Справа № 640/39174/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
23 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання Левкович А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 08.11.2021 №1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації";
- визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 №1695ц;
- поновити позивача на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях або рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора з 20.12.2021;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України №1 від 08.11.2021 "Про неуспішне проходження прокурором атестації". Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 №1695ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях або рівнозначній посаді в Генеральній прокуратурі України з 20.12.2021. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83261,81 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 змінено. Виключено з абз.4 резолютивної частини рішення словосполучення "або рівнозначній посаді". В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28.09.2023 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 08.11.2021 № 1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації". Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 № 1695ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 20.12.2021. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2021 по 23.10.2024 у розмірі 327527,12 грн з вирахуванням розміру обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що проведення співбесіди є обов'язковою складовою процедури атестації з метою встановлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності, за результатами проведення якої членами комісії було прийнято правомірне рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, з огляду на наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності позивача зазначеним критеріям.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що при прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації позивачем, комісія фактично не досліджувала питань щодо доброчесності прокурора та приймала рішення на підставі тих самих обставин, які були досліджені в рамках справи №640/25187/19, під час чого встановлено безпідставність висновків комісії.
Кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України відзив на апеляційну скаргу не подавала. Будь-які її письмові пояснення в матеріалах справи відсутні. Будучі належним чином повідомленою про день, час та місце судового розгляду, явку свого представника до суду комісія не забезпечила.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України від 18.11.2019 №1587ц позивача призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України.
У зв'язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, яким запроваджено реформу прокуратури, обов'язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора, позивачем 11.10.2019 подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора із зазначенням про намір пройти атестацію.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій, а наказом від 12.11.2019 №276 створено Четверту кадрову комісію та затверджено її склад.
Позивачем успішно пройдено два попередні етапи атестації щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та загальних здібностей й навичок.
За наслідками проходження позивачем третього етапу атестації (співбесіди) 19.12.2019 Кадровою комісією №4 прийнято рішення №5 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", яким визнано позивача таким, що неуспішно пройшов атестацію.
На підставі вказаного рішення, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2046ц позивача звільнено із займаної посади з 24.12.2019 року на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".
За результатами оскарження вказаних рішення комісії та наказу, рішенням Окружного адміністративного суду місті Києва від 02.11.2020 у справі №640/25187/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021, позовні вимоги задоволено, оскаржувані рішення та наказ скасовані, а позивача поновлено на посаді в органі прокуратури.
Постановою Верховного Суду від 02.12.2021 у справі №640/25187/19 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №640/25187/19 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийнято у цій частині позовних вимог нову постанову, якою ОСОБА_1 з 26.12.2019 поновлено на посаді, з якої його було звільнено. Справу №640/25187/19 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині судові рішення у справі №640/25187/19 залишено без змін.
На виконання судового рішення в адміністративній справі №640/25187/19, наказом від 06.09.2021 №1296ц позивача поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях (а.с.17 т.1).
Враховуючи, що позивача було поновлено на посаді в судовому порядку без завершення процедури проходження атестації, з урахуванням положень п.7 р.II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, позивачу поновлено проходження атестації з етапу співбесіди.
За результатами проходження співбесіди Кадровою комісією прийнято рішення від 08.11.2021 №1 у відповідності до якого позивач неуспішно пройшов атестацію (а.с.19-30 т.1).
На підставі вказаного рішення Кадрової комісії Офісом Генерального прокурора прийнято наказ від 15.12.2021 №1695ц, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади з 17.12.2021 (а.с.18 т.1).
Вважаючи вказане рішення Комісії та наказ про звільнення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії від 08.11.2021 №1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації". Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 №1695ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено або рівнозначній посаді в Генеральній прокуратурі України з 20.12.2021. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 261 грн 81 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року змінено. Виключено з абзацу четвертого резолютивної частини рішення словосполучення "або рівнозначній посаді". В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року залишено без змін.
За наслідками перегляду справи в касаційному порядку, постановою Верховного Суду від 28.09.2023 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 640/39174/21 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
В результаті нового судового розгляду справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 08.11.2021 № 1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації". Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 № 1695ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 20.12.2021. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2021 по 23.10.2024 у розмірі 327527,12 грн з вирахуванням розміру обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що доводи Кадрової комісії про невідповідність прокурора вимогам доброчесності, професійної етики та компетентності не містять мотивів, з яких комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації позивачем, оскільки рішення Комісії мотивоване наявністю обґрунтованих, проте не підтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо його професійної етики та доброчесності та Кадровою комісією не взято до уваги жодного документа, що був долучений позивачем як до пояснень, так і наданого під час проходження співбесіди, що, у свою чергу, свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
З постанови Верховного Суду від 28.09.2023 вбачається, що підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції визначено те, що суди попередніх інстанцій надаючи оцінку оскаржуваному рішенню комісії обмежилися констатацією, що відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а також, що контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з приводу задекларованого позивачем майна та коштів належить до виключної компетенції НАЗК. Натомість, визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності). Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася та обставина, що під час проведення співбесіди, Комісія виходила не з факту притягнення прокурора до адміністративної/дисциплінарної відповідальності чи прийняття рішення про закриття дисциплінарного провадження, а із обставин, які слугували підставою для складення стосовно нього працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності, а також поведінки (дії) прокурора за епізодом вручення повістки адвокату. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки висновкам комісії у цій частині крізь призму критеріїв професійної етики поведінки позивача, який повинен сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. Суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи.
Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду необхідно, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, дослідити та встановити: чи надавалися позивачем пояснення щодо придбання майна разом із підтверджуючими документами; чи надано позивачем підтверджуючи документи щодо походження джерел доходів на придбання указаного в оскаржуваному рішенні Кадрової комісії майна; чи спростовують подані позивачем пояснення та докази висновки комісії в частині дійсного власника цього майна, які стали підставою для прийняття спірного рішення; надати оцінку висновкам комісії в частині відповідності прокурора вимогам професійної етики та компетентності крізь призму наведених у цій постанові критеріїв.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною третьою статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2010 року № 1697.
За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Згідно із п. 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з п.2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, порядок роботи яких, перелік і склад визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання ( п. 6 Порядку № 221).
У відповідності до пункту 11 Порядку №221, особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Згідно п. 7 Порядку №221, повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
Згідно із пунктом 8 Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Згідно із п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (п. 8 розділу IV Порядку № 221).
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 №233 (далі - Порядок №233) передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Як вбачається з рішення Комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, висновки Комісії про невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності. базуються на наступних мотивах. Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, 01.01.2017 позивач набув у безоплатне користування квартиру площею 102,6 кв.м. у м. Києві, власником якої є мати його дружини ОСОБА_2 , яка у 2010 році самостійно придбала вказану квартиру у забудовника - ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" за ціною 1200420 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 20.04.2010. Також, протягом 2014-2020 років указана особа набула право власності ще на ряд об'єктів нерухомості у м. Києві: квартиру АДРЕСА_1 , придбану 26.06.2019; квартиру АДРЕСА_2 , придбану 07.02.2017 та квартиру АДРЕСА_3 , придбану 22.07.2020. Разом із цим згідно з матеріалами атестації, за даними податкових органів, у період 2009-2020 років дохід ОСОБА_2 дорівнював 677 336,43 грн, що ставить під сумнів можливість придбання зазначеного майна з офіційних доходів. Також, на початку 2017 року ОСОБА_1 отримав від тещі у користування її власний автомобіль Vоlvo XC90, 2012 року випуску, придбаний нею 06.04.2013. Крім того, 16.04.2018 на сайті Інтернет-видання "Резонанс" опубліковано блог ОСОБА_3 , в якому вказано, що позивач у приміщенні Апеляційного суду м. Києва із застосуванням сили примушував ОСОБА_3 отримати повістку про виклики та допит ОСОБА_5 , якого вона представляла виключно в цивільній справі і не була його представником у кримінальному провадженні. Після звільнення з посади начальника юридичного відділу ТОВ "Корсунське", у період із лютого по липень 2016 року, ОСОБА_1 офіційних доходів не отримував та інформації про інші джерела доходів у спірний період відсутні. Разом із цим згідно із деклараціями ОСОБА_1 його заощадження за 2015 та 2016 роки не змінювались, тобто надана Комісії інформація про джерела існування не відповідає дійсності. Крім того, офіційний дохід дружини ОСОБА_1 у 2016 році становив 37 тис грн, що недостатньо для утримання родини. 06.10.2020 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, індивідуальна адвокатська діяльність здійснюється за адресою: АДРЕСА_4 , однак нерухомість ним у м.Полтаві не задекларовано, внаслідок чого у Комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики, що виразилося у його фактичних діях під час проходження процедури стажування для набуття професії адвоката, а також стосовно дотримання ним принципу законності у всіх його діях, у тому числі під час набуття професії адвоката. З поміж зазначеного, комісією враховано обставин складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення, яке мало місце 13.11.2015 на вулиці Межигірській у місті Києві відносно позивача, оскільки 14.11.2015 на веб сайті "ТСН" опубліковано новину під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", у якій вказано, що під час оформлення протоколу про правопорушення ОСОБА_1 намагався втекти з місця події, викликав допомогу у вигляді трьох чоловіків, які по черзі намагались домовитись з поліцейськими, питав, хто його "замовив", погрожував дзвінками впливових людей та апелював до професійної солідарності і відмовився здавати тест на вміст алкоголю в крові.
Також вказано, що у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з неповним та частково неправильним виконанням практичного завдання.
Комісія, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , зазначила, що прокурор не зміг сказати, яку суму коштів ОСОБА_2 сплатила за Vоlvo XC90, 2012 року випуску, і чи відповідала договірна ціна ринковій ціні та не надав документів, що підтверджують офіційні доходи ОСОБА_2 , достатніх для придбання квартири АДРЕСА_5 та автомобіля Vоlvo XC90, 2012 року випуску. Пояснення ОСОБА_1 , про те, що вказані доходи ОСОБА_2 отримала як відсотки від депозитних належних їй вкладень у банківських установах, під час співбесіди також не були підтверджені документально, як і не було надано документів про походження коштів, розміщених у банківських установах. Згаданий позивачем факт продажу ОСОБА_2 квартири в м. Києві не повною мірою пояснює джерела походження решти коштів на придбання квартири по АДРЕСА_6 та іншого майна. Прокурор не довів підтвердження того, що він належним чином пересвідчився в тому факті, що ОСОБА_3 є представником ОСОБА_5 у кримінальному судочинстві, що за висновками комісії позивачем порушено вимоги чинного законодавства при провадженні досудового розслідування у кримінальному провадженні. Відсутня інформація про декларування отриманих позивачем доходів від роботи у службі таксі в період із лютого по липень 2016 року
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах під час розгляду подібних спорів зазначав, що хоча проведення атестації є дискреційними повноваженнями кадрової комісії, проте обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і має підлягати зовнішньому/публічному контролю. Процес та результат атестації має бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цього процесу, серед яких і сам прокурору, так і суспільству загалом. Оскільки йдеться про формування нового якісного прокурорського корпусу, якому довіряло б суспільство, то обґрунтованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього передумовою та гарантією.
Оскільки рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно Закону №113-IX є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що вказане рішення повинно відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, тобто не просто містило мотивувальну частину, а щоб така мотивувальна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.
Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
Частинами 1, 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У п.70 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, чинними нормативно-правовими актами не визначено і голосуючи за те чи інше рішення члени комісії діють за внутрішнім переконанням та на власний розсуд.
Водночас, невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Щодо доводів Комісії в частині виконаного позивачем практичного завдання, то у спірному рішенні вказано, що практичне завдання розв'язане прокурором не у повному обсязі, без належного нормативного обґрунтування, зокрема, не акцентовано увагу на окремих нормах КПК України, законів України "Про прокуратуру", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", не наведено практику ЄСПЛ.
Водночас, висновки комісії про професійну некомпетентність позивача у зв'язку з виконанням практичного завдання ґрунтуються лише на короткій констатації сумніву та сприйнятті членами комісії наданих ним відповідей з точки зору їх повноти, до того ж як у протоколі засідання Кадрової комісії, так і в оскаржуваному рішенні комісії відсутня інформація про обговорення позивачем та членами комісії результатів виконаного останнім практичного завдання. Оцінка професійної компетентності позивача здійснена Кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. Наведені у спірному рішенні формулювань "неналежно обґрунтував" або "відповів не повністю" свідчать, що комісією було встановлено певні критерії та вона очікувала на відповіді іншого змісту, однак не конкретизовано, які саме очікування від наданих позивачем відповідей на практичні завдання були у Комісії і в чому полягала їх неповнота. Надання позивачем в цілому правильних відповідей під час співбесіди, хоч і можливо неповних, не може беззаперечно свідчити про його професійну некомпетентність, з огляду на успішне проходження позивачем попередніх етапів атестації, за результатами яких підтверджено належний рівень знань та умінь позивача у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора. При цьому, у рішенні кадрової комісії прямо вказано, що позивач розв'язав практичні завдання, хоч і не в повному обсязі, зокрема, в частині належного нормативного обґрунтування.
Стосовно висновків Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам доброчесності, колегія суддів виходить з наступного.
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому. Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
Мотиви спірного рішення в частині невідповідності прокурора вимогам доброчесності фактично зводяться до висновків комісії про наявність обґрунтованих сумнівів у членів комісії щодо законності джерел походження коштів на придбання майна близькими особами прокурора (тещою) та переданого у його безоплатне користування (квартири та автомобілі), а також щодо відповідності витрат прокурора та його близьких родичів задекларованим доходам.
У постановах від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 30 серпня 2022 року у справі № 420/7408/20 Верховний Суд вказав, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб'єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.
Так, встановлений Законом України "Про запобігання корупції" порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом № 113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
Отже, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб'єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
Завданням кадрової комісії не є доведення того, що прокурор порушив закон, натомість, комісія визначає наявність обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Варто зауважити, що визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
Водночас, оскаржуване рішення Комісії не містить посилань на перелік документів, які підтверджують обставини, викладені у рішенні. Крім того, такі документи не долучені відповідачами до матеріалів справи, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості співставити інформацію, з'ясовану кадровою комісією, джерелам походження цих відомостей, та надати їм правову оцінку.
Спірне рішення кадрової комісії засновано на наявності начебто обґрунтованих, проте непідтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо доброчесності прокурора та його відповідності вимогам професійної етики. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення в цій частині, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №640/1266/20.
У постанові від 06 жовтня 2022 року у справі №640/1479/20 Верховний Суд зауважив, що посилання на певні обставини, які у членів Кадрової комісії викликають сумнів, потребує як належного підтвердження, так і пояснень, у чому він полягає. Припущення чи домисли, які можуть виникати на основі інформації щодо особи прокурора, не можна вважати аргументом, який пояснює «обґрунтований сумнів» членів Кадрової комісії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 витребувано докази у справі від відповідачів Офісу Генерального прокурора та Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України, а саме копії усіх документів, що надавались ОСОБА_1 . Кадровій комісії Офісу Генерального прокурора під час проведення співбесіди 08.11.2021 (окрім вже наданих), у тому числі копії усіх документів щодо доходів матері дружини - ОСОБА_2 (у випадку неможливості надати такі документи - надати пояснення щодо їх відсутності, а також пояснення чи брались до уваги такі документи Кадровою комісією під час проходження атестації прокурора) (а.с.169-171 т.3).
На виконання вимог вказаної ухвали, листом від 07.02.2024 №15/1/2-14720-21 Офіс Генерального прокурора надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що 27.04.2022 подано відзив на позов разом з копіями усіх документів, що стали підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації. Повідомлено, що в матеріалах кадрової комісії відсутня інформація, що позивачем були надані додаткові докази під час проведення співбесіди і кадровою комісією було прийнято рішення про їх прийняття чи відмову у прийнятті (а.с.182-183 т.3).
Судом встановлено, що до відзиву на позов Офісом Генерального прокурора було додано, зокрема, матеріали, що слугували підставою для прийняття кадровою комісією спірного рішення на 28 арк., що включають протокол №20 засідання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 08.11.2021, графік для написання практичних завдань, суть завдання та перелік питань з очікуваними відповідями, копія письмової відповіді ОСОБА_1 на отримане завдання, лист Офісу Генерального прокурора до Національного антикорупційного бюро України щодо надання інформації стосовно переліку прокурорів (в тому числі і ОСОБА_1 ), лист-відповідь Національного антикорупційного бюро України від 06.12.2021 №04-006/37541, який стосується прокурорів Горгуля Ф.Є. та Зубцова О.О. та не стосується позивача, інформаційна довідка щодо позивача (без зазначення дати, номеру, підстави складання та особи, якою була складена), біографічних даних про позивача, його дружину - ОСОБА_9 та тещу - ОСОБА_2 , перелік виданих ними довіреностей за період з 2009 по 2019 роки, витяги з декларації про доходи позивача, його дружини - ОСОБА_9 та тещі - ОСОБА_2 за період з 1998 по 2021 роки, а також інформація про належне їм рухоме та нерухоме майно, відомості про перетин державного кордону позивачем та його сім'єю, інформація про звернення до правоохоронних органів позивача, його дружини та тещі (а.с.131-159 т.1).
Разом з тим, з відеозапису засідання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 08.11.2021 вбачається, що позивачем направлялись на адресу комісії документи, з метою підтвердження достатності доходів, зокрема його дружини та тещі, від господарської діяльності, надавались пояснення щодо перебування коштів ОСОБА_2 на банківських депозитах. Також позивачем було передано комісії велика кількість документів, яку одна з членів комісії оцінила кількість поданих позивачем документів в «сотні аркушів», що зафіксовано на відмітці 00:07:05 відеозапису у файлі S2350003.MP4 (а.с.168 т.1).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 до Кадрової комісії надавалась достатня кількість документів, які підтверджували заявлені ним факти та спростовували озвучені комісією сумніви, однак такі документи зберіглися у позивача не у повному обсязі, оскільки їх частина була сформована в єдиному екземплярі, який був переданий Комісії.
В той же час, до матеріалів справи позивачем було подано частину документів, які подавались комісії та позивач зміг їх відновити (а.с.1-250 т.4, а.с.1-215 т.5).
З вказаних документів вбачається, що позивач надавав пояснення на всі питання, які викликали у Комісії сумніви, що були покладені в основу оскаржуваного рішення, зокрема про здійснення його тещею підприємницької діяльності у сфері сільського господарства, наявністю в неї власних заощаджень та банківських депозитів в банківських установах «Дельта-Банк», «Фортуна-Банк», «Хрещатик», «Ерде Банк», «Фінансова Ініціатива», перебування ОСОБА_2 в статусі керівника ФГ «Нива України» та співзасновника СТОВ «Нива», зареєстрованого з 2001 року, яке в подальшому продала у 2017 році, зазначив про продаж нею у 2010 році двокімнатної квартири у м.Києві.
Натомість, з оскаржуваного рішення комісії не вбачається, що поданим позивачем поясненням та документам була надана належна оцінка та враховано обставини щодо періоду, за який позивач мав надати відповідні документальні підтвердження.
На переконання суду, обставини щодо придбання ОСОБА_2 у 2010 році квартири у АДРЕСА_6 та в 2013 році транспортного засобу марки Vоlvo XC90, 2012 року випуску не можуть викликати обґрунтовані сумніви у доброчесності позивача, як особи, що обіймає посаду прокурора, оскільки в органах прокуратури позивач працює з 2017 року.
Неможливість надати інформацію за яку саме суму ОСОБА_2 придбала автомобіль Vоlvo XC90 судом визнається об'єктивною, з огляду на тривалий час, який пройшов з дня придбання транспортного засобу до моменту проходження позивачем атестації.
За результатами дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень колегією суддів встановлено наявність судових рішень у справах за позовами ОСОБА_2 , зокрема до ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» (справа № 757/4919/15-ц), ПАТ «Міський комерційний банк» (справа № 760/17984/14-ц) про повернення банківських вкладів, що свідчить на користь доводів ОСОБА_1 про наявність у його тещі відповідних власних коштів, що перебувають у банківських депозитах. Незважаючи на наявність у комісії відповідного доступу до ЄДРСР, вказані обставини залишились поза межами уваги комісії, що свідчить на користь неналежного дослідження питань щодо яких комісією було складено відповідні висновки, які мали наслідком прийняття спірного рішення.
При цьому, необізнаність позивача щодо дійсного розміру грошових заощаджень ОСОБА_2 , сум коштів, що перебували на банківських депозитах та повного переліку джерел доходів останньої за період до 2010 судом визнається таким, що жодним чином не може свідчити про невідповідність прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, в той час, як здійснення господарської діяльності ОСОБА_2 за спірний період та здійснення нею розпорядження власними коштами не може свідчити про наявність сумнівів щодо позивача.
Крім того, у рішенні Верховного Суду від 10.05.2024 у справі № 640/1273/20, при досліджені схожих правовідносин, викладено висновок, що сама по собі наявність у тещі позивача майна не може свідчити про недоброчесність позивача.
Висновок комісії, що відповідні правочини (купівлі-продажу транспортних засобів та нерухомого майна) були укладені близькою особою ОСОБА_1 (тещею) в інтересах позивача та його сім'ї взагалі жодним чином не обґрунтовані, позаяк таке майно придбавалось ОСОБА_2 самостійно у 2010 році та 2013 році, а у користування позивача та його сім'ї було передано значно пізніше - у 2017 році.
На переконання суду, відсутність відомостей про офіційне декларування позивачем доходів в період з лютого по липень 2016 року та декларування його дружиною доходів за 2016 рік у сумі 37,000 грн, взагалі жодним чином не може впливати на висновки щодо відповідності позивача вимогам доброчесності.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установити у 2016 році мінімальну заробітну плату, зокрема у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень.
Отже, беручи до уваги отриманий дружиною позивача дохід у 2016 році в сумі 37000,00 грн, то щомісячно нею отримано - 3083,33 грн (37000,00 грн/12 місяців), тобто більш ніж в два рази більше за мінімальну заробітну плату.
Крім того, з досліджених відповідачем відомостей про задекларовані доходи вбачається, що за 2016 рік позивачем також отримано дохід в розмірі 31168,00 грн (а.с.151 т.1).
Колегія суддів зазначає, що Законом №113-ІХ та Порядком №221 передбачено атестацію саме прокурорів, внаслідок чого, перевірка доброчесності поширюється лише на період перебування особи на посадах в органах прокуратури і не може охоплювати необмежений період до вказаної дати.
Відповідно до Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури 16 червня 2016 року №205, таємна перевірка доброчесності прокурора з метою виконання вимог частини п'ятої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» проводиться при призначені на посаду та щорічно, що додатково свідчить про обмеження строку перевірки доброчесності прокурора періодом його перебування на посаді прокурора в органах прокуратури.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/25541/19.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними висновки Комісії щодо наявності сумнівів у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності, які базуються на перевірці способу життя позивача, його дружини та тещі і отриманих ними доходів в період до 2017 року, в якому позивача було призначено на відповідну посаду в органах прокуратури.
Щодо оцінки дій позивача за скаргою адвоката, то матеріали атестації взагалі не містять жодної згадки про подану на позивача скаргу, проте висновок комісії ґрунтується виключно на публікації інтернет-видання «Резонанс», де, за твердженням комісії, 16.04.2018 був розміщений блог адвоката Світлани Петраш, в якому вказано, що позивач із застосуванням сили примушував ОСОБА_3 отримати повістку про виклик на допит ОСОБА_5 , якого вона представляла виключно в цивільній справі і не була представником у кримінальному провадженні.
В той же час, рішення комісії не містить жодного посилання на відповідний блог адвоката Світлани Петраш в інтернет-виданні «Резонанс», а самого витягу з відповідного блогу чи копії скарги адвоката на дії позивача матеріали справи та подані відповідачем до суду матеріали атестації не містять, що перешкоджає суду встановити обґрунтованість спірного рішення Комісії в цій частині.
При цьому, сам лише факт вручення позивачем повістки ОСОБА_3 , не пересвідчившись, що остання є представником ОСОБА_5 у кримінальному процесі, не може свідчити про невідповідність позивача, як прокурора, вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладені у рішенні обставини.
Зазначений в рішенні кадрової комісії обґрунтований сумнів щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку зі складанням працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення, яке мало місце 13.11.2015 на вул Междигірській у м.Києві, під час якого позивач, начебто, намагався втекти з місця події, викликав допомогу у вигляді трьох чоловіків, які намагались домовитися з поліцейськими, погрожував дзвінками впливових людей тощо, не підтверджений жодними доказами.
Рішення Кадрової комісії містить посилання на інтернет ресурс https://kyiv.tsn.ua/kyiv/kiyivski-policeyski-vidpravili-na-shtrafmaydanchik-avto-norovlivogo-mayora-miliciyi-533784.html, як на підставу для відповідних висновків, однак, станом на момент розгляду даної справи, за вказаним посиланням відсутня будь яка інформація, що стосується ОСОБА_1 .
В той же час, постановою Оболонського районного суду м.Києва віж 04.12.2015 у справі №756/16031/15-п, залишено без змін ухвалою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
При цьому, комісія не наділена повноваженнями щодо надання оцінки судовим рішенням, які набрали законної сили, зокрема сумніватися в обґрунтованості та правосудності постанови Оболонського районного суду м.Києва віж 04.12.2015 у справі №756/16031/15-п, шляхом піддавання сумніву дослідженого судом доказу, а саме довідки медичного закладу про відсутність стану сп'яніння з підстав того, що вона була отримана без присутності представників поліції із зазначенням, що висновки суду сформовані без допитування поліцейських.
Наведене свідчить про відсутність будь-яких доказів обґрунтованості рішення комісії в частині недоброчесності позивача та його невідповідності професійній етиці, які комісія вбачала в його поведінці під час складанням 13.11.2015 працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення.
Щодо отримання позивачем свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність, часу його стажування та декларування нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 , за якою позивач здійснював адвокатську діяльність, то колегія суддів зазначає наступне.
В спірному рішення зазначено, що 06.10.2020 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, індивідуальна адвокатська діяльність здійснюється за адресою: АДРЕСА_4 , однак нерухомість ним у м. Полтаві не задекларовано
Так, згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів індивідуальна адвокатська діяльність здійснюється за адресою: АДРЕСА_4 .
Позивач під час співбесіди пояснив, що короткостроково орендував кімнату у вказаній квартирі, внаслідок чого правових підстав для декларування користуванням вказаним житлом у нього не виникло.
Частиною 2 ст.46 Закону України "Про запобігання корупції" регламентовано, що дані про об'єкт декларування, що перебував у володінні або користуванні суб'єкта декларування або членів його сім'ї, зазначаються в декларації, якщо такий об'єкт перебував у володінні або користуванні станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів протягом звітного періоду.
Таким чином, відповідний об'єкт нерухомості вказується декларантом у декларації у разі, якщо останній володіє ним або користується станом на останній день звітного періоду або не менше 183 днів.
В той же час, згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів вбачається, що адвокатська діяльність ОСОБА_1. зупинена на підставі заяви останнього від 06.10.2020.
З наведеного вбачається відсутність підстав для декларування позивачем місця здійснення ним адвокатської діяльності, оскільки нерухомість за адресою м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40, літ. Д, кв. 76 перебувала в його користуванні менше 183 днів та не використовувалась станом на 31.12.2020, з огляду на припинення адвокатської діяльності з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надання оцінки результатам стажування віднесено до виключної дискреції відповідної ради адвокатів регіону, про що зазначено у розділі 11 Положення про проходження стажування про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 01 червня 2018 року № 80, внаслідок чого не заслуговують на увагу доводи комісії про недотримання позивачем порядку проходження стажування у адвоката, як на підставу для сумнівів у відповідності прокурора вимогам доброчесності та професійної етики.
Відповідачами не надано доказів (в тому числі на виконання ухвал суду першої інстанції), які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для прийняття спірного рішення, на підставі яких встановлювалась достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
Оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладені у рішенні обставини. Крім того, такі документи не долучено відповідачем до матеріалів справи, що позбавляє суд можливості співставити зазначені кадровою комісією факти з джерелами походження цих відомостей.
В оскаржуваному рішенні Комісії наведено лише підстави прийняття, а не обставини, що вплинули на прийняття цього рішення. Таким чином, у зв'язку з тим, що рішення містить лише узагальнені формулювання, позивач фактично позбавлений можливості ефективно захищати свої права та законні інтереси, які він уважає порушеними, оскільки в ньому не наведено жодних конкретних обставин, на яких ґрунтуються «обґрунтовані сумніви» членів комісії, що його ухвалили.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення Комісії прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України (п.1 ч.2 ст.2 КАС України).
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2024 у справі № 640/1273/20, який підлягає врахуванню при розгляді спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням зазначених норм права та з огляду на наведені висновки Верховного Суду, зокрема викладених в постанові під час перегляду в касаційному порядку даної справи, колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України №1 від 08.11.2021 не відповідає визначеним у ч.2 ст.2 КАС України критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, внаслідок чого таке рішення не може бути визнано правомірним та підлягає скасуванню.
Наведене свідчить, що спірний наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 №1695ц про звільнення позивача, який було прийнято, базуючись на рішенні Кадрової комісії, щодо якого колегія суддів дійшла висновку про його неправомірність та наявність підстав для скасування, тож і наказ про звільнення позивача на підставі такого рішення не може бути визнаний правомірним та вимоги щодо його скасування підлягають задоволенню, як похідні.
Відповідно до ч1 ст.255 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Колегія суддів зазначає, що позивача було звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях в Генеральній прокуратурі України, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для поновлення позивача саме на вказаній посаді, внаслідок його незаконного звільнення.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
При ухваленні постанови суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 327527,12 грн, розрахований шляхом множення кількості календарних днів за період з 20.12.2021 (наступний робочий день після звільнення) по 23.10.2024 (дата винесення рішення у справі) в кількості 712 к.д. на 460,01 грн - середньоденне грошове забезпечення, розраховано у відповідності до вимог Порядку №100 на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 27.06.2022 № 21-228зп (а.с.199 т.1).
В той же час, апеляційна скарга не містить жодних доводів та обґрунтувань щодо неналежного здійснення судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку позивача за період вимушеного прогулу, а тому, в силу вимог ст.308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма