справа № 704/790/24
29 квітня 2025 р. м. Тальне
Тальнівський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Дьяченка Д.О.
при секретарі Табачківській М.М.,
за участю прокурора Прудиуса О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тальне цивільну справу за позовом першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,
До Тальнівського районного суду надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4175 га з кадастровим номером 7124086200:02:001:0150 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Тальнівської ОТГ та земельну ділянку площею 0,1276 га. з кадастровим номером 7124086200:02:001:0072 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Тальнівської ОТГ, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову зазначає, що Звенигородською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в ході опрацювання відомостей щодо законності використання іноземцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Тальнівської міської територіальної громади встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Російської федерації. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.11.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 2388, посвідченого державним нотаріусом Тальнівської державної нотаріальної контори Косміним О.В. ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124086200:02:001:0150 площею 0,4175 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Тальнівської територіальної громади. Окрім того на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.11.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 2386, посвідченого державним нотаріусом Тальнівської державної нотаріальної контори Косміним О.В. ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124086200:02:001:0072 площею 0,1276 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Тальнівської територіальної громади. Право власності іноземки ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.11.2021. Вказує, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянину України. ОСОБА_1 , є громадянкою Російської федерації. Відповідно до листа Управління Державної міграційної служби України від 19.07.2023 № 8.1-1177/8.1.1-23 (на запит прокуратури від 06.07.2023 № 50/3-522вих-23) ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.12.2015 року. Паспортом громадянина України, громадянина України для виїзду за кордон не документувалась. У зв'язку з вищезазначеним, вказані вище земельні ділянки не можуть перебувати у власності відповідача. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 будучи іноземцем, упродовж року після набуття та реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 2021 до цього часу) не відчужила їх, - є підстави для їх конфіскації у власність держави.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю та не заперечив проти винесення заочного рішення.
Представник Головного управління Держгеокадастру в Черкаській в судове засідання не з'явився, подала заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги позивача підтримує, просить їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідачка у вирішенні даного питання поклалась на розсуд суду.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків:
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 325899990 право власності іноземця ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1276 га з кадастровим номером 7124086200:02:001:0072 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.11.2021 за № 45247449 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 325901915 право власності іноземця ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4175 га з кадастровим номером 7124086200:02:001:0150 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.11.2021 за № 45246542
Відповідно до листа Державної міграційної служби України від 06.07.2023 № 50/3-522вих.23 (на запит прокуратури) ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 30.12.2015 року. Паспортом громадянина України, громадянина України для виїзду за кордон не документувалась.
За даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС значиться громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтями 12,13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Близькі за змістом приписи викладені також у статті 321 Цивільного кодексу України.
Суб'єктами права власності на землі приватної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб.
Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України, суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.
Так, частиною другою статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Згідно з частиною третьою статті 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.
Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
У постанові від 18 вересня 2013 року в справі № 6-92цс13 Верховний Суд України зазначив, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободє попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з частиною першою статті 39 даного Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Відтак, якщо спірні земельні ділянки, які належать до нерухомого майна (ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України), знаходяться на території України, то на них поширюється дія права України.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Земельного кодексу України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.
Водночас, за змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Згідно з пунктом «е» частини першої статті 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчудження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
За змістом частин другої, четвертої статті 145 ЗК України у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.
Пунктом 10 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Згідно із статтею 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації підлягають до задоволення.
На переконання суду, у даному випадку позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положень статті 141 ЦПК України, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого при зверненні до суду з даним позовом, у сумі 6056 грн. 00 коп.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5,7-13,17,19,43,49,76-81,89,137,141,259,263-265,273,280-283,354,355 ЦПК України, суд, -
Позов Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), національний паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_3 , виданий 31.03.2015 р., видавник ФМС863001, країна громадянства: російська федерація) на земельну ділянку площею 0,4175 га з кадастровим номером 7124086200:02:001:0150 для ведення особистого селянського господарства, право власності від 24.11.2021 за № 45246542, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2515023971020 та земельну ділянку площею 0,1276 га. з кадастровим номером 7124086200:02:001:0072 для ведення особистого селянського господарства, право власності від 24.11.2021 за № 45247449, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2515066371020, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02911119, розрахунковий рахунок UA138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ) судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 6056 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Д. О. Дьяченко