Справа № 320/49211/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
30 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО СМАРТ ПАУЕР" до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
21 грудня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків від 05 вересня 2023 року № 1920/ж10/31-00-07-05-01-24.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що контролюючий орган мав всі правові підстави для застосування до позивача штрафної санкцій, оскільки у даному випадку позивач не звільнений від відповідальності за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні відповідача Головного управління ДПС у Київській області.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та 13 березня 2025 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
19 лютого 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» судові витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000 грн.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 03.08.2023 № 1437-п Головним управлінням ДПС у Київській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці АЗС з магазином ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», що розташована за адресою: Київська область, с. Нові Петрівці, вул. Свято-Покровська, буд. 1.
14.08.2023 Головним управлінням ДПС у Київській області складено акт фактичної перевірки № 17279/10-36-09-00-10/42547705 у якому зазначено про порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
По суті вказаного порушення в акті фактичної перевірки зазначено, що в ході перевірки проведено заміри паливно-мастильних матеріалів в резервуарах за результатами яких виявлено факт зберігання скрапленого газу, який не облікований у встановленому порядку в кількості 968, 79 л.
На підставі вказаного висновку акту фактичної перевірки 05.09.2023 Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення № 1920/ж10/31-00-07-05-01-24 про накладення на позивача штрафу в сумі 21 884, 97 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що перехідними положеннями Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначена можливість застосування санкцій виключно за порушення порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів, яке не було встановлено при проведенні перевірки позивача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки позивач звільнений від відповідальності за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», визначені йому актом перевірки та вчинені ними у період з 01.01.2022 до 01.10.2023.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Положеннями статті 1 Закону № 265/95-ВР визначено, що реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для подальшого переказу.
До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо, а розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
У свою чергу, розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Згідно з п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Відповідно до п. 7 ст. 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах - триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.
Згідно з п. 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Виходячи з викладеного, міри відповідальності у вигляді фінансових санкцій, передбачені за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання лише у випадку реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Статтею 20 Закону № 265/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас, важливим є те, що для притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності згідно зі ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» належить встановити не лише наявність не облікованих товарів, а й їх реалізацію.
Верховний Суд у постанові від 07 січня 2025 року у справі № 120/19027/23 зазначив, що фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону №265/95-ВР, може бути застосована до суб'єкта господарювання лише у випадку реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Як вбачається з акту фактичної перевірки, за результатами замірів паливо-мастильних матеріалів в резервуарах встановлено факт зберігання скрапленого газу, який не облікований у встановленому порядку у кількості 968,79, що призвело до порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Фактів реалізації скрапленого газу в розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» перевіркою не встановлено, в акті фактичної перевірки не відображено.
Разом з тим, судова колегія враховує наступне.
Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту і використовується на газонаповнювальних станціях (ГНС), газонаповнювальних пунктах (ГНП), автогазозаправних станціях (АГЗС) та автогазозаправних пунктах (АГЗП) незалежно від форм власності визначено Інструкцією про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводних скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 3 червня 2002 р. №332, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 квітня 2003 р. за № 331/7652 (далі - Інструкція №332).
Згідно із підпунктом 5.2.2 Інструкції № 332, приймання СВГ (скраплений вуглеводневий газ), що надійшов автомобільним транспортом від постачальників, проводиться вантажоодержувачем на підставі видаткових та товаротранспортних накладних типова форма №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»). Видаткова та товаротранспортна накладні є підставою для оприбуткування СВГ за складським та бухгалтерським обліком підприємства.
Пунктом 9 вказаної Інструкції № 332, визначено порядок приймання-здавання зміни та складання змінного звіту на АГЗС (АГЗП).
Згідно із п. 9.1 на АЗС проводиться оперативний контроль за кількістю скрапленого вуглеводного газу (СВГ), результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманого і відпущеного СВГ. Кількісний облік руху СВГ на АЗС ведеться за змінним звітом за формою №14-ГС. Пунктом 9.2 передбачено, що під час приймання-здавання зміни касири і оператори АГЗС (АГЗП) спільно: визначають залишки СВГ на кінець зміни з урахуванням залишків на початок зміни, надходження СВГ за зміну, які підтверджені відповідними документами, та кількості відпущеного газу за зміну за сумарними показниками лічильників усіх газозаправних колонок; вимірюють рівні наповнення скрапленим газом резервуарів АГЗС (АГЗП) і за результатами проведених вимірювань визначають об'єм СВГ; роздруковують на РРО фіскальний звітний чек і визначають обсяг виторгу за зміну; передають по зміні залишок грошових коштів.
Після закінчення кожної зміни касиром і оператором складається змінний звіт за формою № 14-ГС в двох примірниках, з яких один - з додатком до нього первинних документів на приймання і відпуск СВГ передається в бухгалтерію підприємства, а другий - залишається на АГЗС (АГЗП) (п.9.3 Інструкції №332).
Пунктом 11 Інструкції визначено, що бухгалтерський облік руху СВГ здійснюється на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246 та зареєстрованого Міністерством юстиції 2 листопада 1999 р. за № 751/4044.
Тож, колегія суддів констатує, що нормою п.12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, зобов'язано суб'єктів господарювання вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, в порядку, встановленому законодавством, а Інструкцією № 332, в свою чергу, встановлено спосіб та порядок здійснення обліку скрапленого газу, який залишається після його реалізації, шляхом позмінного складання касиром (оператором) змінних звітів за формою № 14-ГС зокрема.
При цьому, звіт АЗС за формою № 14-ГС не є первинним документом у розумінні Закону №265/95-ВР та в силу положень Інструкції №332 не може бути самостійно використаний для визначення об'єму СВГ та бути підставою для облікування товарних запасів підприємств, або підтверджувати наявність не облікованого товару за місцем реалізації, оскільки вказаний документ відображає виключно здійснений оперативний контроль за кількісним рухом СВГ, результати якого, поряд з первинними бухгалтерськими документами, сумарними показниками лічильників усіх газозаправних колонок, фіскальними звітними чеками використовуються для ведення обліку товарних запасів (бухгалтерського та складського).
Тому, нормою п.12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, зобов'язано суб'єктів господарювання вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, в порядку, встановленому законодавством, а відповідною Інструкцією, в свою чергу, встановлено спосіб та порядок здійснення обліку руху нафтопродуктів, який залишається після його реалізації, шляхом позмінного складання касиром (оператором) змінних звітів.
Як передбачено п. 16.1 Інструкції №281/171/578/155, матеріально відповідальні особи АЗС ведуть облік руху нафтопродуктів а марками і видами (для дизельного палива в залежності від масової частки сірки) нафтопродуктів у змінному звіті за формою №17-НП, який складається у двох примірниках. Перший примірник разом з первинними документами здається до бухгалтерської служби, а другий - залишається у матеріально відповідальної особи.
Згідно з п. 16.2 Інструкції №281/171/578/155 бухгалтерські служби підприємств перевіряють та приймають змінні звіти з доданими до них первинними документами (ТТН, талони, відомості встановленої форми, супровідні відомості за інкасацією готівки та інші), перевіряють правильність перенесення показників лічильників ГІРК, ОРК з попередньої зміни, звіти про обсяг реалізації і форми оплати за РРО, визначення фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах АЗС за результатами вимірювання, відображених у формі №17-НП, та надходження готівки. Зроблені під час перевірки змінних звітів виправлення засвідчуються підписами операторів АЗС, керівника АЗС та головного бухгалтера.
Таким чином, єдиним можливим способом перевірки наявності необлікованих нафтопродуктів є співставлення дати обліку звітів АЗС за формою № 16-НП і № 17-НП та даних РРО із фактичними вимірюваннями залишків пального в резервуарах, тобто визначення різниці між кількістю нафтопродуктів, які надійшли на АЗС та кількістю реалізованих нафтопродуктів.
Якщо різниця показників є меншою ніж кількість фактично наявного в резервуарах пального, то має місце реалізація товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Проте, у акті фактичної перевірки від 14.08.2023 перевіряючими жодним чином не зазначено інформації щодо методів, способів та обладнання, за допомогою яких здійснювалось зняття фактичних залишків скрапленого газу, як того вимагають Інструкція №281/171/578/155 та Інструкція №332, з огляду на що інформація зазначена в спірному Акті фактичної перевірки, щодо фактичної кількості скрапленого газу господарської одиниці АЗС з магазином ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», що розташована за адресою: Київська область, с. Нові Петрівці, вул. Свято-Покровська, буд. 1, не може вважатись достовірною, а твердження контролюю контролюючого органу про те, що позивач зберігав скраплений газ, який не є облікованими у встановленому законом порядку, не є доведеним (а.с.12-15).
Аналогічний правий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі № 280/176/23.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на момент проведення фактичної перевірки (серпень 2023 року) Законом України № 3219 від 30.06.2023 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», який набрав чинності з 01.08.2023, пунктом 12 Перехідних положень Закону України № 265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» був викладений в наступній редакції: суб'єкти господарювання звільняються від відповідальності за порушення вимог цього Закону, вчинені ними у період з 1 січня 2022 року до 1 жовтня 2023 року, крім відповідальності за порушення порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів, здійснення діяльності з купівлі/продажу іноземної валюти, діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор.
Як уже встановлено колегією суддів, за результатами спірної перевірки замірів паливо-мастильних матеріалів в резервуарах встановлено факт зберігання скрапленого газу, який не облікований у встановленому порядку у кількості 968,79. При цьому, фактів реалізації скрапленого газу в розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» перевіркою не встановлено, в акті фактичної перевірки не відображено.
Доводи апелянта про проведення фактичної перевірки саме на АЗС, де здійснюється роздрібна торгівля пальним, що є основним видом діяльності позивача та здійснення розрахункових операцій не спростовують відсутність відповідних обставин у матеріалах спірної перевірки, зокрема у акті № 17279/10-36-09-00-10/42547705.
Відповідно, твердження апелянта про відсутність обставин звільнення позивача від відповідальності за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», з огляду на зміни, що внесені Законом України № 3219 від 30.06.2023 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» не є спроможними.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо не залучення судом першої інстанції в якості третьої особи на стороні відповідача Головного управління ДПС у Київській області, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини третьої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Колегія суддів зауважує, що виходячи із предмету спору та змісту позовних вимог, оскаржуване судове рішення безпосередньо не стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків Головного управління ДПС у Київській області, оскільки в цій справі оцінці підлягала виключно законність податкового повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків від 05 вересня 2023 року № 1920/ж10/31-00-07-05-01-24.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм процесуального права, які можуть бути обов'язковою підставою для скасування судового рішення у справі. Також не встановлено обставин, які могли привести до неправильного вирішення справи внаслідок не залучення до участі у справі Головного управління ДПС у Київській області.
У контексті незгоди апелянта із аналізом наказу про проведення фактичної перевірки, колегія суддів зауважує, що відповідних висновків суду першої інстанції за змістом оскаржуваного рішення не встановлено.
Щодо тверджень апелянта про не надання судом першої інстанції належної правової оцінки доказам, що подані відповідачем, колегія суддів зауважує, що за змістом відзиву на позовну заяву та додатків до нього не вбачається жодних доказів, що долучались відповідачем до матеріалів справи (а.с.33-35).
На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку клопотанню позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн, колегія суддів враховує наступне.
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами третьою, четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті134 Кодексу адміністративного судочинства України).
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
Вказане також узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах № 810/2816/18, № 810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
17.03.2023 року між позивачем та адвокатським об'єднанням «ЛЕКС-ГРУП» укладено договір про надання правової допомоги № 171323. Додатковою угодою № 2 строк дії договору продовжено до 31.12.2025 року.
Відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 17.03.2023 року до договору вартість послуг з представництва інтересів позивача в суді апеляційної інстанції становить 4 000 грн (комплексно). Відповідно до п. 4.5. договору порядок оплати та вартість кожної послуги за договором визначається сторонами у відповідній додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5 додаткової угоди від № 1 від 17.03.2023 року визначено, що сплата узгодженої сторонами суми послуг (гонорару) здійснюється замовником в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок виконавця реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
19.02.2025 року сторонами підписано акт до договору за послуги з комплексного представництва позивача в суді апеляційної інстанції.
Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 4 000, 00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на користь позивача.
Керуючись статтями 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ: 44082145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО СМАРТ ПАУЕР" (код ЄДРПОУ: 42547705) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень).
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: Т.Р. Вівдиченко
О.М. Кузьмишина