Справа № 703/2494/25
2-о/703/119/25
30 квітня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.
за участю секретаря судових засідань Батаргіної Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Смілянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
установив:
30.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті його брата, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполь Донецької області помер його брат - ОСОБА_2 .
Заявник вказує, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану він не в змозі, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, відтак документи про смерть ОСОБА_2 видані на тимчасово окупованій території та не створюють правових наслідків. Встановлення факту смерті необхідне для реєстрації його смерті на території України та отримання свідоцтва про смерть.
Заявник в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність та просив задовольнити заяву.
Представник заінтересованої особи, Смілянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не прибув, однак звернувся до суду із заявою про визнання вимог, викладених в заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи, а згідно з положеннями частин 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Статтею 317 ЦПК України встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1064.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Пунктом 5 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року, в редакції, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 1154/5 від 22.11.2007 року, з наступними змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації є: лікарське свідоцтво про смерть; фельдшерська довідка про смерть; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті в певний час.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Згідно зі ст. 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту після залишення ними тимчасово окупованої території.
В судовому засіданні встановлено, що заявник є братом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується: копіями свідоцтв про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , що видані 30.04.2025 Смілянським відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).
29 вересня 2023 року міським відділом ЗАГС Маріупольського міського управління міністерства юстиції донецької народної республіки видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , який народився в с. Осокорівка Бобровицького району Чернігівської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в російській федерації, донецька народна республіка, м. Маріуполь, Іллічівський район, про що 27.09.2023 зроблено відповідний актовий запис №2367.
Таким чином, видане органом реєстрації актів цивільного стану на території м. Маріуполь, яке є тимчасово окупованою територією, свідоцтво про смерть не засвідчує у встановленому законом порядку факту смерті ОСОБА_1 , що створює перешкоди та робить неможливим отримання в органах державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про смерть та в подальшому унеможливлює реалізацію законних прав заявника після смерті його брата.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 №2398-VI державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті та до закінчення одного року з дня настання смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть та інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх видання.
Як встановлено судом, смерть ОСОБА_1 відбулася ІНФОРМАЦІЯ_1 на території м. Маріуполь Донецької області, тобто частині України, яка є окупованою територією та на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Даючи оцінку допустимості у даній цивільній справі таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 2, 3, 4 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Відповідно до ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись; учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору; договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору та з урахуванням будь-яких відповідних норм міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії», «Іласку та інші проти Молдови та Росії»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. В контексті цього не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території.
Застосовуючи зазначений висновок у справі «Кіпр проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Отже, встановлюючи факт смерті ОСОБА_1 , який народився в с. Осокорівка Бобровицького району Чернігівської області та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполь Донецької області, суд вважає за можливе прийняти в якості доказів документи, які видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
За обставин справи вбачається, що встановлення факту смерті ОСОБА_1 , 1973 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Маріуполь Донецької області, необхідне для захисту та реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, забезпечення встановленого в Україні правового порядку регулювання правових наслідків смерті фізичної особи. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України, із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, можуть звернутися родичі такої особи або їх представники до суду за межами такої території.
З урахуванням зазначеного, враховуючи засади добросовісності, справедливості і розумності регулювання цивільно-правових відносин, суд вважає, що для цілей, передбачених ст. 317 ЦПК України заявника - ОСОБА_1 можна вважати особою, яка має право на звернення до суду і заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , 1973 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Маріуполь Донецької області.
Враховуючи досліджені у судовому засіданні письмові докази та оцінюючи їх у сукупності, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 , який народився в с. Осокорівка Бобровицького району Чернігівської області ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполь Донецької області, тобто на території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Отже, судом встановлено, що встановлення факту смерті має для заявника юридичне значення, оскільки безпосередньо породжує юридичні наслідки, зокрема, надасть можливість здійснити державну реєстрацію смерті його брата та отримати відповідне свідоцтво про смерть, встановлення вказаного факту в позасудовому порядку за вказаних обставин неможливе, відтак суд дійшов до висновку про можливість задоволення вимог заявника.
Згідно із ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Аналогічні положення містяться і в п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 2, 76, 81, 82, 89, 259, 263-265, 273, 315 - 319, 354 ЦПК України, суд,
вирішив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Смілянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт смерті фізичної особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, який народився в селі Осокорівка Бобровицького району Чернігівської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполь Донецької області, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Заінтересована особа: Смілянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), адреса: пров. Бобринського, 2, м. Сміла Черкаської області, код ЄДРПОУ - 04060950.
Повне судове рішення складене 30.04.2025.
Суддя І.В. Овсієнко