справа № 753/8234/25
провадження № 2/753/7051/25
"29" квітня 2025 р. суддя Дарницького районного суду м.Києва Коренюк А.М., розглянувши матеріали позовної зава Київської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованого майна, суддя -
Позивач в особі Київської міської ради у порядку ГПК Українизвернувся до Дарницького районного суду м.Києва із позовної заявою до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованого майна, із посиланням на ст.ст.53, ч.9 ст.80, 162, 164, 171 ГПК України, тобто позивач звернувся до суду з вимогами, які розглядаються за правилами іншого (цивільного) судочинства.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Усі справи, що підлягають вирішенню, розглядаються судами за встановленими Законом правилами підсудності, а їх порушення - є ознакою незаконності рішення.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 рішення від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Вивчивши правову підставу звернення до суду з даними вимогами, суддя відмовляє у відкритті провадження із наступних підстав.
Заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду судом в порядку ГПК України, проте їх вирішення передбачено ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Як ГПК України, так й ЦПК України визначено предметну підсудність справ.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Суди розглядають справи з дотриманням правил розмежування юрисдикції та компетенції щодо розгляду справ, а їх порушення - є ознакою незаконності рішення.
Європейський суд з прав людини у п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Провадження по справі цим судом в порядку господарського судочинства не може вважатися судом "встановленим законом" відносно оскаржуваної дії відповідача (самочинне будівництво) в зазначенні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків, оскільки термін "суд встановлений законом" поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції і повноважень та дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року та "Лавентс проти Латвії" від 7 листопада 2002 року), яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЦПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Порушення цим судом зазначених вимог є порушенням принципу верховенства права, проголошеного ст.8 Конституції України й Конвенцією, оскільки рішення, ухвалене судом, що не є судом "встановленим відповідно до закону" не може бути визнане легітимним.
При цьому суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедент ними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів («Diya 97 v. Ukraine», №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
На підставі вищевикладеного, п.9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України та, керуючись ст.ст.19, 20 ЦПК України, п.1 ч.1 ст.175 ГПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною завою Київської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованого майна, у порядку господарського судочинства.
Копію ухвали надіслати заявнику не пізніше наступного дня після її постановлення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцять днів з дня її проголошення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.
Копію ухвали невідкладно направили позивачу для відома.