справа № 492/1603/24
провадження 1-і/492/20/25
Іменем України
01 травня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника-адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України, -
встановив:
В провадженні Арцизького районного суду Одеської області знаходиться обвинувальні акти за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України.
До суду від прокурора надійшло клопотання, підтримане ним у судовому засіданні, яке обґрунтоване тим, що в наявний час ризики, що були підставою для обрання такого запобіжного заходу як тримання під вартою не зникли та не перестали існувати, оскільки перебуваючи на волі обвинувачений може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою, просив задовольнити клопотання захисника про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Захисник-адвокат просив відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою та обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Захисник-адвокат зазначив, що ризики, на які посилається прокурор базуються на припущеннях, прокурором не зазначено яким чином обвинувачений може впливати на свідків, яким чином обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню та які саме кримінальні правопорушення може вчинити чи продовжувати вчинювати.
Суд, розглянувши клопотання про продовження строку тримання під вартою, заслухавши думку сторін судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно з частиною 1 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі Харченко проти України від 10 лютого 2011 року зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальні акти відносно обвинуваченого ОСОБА_5 перебувають на стадії судового розгляду, строк продовженого запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 11 березня 2025 року закінчується 09 травня 2025 року.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, тяжкість злочину не є єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу, як тримання під вартою, а враховується разом з іншими обставинами по справі.
У постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 червня 2023 року у справі № 450/1357/17 (провадження № 51-3965км19) Верховний суд зазначив, що виходячи зі змісту диспозицій статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України, терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні за своїм правовим значенням. При цьому обрання - є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження - вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується. Тому доводи обвинуваченого про те, що ухвала суду першої інстанції про продовження йому строку тримання під вартою не передбачена нормами частини 3 статті 315 КПК України, є непереконливими.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд дійшов висновку, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.
Ризик переховування від суду є доведеним, оскільки обвинувачений, перебуваючи на волі, може, з метою уникнення покарання, переховуватись від суду зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'яти років з конфіскацією майна, а тому усвідомлюючи тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим, обвинувачений може переховуватися від суду.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Наявність ризику, передбачених пунктами 3 та 4 частини 1 статті 177 КПК України, які полягають у тому, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, обмовлено винятковою складність кримінального провадження, обумовлену кількістю учасників справи, а також наявним обсягом доказів, які підлягають дослідженню в ході судового розгляду.
Враховуючи, що суд не вислухав свідчення всіх осіб, які підлягають допиту в судовому засіданні та не дослідив усіх доказів, то існує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на свободі, матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою зміни ними показань у ході судового розгляду кримінального провадження на свою користь.
Таким чином, суд вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України.
Також, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відпала необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжному заході у виді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи. Зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді.
Крім того, матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою.
Тому, доводи захисника-адвоката про необґрунтованість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 суд вважає безпідставними.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Оцінивши обставини, визначені статтею 178 КПК України, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'яти років з конфіскацією майна, застосований до нього раніше запобіжний захід у виді тримання під вартою не порушував у зв'язку з відсутністю об'єктивної можливості такого порушення, що не залежало від його волі; одружений, має одну дитину; не судимий; вчинив злочин у наявному кримінальному провадженні в повнолітньому віці, належна процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме у нього наявний високий ризик можливості переховування від суду та з метою уникнення кримінальної відповідальності, наявний ризик впливу на свідків, а також за відсутності постійного місця роботи та необхідних коштів для його існування, ризик вчинення нового кримінального правопорушення, тому суд дійшов висновку, що клопотання про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим і підлягає задоволенню та обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід залишити на строк шістдесят днів з моменту постановлення наявної ухвали, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», тобто з 01 травня 2025 року по 29 червня 2025 року.
Судом не встановлено підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Задовольняючи клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд відповідно до положень статей 182, 183 КПК України, враховуючи матеріальне становище обвинуваченого, тяжкість вчинених ним злочинів, вважає за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн. х 80 = 242240,00 грн.), оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Також, застосовуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у виді застави, суд вважає за необхідне покласти на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини 5 статті 194 КПК України та роз'яснити наслідки їх невиконання.
Відповідно до частини 4 статті 202 КПК України обвинувачений ОСОБА_5 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом у наявній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Щодо заявленого клопотання захисника адвоката ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту суд зазначає наступне.
Обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту можливе лише за наявності у обвинуваченого власного житла або надання згоди іншого власника житла за яким слід обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Разом з тим, захисник-адвокат просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 , однак суду не надано доказів того, що власник зазначеної квартири надає згоду на знаходження обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом у квартирі, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості задовольнити клопотання захисника-адвоката про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Крім того захисником адвокатом не враховано положення ст. 199 КПК України, якою не передбачено, що суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, як це передбачено ст. 194 КПК України. У зв'язку з чим суд звертає увагу на положення ст. 201 КПК України якою передбачено вимоги до клопотання обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід та його захисника про зміну запобіжного заходу, оскільки відповідне клопотання заявлено в позапроцесуальний спосіб. Таким, чином, доводи захисника про можливість застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, є необґрунтованими, не підтверджуються жодними доказами та оскільки захисник-адвокат у судовому засіданні не довів, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а посилання захисника на те, що обвинувачений має малолітню дитину, до взяття під варту проживав разом з дружиною та тещею, не свідчить про те, що обвинувачений у разі застосування відносно нього більш м'якого запобіжного заходу, не може вчинити дії, передбачені статтею 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, тому у задоволенні клопотання захисника-адвоката слід відмовити.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 197, 199, 201, 331, 369-372 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - задовольнити.
У задоволенні клопотання захисника-адвоката ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту - відмовити.
Продовжити обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів з 01 травня 2025 року по 29 червня 2025 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 закінчується 29 червня 2025 року.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному у наявній ухвалі протягом її дії для зарахування заставної суми у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 у разі внесення застави наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
- прибувати за першою вимогою на виклики до прокурора та суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, з приводу обставин вчинених ним кримінальних правопорушень.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 29 червня 2025 року.
Оригінал документу, у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію наявної ухвали вручити сторонам кримінального провадження та направити для виконання до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
Ухвала про продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_5 , який тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії наявної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області ОСОБА_1