29 квітня 2025 року
м. Київ
справа №200/7171/24
адміністративне провадження № К/990/17148/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 200/7171/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненадання Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області інформації про додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), як вид грошового забезпечення позивача;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області довідку про грошове забезпечення позивача з зазначенням інформації про додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 17.03.1997 по 06.11.2015, та з 07.11.2015 по 31.07.2023 у Головному Національної поліції в Донецькій області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 27.07.2023 № 36 о/с дск ОСОБА_1 звільнено за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцфію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) з 31.07.2023.
Суд першої інстанції (рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції) відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України № 2262-ХІІ).
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, скаржник направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №200/7171/24, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 13 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виключних випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Заявник вказує, що викладені в касаційний скарзі обставини обґрунтовують необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №580/9551/23.
Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Втім, зміст доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно доводів касаційної скарги в частині посилань на підпункт «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника є необґрунтованим, оскільки такі посилання з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно або винятково значимих.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише детальний виклад фактичних обставин справи, цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини та посилання на підстави непогодження з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та застосування нормативно-правових актів.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Таким чином, оскільки оскаржуване судове рішення прийняте у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини відсутні і належні обґрунтування щодо їх наявності не наведено, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23, від 16 січня 2025 року у справі № 200/1564/24, від 07 квітня 2025 року у справі №120/4522/24.
Верховний Суд у вищевказаних постановах вже зробив висновок, що суми отриманої додаткової грошової винагороди, установленою Постановою № 168, не підлягають включенню до довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону №2262-XII та пункту 7 Порядку № 393.
Водночас, скаржник у касаційній скарзі фактично порушує питання щодо переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, а також надання переваги одним доказам перед іншими та висловлює незгоду з ухваленими рішеннями судами попередніх інстанцій та правовими висновками Верховного Суду у спірних правовідносинах, що саме по собі не є достатньою підставою для відступу від сформованої правової позиції.
Суд звертає увагу, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Таким чином, покликання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу відкриття касаційного провадження є безпідставним та не приймаються до уваги Судом.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи те, що касаційна скарга подана на рішення у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, без наведення обґрунтованих підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №200/7171/24.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій