Справа № 587/3203/23
30 квітня 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді судді Черних О.М. за участю секретаря судового засідання Овчаренко М.В., розглянувши у судовому засіданні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: управління Служби у справах дітей Сумської міської ради (м. Суми, вул. Харківська, 35) про позбавлення батьківських прав,
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 02.12.2010 по 12.10.2017 року та від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син проживає разом з нею. Зазначила, що відповідач на протязі тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, не телефонує синові, не цікавиться його життям та розвитком, веде аморальний спосіб життя. За весь час з моменту розірвання шлюбу та до звернення з даним позовом відповідач бачив сина лише декілька разів, не вітає сина з днем народження чи іншим святом. Вважає, що оскільки відповідач протягом значного часу взагалі не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання у школі, не готує дитину до самостійного життя, взагалі не спілкується з ним та не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, що свідчить про систематичне, триваюче невиконання батьківських обов'язків, він повинен бути позбавлений батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 .
В судових засіданнях позивачка та її представник позов підтримували, наполягали на доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.
Представник відповідача та відповідач в судових засіданнях позов не визнавали в повному обсязі. Відповідач зазначив, що має намір налагодити відносини з сином, що бажає приймати участь в його житі та вчиняє дії спрямовані на налагодження взаємовідносин з ОСОБА_3 , підтримував письмовий відгук.
Представник відповідача в судових засіданнях підтримував пи
Представник третьої особи - Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради в судове засідання не з'явився, направив заяву про розгляд справи без участі представника та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Суд, врахувавши пояснення сторін, свідка та малолітньої дитини, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02.12.2010 року по 12.10.2017 рік, перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження та копією рішення суду про розірвання шлюбу (а.с.7,8)
Після розірвання шлюбу, син ОСОБА_3 залишився проживати разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Відповідно до судового наказу від 29.12.2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від його заробітку до досягнення дитиною повноліття.(а.с.9).
За відповідачем утворилась заборгованість зі сплати аліментів, яка становила - станом на 20.09.2022 року в сумі - 42714,73 грн. та станом на 13.09.2023 року в сумі 81731,23 грн., що стверджується відповідними довідками (а.с. 15,16)
Відповідач сплатив заборгованість по аліментам та відповідно до довідки Сумського відділу ДВС у Сумському районі Сумської області від 22.10.2024 року, станом на 01.11.2024 року за ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с.)
Відповідно до довідки Сумської початкової школи №30 «Унікум» Сумської міської ради від 06.11.2023 року №65, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Сумській початковій школі №30 «Унікум» СМР в 2-0 класі. Батько учня ОСОБА_2 за весь період навчання дитини до школи не приходив, батьківські збори не відвідував, з класним керівником з питань навчання сина не спілкувався.(а.с.18).
В матеріалах справи наявна довідка практичного психолога ОСОБА_8 від 29.09.2023 року, за результатами розмов з позивачкою та сином сторін ОСОБА_3 , де зазначено, що у ОСОБА_3 з мамою очевидний емоційний зв'язок, а мама усвідомлює відповідальність за сина та бере активну участь у його житті натомість даний з батьком такого зв'язку не вбачається. (а.с. 20-21,22).
Судом оглянуто скріншоти розмови позивача з відповідачем.
Згідно висновку Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради №1333/27.1-26 від 02.09.2024 року, беручи до уваги характеристику з місця проживання батька дитини, довідку з місця навчання дитини, враховуючи , що батько тривалий час не спілкувався з сином , не приймав участі і його вихованні та навчанні, не виявляв інтересу до дитини, вважають за можливе позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с.114).
Відповідно до витягів з реєстру Судової влади в провадженні Зарічного районного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 (а.с.24-25).
Відповідно до інформаційного листа від 25.03.2025 року №0117/25/312, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під наглядом лікаря-нарколога КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» не перебуває.
Під час розгляду справи був допитаний свідок ОСОБА_9 , який суду пояснив, що ОСОБА_1 є його донькою та зазначив, що її шлюб з відповідачем з самого початку не одобрював, вважає відповідача безвідповідальним та таким, що веде аморальний спосіб життя. ОСОБА_2 ображав його доньку, міг піднімати руку і все це бачив їх син, ОСОБА_3 . Зараз донька з онуком перебуває за кордоном. Свідок вказав, що періодично відповідач бачив сина, однак не проявляв до нього батьківської турботи, сам онук раніше хотів спілкуватися з батьком а зараз в нього не має такого бажання.
В судовому засіданні було заслухано думку дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в присутності психолога ОСОБА_8 , який пояснив, що батька він мало пам'ятає. Зазначив, що батько йому не телефонує, не спілкується з ним не дарує йому подарунків тому він не хоче з ним спілкуватися.
Психолог ОСОБА_8 зазначила, що впливу на дитину не було. Крім того вказала, що з аналізу малюнків дитини можна зробити висновок, що мати та дідусь для нього родина а батька він майже не пам'ятає, вважає, що участь батька у вихованні та спілкуванні з сином була пасивною.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції ООН зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно частини 3 статті 4 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожна особа має право на проживання в сім'ї. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з пунктами 2-5 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» надав роз'яснення, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі у її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин не відповідатиме інтересам дитини
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пукнтах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE), заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (HUNT c. UKRAINE), заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов'язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав послалася на те, що оскільки відповідач протягом значного часу взагалі не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання у школі, не готує дитину до самостійного життя, взагалі не спілкується з ним та не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, що свідчить про систематичне, триваюче невиконання батьківських обов'язків, він повинен бути позбавлений батьківських прав стосовно сина.
Проте, суд вважає, що вказані обставини, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та позивачем не доведено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та його поведінка відносно сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками. Крім того, позивачем не було доведено, в чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до нього батьківських прав.
Натомість, як було встановлено судом, батько дитини ОСОБА_2 бажає брати участь у житті дитини, її вихованні, навчанні та розвитку, почав надавати сину матеріальну допомогу, намагається налагодити зв'язок з дитиною, що вказує на небайдужість до долі своєї дитини.
За таких обставин, за відсутності належних та допустимих доказів винної поведінки ОСОБА_2 щодо свідомого ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_3 , враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за даних обставин застосовувати не можна, а також те, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його сина не забезпечуватиме його інтересів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина та передчасність застосування такої крайньої міри відповідальності, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.
Керуючись, ст. ст. 10, 12, 76-78, 81, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 164-166 СК України суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: управління Служби у справах дітей Сумської міської ради (м. Суми, вул. Харківська, 35) про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.М. Черних