Справа № 759/20666/24 Головуючий у 1 інстанції: Єросов І.Ю.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
29 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ключковича В.Ю.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного міста Києва від 03 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:
- визнати протиправною постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1920 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 24.09.2024, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 25550 гривень за частиною 3 статті 210-1 КУпАП;
- скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1920 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 24.09.2024, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 25550 гривень за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.
Рішенням Святошинського районного міста Києва від 03 лютого 2025 року позов залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що він виконав зобов'язання, які покладені на нього повісткою про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а саме, з'явився за викликом, а тому, відсутній склад правопорушення. Крім того, апелянт зазначає, що він під час і після проходження медичного огляду військово-лікарською комісією в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 не погоджувався з висновком ВЛК та просив направлення для проходження повторного огляду військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначає, що не мав з собою медичних документів про своє здоров'я, що перешкоджає об'єктивному визначенню ступеню придатності до військової служби, про що він вказав у поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, продовжено строк розгляду справи на 15 (п'ятнадцять) днів.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , маючи статус військовозобов'язаного.
Відповідно до розписки №207, ОСОБА_1 16 вересня 2024 року о 21 год. 50 хв. оповіщений про необхідність з'явитись 16 вересня 2024 року о 22 год. 10 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 .
Згідно акту відмови від отримання повістки від 16 вересня 2024 року, ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою призову в Збройні Сили України. Текст повістки про явку на 16.09.2024 о 22:10 год. доведено (озвучено) громадянину ОСОБА_1 о 21 годині 50 хвилин 16.09.2024 року.
16 вересня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 складено протокол №2180, згідно змісту якого, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з'явився у зазначений термін по повістці на 16.09.2024 о 22 годині 10 хвилин, але їхати у військову частину відмовився. Від підпису в повістці також відмовився, чим порушив ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Протоколом також було зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 24.09.2024 о 9:00 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24 вересня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №1920 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 25 500 грн.
Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Положеннями ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», (зі змінами) введено правовий режим воєнного стану на території України, який триває і на даний час.
У відповідності до Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За визначенням статті 1 даного Закону, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частинами 1-2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
За вимогами частини 1 статті 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями ст. 9 КУпАП встановлено, що правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Нормами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно розписки №207, ОСОБА_1 16 вересня 2024 року о 21 год. 50 хв. оповіщений про необхідність з'явитись 16 вересня 2024 року о 22 год. 10 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 (а.с. 47).
Відповідно до акту відмови від отримання повістки від 16 вересня 2024 року, ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 з метою призову в Збройні Сили України. Текст повістки про явку на 16.09.2024 о 22:10 год. доведено (озвучено) громадянину ОСОБА_1 о 21 годині 50 хвилин 16.09.2024 року (а.с. 48).
В подальшому, постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 вересня 2024 року №1920 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500,00 грн. (а.с. 45).
В оскаржуваній постанові відповідача зазначено наступне: «громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з'явився у зазначений термін по повістці на 16.09.2024 о 22 годині 10 хвилин, але їхати в військову частину відмовився. Від підпису в повістці також відмовився. Військовозобов'язаний оповіщений 16.09.2024 належним чином о 21 годині 50 хвилин. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах ( мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час дії особливого періоду».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою позивача від отримання повістки, що, свідчить про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт відмови особи від отримання повістки є дією по ухиленню від явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Вказані дії є нерозривно пов'язаними, адже в повістці вказана дата, час та адреса за якою особа має з'явитись на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Приписами статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» закріплено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до абзаців 2 та 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані, зокрема:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
В силу вимог абзацу 8 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Правила), який є додатком до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Отже, ОСОБА_1 , як військовозобов'язаний, має обов'язок прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема, у строк, що вказаний у повістці.
Разом з тим, норми чинного законодавства не містять обов'язку громадян України отримувати відповідні повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, дії позивача щодо відмови в отриманні повістки не створюють склад правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що відмова позивача від отримання повістки свідчить про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є безпідставним.
Водночас, як наголошує апелянт, він виконав зобов'язання, які покладені на нього повісткою про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а саме, з'явився за викликом, а тому, відсутній склад правопорушення.
Слід зазначити, що наведені доводи апелянта підтверджуються самим же відповідачем в оскаржуваній постанові від 24 вересня 2024 року №1920, у якій вказано, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з'явився у зазначений термін по повістці на 16.09.2024 о 22 годині 10 хвилин.
Враховуючи вищевказане, оскільки, ОСОБА_1 виконав вимоги повістки та з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 у зазначений термін по повістці на 16.09.2024 о 22 годині 10 хвилин, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Беручи до уваги вищевказане, оскільки, відповідачем не доведено порушення позивачем вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та як наслідок, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 вересня 2024 року №1920 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП підлягає закриттю.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 272, 286, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного міста Києва від 03 лютого 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 вересня 2024 року №1920 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 2119 (дві тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 60 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.