вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2025 р. Справа№ 920/301/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача: Овчарук О.О.
від відповідача: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла»
на рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 (повний текст складено та підписано 13.01.2025)
у справі № 920/301/24 (суддя Заєць С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна
компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельна північного
промислового вузла»
про стягнення 163 006497, 02 грн
ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулась до Господарського суду Сумської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла» про стягнення з відповідача 163 006 497,02 грн боргу за Договором постачання природного газу № 7354-ПСО(ТКЕ)-29 від 02.11.2021.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 по справі №920/301/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» задоволено повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 у справі № 920/301/24 в частині стягнення 200 000 грн основної заборгованості та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано були задоволені позовні вимоги. Відповідач стверджує, що враховуючи умови застосування тарифів на теплову енергію та умови відшкодування різниці між тарифами, передбачені законодавством, він не мав можливості провести розрахунки з Позивачем у терміни, встановлені Договором. Отже, наголошує апелянт, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки Позивача. Також апелянт стверджує про необґрунтовану відмову суду першої інстанції відстрочити виконання рішення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 у справі № 920/301/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 відкладено розгляд справи на 16.04.2025.
11.03.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 02.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла» (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу №7354-ПСО(ТКЕ)-29, відповідно до умов якого Позивач зобов'язується поставити Відповідачу природний газ, а Відповідач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору, Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2022 року по березень 2023 року (включно), в кількості 23 328,135 тис. куб. метрів.
Згідно з п.п.2.2.1. Договору Обсяг І (фіксований) природного газу використовується Споживачем для потреб виробництва теплової енергії для падання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІІ (фіксований) природного газу використовується Споживачем для виробництва силової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям, релігійним організаціям, підприємствам, установам та організаціям, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг II природного газу використовується Споживачем для потреб, відмінних від тих, що покриваються за рахунок обсягів І (фіксований) та ІІІ (фіксований).
Споживач самостійно зазначає в п. 2.1 Договору замовлені обсяги (п.п.2.2.2. Договору).
Пунктом 3.5. Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акти), підписані уповноваженим представником Споживача, а саме: акт на Обсяг І (фіксований), акт на Обсягу III (фіксований) та акт на Обсяг II. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог п.п. 3.5.2 цього Договору, їх ціна (визначається відповідно до Розділу 4 цього Договору) та вартість (п.п.3.5.1. Договору).
Якщо Споживач до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, не надав Постачальнику документи, зазначені в п.п.3.5.1 цього Договору або сумарні обсяги за актами не відповідають даним остаточної алокації, Сторони оформлюють весь фактично використаний Споживачем природний газ (за даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Споживачем у звітному періоді) як Обсяг ІІ. Якщо у Споживача відсутні замовлені обсяги природного газу у розрахунковому періоді, при цьому Споживач не припинив використання газу, весь фактично використаний у такому розрахунковому періоді газ оформлюється Сторонами як Обсяг II (п.п.3.5.3. Договору).
Постачальник протягом 3-х (трьох) робочих днів з дати одержання актів зобов'язується повернути Споживачу но одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником І Постачальника. Після підписання Сторонами актів приймання-передачі замовлені обсяги природного газу за Договором вважаються скоригованими (п.п.3.5.4. Договору).
Відповідно до п. 4.1 договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього Договору як Обсяг І (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ - 6 183,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20% всього з ПДВ - 7 420,00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ІІДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціпа газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583,89 грн.
Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього Договору як Обсяг ІІ за 1000 куб. м газу- без ПДВ - 31 937,92 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 38 325,50 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для Обсягу II за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 38 489,39 грн.
Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього Договору як Обсяг ІІІ (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658.33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 16 390,00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи -124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для Обсягу III (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
У разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для Сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Загальна фактична вартість цього Договору дорівнює вартості використаного за цим Договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Згідно п. 5.1 Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 % вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
Згідно п. 13.1 Договору, Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31 березня 2023 року включно, а в частині проведення розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додатково угоди до Договору.
Також сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 09.01.2023, № 2 від 27.02.2023 та № 3 від 28.04.2023 до вказаного договору.
Судом встановлено, що у період з листопада 2022 року по квітень 2023 року Позивач передав, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 174 006 497,02 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу:
- Акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2022 р., обсяг І переданого газу: 2892,65097 тис.куб.м, вартістю: 21 937 538,66 грн.
Всього поставлено природного газу у листопаді 2022 р. - 21 937 538,66 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2022 р., обсяг І переданого газу: 3753,63200 тис.куб.м, вартістю: 28 467 121,67 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2022 р., обсяг ІІІ переданого газу: 632,11761 тис.куб.м, вартістю: 10 464 003,610 грн;
Всього поставлено природного газу у грудні 2022 р. - 38 931 125,28 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2023 р., обсяг І переданого газу: 4 025,60900 тис.куб.м, вартістю: 30 529 764,56 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2023 р., обсяг ІІ переданого газу: 118,72072 тис.куб.м, вартістю: 4 569 488,71 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2023 р., обсяг ІІІ переданого газу: 665,94300 тис.куб.м, вартістю: 11 023 945,31 грн;
Всього поставлено природного газу у січні 2023 р. - 46 123 198,58 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2023 р., обсяг І переданого газу: 3 768,42400 тис.куб.м, вартістю: 28 579 302,54 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2023 р., обсяг ІІІ переданого газу: 539,59727 тис.куб.м, вартістю: 8 932 432,34 грн;
Всього поставлено природного газу у лютому 2023 р. - 37 511 734,88 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2023 р., обсяг І переданого газу 3 245,92700 тис.куб.м, вартістю: 24 616 744,24 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2023 р., обсяг ІІІ переданого газу: 88,23510 тис.куб.м, вартістю: 1 460 633,89 грн;
Всього поставлено природного газу у березні 2023 р. - 26 077 378,13 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2023 р., обсяг І переданого газу: 451,68413 тис.куб.м, вартістю: 3 425 521,49 грн;
Всього поставлено природного газу у квітні 2023 р. - 3 425 521,49 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що за твердженням повивача, в порушення умов договору постачання природного газу від 02.11.2022 №7354-ПСО(ТКЕ)-29 відповідачем фактично було сплачено 11 000 000 грн, у зв'язку із чим заборгованість становить 163 006 497,02 грн
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Стаття 689 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України (ст. 663 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п. 5.1 Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 % вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
Як вказано вище, Позивач поставив, а Відповідач прийняв Товар на загальну суму 174 006 497 грн, вказаний товар був оплачений відповідачем лише частково, сума боргу за період з листопада 2022 року по квітень 2023 становить 163006 497,02 грн.
Апелянт вказує на те, що 29.07.2022 набув чинності Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» № 2479-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» № 1730-VIII (далі - Закон 1730).
Закон 1730 визначає процедуру врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу як заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Разом з цим, врегулювання заборгованості в рамках Закону 1730, процедура врегулювання заборгованості здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, згідно договорів проведення взаєморозрахунків (ст. 4 Закону 1730) та договорів реструктуризації заборгованості (ст. 5 Закону 1730). Договір про організацію взаєморозрахунків визначає як наявність заборгованості, так і її обсяг, що відповідає заборгованості, підтвердженої територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.
Згідно п. 5 постанови КМУ від 20.12.2022 № 1403 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб'єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.
У постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 911/3195/21 Верховний Суд сформував наступну правову позицію:
«Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заходи спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» взаєморозрахунки - розрахунки з погашення заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості.
Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та/або Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та/або Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість (частина третя статті 4 вказаного Закону)».
Обставин укладення Товариством договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками, суди попередніх інстанцій не встановили, відповідно і підстави припинення спірних правовідносин між сторонами відсутні. А тому доводи скаржника про наявність підстав для закриття провадження у справі є необгрунтованими».
Судом встановлено заборгованість Відповідача перед Позивачем в розмірі 163 006 497,02 грн, договір про організацію взаєморозрахунків не укладався (відповідач не здійснив взаєморозрахунок заборгованості або реструктуризації заборгованості за договором).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі 163006 497,02 грн 02 коп.
Щодо тверджень апелянта про наявність підстав для задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення колегія суддів відзначає наступне.
Обґрунтовуючи вказане клопотання, відповідач посилався на те, що загальна сума заборгованості державного бюджету перед ТОВ «Котельня північного промислового вузла» з відшкодування різниці в тарифах становить 318123700 грн 30 коп., яка в подальшому буде направлена на погашення заборгованості перед Позивачем. ТОВ «КППВ» є об'єктом критичної інфраструктури міста Суми і відстрочення виконання судового рішення надасть можливість підприємству акумулювати кошти, які заборгували йому населення, підприємства і бюджетні організації міста, проводити розрахунки з позивачем та належним чином проводити опалювальний сезон.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини третя, четверта статі 331 ГПК України).
Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Крім того, розглядаючи питання про відстрочку виконання рішення суду, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
При цьому, відстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідальності, а, навпаки, це організація та створення умов для подальшого виконання рішення суду, покращення фінансового стану відповідача, виконання ним зобов'язань як перед позивачем, так і перед третіми особами.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною права на суд, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурдов проти росії).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувана та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Так, звертаючись до господарського суду із клопотанням про відстрочення виконання рішення суду, заявником не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 920/301/24.
При цьому колегія суддів не вбачає наявності підстав для відстрочення виконання рішення суду у справі № 920/301/24 на стадії апеляційного провадження, а тому відмовляє у задоволенні відповідного клопотання апелянта, викладеного в апеляційній скарзі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 у справі № 920/301/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 у справі № 920/301/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 у справі № 920/301/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельна північного промислового вузла».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.05.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов