П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 квітня 2025 р. Категорія: 106000000м. ОдесаСправа № 420/35827/24
Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив: - визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата індексації грошової допомоги) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби з ОСОБА_1 ; зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення) за період з 13.09.2023 по 13.03.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, мотивуючи його тим, що він проходив військову службу з 01.06.1996 по 12.09.2023 в органах Державної прикордонної служби України. Під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018, в порушення вимог ст. 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 1, ч. 1,5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 у справі № 420/33037/23 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. 22 жовтня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 (наступний день після звільнення) по 13.03.2023. Листом від 13.11.2024 за №09/Т-13511 відповідач надав розрахунок виплаченої індексації грошового забезпечення, підтвердження її виплати, проте відмовив у виплаті середнього заробітку. Зважаючи на неправомірну бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахувані та невиплаті на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 13.03.2024 включно. Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52419,89 грн (п'ятдесят дві тисячі чотириста дев'ятнадцять грн 89 коп.). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що посилання позивача на необхідність застосування Кодексу законів про працю України та нарахувати і виплатити йому середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 є безпідставними, оскільки дія КЗпП не поширюється на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то відповідач не повинен його виплачувати взагалі, так як зобов'язаний діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення відсутня.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.06.1996 р. по 12.09.2023 р. проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.08.2023 р. № 385-ос ОСОБА_1 , майстер-сержанта, остання штатна посада - інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічного відділення прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б), звільнено з військової служби за підпунктом "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 12.09.2023 р. № 437-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
14.09.2023 р. позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
На вказану заяву відповідачем надано довідку від 29.09.2023 р. № 11/122/1, згідно якої сума індексації, яка підлягає до сплати за період з січня 2015 року по лютий 2018 року, складає 35414,56 грн., базовий місяць грудень 2014 року.
Вважаючи дії відповідача щодо застосування базового місяця грудень 2014 року неправомірними, позивач звернувся до суду.
Рішенням ООАС від 13.02.2024 № 420/33037/23, залишеним без змін постановою 5ААС від 08.10.2024, зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду 16 жовтня 2024 року НОМЕР_2 прикордонним загоном на рахунок ОСОБА_1 сплачено 52419,89 грн.
22 жовтня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 (наступний день після звільнення) по 13.03.2023.
Листом від 13.11.2024 за №09/Т-13511 відповідач надав розрахунок виплаченої індексації грошового забезпечення, підтвердження її виплати, проте відмовив у виплаті середнього заробітку.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу з 12.09.2023, а останню виплати відповідачем здійснено 22.10.2024, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що і зумовило позивача звернутися до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 52 419, 89 грн, суд вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа № 240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа № 340/401/20), від 05.08.2020 року (справа № 826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 12.09.2023, а останню виплату відповідачем здійснено 22.10.2024, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 406 днів.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 27.06.2018, а остаточний розрахунок здійснено 22.10.2024, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 22.04.2024 по 22.10.2024 (183 дня).
Згідно архівної відомості № 1 за період з січня 2023 р. по грудень 2023 р., грошове забезпечення позивача склало: у липні 2023 р. - 26 807 грн; у серпні 2023 р. - 26 807 грн.
З урахуванням відрахувань з грошового забезпечення позивача одноразових видів грошового забезпечення (винагорода за бойове чергування), які не входять до його складу, грошове забезпечення дорівнює: липень 2023 р. - 26103 грн (26807 - 704); серпень 2023 р. - 26103 грн (26807 - 704).
Отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає 842,03 грн ((26103 гр + 26106 грн) / 62 дні).
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 13.09.2023 по 13.03.2024 (182 дня), що складає 153 249, 46 грн (182 х 842, 03 грн).
При цьому до зазначеного періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
При цьому до зазначеного періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Разом з цим, у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням “але не більше як за шість місяців».
Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Викладене, за позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Вказані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 52 419, 89 грн, суд вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року по справі № 420/35827/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький