П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12128/24
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусик А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 400/12128/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 11.12.2024 № 143050005696;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 04.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звернення до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком вона досягла 45 років і мала загальний страховий стаж понад 45 ріків та 13 років 03 місяці стажу на роботах із особливо шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. На переконання позивачки, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) вона має право на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
У відзивах на адміністративний позов відповідачі заперечили проти позовних вимог і просили в їх задоволенні відмовити повністю.
Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області аргументувало відзив на адміністративний позов тим, що на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за віком за списком № 1 були відсутні підстави у призначенні їй вказаної пенсії відповідно до пункту 1 частини 2 стаття 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), а саме недосягнення нею 50-річного віку. Відповідач також наголосив на тому, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як норми пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV під час розгляду заяви позивачки були чинними (не визнанні неконституційними та не скасовані).
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у відзиві на позовну заяву від 27.02.2024 закцетувало увагу на тому, що відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відтак, положення Закону № 1788 в частині визначення права та призначення пенсії за віком пільгових умовах застосуванню не підлягають.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївського окружний адміністративний суд рішенням від 04 лютого 2025 року у справі №400/31678/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 11.12.2024 № 143050005696.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.12.2024.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судовий збір у розмірі 484 гривні 48 копійок.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області судовий збір у розмірі 484 гривні 48 копійок.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції незаконне і необґрунтоване, винесено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що ГУ ПФУ в Донецькій області правомірно прийняло рішення про відмову у призначені пенсії, оскільки Позивачкою не були надані уточнюючі довідки, а трудова книжка мала виправлення, які не дозволяють зарахувати спірні періоди до страхового стажу.
Відмову в призначенні пенсії за віком позивачці на пільгових умовах було прийнято у зв'язку з відсутністю страхового стажу та з недосягненням віку 50 років.
Додатково апелянт зазначає, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих позивачем документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується її паспортом громадянина України.
Згідно із записами трудової книжки позивачки серія НОМЕР_1 , виданої 06.07.1994, з 01.02.1996 вона працювала на роботах з особливими умовами, що передбачені списком № 1 (розділ XXIV, підрозділ 17 позиція 121417000-1754в, 24.17-1а), за результатами чергових атестацій робочих місць яких 31.03.2005, 31.03.2010, 31.03.2015, 31.03.2020 підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за списком № 2.
Відповідно до довідки ВП «Південноукраїнська АЕС» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.10.2024 № 0034.02/09-568 позивачка у період з 01.02.1996 по 31.01.2001, з 01.02.2001 по 30.04.2009 працювала на посадах, що передбачені списком № 1 (розділ XXIV).
04.12.2024 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою за призначенням/ перерахунком пенсії за віком на пільгових умовах за список № 1, тобто коли їй виповнилось 45 років.
У зв'язку з тим, що призначення/перерахунок пенсії здійснюється за екстериторіальним принципом, вищенаведена заява позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області, яке 11.12.2024 прийняло рішення № 143050005696 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (50 років).
При цьому в рішення від 11.12.2024 № 143050005696 зазначено, що страховий стаж позивачки складає 45 років 00 місяці 26 днів, пільговий стаж за списком № 1 становить 13 років 03 місяці 00 днів.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 11.12.2024 № 143050005696 протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Так, позивачка переконана, що відповідачі порушили її право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, вважаючи його незаконним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача в призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи 45 років 00 місяці 26 днів, пільговий стаж за списком № 1 становить 13 років 03 місяці 00 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Як зазначив суд, обов'язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, межі дій суб'єкта владних повноважень - органу пенсійного фонду чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом №1058-IV.
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів пенсійного органу, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення пенсійного органу до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу Позивача .
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу Позивача певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), Відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31 січня 2025 року.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.
Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги.
Посилання апелянта стосовно того, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих позивачем документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим, колегія суддів відхиляє та зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 КАС України.
Аргументи апелянта про відмову в призначенні пенсії за віком позивачці на пільгових умовах було прийнято у зв'язку з недосягненням віку 50 років спростовуються наступним.
На час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах за списком № 1 для жінок. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов до висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Тому відмова відповідача в призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи 45 років 00 місяці 26 днів, пільговий стаж за списком № 1 становить 13 років 03 місяці 00 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Водночас суд першої інстанції врахував, що більша періоди роботи позивачки із особливо шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1 мала місце в період до 01.04.2015 (всього 13 років 03 місяці 00 дні, що більше за 07 років 06 місяців - необхідний стаж роботи жінок на зазначених роботах для отримання права на пенсію за віком на пільгових умовах).
Отже, на день звернення до органів Пенсійного фонду України позивачка мала необхідний обсяг загального страхового стажу (понад 20 років), пільгового стажу за списком № 1 (понад 07 років 06 місяців) та досягнула 45 річного віку, що свідчить про набуття нею права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не фЗакону № 1058-ІV.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315,316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 400/12128/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк