Справа №760/5334/25
Провадження №2/760/7905/25
25 квітня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Омельян Я.С.,
розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 ;
- визнати за відповідачем право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням 28 листопада 1992 року між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано 13 грудня 2024 року. 18 серпня 2005 року, під час перебування у шлюбі вони придбали у власність жилий будинок АДРЕСА_1 . Домовленості про поділ вказаного жилого будинку в позасудовому порядку між сторонами не досягнуто.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2025 року для розгляду визначено суддю Аксьонову Н.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 березня 2025 року вказану цивільну справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
21 квітня 2025 року від відповідача до суду надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач зазначила, що з позовом погоджується, та просить його задовольнити.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач в підготовче засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, однак представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, заперечення відповідача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.
Судом встановлено, що 28 листопада 1992 року між сторонами було укладено шлюб, актовий запис №1753, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 28 листопада 1992 року.
За час перебування у шлюбі подружжям було набуте майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15 серпня 2005 року № НОМЕР_2 від 21 жовтня 2021 року, відповідно до якого жилий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 Свідоцтво видане на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення.
Відповідно до звіту про ринкову вартість нерухомого майна від 25 грудня 2024 року, здійсненого ФОП ОСОБА_3 , ринкова вартість спірного житлового будинку становить 9290548 грн.
13 грудня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Солом'янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис №505.
Відповідно до заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 29 березня 2023 року у справі №128/3005/22 року шлюб між сторонами було розірвано.
Позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, просить у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за кожним з подружжя право власності по 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 .
Відповідач позов визнала в повному обсязі, просила його задовольнити.
Статтею 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому ч.1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені у постанові від 21 грудня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК.
Згідно ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній власності, вважається, що частка співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом із цим, ч.2 та ч.3 ст.70 передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11).
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Разом із цим, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.
Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Чинним законодавством встановлена презумпція рівності часток подружжя, підстави для відступу від якої потребують доведення.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що між сторонами укладався шлюбний договір, наявність домовленості між сторонами щодо збільшення або зменшення часток майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, укладення між сторонами договору про поділ спільного майна.
За таких обставин, оскільки вищевказаний жилий будинок АДРЕСА_2 , був набутий у власність відповідачем під час перебування в шлюбі з позивачем, то дане майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач під час розгляду справи не спростувала презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не надала суду доказів того, що спірний будинок є її особистою приватною власністю. Натомість подала заяву про визнання позову.
Відтак, жилий будинок, загальною площею 556,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 15140 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем та документально підтверджених судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 10, 12, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити.
Визнати жилий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 556,2 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 556,2 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 556,2 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).
Відомості про учасників:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова