ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/21211/24
провадження № 2/753/1627/25
15 квітня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Заставенко М.О.
з секретарем судового засідання Пічкур А.О.,
за участі
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_10
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_11,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на батька,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в Дарницький районний суд м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив стягнути з відповідача на свою користь аліменти на своє утримання у розмірі 1/4 частину від усіх видів доходу щомісячно і довічно.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач являється батьком відповідача ОСОБА_2 , 1992 р.н., яка після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_2 ». З 1991 року позивач разом з родиною мешкав в Херсонській області, Олешківський район, с. Козачі Лагері, яка з 24.02.2022 є окупованою територією. Перебуваючи в окупації, здоров'я позивача через пухлину стрімко почало погіршуватися, він став втрачати зір. У серпні 2023 року настав критичний стан, і у вересні 2023 позивача за допомогою волонтерів змогли вивезти до Фінляндії, де 15.09.2023 йому зробили оперативне втручання - трепанацію черепа та видалення позамозкового утвору передньої третини фалькса, після якого він повністю втратив зір. З цих підстав з 2023 року позивач має статус інваліда І групи та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої складає 2 980,00 грн, інших доходів він не має. У позивача, окрім меншої доньки - відповідача по справі, є старша - ОСОБА_5 , 1984 р.н., проте вона проживає разом із чоловіком та дітьми на окупованій території в м. Євпаторія, є громадянкою РФ, що унеможливлює спілкування та отримання матеріальної допомоги від неї. Після лікування у Фінляндії, позивач повернувся до України та переїхав проживати до рідної сестри ОСОБА_6 у Черкаську область. Через повну втрату зору, позивач більше не може обходитись без сторонньої допомоги та потребує постійного дообстеження, лікування, не має змоги утримувати себе належним чином, не може самостійно придбати речі, продукти харчування, одяг, побутові речі, засоби гігієни. Оскільки позивач втратив своє житло, яке знаходилося в Херсонській області, йому потрібно буде винаймати інше житло на платній основі та користуватися сторонньою допомогою для здійснення догляду за ним. Відповідач не відвідує батька, матеріальної допомоги не надає, що і стало підставою звернення з позовом до суду.
Разом з позовною заявою представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів у справі.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 15.11.2024 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про проведення судового засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2024 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відомості щодо того, в якому розмірі відбувається нарахування та виплата пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , з якої дати така пенсія почала нараховуватись та виплачуватись.
29.01.2025 до суду через систему «Електронний суд» представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Позивач отримує пенсію, розмір якої є більшим за прожитковий мінімум, встановлений для осіб, які втратили працездатність. Позивач приховує своє справжнє матеріальне становище, оскільки він має заощадження у готівці, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки та валютування від 21.11.2024 на 132 800,00 грн, квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки та валютування від 21.11.2024 на 1 300 Євро, квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки та валютування від 21.11.2024 на 500 Євро та квитанцією № 254106300 від 21.11.2024 на 500 Євро. Факт наявності у позивача заощаджень також підтверджується копією відеозапису від 26.12.2024, на якому колишня дружина позивача , ОСОБА_7 , відправляє позивача в дорогу з м. Києва у м. Черкаси з великими сумами грошей у різних валютах, які останній відмовляється зберігати в банківській установі. Окрім цього позивач має збереження у золоті, про що згадує у листуванні з відповідачем її тітка, у якої зараз проживає позивач. Також позивач, як внутрішньо переміщена особа отримує соціальну допомогу розміром 3 000,00 грн на місяць. У розмові з відповідачем 02.11.2024 позивач фактично визнав, що немає потреби в матеріальній допомозі від відповідача, аліменти йому потрібні як «подушка безопасности». Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували необхідність в його лікуванні. Протоколи МРТ є лише результатами обстеження, та не містять остаточних діагнозів та не підтверджують необхідність у постійному лікуванні. Фіскальні та товарні чеки не містять необхідних реквізитів, які б дозволяли ідентифікувати їх зв'язок з позивачем, та відсутні докази, що вказані в них ліки були придбані за призначенням лікаря. Позивач займається самолікуванням та приймає купу ліків без призначення лікарів. Від початку повномаштабного вторгнення відповідач неодноразово пропонувала позивачу переїхати до її та її чоловіка квартири, що знаходиться в м. Києві, однак позивач виявив бажання проживати разом із сестрою у Черкаській області. Також позивач має офіційного опікуна - сина сестри, у якої він проживає, тобто у позивача відсутня необхідність у платному доглядальникові. Також позивачеві надсилає допомогу його старша донька, про що він зазначав у розмові з відповідачем. Тому стягнення аліментів лише з відповідача є несправедливим, враховуючи наявність у позивача другої доньки. Крім вищезазначено, представник відповідача вказує про те, що незважаючи на відстань, відповідач завжди підтримувала зв'язок з батьком, регулярно розмовляла з ним під час його перебування у лікарні у Фінляндії, та спілкується з ним після його повернення до України через месенджери. Особисто не відвідувала, оскільки фактично з 2022 року проживає за кордоном. Відповідач добровільно сплачує утримання позивача та покриває за його проханням частину його витрат, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
05.02.2025 представник позивача подав до суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому зазначив, що відеофіксація розмов з позивачем відбувалася без його відому, що являється порушенням його прав, а відтак ці докази не можуть бути прийняті судом. Визнав у відповіді на відзив факт отримання позивачем окрім пенсії також і допомоги внутрішньо переміщеній особі. Витрати позивача на харчування та ліки перевищують його доходи, а перерахування відповідачем коштів батькові свідчить про те, що він дійсно потребує допомоги.
10.02.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 27.02.2025 задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків та про витребування доказів.
В судовому засіданні позивач підтвердив, що він отримує пенсію та виплату як внутрішньо переміщена особа, у листопаді-грудні 2024 проживав у квартирі доньки у м. Києві, що має опікуна - племінника, який за ним доглядає, на даний час проживає у сестри в Черкаській області, не заперечував, що відповідачка перераховувала йому кошти на картку. Старша донька, яка проживає в Криму, допомоги не надає. Просив задовольнити позовні вимоги.
Представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а. с. 13).
ОСОБА_1 є інвалідом І групи «Б» з 13.02.2024, що підтверджується копією довідки до акта оглдяу МСЕК, та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 12).
З матеріалів справи вбачається, та не заперечується позивачам, що позивач отримує не лише пенсію по інвалідності, а також допомогу внутрішньо переміщеній особі, розмір якої у період з 01.02.2023 по 29.02.2024 становив 2 000,00 грн, а в подальшому - 3 000,00 грн.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 на даний час проживає в Черкаській області у своєї сестри, та має опікуна - ОСОБА_9 .
Також під час розгляду справи встановлено, що відповідач на добровільній основі направляє на банківську картку позивача грошові кошти на його утримання.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі.
Відповідно до ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є являється інвалідом І групи, однак пенсія та допомога, що він отримує щомісячно, не дозволяє йому забезпечувати належний рівень життя.
При цьому, будь-яких доказів щодо розміру своїх витрат на харчування, лікування, утримання будинку тощо, та що отримувана ним соціальна допомога не забезпечує його потреб, позивачем не надано.
Натомість під час розгляду справи встановлено, що позивач деякий час проживав у м. Києві у квартирі, яка належить відповідачеві, та періодично отримує від відповідача грошові кошти на власні потреби.
З наданої до суду медичної документації неможливо встановити, якого саме лікування потребує позивач та яка його вартість.
Надані позивачем рахунки копії квитанцій про придбання ліків, які долучені до позовної заяви, суд не приймає до уваги, оскільки позивачем не було доведено, що вказані ліки були прописані йому лікарем.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона являється колишньою дружиною позивача та матір'ю відповідача. Вони з позивачем розлучені з січня 2016 року, однак до початку повномаштабного вторгнення проживали разом. Потім вона виїхала до м. Києва, а позивач лишився в Херсонській області. Пізніше їм з донькою стало відомо про поганий стан здоров'я батька і те, що його вивезли на лікування за кордон. ОСОБА_2 допомагала у спілкуванні лікарів із батьком, так як знала англійську мову. Залишитися за кордоном позивач не захотів і у грудні 2023 року повернувся до України.
Потреба матеріальної допомоги (нужденність) полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв'язку з відсутністю пенсій (допомоги) чи їх низького розміру, а також у зв'язку із відсутністю у них інших джерел існування.
Сам факт непрацездатності батьків не є безумовною підставою для виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум.
Згідно з чинним законодавством держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому при вирішенні спору необхідно враховувати розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.
Позивачем разом із позовною заявою не було надано жодних доказів, які б свідчили про те, що розмір отримуваної ним пенсії та допомоги, є значно нижчим за розмір його щомісячних витрат.
Необхідно враховувати, що стягнення аліментів з повнолітніх дочки, сина на утримання батьків можливе при доведеності одночасно всіх умов:
1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків;
2) непрацездатність матері, батька;
3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Проте, у даній справі позивачем не доведена його потреба в матеріальній допомозі.
Окрім того, сам факт непрацездатності не є безумовною підставою для виникнення у відповідача обов'язку надання матеріальної допомоги, позивач повинен довести необхідність отримання такої допомоги, чого не зробив.
Як неодноразово у своїх висновках вказував Верховний Суд, необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо (постанови від 28.11.2018 р. у справі № 676/5118/16-ц, від 10.10.2018 р. у справі № 301/160/17).
Отже, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (наприклад, постанови від 10.10.2018 р. у справі № 301/160/17, від 16.04.2018 р. у справі № 759/1315/17) і, відповідно, підтримував суди попередніх інстанцій, які відмовляли в задоволенні позову, встановлюючи, що отриманий позивачем дохід, зокрема пенсія, забезпечує його/її прожитковий мінімум.
Враховуючи встановлені обставини, а саме наявності у позивача пенсії та допомоги ВПО, офіційного опікуна, в обов'язки якого входить догляд за позивачем, недоведеність позивачем потреби в матеріальній допомозі, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, ст. ст. 7, 202 Сімейного кодексу України, та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на батька відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя М.О. Заставенко
Повний текст рішення складено 30.04.2025.