'єр" про стягнення збитків у розмірі 990 913, 31 грн, інфляційних втрат у розмірі 243 069, 27 грн, пені в розмірі 487 094, 97 грн, 3% річних у розмірі 29 727, 40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що всупереч його вимозі відповідач, порушуючи ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такий спосіб позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту у сумі 990 912, 63 грн. Протиправний характер поведінки відповідача полягає у порушенні ним податкового законодавства в частині обов'язку зареєструвати податкову накладну в граничний термін.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 року у цій справі позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" збитки в розмірі 990 912,63 грн, судовий збір у розмірі 14 863,69 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 660, 00 грн.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що належні та достовірні докази реєстрації відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов'язаний сплатити на користь держави грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 990 912, 63 грн за договором поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 року.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар'єр" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Просить оскаржуване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 року у справі № 904/6011/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що належним доказом порушення платником податків вимог податкового законодавства є виключно результати податкової перевірки, адже лише контролюючий орган може встановлювати обставини, якими підтверджується вчинення платниками податків правопорушень.
Більш того, обов'язок доведення вини Податковий кодекс України покладає саме на контролюючий орган, без виконання якого неможливо притягнути особу до відповідальності за правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини, а для покупця встановлено спеціальний механізм, за допомогою якого останній може ініціювати проведення відповідної перевірки.
На переконання скаржника, з метою з'ясування та встановлення обставин, що стосуються порядку реєстрації податкової накладної, положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивач, як покупець, у разі невиконання продавцем покладених на нього обов'язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 року № 21.
Вказана скарга є підставою для проведення документальної позапланової перевірки та встановлення факту наявності чи відсутності податкового правопорушення.
Скаржник стверджує, що до матеріалів справи № 904/6011/23 позивачем не було долучено письмового доказу - акту перевірки контролюючого органу, яким би підтверджувались підстави його позову, а отже, задоволення позовних вимог про стягнення збитків є помилковим, необґрунтованим та непропорційним.
Позивач згідно відзиву просить залишити скагу без задовлення, а оскаржуване рішення без змін. В обгрунтування відзиву зазначає, що в діяннях відповідача наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання збитків. Таким чином, судом встановлено, що відповідач вчинив господарське правопорушення.
Про вчинення відповідачем будь-якого податкового правопорушення ні в позовній заяві, ні в рішенні суду взагалі немає жодного згадування.
На думку позивача, в своїй апеляційній скарзі апелянт оскаржує те, про що в оскаржуваному ним рішенні взагалі не зазначено; в рішенні не має жодного твердження про скоєння відповідачем податкового правопорушення.
Позивач зазначає, що вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Позивач вважає, що посилання апелянта на те, що лише акт перевірки контролюючого органу є належним доказом на підтвердження позовних вимог, спростовується висновками Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.03.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Коваль Л.А., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 15.08.2024 року о 15:30 год.
У зв'язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді Коваль Л.А., 11.09.2024 року призначено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за результатами якого для вирішення питання щодо визначення іншої дати судового засідання, визначено новий склад суду у складі: головуючого судді Чус О.В., суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2024 року розгляд апеляційної скарги призначено на 21.11.2024 року о 15:30 год.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 08.10.2024 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі рішення зборів суддів, оформленого протоколом зборів суддів №5 від 04.10.2024 року, розпорядження керівника апарату суду №6 від 07.10.2024 року.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024 року прийнято до свого провадження справу №904/6011/23 визначеною колегією суддів; розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 23.01.2025 року на 16:30 год.
У судовому засіданні 23.01.2025 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.03.2025 року о 09:45 год.
У судовому засіданні 31.03.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" (далі - позивач), як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар'єр" (далі - відповідач), як постачальником було укладено договір поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 року (далі - договір).
За умовами договору сторони погодили:
Постачальник зобов'язується поставляти товар, а саме: щебінь гранітний, відсів, камінь бутовий згідно замовлень покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах даного договору. (п. 1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору встановлено, що найменування, ціна, кількість, асортимент товару, який поставляє постачальник вказується у специфікаціях та видаткових накладних на кожну партію товару, які погоджуються сторонам і є невід'ємною частиною даного договору.
Загальна вартість товару (ціна договору) визначається на основі усіх оформлених та підписаних уповноважених представниками обох сторін видаткових накладних. (п. 1.3. договору).
Оплата за товар здійснюється на умові попередньої оплати у розмірі 100% вартості партії товару (п. 3.2. договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання. Датою підписання цього договору є дата, зазначена в правому верхньому куті першої сторінки договору.
Цей договір може бути пролонгований на новий термін на тих же умовах за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладанням додаткової угоди (п. 10.6. договору).
Згідно з пунктами 10.10. та 10.11. договору постачальник складає податкову накладну та/або розрахунок коригування (відповідно до вимог Податкового кодексу України). Після складання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них постачальником накладається електронний цифровий підпис посадових осіб постачальника в порядку, встановленому чинним законодавством. Після підписання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі електронним цифровим підписом посадових осіб, постачальник відправляє таку податкову накладну та/або розрахунок коригування покупцеві на узгодження в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку за допомогою системи "М.Е.Dос IS".
Покупець підтверджує отриману в електронному вигляді податкову накладну та/або розрахунок коригування шляхом накладення електронного цифрового підпису своїх уповноважених посадових осіб та відсилає відповідне повідомлення постачальнику в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку за допомогою системи "М.Е.Dос IS" протягом 4 днів, наступних за днем, в якому отримана дана податкова накладна та/або розрахунок коригування. Після чого постачальник реєструє податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та відправляє покупцеві в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку за допомогою системи "М.Е.Dос IS".
Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 року /в період з 04.01.2022 року по 22.07.2022 року/ відповідачем було поставлено, а позивачем оплачено товар на суму 14 498 654, 59 грн, в тому числі ПДВ в сумі 2 416,442,43 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т. 1, а.с. 71-153) та платіжними дорученнями (т.1, а.с. 154-200).
Позивач зазначає, що відповідачем /у визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строки не було зареєстровано податкові накладні по вказаним операціям в Єдиному реєстрі податкових накладних,/ у зв'язку з чим позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов'язання на суму 990 912,63 грн, що є його збитками.
Наведені обставини і стали причиною виникнення спору та звернення позивача до господарського суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У пункті 187.1 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7. Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд. V цього Кодексу.
За змістом пп."а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
На продавця товарів послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач сплатив 14 498 654,59 грн, в тому числі ПДВ в сумі 2 416,442, 43 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходяться у матеріалах справи.
Разом з тим, належні та достовірні докази реєстрації відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в матеріалах справи відсутні, у зв'язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов'язаний сплатити на користь держави грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 990 912,63 грн за договором поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі №925/1196/18.
Відтак, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач всупереч положень ст. 201 Податкового кодексу України реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не здійснив. У зв'язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 990 912, 63 грн.
Відтак, хоча обов'язок надавача послуг зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед замовником, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 908/1568/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем обов'язку з реєстрації податкових накладних у встановлені законодавством строки підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, наявні усі елементи складу господарського правопорушення, а саме - має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 року у справі № 910/3338/21.
З огляду на викладене, є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю для позивача включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на суму 990 912, 63 грн, яка фактично і є збитками. Отже, судом першої інстанції вірно зазначено про наявність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 року у справі №925/556/21.
Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у cправі № 916/334/22.
Посилання скаржника на те, що належним доказом порушення платником податків вимог податкового законодавства є виключно результати податкової перевірки є безпідставними з огляду на вищевикладені судом доводи.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення, що у даній справі встановлено.
З огляду на викладене, враховуючи, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання обов'язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Також позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 487 094, 68 грн за загальний період 21.10.2022 року по 01.11.2023 року, 3% річних за період прострочення реєстрації податкових накладних відповідачем в розмірі 29 727,38 грн та інфляційні втрати в розмірі 243 069,22 грн за період з лютого 2022 року по жовтень 2023 року.
Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно умов п. 6.2. договору за несвоєчасне або неповне виконання умов даного договору постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення зобов'язання, за кожний день прострочення, виходячи із вартості простроченого зобов'язання.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір не передбачає умов забезпечення виконання зобов'язань у вигляді обов'язку сплати неустойки (пені, штрафу) за нереєстрацію податкових накладних. Тому позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають, про що обгрунтовано вказав суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.
14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в рамках справи №924/532/19, досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зі змісту ст.ст. 3, 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов'язанням (господарським зобов'язанням) є обов'язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов'язанням виконавця є обов'язок виконати роботи (надати послуги), а зобов'язанням замовника - обов'язок оплатити вартість цих робіт (послуг).
Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 року № 904/6023/19, виходячи з положень статей 173, 174 ГК України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.
Водночас зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17)».
З огляду на викладене, зважаючи на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується щодо прострочення виконання грошового зобов'язання, однак, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати на завдані йому збитки щодо несвоєчасності внесення податкових декларацій у Єдиний реєстр податкових накладних, застосування приписів ст. 625 Цивільного кодексу неможливо.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, відповідно до абз. 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. п. “г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Податковим кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість, призначені для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога у частині стягнення 3% річних у сумі 29727,38 грн та інфляційних втрат у розмірі 243 069, 22 грн не підлягає задоволенню.
З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, висновки оскаржуваного рішення не спростовують.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення. Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 року у справі № 904/6011/23 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова складена у повному обсязі 30.04.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя О.Г. Іванов