вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2025 р. Справа№ 910/5974/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Козир Т.П.
Скрипки І.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024
у справі № 910/5974/24 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна»
про стягнення 99714,82 грн, -
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» (далі - відповідач) про стягнення 99 714,82 грн, з яких пеня у сумі 43 718,76 грн та штраф у сумі 55 996,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, відповідно до умов Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023 прострочив поставку товару на суму 600 230,24 грн, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з останнього 43 718,76 грн - пені та 55 996,06 грн - штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/5974/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» пеню у розмірі 43 718,76 грн, штраф у розмірі 55 996,06 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було прострочено поставку товару відповідно до умов Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023 на суму 600 230,24 грн, а тому вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 43 718,76 грн та штрафу у розмірі 55 996,06 грн є обґрунтованими.
07.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 07.08.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 по справі №910/5974/24 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ «Укртрансгаз» у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що ним направлялися листи на адресу позивача з проханням про продовження термінів поставки товару у зв'язку з технічною та логістичною неможливістю поставити товар у строки, визначені Договором №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023.
Скаржник, посилаючись на умови Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023, положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю №П-6, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965, та положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю №П-7, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, зазначає про відсутність у позивача обов'язку щодо проведення вхідного контролю при прийнятті товару.
Акти вхідного контролю №384 від 02.01.2024, №10 від 29.01.2024, №19 від 09.02.2024 складені позивачем в односторонньому порядку, а тому, за твердженнями скаржника, не є належними та допустимими доказами порушення останнім умов Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023.
Разом з тим, підтвердженням прийняття позивачем товару згідно п.п. 5.6, 5.8 Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023, за доводами скаржника, є видаткові накладні, які підписані сторонами.
Також апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги про одночасне стягнення пені та штрафу, судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» у судовій справі № 910/5974/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Скрипки І.М., Сибіги О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/5974/24.
12.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5974/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/5974/24 залишено без руху. Зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення/доставлення даної ухвали, Товариство з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» має право усунути недоліки, а саме надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору.
24.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024, у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, для вирішення процесуальних питань у межах господарської справи № 910/5974/24 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Сибіги О.М., Кравчука Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/5974/24. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5974/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024. Розгляд справи ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
18.10.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 залишити без змін, у зв'язку з необґрунтованістю апеляційної скарги.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що відповідно до п. 5.7 Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023, видаткова накладна не підтверджує належне виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару.
Позивач наголошує на тому, що датою поставки товару є дата приймання товару за кількістю та якістю в силу приписів п. 5.13 Договору, тобто за Актом вхідного контролю ТМЦ, підписання якого постачальником не є обов'язковим, відповідно до умов Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023 та Інструкціями №П-6, №П-7.
Посилання апелянта на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 є необґрунтованими, оскільки правовідносини, які виникли у зазначеній справі не є подібними до правовідносин у даній справі №910/5974/24.
На підставі розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/791/24 від 19.11.2024 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 31.10.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5974/24.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 апеляційну скаргу у справі № 910/5974/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/5974/24 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М. Розгляд вказаної апеляційної скарги призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 02.08.2023 між Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» (постачальник) укладено Договір №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця «частини екскаваторів (запасні частини до будівельно-дорожньої техніки)» (далі - товари), зазначені у специфікації, яка наведена у додатку №1 до цього договору (далі - специфікація), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниці виміру, ціна за одиницю, строк та місце поставки, інші вимоги до товарів зазначаються у специфікації (п. 1.2 Договору.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна договору становить 1 677 000,00 грн.
Згідно з п. 5.1 Договору, постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації.
Відповідно до п. 5.6 Договору, право власності на товари переходить від постачальника до покупця в момент передачі товарів постачальником покупцю за видатковою накладною в місці поставки.
У п. 5.8 Договору, сторони погодили, що датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількості та якістю відповідно до п. 5.13 Договору та одночасна передача постачальником покупцю в повному обсязі документів:
- видаткової накладної,
- оригіналу рахунку-фактури,
- товарно-транспортної накладної,
- оригіналу паспорту та/або сертифікату якості та/або іншого аналогічного документу на кожну одиницю (або партію) товарів,
- документу про підтвердження гарантійних зобов'язань виробника на товар (у разі відсутності такої інформації в паспорті якості та/або сертифікаті якості на товар),
- інструкції з експлуатації (або іншого аналогічного документу у разі його складанні виробником товарів).
Відповідно до п. 5.13 Договору, приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється за умови надання документів вказаних у пункті 5.8 цього договору.
Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю №П-6, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965, та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю №П-7, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, застосовуються до правовідносин Сторін за цим Договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим Договором.
Постачальник здійснює передачу товарів покупцю на умовах цього договору на підставі акта приймання товарів за кількістю та якістю, складеному в 3 (трьох) примірниках (2 (два) примірника для покупця, 1 (один) примірник для постачальника) щодо приймання товарів, в якому зазначається: місце і дата складання акта приймання товарів за кількістю та якістю, реквізити цього договору.
Покупець при отриманні товарів на склад, проводить вхідний контроль. У випадку виявлення відхилень від вимог договору та/або технічної документації, що наявна в покупця та/або супровідної документації до Товарів, наданої Постачальником, Товари вважаються такими, що не відповідають вимогам по якості та підлягають заміні Постачальником на Товари належної якості.
Відповідно до п. 12.1 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по « 30» вересня 2024 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
Специфікацією до Договору (Додаток №1) передбачено найменування товару, кількість, ціна, а також строк поставки товару по кожному найменуванню товару окремо.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 600 230,24 грн:
- 19.12.2023 на суму 40 269,66 грн, що підтверджується видатковою накладною №5907 від 18.12.2023 та актом №377 вхідного контролю від 19.12.2023;
- 02.01.2024 на суму 21 168,61 грн, що підтверджується видатковою накладною №5934 від 21.12.2023 та актом №384 вхідного контролю від 02.01.2024;
- 29.01.2024 на суму 127 384,27 грн, що підтверджується видатковою накладною №413 від 23.01.2024 та актом №10 вхідного контролю від 29.01.2024;
- 09.02.2024 на суму 411 407,70 грн, що підтверджується видатковою накладною №682 від 06.02.2024 та актом №19 вхідного контролю від 09.02.2024.
За твердженнями позивача, які викладені у позовній заяві, відповідач у встановлений Специфікацією до Договору строк, поставив товар лише на суму 1 076 769,76 грн.
Отже, як зазначає позивач, відповідачем було порушено умови договору, а саме строки поставки товару на суму 600 230,24 грн, зазначені у Специфікації, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 43 718,76 грн та штрафу у розмірі 55 996,06 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023, який за правовою природою є господарським договором поставки.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов'язковим для сторін.
Статтею 265 ГК України, яка кореспондується з положеннями статті 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як уже зазначалося судом апеляційної інстанції, у Специфікації до Договору, встановлено строк поставки товару, а саме 110 календарних днів з дати укладення договору.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був поставити товар у строк до 20.11.2023 (включно), враховуючи дату укладення Договору - 02.08.2023.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було поставлено товар на загальну суму 600 230,24 грн, вже після 20.11.2023.
Тобто, відповідачем було прострочено поставку товару, відповідно до умов Договору на суму 600 230,24 грн, а саме:
- товар, відповідно до видаткової накладної №5907 від 18.12.2023, поставлений 19.12.2023 (Акт вхідного контролю ТМЦ №377), постачальник прострочив виконання зобов'язань на суму 40 269,66 грн на 28 днів;
- товар, відповідно до видаткової накладної №5934 від 21.12.2023, поставлений 02.01.2024 (Акт вхідного контролю ТМЦ №384), постачальник прострочив виконання зобов'язань на суму 21 168,81 грн на 42 дні;
- товар, відповідно до видаткової накладної №413 від 23.01.2024, поставлений 29.01.2024 (Акт вхідного контролю ТМЦ №10), постачальник прострочив виконання зобов'язань на суму 127 384,27 грн на 69 дні;
- товар, відповідно до видаткової накладної №682 від 06.02.2024, поставлений 09.02.2024 (Акт вхідного контролю ТМЦ №19), постачальник прострочив виконання зобов'язань на суму 411 407,70 грн на 80 дні;
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Колегія суддів зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, на яку посилається скаржник у апеляційній скарзі, постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Так, сторони даного Договору, врегульовуючи між собою правовідносини, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, підписавши його.
Згідно з п. 7.4 Договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка вартості товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено. Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за цим договором.
Враховуючи зазначене, посилання апелянта на неможливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання є необґрунтованими.
Перевіривши розрахунок пені та штрафу, колегія суддів вважає його арифметично правильним та обґрунтованим, а тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 43 718,76 грн та штраф у розмірі 55 996,06 грн.
Твердження апелянта про продовження строків виконання зобов'язання за Договором, у зв'язку з існуванням обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язання у встановлений договором строк, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до п. 13.2 Договору, всі зміни і доповнення до цього договору складаються в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору, а матеріали справи не містять додаткових угод щодо продовження строків поставки товару.
Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на видаткові накладні, як доказ поставки товару, є необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 5.7 Договору, приймання позивачем товару за видатковими накладними не є підтвердженням належного виконання відповідачем обов'язку з поставки товару.
Щодо посилань скаржника на те, що Акти вхідного контролю ТМЦ не є належними та допустимими доказами порушення апелянтом умов Договору, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
Відповідно до умов пункту 5.8 Договору, датою поставки товару є 1) прийняття позивачем товару за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13 цього договору та 2) передача відповідачем позивачу документів, зазначених у п.п.5.8.1-5.8.6 Договору.
Пунктом 5.13 Договору передбачено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється за умови надання документів, вказаних у пункті 5.8 цього договору.
Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю №П-6, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю №П-7, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, застосовуються до правовідносин Сторін за цим Договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим Договором.
Постачальник здійснює передачу товарів покупцю на умовах цього договору на підставі акта приймання товарів за кількістю та якістю, складеному в 3 (трьох) примірниках (2 (два) примірника для покупця, 1 (один) примірник для постачальника) щодо приймання товарів, в якому зазначається: місце і дата складання акта приймання товарів за кількістю та якістю, реквізити цього договору.
Покупець при отриманні товарів на склад, проводить вхідний контроль. У випадку виявлення відхилень від вимог договору та/або технічної документації, що наявна в покупця та/або супровідної документації до Товарів, наданої Постачальником, Товари вважаються такими, що не відповідають вимогам по якості та підлягають заміні Постачальником на Товари належної якості.
Отже, умовами Договору передбачено проведення вхідного контролю для перевірки якості поставленого товару.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до Специфікації до Договору, місце поставки товару Львівська область, Стрийський район, с. Угерсько, тобто доставки товару здійснювалася в місце відмінне від місцезнаходження відповідача.
Так, пункт 6 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю №П-7, приймання продукції за якістю та комплектністю проводиться на складі одержувача у наступні терміни:
а) при міжміській поставці - не пізніше 20 днів, а продукції, що швидко псується - не пізніше 24 год. після видачі продукції органом транспорту або надходження її на склад одержувача під час доставки продукції постачальником або при вивезенні продукції одержувачем.
Крім того, відповідно до абз.3 п. 16 вказаної Інструкції, у договорах можуть бути передбачені випадки, коли явка представника міжміського виробника (відправника) для участі у прийманні продукції за якістю та комплектністю та складання акта є обов'язковою.
Разом з тим, умовами Договору №2308000010 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.08.2023 не передбачено обов'язкової участі відповідача (постачальника) при прийманні товарів за якістю та кількістю.
Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що участь постачальника (відповідача) у прийнятті товару позивачем та підписанні акту приймання товару є необов'язковою, оскільки поставка є міжміською.
З наданих позивачем актів вхідного контролю №377, №384, №10 та №19, вбачається, що комісія позивача здійснює перевірку поставленого товару з проставлянням відмітки «Так» або «Ні» за такими критеріями: наявність належним чином оформленої всієї супровідної документації до ТМЦ, в тому числі щодо кількості екземплярів документів, відповідає вимогам, що вказані в договорі; упаковка/тара, у якій доставлено ТМЦ є цілою, непошкодженою. Візуальний огляд; доставлений ТМЦ є цілим, непошкодженим та комплектним; маркування ТМЦ відповідає умовам договору; кількість ТМЦ відповідає зазначеній у товаросупровідних документах та не перевищує кількості по договору; фактично доставлений ТМЦ відповідає тому, що вказаний в супровідній документації; фактично доставлений ТМЦ відповідає тому, що вказаний в договорі; приймання ТМЦ проводиться у присутності постачальника(треба відмітити; дата виготовлення ТМЦ та/або строк придатності до використання відповідає вимогам договору; виробник ТМЦ відповідає тому, який вказаний у договорі; ТМЦ не потребує додаткового контролю з якості (лабораторний аналіз, випробування, тощо) виходячи з його зовнішнього вигляду та/або умовами договору чи вимогами чинного законодавства України не передбачено такого додаткового контролю; відповідно до візуального огляду якісні характеристики ТМЦ відповідають вимогам, які встановлені нормативно-правовими актами, в тому числі, але не обмежуючись, технічними умовами, державними стандартами, та положеннями договору; ТМЦ є новим та не був у використанні, якщо інше прямо не передбачено умовами договору.
Крім того, по кожному акту вхідного контролю, комісія робить загальний висновок.
Так, в актах вхідного контролю ТМЦ №377, №384, №10, №19, комісією позивача зроблено висновок про те, що продукція відповідає технічним та якісним характеристикам договору, приймається за кількістю та якістю, підлягає оприбуткуванню та використанню за призначенням.
Відтак, колегія суддів вважає, що дата закінчення проведення вхідного контролю, який включає у себе перевірку наявності документації, зазначеної у договорі, є датою поставки товарів відповідно до п. 5.8 Договору.
Враховуючи зазначене, доводи апелянта про те, що Акт вхідного контролю є неналежним та недопустимим доказом поставки товару, визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» необхідно відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грозбер Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/5974/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/5974/24 залишити без змін.
3.Матеріали справи 910/5974/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Т.П. Козир
І.М. Скрипка