Справа № 950/190/25
Провадження № 2/950/269/25
21 квітня 2025 року м. Лебедин
Лебединський районний суд Сумської області у складі:
головуючого судді - Косолапа В.М.,
за участі секретаря судового засідання - Ткаченко Я.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Жалковського В.Ю.,
представника відповідача - Звоновського Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, у приміщенні суду в м. Лебедині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лебединської міської ради Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю,
Адвокат Жалковський Володимир Юрійович, в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Лебединської міської ради Сумської області у якому просить визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом тривалого часу ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_2 . Певний період часу сусідами позивача була сім'я ОСОБА_2 , які проживали в буд. АДРЕСА_1 . Зокрема, в будинку проживала ОСОБА_3 , її син ОСОБА_4 з дружиною.
ОСОБА_3 померла, однак дата смерті позивачу не відома. ОСОБА_2 з дружиною переїхав на постійне місце проживання до м. Києва. Він дозволив позивачу здійснювати догляд за будинком, використовувати земельну ділянку. Також останній передав позивачу будинкову книгу та технічний паспорт на будинок.
З дозволу власників у будинку була зареєстрована донька позивача. При цьому ОСОБА_1 зверталась до власника будинку - ОСОБА_5 з метою придбання будинку з надвірними спорудами та земельною ділянкою. Оскільки спадщина не була оформлена, ОСОБА_2 склав розписку якою підтвердив отримання від позивача 400 доларів США.
З урахуванням положень ст. 344 Цивільного кодексу України позивач просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на вищевказане нерухоме майно.
Лебединська міська рада Сумської області відзиву на позов не подала.
Ухвалою від 29.01.2025 судом відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 20.02.2025 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали. Зокрема представник зазначив, що позивач протягом тривалого часу здійснювала догляд за будинком сусідів, а після смерті власниці будинку її син передав ОСОБА_1 будинкову книгу та виїхав до м. Київ. Через деякий час ОСОБА_5 повернувся, позивач уклала з ним угоду про продаж будинку, на виконання якої передала йому 400 доларів США. У ОСОБА_6 було багато дітей, які не набули права на спадщину. ОСОБА_1 постійно дбала про будинок, там деякий час була зареєстрована її донька.
Представник міської ради проти задоволення позовних вимог не заперечував, зазначив, що спірний будинок не визнавався відумерлою спадщиною. У будинку дійсно проживала сім'я ОСОБА_7 , однак коли померли господарі невідомо. Щоб там не було смітника, міська рада не заперечує проти передачі у власність позивача спірного будинку.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріли справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Як свідчить копія будинкової книги, у будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також у зазначеному будинку була зареєстрована донька позивача - ОСОБА_11 (а.с. 8-9).
Право власності на будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано, про свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 19).
Допитана в якості свідка ОСОБА_12 суду повідомила, що вона є донькою позивача. По АДРЕСА_1 вона проживала разом з чоловіком 5-7 років, оскільки мати дружила із тією сім'єю та домовлялась з ними. Деякий час вона була зареєстрована за указаною адресою, сплачувала комунальні послуги, квитанції на сьогоднішній день не збереглися. Мати робила дах у будинку, доглядала город. Також вона домовлялась з хазяїном про придбання будинку для неї (доньки), передала йому 400 доларів США.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_13 суду пояснив, що він знає ОСОБА_1 з дитинства, допомагає їй по господарству. У двохтисячних роках він допомагав ремонтувати дах у будинку де на той час проживала донька позивача. В які саме роки проживала донька не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що у 2000 році він робив веранду та ремонтував дах у будинку по АДРЕСА_1 де проживала донька позивача.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що з 1995 року він постійно проживає у будинку АДРЕСА_3 . Пам'ятає, що в будинку АДРЕСА_1 проживала бабуся. Коли вона померла на її похоронах було багато її дітей. Після її смерті приїздив син з Києва. Чи проживала там позивач та чи доглядає вона сьогодні це господарство йому не відомо. Знає, що там жила її донька, однак точних дат не пам'ятає.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_16 пояснив, що через чотири двора від нього батьки позивача придбали будинок. Через дорогу найняли квартиру, там проживала донька позивача. Знає, що позивач робила ремонт веранди та даху. Сьогодні там нікого немає і ніхто там не живе. Раніше проживала велика сім'я ОСОБА_17 , знає найменшого сина ОСОБА_18 , ОСОБА_19 також там проживала.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц, від 15.11.2022 у справі № 293/1061/21, від 15.06.2023 у справі № 359/8844/20, постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
Як встановлено судом із показів свідків, ОСОБА_1 періодично користувалася господарством по АДРЕСА_1 . В той же час донька позивача зазначала, що у зазначеному господарстві вона проживала близько семи років.
В той же час, судом встановлено, що ОСОБА_1 володіла спірним майном за волею власника і завжди знала, хто є власником оскільки як показала свідок ОСОБА_12 , позивач мала намір придбати указане господарство для чого передала ОСОБА_5 у 2005 році 400 доларів США.
Фактично між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Натомість у встановленому законом порядку ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно не оформила, а в разі дійсної наявності таких правовідносин (що не було і не може бути достеменно установлено судом з огляду на відсутність належних, достовірних та допустимих доказів), даний позов спрямований на оформлення права власності у спосіб, не передбачений законом.
Таким чином в даному випадку відсутня ознака добросовісності набуття ОСОБА_1 права на спірне нерухоме майно. Крім того тривале користування таким майном не є підставою для виникнення у позивача права власності за набувальною давністю.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лебединської міської ради Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01.05.2025.
Суддя Вадим КОСОЛАП