Справа № 452/1139/25
Провадження № 1-кс/452/277/2025
Іменем України
30 квітня 2025 року м. Самбір
Слідча суддя Самбірського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заступника начальника СВ Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання заступника начальника СВ Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024142330000098 від 9 вересня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
До Самбірського міськрайонного суду Львівської області 29 квітня 2025 року звернувся з клопотанням заступник начальника СВ Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 яке, погоджене прокурором Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , в якому зазначив, що в провадженні СВ Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області знаходиться кримінальне провадження за
№ 42024142330000098 від 9 вересня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , маючи умисел на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, усвідомлюючи, що в умовах дії на території України правового режиму «Воєнний стан», який введений Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995, №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила перетинання державного кордону), військовозобов'язаним громадянам України віком від 18 до 60 років, виїзд за межі України заборонено, за невстановлених органом досудового розслідуванням обставин, організував протиправну діяльність, яка полягала у організації незаконного переправлення осіб через Державний кордон України, з корисливих мотивів, та вчинив кримінальне правопорушення, за наступних обставин.
Так, у невстановлений органом досудового розслідування час, але не пізніше 08.04.2025, ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_5 з метою отримання допомоги щодо виїду за межі території України. У свою чергу, ОСОБА_5 , знаючи, що в останнього відсутні законні підстави для виїзду за межі території України в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з корисливим мотивом, з метою власного збагачення, шляхом розроблення злочинного плану, вирішив організувати незаконне переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, за що отримати від останнього грошові кошти.
Реалізовуючи вказаний злочинний план, у невстановлений органом досудового розслідування час, але не пізніше 08.04.2025 ОСОБА_5 , в телефонній розмові з ОСОБА_6 з метою незаконного збагачення шляхом отримання грошових коштів за незаконне переправлення його через Державний кордон України, повідомив ОСОБА_6 , про можливий спосіб його незаконного перетину, який полягав у переправленні його через державний кордон України поза встановленими пунктами пропуску, а також повідомив, що вартість вказаних послуг становитиме 12 000 доларів США, на що ОСОБА_6 погодився.
В подальшому, 08.04.2025 о 12:10 год. ОСОБА_5 реалізовуючи свій злочинний план,
попередньо домовившись із ОСОБА_6 , зустрілись на території АЗС «ОККО», що в с. Почаєвичі, Дрогобицького району, Львівської області на автошляху «Турка-Трускавець-Дрогобич-Пісочне» 69 км.100 м (праворуч), та реалізовуючи попередньо розроблений злочинний план, спрямований на організацію незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, з метою отримання від нього грошових коштів від вказаної злочинної діяльності, запропонував останньому сісти в його автомобіль марки «HYNDAY» «I 30», державний номерний знак НОМЕР_1 за кермом якого він перебував та направились в сторону Закарпатської області, де по дорозі ОСОБА_5 неодноразово запевняв ОСОБА_6 у виконанні взятих на себе зобов'язань, що полягали у забезпеченні перевезення його до обумовленого місця перетину Державного кордону України та забезпеченні відповідного «коридору» для безперешкодного перетину Державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску, надавав поради щодо поведінки при затриманні правоохоронними органами іноземної держави, подальшого отримання статусу біженця, при цьому висловив жестом руки вимогу ОСОБА_6 про передачу йому узгодженої суми грошових коштів у розмірі 12000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 08.04.2025 становить 492968,4 гривень (1 долар США становить 41,0807 гривень), за незаконне переправлення через Державний кордон України та залишення їх в салоні вказаного автомобіля. Після чого, ОСОБА_6 поставив поряд з пасажирським сидінням несправжні (імітаційні) засоби, які імітують автентичні грошові кошти, номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній кількості 120 (сто двадцять) штук - предмет неправомірної вигоди на загальну суму 12 000 доларів США. В подальшому транспортний засіб «HYNDAY» «I 30», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким пересувались ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в сторону Закарпатської області було зупинено працівниками правоохоронних органів на автодорозі Київ-Чоп в м.Сколе, по вул. Князя Святослава, на березі річки Опір, Стрийського району, Львівської області, та ОСОБА_5 було затримано працівниками правоохоронних органів, а сума неправомірної вигоди вилучена під час проведення слідчих дій.
09.04.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю
с. Воютичі, Самбірського району, Львівської області, громадянину України, українцю, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, вчиненому з корисливих мотивів.
Санкція ч. 3 ст. 332 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Згідно відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 306 від 14.08.2002 року ОСОБА_5 одружився із ОСОБА_7 .
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.04.2025 року ОСОБА_8 набула право власності на будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого до цього з 23.11.2021 був її чоловік та підозрюваний у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 .
Крім цього, органом досудового розслідування встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_8 з 11.04.2025 на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна, а саме земельна ділянка кадастровий номер: 4621284800:01:002:0013, що за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого до цього з 23.11.2021 був її чоловік та підозрюваний у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, об'єкти нерухомого майна є об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . У зв'язку із вищенаведеним, з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження та забезпечення можливості застосування відповідного виду покарання при винесенні судом рішення при розгляді обвинувачення по суті, а також з метою унеможливлення знищення, приховування, відчуження майна з метою уникнення покарання у виді конфіскації майна, просить накласти арешт на майно підозрюваного, а саме: будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 4621284800:01:002:0013, що за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні заступник начальника СВ Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 (далі - заступник начальника СВ) клопотання та його мотиви підтримав повністю, просив його задовольнити. Посилаючись на положення ст. 60 СК України, стверджує, що зазначене майно належить подружжю ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, оскільки набуте за час шлюбу. Також під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 11.04.2025 року, тобто безпосередньо після повідомлення про підозру (09.04.2025 року), подарував зазначене майно своїй дружині ОСОБА_8 . На переконання слідчого, встановлені обставини свідчать, що відчуження вказаного майна на користь дружини було вчинене з метою недопущення накладення на нього арешту у кримінальному провадженні та виконання покарання в частині конфіскації майна.
На підставі положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідча суддя прийняла рішення здійснювати розгляд поданого клопотання без виклику підозрюваного ОСОБА_5 , інших власників майна, оскільки це може призвести до вчинення дій, пов'язаних із відчуженням вказаного майна, що унеможливить забезпечення виконання рішення суду про арешт майна з метою забезпечення подальшої ймовірної конфіскації майна як виду покарання.
Заслухавши заступника начальника СВ, вивчивши матеріали клопотання, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого було подано клопотання, та, дослідивши докази по даних матеріалах, слідча суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Стаття 170 КПК України (ч. 1, 2) встановлює, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З урахуванням вказаного, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчай суддя, встановлюючи наявність зазначених вище обставин, приходить до таких висновків.
Так, з витягу з кримінального провадження №42024142330000098 від 09 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, вбачається, що у Самбірську окружну прокуратуру Львівської області з ІНФОРМАЦІЯ_2 та УМП ГУНП у Львівській області надійшли повідомлення щодо протиправної діяльності жителів Самбірського району Львівської області, які за попередньою змовою групою, з корисливих мотивів організували канал незаконного переправлення через державний кордон України військовозобов'язаних громадян України, яким обмежено виїзд з території України під час дії правового режиму «Воєнний стан», як поза встановленими пунктами пропуску, так і шляхом внесення неправдивих відомостей до інформаційної системи «Шлях» в якості водіїв ФОП.
Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, в межах цього кримінального провадження ОСОБА_5 09.04.2025 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, вчиненому з корисливих мотивів.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення, наведеного у п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява
№ 42310/04) від 21 квітня 2011 року, де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Факти та інформація, якими сторона обвинувачення обґрунтовує причетність
ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення, в клопотанні заступника начальника СВ та доданих матеріалах відображені з достатньою мірою для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28 жовтня 1994 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom), заява
№ 14310/88, зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження, що є завданням наступних етапів кримінального процесу.
Слідча суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов'язують підозрюваного з вчиненим кримінальним правопорушенням. В подальшому такі обставини мають бути перевірені та оцінені в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.
За вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Таким чином, враховуючи вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованого йому злочину, слідча суддя вважає, що існують достатні підстави вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити ОСОБА_5 покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.
Заступник начальника СВ просить накласти арешт на майно, яке перебуває у власності дружини підозрюваного ОСОБА_5 , а саме: будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 4621284800:01:002:0013, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено слідчою суддею згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_8 набула право власності на будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11.04.2025 року. Власником зазначеного будинку до цього з 23.11.2021 року був ОСОБА_5 .
Також з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, слідчею суддею встановлено, що ОСОБА_8 набула право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 4621284800:01:002:0013, що за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 11.04.2025 року. Власником даної земельної ділянки з 05.10.2021 року був ОСОБА_5 .
Вирішуючи питання про можливість накладення арешту на вказане майно, слідча суддя виходить із таких міркувань.
Відповідно до відомостей актового запису про шлюб № 306 від 14 серпня 2002 року ОСОБА_5 перебуває у шлюбі із ОСОБА_7 з 14 серпня 2002 року.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, відповідно до ст. 372 КПК України, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
При цьому режим спільної сумісної власності не визначає розміру часток кожного власника, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток кожного з подружжя у спільному майні.
Так само і слідчий суддя при накладенні арешту на майно в межах кримінального провадження не має права вирішувати спір про право власності на майно, визначаючи частки у праві спільної сумісної власності кожного з подружжя чи здійснюючи поділ майна в натурі (аналогічна правова позиція міститься і в Постанові ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі №676/2199/19).
Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд у кримінальному провадженні позбавлений можливості визначати їх поза межами цивільного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
З огляду на те, що вказане нерухоме майно було набуте у період з 2021 по 2025 роки, тобто за час перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_5 у шлюбі - це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Однак, враховуючи відсутність відомостей про поділ майна подружжя на визначені частки, та неможливість суду самостійно відокремлювати його, слідча суддя вважає, що єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження у таких випадках є накладення обтяження саме на весь об'єкт права спільної сумісної власності в цілому.
Враховуючи, що обмежень чи заборон щодо накладення арешту на вказане майно не було встановлено, слідча суддя вважає обґрунтованими доводи слідчого щодо необхідності накладення арешту на таке майно.
Згідно із положеннями ч. 2-3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Випадки укладення цивільно-правового договору з метою уникнення арешту та/або можливої конфіскації розглядаються як очевидно недобросовісні та є проявом зловживання правом.
Відповідні правові позиції є усталеними в практиці Верховного суду (наприклад, постанова Великої Палати ВС від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанова КЦС ВС від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, постанова КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, постанова КЦС ВС від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, постанова КЦС ВС від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17, постанова КЦС ВС від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, постанова КЦС ВС від 27.10.2021 у справі № 346/6034/13-ц, постанова КЦС ВС від 13.04.2022 у справі № 757/62043/18-ц, тощо).
З долучених до клопотання матеріалів вбачається, що підозрюваний ОСОБА_5 на підставі договорів дарування від 11.04.2025 року здійснив відчуження належного йому майна. При цьому, враховуючи, що відчуження вказаного майна здійснене підозрюваним безоплатно на користь дружини та у короткий проміжок часу після повідомлення йому про підозру, слідча суддя доходить висновку, що таку його поведінку не можна розцінювати, як добросовісну. Слідча суддя погоджується з позицією заступника начальника СВ, що вказані обставини дають підстави вважати, що відчуження такого майна відбулося як намагання вивести його з під-арешту та можливої конфіскації майна як виду покарання, а отже ризики відчуження чи приховання такого майна наявні.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже, у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, заявлені заступником начальника СВ підстави арешту є виправданими, а переслідувані цілі можуть бути досягнуті через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчої судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у їх вчиненні особи, яка є власником такого майна. За таких обставин, слідча суддя вважає, що пов'язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
Разом з тим, слідча суддя зауважує, що арешт слід накласти без заборони користування відповідним майном, що позбавляє негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі зазначеного майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.
Крім того, з урахуванням характеру кримінальних правопорушень, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.
За таких обставин, слідча суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний та інші, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у їх право власності.
З огляду на викладене, слідча суддя дійшла висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для часткового задоволення клопотання слідчого про арешт майна.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 131, 170-173, 372, 376 КПК України, слідча суддя,
Клопотання заступника начальника СВ Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_3 про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження на майно ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , яке є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема на:
- будинок, що за адресою:
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2516761846020);
- земельну ділянку, кадастровий номер: 4621284800:01:002:0013, що за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2473930946020);
В іншій частині вимог клопотання відмовити.
Виконання ухвали, яка виконується негайно, доручити заступнику начальника СВ Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_3 .
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду, в строки, передбачені ст. 395 КПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали виготовлено 30 квітня 2025 року.
Слідча суддя