печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7982/25-к
пр. 1-кс-9089/25
22 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
за участю:
слідчого - ОСОБА_3
власника майна - ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ)
підозрюваного - ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ)
захисник підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ)
розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022040000000637 від 26.11.2022,-
19.02.2025 старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 , звернувся з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024000000001175 від 24.10.2024.
Так, прокурор обґрунтовує клопотання тим, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022040000000637 від 26.11.2022 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, та ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України.
25.11.2024 слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_16 у кримінальному провадженні № 12022040000000637 продовжено строк досудового розслідування до 6-и місяців, тобто до 30.03.2025.
30.09.2024 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України.
17 серпня 2023 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/33602/22-к від 04.08.2023) проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 в ході якого було виявлено та вилучено: 140000 грн. номіналом по 1000 грн. (140 купюр), 8900 доларів США номіналом по 100$ (89 купюр (з них 85 старого зразка, а 4 нового зразка) та ін., які належать ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.08.2023 старшим слідчим в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_17 винесено постанову про визнання, вилученого 17.08.2023 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , речовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, слідчий просить суд накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене 17.08.2023 за місцем проживання останнього, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 140000 грн. номіналом по 1000 грн. (140 купюр), 8900 доларів США номіналом по 100$ (89 купюр (з них 85 старого зразка, а 4 нового зразка), посилаючись на п. 3 ч.2 ст. 170 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Власник майна заперечувала щодо задоволення клопотання, оскільки ці кошти належать їй та не мають відношення до кримінального провадження.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_6 зазначила, що питання арешту грошових коштів, яких порушуються слідчим, не належать підозрюваному ОСОБА_5 , а даний вид заходу забезпечення кримінального провадження вже застосовувався та був скасований в рамках кримінального провадження № 12022040000000637 від 26.11.2022 року.
Так, адвокат вказує, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 року у справі №757/36301/23-к було задоволено клопотання та накладено арешт на вилучене майно 17.08.2023 року, за місцем проживання ОСОБА_5 .
Вищезазначеною ухвалою суду було арештовано ряд майна та грошові кошти, а саме: 140 000, 00 грн. номіналом по 1000,00 грн., 8 900,00 доларів США номіналом по 100 доларів США.
Проте, під час обшуку, в ході якого були вилучені вказані грошові кошти ОСОБА_5 повідомляв працівників поліції про те, що вони належать його дружині - ОСОБА_4 , які вона отримала як плату від продажу власного нерухомого майна - квартири.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_4 було подано клопотання про скасування арешту майна, за наслідками розгляду якого 23.01.2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва винесено ухвалу, якою скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 у справі №757/36601/23-к, у кримінальному провадженні №42023000000000342 від 02.03.2023 року в частині накладеного арешту на грошові кошти в розмірі 140 000,00 грн. номіналом по 1000 грн., 8 900,00 доларів США номіналом по 100 доларів США.
Відтак, під час розгляду клопотання про скасування арешту майна слідчий суддя прийшов до висновку, що грошові кошти, які належать ОСОБА_4 не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Окрім цього, сторона захисту наголошує, що до теперішнього часу ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.01.2025 року, справа №757/61322/24-к, органом досудового розслідування не виконана, грошові кошти ОСОБА_4 не повернуті.
З врахуванням зазначеного, адвокат просила відмовити в задоволенні клопотання.
Підозрюваний підтримав позицію свого захисника.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, заслухавши учасників процесу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Частина 5 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Статтею 59 КК України встановлено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Також, у відповідності до ч. 2 ст 234 КПК України, обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Так, вбачається, що слідчий звертається до суду з накладенням арешту на майно, яке було вилучене 17.08.2023 року та не вказує підстав, які свідчать про можливість поновлення строку на звернення з таким клопотанням, оскільки факт того, що мало є вилученим в ході обшуку зазначається в клопотанні.
Окрім цього, з доводів адвоката вбачається, що питання про накладення арешту вже вирішувалось ще 28.09.2023 та в подальшому ухвалою суду від 28.01.2025 арешт на вилучене майно в ході обушку було скасовано, а слідчий звертається з повторним накладенням арешту на вилучене майно 19.02.2025, що свідчить про прощуення строків, а іншого слідчий не вказує.
Також, з доводів адвоката вбачається, що при скасуванні арешту на вилучене майно, було встановлено, що дане майно належить третій особі, а саме: ОСОБА_4 , а тому суд вбачає, що до суду звернулась не уповноважена особа, оскільки до суду звернувся до слідчий, за погодженням з прокурором.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Враховуючи те, що у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 не має процесуального статусу особи підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, тобто є третьою особою у розумінні положень ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України, то з таким клопотання про накладення арешту може звернутись лише прокурор, а не слідчий, що приводить до висновку, що клопотання подане не уповноваженою особою.
Також, слідчий, звертаючись до суду, посилається на те, що арешт вилученого майна необхідний з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Разом з цим, посилаюсь на п. 3 ч.2 ст. 170 КПК України, слідчий не вказує жодних підстав, з яких би слідчий суддя мав би встановити необхідність накладення арешту на грошові кошти, які в силу мети слідчого має суд розцінювати, як майно підозрюваного та встановити їх відношення до кримінального провадження.
Відтак, позиція слідчого, що вилучене майно належить підозрюваному взагалі не узгоджується з обставинами, які були встановлені в ході розгляду клопотання про арешт майна та не вказує на те, що влаником вилученого майна є підозрюваний.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
З врахуванням зазначеного та встановлених обставин в ході розгляду клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчий звертаючись до суду з клопотанням про накладення арешту на вилучене майно 17.08.2023 року, не вказує підстав, які свідчать про можливість поновлення строку на звернення з таким клопотанням.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що строки звернення до слідчого судді про накладення арешту на вилучене майно в ході обшуку є пропущеними, оскільки обшук проводився 17.08.2023, а слідчий звернувся до суду 19.02.2025.
Окрім цього, в ході розгляду клопотання було встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 року у справі №757/36301/23-к було задоволено клопотання та накладено арешт на вилучене майно 17.08.2023 року, за місцем проживання ОСОБА_5 .
Вищезазначеною ухвалою суду було арештовано ряд майна та грошові кошти, а саме: 140 000, 00 грн. номіналом по 1000,00 грн., 8 900,00 доларів США номіналом по 100 доларів США.
23.01.2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 у справі №757/36601/23-к, у кримінальному провадженні №42023000000000342 від 02.03.2023 року в частині накладеного арешту на грошові кошти в розмірі 140 000,00 грн. номіналом по 1000 грн., 8 900,00 доларів США номіналом по 100 доларів США, що підтверджується ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.01.2025 у справі 757/61322/24-к, яку долучила до заперечень адвокат .
З даної ухвали вбачається, що під час розгляду клопотання про скасування арешту майна слідчий суддя прийшов до висновку, що грошові кошти, які належать ОСОБА_4 не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Зазначене свідчить, що при розгляді клопотання про скасування арешту було встановлено належність вилученого майна ОСОБА_4 та було скасовано арешт, яке, як стверджує адвокат, не було повернуто органом досудового розслідуваня, що вказує на порушення прав власника майна.
Таким чином, зазначене узгоджується з тим, що клопотання подане не уповноваженою особою, оскільки до суду звернувся слідчий, а не прокурор.
Також, слідчий суддя вважає, що посилання слідчого на те, що на вилучене майно необхідно накласти арешт, з метою конфіскації майна, яке начебто належить підозрюваному, є необґрунтованими та взагалі не узгоджується з обставинами, які були встановлені в ході розгляду клопотання про арешт майна.
Окрім цього, стороною обвинувачення необґрунтовано повторного звернення з арештом вилучених коштів, не було доведено те, що вони належать підозрюваному, взагалі не зазначено за яких підстав слідчий має прийти до висновку, що вони є предметом вчинення кримінального правопорушення та мають до нього відношення.
Також, слідчий суддя бере до уваги, що дане питання вже було предметом розгляду, а відтак необхідність у продовжені такого заходу, як арешт вилученого майна вде досліджувалось.
Відтак, мета з якою звернувся слідчий, є необґрунтованою та не доведеною.
В даному випадку, при дослідженні матеріалів клопотання та доданих до нього доказів, слідчим суддею не встановлено та стороною обвинувачення не доведено наявність обставин, які б свідчили про підстави для арешту майна, та належним чином спростовано строною власника майна, а тому слідчий суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 про арешт майна, вилученого 17.08.2023, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 140000 грн. номіналом по 1000 грн. (140 купюр), 8900 доларів США номіналом по 100$ (89 купюр (з них 85 старого зразка, а 4 нового зразка) - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1