01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Дубіна М.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.
29 квітня 2025 року Справа № 620/16459/24
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в
Хмельницькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в
Чернігівській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
зобов'язання вчинити певні дії
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - Відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Відповідач - 2), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області) від 25.09.2024 №974260192958 про відмову у переведенні її з пенсії за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести її з 23.08.2024 з пенсії за віком, призначену відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, здійснивши її перерахунок, з урахуванням довідки від 22.08.2024 №99 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024 працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки від 22.08.2024 №100 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, видані Чернігівською митницею, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 01.04.1993 по 21.05.2024 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , та виплатити недоотримані кошти.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області незаконно відмовило їй у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-XII, оскільки вона має право на таку пенсію, з огляду на те, що на момент її звернення із заявою про переведення на цю пенсію, вона досягла 65 років, має загальний страховий стаж понад 49 років, із них більше 31 років стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, проте, територіальним органом Пенсійного фонду України протиправно не зараховано до її стажу період роботи в митних органах, який дає їй право на пенсію державного службовця.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.09.2024 №974260192958 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 23.08.2024 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням довідки від 22.08.2024 №99 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024 працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки від 22.08.2024 №100 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, видані Чернігівською митницею, зарахувавши позивачці період роботи в митних органах з 01.04.1993 по 01.05.2016 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що як Законом № 889-VIII, так і нормами діючих до нього профільних Закону №3723-XII, Закону №1262-XII Митного кодексу України та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в митних органах, а тому всі періоди роботи (служби) Позивачки на зазначених посадах підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Зважаючи на встановлені судом обставини, стаж державної служби Позивачки становить більше 31 року, на момент звернення до пенсійного органу із заявою від 23.08.2024 досягла 65 років; станом на 01.05.2016 мала страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком та стаж держаної служби понад 20 років, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення ГУ ПФУ у Хмельницькій області є протиправним та підлягає скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд виходив з того, що вимоги зобов'язального характеру щодо прийняття рішення про переведення Позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що прийняв спірне рішення, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Також судом першої інстанції стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, 00 грн.
3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач 1 - ГУ ПФУ в Хмельницькій області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стверджуючи, що законодавець чітко окреслив правила, що підлягають застосуванню при призначені пенсій державним службовцям після 01 травня 2016 року, яка встановлені зокрема для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При цьому, Апелянт зазначає, що станом на 01.05.2016 Позивачка не мала як 10 так і 20 років стажу державної служби та не перебувала на посадах, передбачених ст. 25 Закону №3723, тому не дотримано вимоги пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889.
Також ГУ ПФУ в Хмельницікій області стверджує про помилковість висновків суду першої інстанції про зарахування періоду роботи Позивачки в митних органах з 01.04.1993 по 01.05.2016 до стажу державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону №889.
Крім того, Апелянт посилається на безпідставність видачі Позивачці довідок Чернігівської митниці №99 та №100 від 22.08.2024, оскільки вона звільнена з займаної посади ще 21.05.2024, а відтак застосування при розрахунку пенсії державного службовця складових заробітної плати, з яких Позивачка не сплачувала страхових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування, суперечитиме нормам ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII.
Окремо ГУ ПФУ в Хмельницькій області зазначає, що задоволення позовних вимог зобов?язального характеру є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача тa виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Також Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2024 по справі №500/1404/23 та правову позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Окрім того, ГУ ПФУ в Хмельницькій області стверджує, що наявними матеріалами справи не підтверджено обставини надання Позивачці адвокатом правової допомоги у цій справі, а також відзначає, що Договір від 05.11.2024, укладений між позивачем та адвокатом Максак Тетяною Леонідівною та розрахунок-фактура від 05.11.2024 не може братися до уваги, оскільки вони не містять детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат необхідних для їх зібрання. Крім того, поданої Позивачем квитанції недостатньо для підтвердження сплати гонорару адвокату в сумі 4000,00 грн.
Окремо Апелянт зазначає, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта є помилковим.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 та від 12.03.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, зазначаючи про безпідставність доводів Апелянта
6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
7. Обставини справи, установлені судом.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV з 01.10.2017.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.04.1993 по 01.05.2016 працювала в органах митної служби. В указаний період Позивачці присвоювалися відповідні звання та ранги державного службовця: зокрема 06.06.1995 прийнята присяга державного службовця та присвоєно спеціальне звання «інспектор митної служби ІІ рангу»; з 01.04.2004 присвоєно спеціальне звання «інспектор митної служби ІІІ рангу»; з 25.06.2005 присвоєно спеціальне звання «інспектор митної служби ІІ рангу»; з 27.11.2006 присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби ІІІ рангу»; з 01.06.2013 присвоєно 12 ранг державного службовця; з 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу».
23.08.2024 Позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою №11075 про переведення її з пенсії за віком, призначену відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, додавши до заяви, зокрема, довідки від 22.08.2024 №99 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024 працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки від 22.08.2024 №100 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, видані Чернігівською митницею.
Звернення Позивачки із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістом ГУ ПФУ в Хмельницькій області, за результатами чого останнім було прийнято рішення від 25.09.2024 № 974260192958 про відмову Позивачці в переведенні з одного виду пенсії на інший згідно із Законом № 3723-ХІІ, з урахуванням пунктів 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VII, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах державної служби, у зв'язку із незарахуванням позивачці до стажу державної служби періодів її роботи в органах митної служби з 01.04.1993 по 31.05.2013 та з 01.01.2014 по 01.05.2016 з огляду на те, що їй присвоювались спеціальні звання.
ОСОБА_1 вважаючи, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області протиправно відмовило їй у переведенні на пенсію держслужбовця, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.
8. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ) (далі - Порядок № 283), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі - Порядок № 229), постановою Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 (далі - Постанова № 25-1).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
01.05.2016 набув чинності Закон № 889-VIII, згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст.90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до ч.17 ст.37 Закону України Nє 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу» визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Висновки суду апеляційної інстанції.
9. Аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що необхідною умовою для наявності в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV.
Разом з тим до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж та які мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Водночас Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При цьому для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії, відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою вказаної законодавчої норми і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Таким чином, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
11. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачка у період з з 01.04.1993 по 01.05.2016 працювала в органах митної служби /т. 1 а.с. 17-23/.
12. При цьому, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що згідно з частиною сімнадцятою статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 1 Закону № 3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах митної служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
13. Враховуючи те, що Позивачка з 06.06.1995 прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави, і йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання, а також те, що вона одержував заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної ним заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, - то всі періоди роботи (служби) позивача, підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
14. При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку.
15. Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи митних органів віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб митних органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
16. Додатками 6, 13 Постанови № 306 передбачено, що спеціальне звання «Інспектор податкової та митної справи IІ рангу» прирівнюється до 8 рангу державного службовця, «Інспектор митної служби ІІІ рангу» прирівнюється до 9 рангу державного службовця, «Радник митної служби III рангу» прирівнюється до 6 рангу державного службовця, «Радник податкової та митної справи III рангу» прирівнюється до 6 рангу державного службовця, «Радник податкової та митної справи II рангу» прирівнюється до 5 рангу державного службовця.
17. Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII.
18. Таким чином, доводи Відповідача про те, що посади працівників Митної служби України, які є посадовими особами і мають спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, а також про відсутність у Позивачки необхідного стажу державної служби є безпідставними.
19. Тож, з огляду на обставини цієї справи, наявні у справі докази та вищенаведене нормативно-правове регулювання, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню до стажу державної служби Позивачки, що є достатнім для призначення їй пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу».
20. Надаючи оцінку доводам Апелянта про безпідставність видачі ОСОБА_1 довідок Чернігівської митниці №99 та №100 від 22.08.2024, колегія суддів зазначає наступне.
21. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджений Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі Порядок №622), згідно з пунктом 4 якого, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов?язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов?язкове державне соціальне страхування.
При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року.
22. Окрім того, довідки від 22.08.2024 №99 та №100 складені за формою, затвердженою Постановою КМУ №622 та містять відображення складових заробітної плати. Крім того, у зазначених довідках вказано, що на всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов?язкове державне соціальне страхування.
23. З огляду на викладене вище, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не засновані на нормах законодавства доводи Апелянта про безпідставність видачі Позивачці довідок про складові заробітної плати для державного службовця та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії станом на липень та серпень 2024 року.
24. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність спірного рішення та наявність правових підстав для їх скасування.
25. Водночас, колегія суддів відзначає, що реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Свобода розсуду органу Пенсійного фонду, у разі встановлення судом протиправності відмови у призначенні пенсії, звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку рішення про її призначення.
В той же час, суд зауважує, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права.
В силу статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
26. З огляду на вказане, а також враховуючи наявність у Позивачки стажу Дерджслужби у розмірі 23 роки 1 місяць та 1 день згідно перерахунку пенсії /т.1 а.с.28/, який є достатнім для призначення спірної пенсії, позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити Позивачці пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу».
27. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
28. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
29. Доводи Апелянта про те, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим, судова колегія до уваги не приймає, оскільки суд першої інстанції застосував один із вказаних вище способів захисту.
30. Надаючи оцінку усім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
31. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
32. Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
33. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.
Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
34. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2023 року по справі №420/329/21, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19.
35. При цьому, колегія суддів зазначає, що розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість Позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами, а тому доводи Апелянта про відсутність доводів фактичної оплати послуг адвоката колегія суддів до уваги не приймає.
36. Разом з тим, переглядаючи оскаржуване рішення суду в цій частині, апеляційний суд відзначає, що понесені Позивачкою витрати на професійну правничу допомогу підтверджується копією договору про надання правової допомоги від 05.11.2024 /т. 1 а.с. 33/, рахунком-фактури від 05.11.2024 /т. 1 а.с. 34/, а також квитанцією від 05.11.2024 №5 /т. 1 а.с. 35/ на суму 4 900 грн.
Зокрема, згідно рахунку-фактури від 05.11.2024 адвокатом була надана наступна правнича допомога:
- правова консультація з вивченням документів - 2000,00(грн/год) - 30 хв - 1000,00 грн;
- підготовка та подання адміністративного позову- 2000,00(грн/год) - 1,5 грн - 3000,00 грн.
Всього - 4000,00 грн.
37. Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
До того ж, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
38. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі № 640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21, від 21 березня 2025 року у справі № 520/1405/22.
Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
40. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
41. Враховуючи вищевикладене, а також неподання Відповідачем клопотання про зменшення розміру заявлених Позивачкою до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, суд правомірно стягнув з Відповідача на користь ОСОБА_1 зазначені нею витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
42. Крім того, колегія суддів відзначає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн є розумною та пропорційною до складності цієї справи, обсягу і складності наданих адвокатом послуг, а також часу, витраченого адвокатом на підготовку позовної заяви.
43. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
44. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року без змін.
45 Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 29 квітня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев