Справа №:755/10114/24
Провадження №: 2/755/3806/25
"22" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів: Зілінської М.В., Авраменко Л.І.,
учасники справи:
представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бутенко О.А.,
представник відповідач ТОВ «Юга-Групп» - адвокат Коваль Р.О.,
представник третьої особи Головного управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України - Карнаєва А.С.
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп», треті особи: Державна податкова служба України, Головне управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України, про скасування запису про державну реєстрацію та визнання права власності на квартиру, -
Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Різунова Р.С., звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп» про скасування запису про державну реєстрацію та визнання права власності на квартиру.
Згідно заявлених вимог позивач просить суд: скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію за ТОВ «Юга-Групп» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2900140280000; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2900140280000.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 11 січня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку, яким закріплено об'єкт пайової участі у вигляді квартири АДРЕСА_2 . Запланований термін закінчення будівництва 2 квартал 2008 року. Позивачем сплачено пайовий внесок у повному обсязі в розмірі 602 604,00 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Юга-Групп» від 30 січня 2019 року та платіжними документами. 10 серпня 2022 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору №05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку, відповідно до якої, пайовик після завершення повного циклу будівельних робіт та введення будинку в експлуатацію, присвоєння поштової адреси приймає профінансовану ним частину будинку, яка має наступні параметри: квартира АДРЕСА_3 , 2 кімнати, розташована в осях «2-5» та «Ж-К», загальна площа квартири - 75,8 кв.м, житлова площа 37,1 кв.м. 27 липня 2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат №ІУ123220715554, який засвідчує відповідність закінченого будівництва об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Найменування об'єкта згідно з проектом: «Прибудова будинку з вбудованими офісними приміщеннями та магазином непродовольчих товарів на першому поверсі та підземним паркінгом до реконструйованого будинку за адресою: АДРЕСА_3 ». Також, позивачем отримано відповідь Дніпровської РДА в м. Києві про те, що цьому обєкту присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_5 . 19 березня 2024 року позивачем отримано інформацію про те, що ТОВ «Юга-Групп» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, незважаючи на наявність укладеного Договору №05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку від 11 січня 2006 року та повну оплату позивачем вартості об'єкта інвестування, відповідач неправомірно здійснив оформлення права власності на інвестований позивачем об'єкт нерухомості за собою, що є порушення права позивача як інвестора за спірними правовідносинами та підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року звільнено позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору за вимогою майнового характеру, відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (т.1 а.с.149-151)
Також ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року частково задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2900140280000, право власності на яку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп». В іншій частині заяви - відмовлено. (т.1 а.с.146-148)
12 серпня 2024 року представником відповідача ТОВ «Юга-Групп» - Потаповим Ю.І. через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не сплатив 100% пайового внеску, отже не виконав умови договору. За доводами відзиву, всі довідки та інші документи від імені ТОВ «Юга-Групп» про виконання позивачем своїх фінансових зобов'язань перед товариством анульовані та визнані недійсними. Відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу одержання відповідачем від неї коштів, адже згідно наданих копій платіжних доручень позивачем внесено кошти пайового внеску лише в розмірі 301 302,00 грн, за іншими дорученнями платником є інша особа. При цьому позивач проігнорував пропозицію щодо оплати пайового внеску, тому відповідачем було прийнято рішення про дострокове припинення в односторонньому порядку з 23 лютого 2024 року дії договору №05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку від 11 січня 2006 року, про що повідомлено позивача. Також відповідач просив позивача листом повідомити реквізити, на який ТОВ «Юга-Групп» буде повернуто внесені за договором пайові внески, однак позивач такої інформації не надала. Отже, договір який за твердженнями позивача є підставою для набуття права власності, припинено відповідачем в односторонньому порядку, а рішення щодо визнання недійсним правочину про припинення дії договору відсутні. (т.1 а.с.185-189)
14 серпня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Різуновим Р.С. через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив в якій зазначається, що довідкою від 30 січня 2019 року підтверджується сплата позивачем пайового внеску в розмірі 602 604,00 грн. Отже станом на цю дату сторони провели звірку взаєморозрахунків. Додатковим підтвердження повної оплати за договором є квитанції, а доводи позивача пор те, що частина коштів перерахована від іншої особи - доньки позивача не свідчить про неналежне виконання умов договору, оскільки в призначенні платежу чітко визначено, за яким договором здійснюється оплата коштів та за який саме об'єкт нерухомості. Крім того, таке виконання прийнято відповідачем. При цьому відповідачем не надано жодних бухгалтерських документів за договором. Позивач вважає нікчемним лист відповідача про те, що всі довідки та інші документи, надані від імені товариства про виконання позивачем своїх фінансових зобов'язань, оскільки діюче законодавство не містить механізмів, які дозволяють юридичній особі приватного права відмовитись або анулювати виданий такою особою документ. Також у відповіді вказується на відсутність у відповідача правових підстав для одностороннього припинення дії договору чи його розірвання, зважаючи на повну оплату позивачем за договором. Позивач вважає, що такі дії відповідача спрямовані на заволодіння її квартирою. Зазначає, що навіть якщо припустити, що строк дії договору закінчився або він одноособово був припинений однією із сторін, зобов'язання по якому були виконані лише однією із сторін, не звільняє іншу сторону від виконання своїх зобов'язань - передати квартиру позивачеві. (т.1 а.с. 202-205)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні зави Товариства з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп» про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державну податкову службу України. (а.с.215, 220-221)
30 жовтня 2024 року до суду від Головного управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України надійшли пояснення в яких зазначається, що за ТОВ «Юга-Групп» обліковується податковий борг в сумі 2 032 566,23 грн, з метою забезпечення виконання відповідачем податкових зобов'язань прийнято рішення від 24 вересня 2018 року про опис майна у податкову заставу на підставі якого складено акт опису майна у податкову заставу від 28 грудня 2018 року. податкова застава зареєстрована 01 січня 2019 року. Головне управління ДПС у м.Києві звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Юга-Групп» податкового боргу шляхом надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна боржника, що перебуває в податковій заставі. 19 березня 2024 року податковим керуючим додатково описано нерухоме майно відповідача та податкова застава зареєстрована в Державному реєстрі. (т.2 а.с.4-7, 42-45)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні заяви Головного управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України про заміну третьої особи, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України та прийняті пояснення залученої третьої особи. (т.2 а.с.55-60)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - будівельна компанія «КДС Інвест» про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, поданої представником - адвокатом Гордовим Миколою Миколайовичем. (т.2 а.с.54, 63-65)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (т.2 а.с.61, 68-69)
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бутенко О.А. в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у заявах по суті справи та додатково пояснив, що договір позивачем був виконаний, його не було визнано недійсним чи нечинним, проте відповідач проігнорував зобов'язання передати квартиру позивачу та зареєстрував на себе право власності.
Представник відповідач ТОВ «Юга-Групп» - адвокат Коваль Р.О. в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві та підкреслив відсутність доказів здійснення позивачем 100% оплати за договором. Зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, адже позивач має право лише на повернення сплачених нею за договором коштів.
Представник третьої особи Головного управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України - Карнаєва А.С. в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити з огляду на те, що спірну квартиру в березні 2024 року внесено в податкову заставу, надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у письмових поясненнях.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року у справі №755/5113/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп» про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі №755/5113/24 апеляційну скаргу адвоката Різунова Романа Станіславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року залишено без змін. (т.1 а.с.50-58)
Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі №755/5113/24 встановлено наступне.
«Судом встановлено, що 11 січня 2006 року між ТОВ «ЮГА-ГРУПП», як Організацією, та ОСОБА_1 , як Пайовиком, було укладено Договір №05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку, предметом якого є пайова участь Пайовика у фінансуванні житлового будинку (прибудови) до реконструйованого житлового будинку АДРЕСА_3 , що здійснюється Організацією, яка має право на забудову земельної ділянки на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.06.2005 року №910, та Договору оренди земельної ділянки від 30.06.2005 №66-6-00277.
Відповідно до п.2.1 Договору, пайовик зобов'язався прийняти пайову участь у фінансуванні будівництва Будинку, а Організація зобов'язалась після завершення будівельно-монтажних робіт Будинку та введення його в експлуатацію, передати Пайовику частину збудованого Будинку на умовах та у кількості, обумовлених пунктом 2.2 цього Договору.
Згідно з п.2.2. Договору по закінченню Організацією повного циклу будівельних робіт та введення Будинку в експлуатацію Організація передає, а пайовик (при умові здійснення 100 відсотків пайового внеску) приймає по Акту приймання-передачі профінансовану ним частину збудованого будинку (в подальшому - квартиру), яка має наступні параметри: квартира АДРЕСА_5 , кількість кімнат - 2 (дві), загальна площа квартири - 79,29 кв.м., житлова площа 41,78 кв.м.
За п.2.4 Договору загальний розмір пайової участі Пайовика (вартість Квартири) на день укладення Сторонами цього договору становить: 602 604,00 грн., в тому числі ПДВ 100 434,00 грн.
Додатковою угодою №1 до Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва будинку №05/11-01 від 11 січня 2006 року, укладеної між сторонами 10 серпня 2022 року, внесені зміни до п.2.2. Договору та викладено його в наступній редакції: «По закінченню Організацією повного циклу будівельних робіт та введення будинку в експлуатацію, присвоєння поштової адреси, Організація передає, а пайовик (при умові здійснення 100 відсотків пайового внеску) приймає по Акту приймання-передачі профінансовану ним частину збудованого будинку (в подальшому - квартиру), яка має наступні параметри: квартира АДРЕСА_3 , кількість кімнат - 2 (дві), розташована в осях «2-5» та «Ж-К»; загальна площа квартири 75,8 кв.м., житлова площа 0 37,1 кв.м., кількість поверхів - 1 (один)». (а.с. 18)
З Довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГА-ГРУПП» від 30 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 виконала перед ТОВ «ЮГА-ГРУПП» фінансові зобов'язання за Договором №05/11-01 від 11.01.2006 року про пайову участь у фінансуванні будівництва будинку у повному обсязі шляхом внесення повної оплати за об'єкт інвестування, а саме: квартира АДРЕСА_5 , кількість кімнат - 2 (дві), загальна площа квартири - 79,29 кв.м., житлова площа 41,78 кв.м.
До позовної заяви також додано копії платіжних доручень щодо виконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання за Договором № 05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку від 11 січня 2006 року, на загальну суму 602 604,00 грн.
27.07.2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Сертифікат №ІУ123220715554, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта: Прибудови будинку з вбудованими офісними приміщеннями та магазином непродовольчих товарів на першому поверсі та підземним паркінгом до реконструйованого будинку за адресою: АДРЕСА_3 проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
18.03.2024 року Дніпровською районною в м.Києві державною адміністрацією складено Лист №103-103/Р-28/1-1237, відповідно до якого розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.03.2024 року №162 житловому будинку «Прибудова будинку з вбудованими офісними приміщеннями та магазином непродовольчих товарів на першому поверсі та підземним паркінгом до реконструйованого будинку за адресою: АДРЕСА_3 » присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_5 , за зверненням ТОВ «Юга-Групп».
За даними витягу з Державного реєстру права власності на нерухоме майно від 19.03.2024 року, 15.03.2024 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,8 кв.м., зареєстровано за ТОВ «Юга-Групп».»
Таким чином рішенням суду встановлено виконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання за Договором № 05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку від 11 січня 2006 року, на загальну суму 602 604,00 грн.
Копії наведених вище документів наявні в матеріалах справи, що розглядається в даному провадженні.
При цьому, в усіх платіжних дорученнях на загальну суму 602 604,00 грн вказано призначення платежу: оплата першого внеску та частини вартості квартири АДРЕСА_5 , згідно договору № 05/11-01 від 11 січня 2006 року (т.1 а.с.30-33), отже доводи сторони відповідача про те, що позивач не здійснила 100% оплату за договором № 05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку від 11 січня 2006 року є неспроможними.
При цьому посилання ТОВ «Юга-Групп» на внесення частини коштів за договором, укладеним з позивачем, іншою особою ( ОСОБА_2 ) не нівелюють факту виконання зобов'язань за договором, укладеним між сторонами, адже виконання обов'язку боржника іншою особою узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 528 ЦК України та покладає на кредитора обов'язок прийняти виконання.
З долучених до відзиву документів убачається, що листом від 18 серпня 2023 року відповідач проінформував позивача про те, що всі довідки та інші документи, надані від імені ТОВ «Юга-Групп» про виконання позивачем своїх фінансових зобов'язань перед товариством анульовані ТОВ «Юга-Групп» та визнані недійсними через зазначення у них недостовірної інформації та відсутності можливості підтвердження вказаних у них відомостей у банківських установах. Цим листом також було запропоновано позивачу надати оригінали фінансових документів. (т.1 а.с.192)
Цього ж числа відповідачем було складено лист, яким товариство просило позивача звернутись до відповідача щодо узгодження питання виконання укладеного між сторонами договору у частині оплати пайового внеску, у тому числі перегляду його розміру. (т.1 а.с.193)
Докази отримання позивачем цих листів в матеріалах справи відсутні.
Рішенням №02/2024/8 єдиного учасника ТОВ «Юга-Групп» від 15 лютого 2024 року, зважаючи на відсутність оплати ОСОБА_1 100 відсотків пайового внеску, погоджено пропозицію директора Потапова Ю.І. щодо дострокового припинення в односторонньому порядку дії Договору від 11 січня 2006 року № 05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку, укладеного з ОСОБА_1 . Вирішено запитати у ОСОБА_1 реквізити її рахунку у банківській установі, на який ТОВ «Юга-Групп» повернути за вказаним договором пайові внески. У разі не надання ОСОБА_1 своїх реквізитів внести зазначені кошти на депозит нотаріуса. Уповноважено директора ТОВ «Юга-Групп» Потапова Ю.І. підписати від імені ТОВ «Юга-Групп» лист про дострокове припинення в односторонньому порядку дії Договору від 11 січня 2006 року № 05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку, укладеного з ОСОБА_1 (т.1 а.с.191)
28 лютого 2024 току відповідний лист від 23 лютого 2024 року був скерований на адресу позивача (т.1 а.с.196-200). При цьому матеріали справи не містять доказів внесення відповідачем на депозит нотаріуса будь-якої суми.
З приводу поданих стороною відповідача доказів слід зазначити, що саме по собі повідомлення позивача листом від 18 серпня 2023 року про те, що всі довідки та інші документи, надані від імені ТОВ «Юга-Групп» про виконання позивачем своїх фінансових зобов'язань перед товариством анульовані ТОВ «Юга-Групп» та визнані недійсними через зазначення у них недостовірної інформації та відсутності можливості підтвердження вказаних у них відомостей у банківських установах, не спростовує здійснення позивачем повної оплати за договором, що встановлено як рішенням у справі №755/5113/24 так і доказами, наявними в матеріалах справи, що розглядається в даному провадженні.
А винесення єдиним учасником ТОВ «Юга-Групп» рішення №02/2024/8 від 15 лютого 2024 року, не свідчить про правомірність дій відповідача по достроковому припиненню в односторонньому порядку дії Договору від 11 січня 2006 року № 05/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва будинку, з огляду на виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної вимоги може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний заявником спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу заявника; чи є спосіб захисту, обраний заявником, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний заявником спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу заявника, у цих правовідносинах вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес заявника підлягає захисту обраним ним способом.
При оцінці обраного заявником способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об'єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об'єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).
За правилами ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України, для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.
Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об'єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об'єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
27 липня 2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Сертифікат №ІУ123220715554, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта: Прибудови будинку з вбудованими офісними приміщеннями та магазином непродовольчих товарів на першому поверсі та підземним паркінгом до реконструйованого будинку за адресою: АДРЕСА_3 проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. (т.1 а.с.34-36)
За змістом листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрацієї №103-103/Р-38/1-1237 від 18 березня 2024 року, розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.03.2024 року №162 житловому будинку «Прибудова будинку з вбудованими офісними приміщеннями та магазином непродовольчих товарів на першому поверсі та підземним паркінгом до реконструйованого будинку за адресою: АДРЕСА_3 » присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_5 , за зверненням ТОВ «Юга-Групп». (т.1 а.с.37-38)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об'єкт інвестування є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
З урахуванням викладених норм, у розрізі спірних правовідносин, судом установлено, що ОСОБА_1 є інвестором будівництва, яка в повному обсязі сплатила пайовий внесок в розмірі, визначеному умовами договору, та відповідно є особою, що набула право на первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, що унеможливлює правомірність реєстрації права власності на спірне майно первинно ТОВ «Юга-Групп» (т.1 а.с.11-12).
Наведені вище обставини та норми права є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2900140280000.
При цьому перебування з 19 березня 2024 року квартири АДРЕСА_1 під обтяженням - податковою заставою, через податкові борги ТОВ «Юга-Групп» (т.1 а.с.11-12), не може вважатись легітимною підставою для позбавлення позивача права на цю квартиру.
Що ж стосується вимог позовної зави про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про державну реєстрацію за ТОВ «Юга-Групп» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2900140280000, суд приходить до наступного.
За змістом ч. 2 ст. 346 ЦК України право власності може бути припинене у випадках, встановлених законом.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»), Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19 та від 20 серпня 2020 року в справі №916/2464/19.
Таким чином, розглядаючи дану справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд приходить до висновку, що в цій частині ефективним та передбаченим законом способом захисту порушених прав позивача є: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Юга-Групп» на квартиру, з одночасним припиненням права власності банку на квартиру.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту про скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, є як неефективним так і таким, що не передбачений законом в чинній редакції.
Щодо інших доводів учасників справи, викладених у заявах по суті справи та наведених в усних поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.(ч.1 ст. 209 ЦПК України)
Виходячи з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням того, що позивача було звільнено від сплати судового збору за вимогою майнового характеру - про визнання права власності, з ТОВ «Юга-Групп» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 15 140,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 15, 16, 316-319, 321, 328, 331, 509, 525-527, 530, 629, 876 Цивільного кодексу України, Законом України «Про інвестиційну діяльність», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_8 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп» (ЄДРПОУ: 32253151, місцезнаходження: м. Київ, вул. Будівельників, буд. 30), треті особи: Державна податкова служба України (ЄДРПОУ: 43005393, місцезнаходження: м.Київ, Львівська площа, буд. 8), Головне управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України (ЄДРПОУ: 44116011, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19), про скасування запису про державну реєстрацію та визнання права власності на квартиру - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2900140280000.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юга-Групп» в дохід держави судовий збір у сумі 15 140,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 01 травня 2025 року.
Суддя: