Справа №461/2168/25
/заочне/
30 квітня 2025 року Галицький районний суд м. Львова
у складі: головуючої судді Волоско І.Р.
секретар судового засідання Старовецька С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (код ЄДРПОУ: 41614728) про розірвання договору про надання правничої допомоги та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», в якому просить розірвати договір про надання правничої допомоги №22062405 від 22 червня 2024 року, укладений з ТОВ «ЛІГЛ», стягнути з відповідача на її користь грошові кошті у сумі 2500 грн., які були сплачені за договором та судові витрати.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 22 червня 2024 рокуміж нею та ТОВ «ЛІГЛ» було укладено договір про надання правничої допомоги №22062405, предметом якого є юридичні послуги, а саме: консультація, оцінка ситуації, перерахування пенсії, подання заяви до пенсійного фонду. Позивач повідомила, що вона виконала свої зобов'язання за договором, зокрема здійснила попередню оплату вартості надання юридичних послуг в розмірі 2500 грн. Позивач стверджує, що після підписання договору, відповідачем не вчинено жодних дій на виконання зобов'язань за договором. З моменту укладення договору та внесення оплати відповідач жодного разу не вийшов на зв'язок та не повідомив про хід виконання умов договору. Відтак просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.03.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
Позивач в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату та час та місце розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.
Водночас, суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 223ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Суду також не подано будь-яких інших доказів, які доводять об'єктивну неможливість відповідача прибути у судове засідання, прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв'язку, а також неможливість забезпечити участь у судовому засіданні уповноваженого представника.
Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті з ухваленням заочного рішення.
При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У відповідності до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 22.06.2024 між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ «ЛІГЛ» (виконавець) було укладено договір №22062405 про надання правничої допомоги.
Предметом даного договору, відповідно до п. п. 1.1 та 1.2., є те, що Виконавець приймає до виконання доручення Замовника про надання юридичних послуг, а Замовник зобов'язаний оплатити послуги. Характер та види юридичних послуг: консультація, оцінка ситуації, перерахування пенсії, подання заяви до пенсійного фонду.
Згідно пункту 2.1.2. Виконавець зобов'язується приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п.1.2 цього Договору у повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України а також іншим нормативно-правовими актами.
За умовами вказаного договору (п. 3.1.) вартість послуг складала 5 000,00 грн., які вносяться замовником у відповідні строки. 50 % (2500 грн.) - 22.06.2024 р. (в день укладання договору) та 50% (2500 грн.) - 26.06.2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості виконання умов договору 22.06.2024 року позивачем була здійснена попередня оплата у розмірі 2500 грн., що підтверджується квитанцією та довідкою ПАТ КБ «Приватбанк» від 28.06.2024 року про рух коштів, відповідно до якої 22.06.2024 р. з особистого рахунку ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «ЛІГЛ» надійшла сума 2500 грн.
Як стверджує позивач, після підписання Договору ТОВ "ЛІГЛ" не здійснило жодних дії на виконання зобов'язань за договором.
28.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із претензією щодо надання інформації про виконання договору, повернення документів та повернення коштів. Однак, письмової відповіді на претензію не отримала, кошти повернені не були.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 13.11.2024 року позивачка повторно звернулася до відповідача з заявою про повернення сплачених грошових коштів в розмірі 2500 грн. у зв'язку з невиконанням умов договору.
Натомість, виконання умов договору з боку відповідача не відбулося. Зокрема, будь яких консультацій або інших рекомендацій на виконання Договору позивачка не отримала, жодні дії, передбачені договором здійснені не були, ніякі документи на її користь відповідачем не складалися, тобто фактично договір відповідачем не виконувався.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов'язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. ч. 1,2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає обов'язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.
Правовідносини сторін за спірним договором регулюються положеннями Глави 63 ЦК України, де відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 906 ЦК України встановлено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг, у зв'язку з цим, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також цивільне законодавство передбачає й можливість розірвання договору про надання послуг.
Так відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
В постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/1394/16 викладений висновок про те, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. ст.79,80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами 1,5,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Не зважаючи на приписи ч.1 ст.81 ЦПК України, відповідач ТОВ «ЛІГЛ» станом на день розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що він виконав вказані вище умови договору про надання правничої допомоги №22062405, натомість позивач стверджує про порушення зобов'язань відповідачем, який не приступив до виконання зобов'язань за договором, на підставі чого суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити та розірвати договір про надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
В постанові Верховного Суду України від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц викладений правовий висновок щодо того, що аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв'язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов'язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
Верховний Суд України в постанові від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17 дійшов висновку, що відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06.02.2020р. № 910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи, що позивач довела, що мають місце підстави для розірвання договору, оскільки відповідач не приступив до виконання зобов'язань за договором, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачені нею грошові кошти в сумі 2500 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем та підтверджені матеріалами справи підлягають стягненню з відповідача.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було понесено витрати за поштові послуги у розмірі 120 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 528, 626, 627, 638, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 10, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про розірвання договору про надання правничої допомоги та стягнення коштів - задоволити.
Розірвати договір про надання правничої допомоги №22062405 від 22 червня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 500 гривень, що були сплачені за договором №22062405 від 22 червня 2024 року про надання правничої допомоги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 понесені витрати за поштові послуги в розмірі 120 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Р.Волоско