Справа № 199/5397/25
(3/199/2990/25)
іменем України
30.04.2025 року м.Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра Воробйов В.Л., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, громадянина України, місце роботи невідомо, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником поліції - місцем проживання зазначена адреса: АДРЕСА_1 , у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, -
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №300163 від 14.04.2025 слідує, що «14.04.2025 року приблизно о 11-50 годині, за адресою: с-ще. Святогорівка, вул. Привітна, 6, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 211040 державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи тимчасово обмеженим в праві керування транспортними засобами, постановою ДВС України, чим порушив п.2.1.а, за що передбачена відповідальність за ч.3 ст.126 КУпАП»
ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину не визнав. Пояснив, що не знав про те, що є постанова виконавчої служби про тимчасове обмеження в праві керування транспортними засобами, права у нього не забирали та не вилучали.
Відповідно до ст.ст.245, 246, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП, суддя при розгляді справи розглядає всі питання факту і права, але в межах порушеного провадження, дотримуючись принципів судочинства та здійснення правосуддя, коли висновки судді не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим докази повинні бути оцінені суддею на їх достатність для достовірних і безперечних висновків про скоєний на принципах забезпечення доведення вини за ст.129 Конституції України, і визнання провини згідно зі ст.252 КУпАП не може мати наперед встановленої сили.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Вимогами відповідно ст. 252 КУпАП, передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
При цьому, за вимогами ч.2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Незважаючи на вимоги ч.2 ст.251 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, який визначає межі судового розгляду, не містить обов'язкових відомостей, визначених диспозицією ч.3 ст.126 КУпАП.
В той же час, суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
ЄСПЛ у справах «Малофєєв проти Росії» та «Карелін проти Росії» сформулював позицію, за якою у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Отже в такому разі справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення - передбаченої нормами права сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він включає в себе: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону.
Об'єктом даного адміністративного проступку (передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП) є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається як керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Суб'єкт адміністративного проступку - спеціальний.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Виходячи з диспозиції вказаної статті, для наявності в діях особи складу зазначеного правопорушення необхідна сукупність обов'язкових елементів, у тому числі наявність умислу.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.3 ст.126 КпАП України, суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція).
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , інкримінується порушення п.2.1.а ПДР України, а саме: водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У зв'яку із чим, дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч.3 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами
Дослідивши наявні докази, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, у зв'язку з наступним.
Суд зазначає, що відеозапис, який міститься в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , починається з моменту, перебування останнього у автомобілі разом з працівниками поліції.
Тобто, суд приходить до висновку, що відповідно до відеозапису з працівника поліції, а саме таймкод 0:00:00, вбачається відсутність доказів безпосередньо самого факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також моменту його зупинки, що у свою чергу спростовує факти, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
У зв'язку із вищезазначеним, суд вважає, що дії працівників поліції порушують ч.4 Глави ІІ «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», а саме: Під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
При цьому, відповідно до вищезазначеного відеозапису, відсутні будь-які факти причинки зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції, тобто суд вбачає грубе порушення працівниками поліції ст. 35 Закону України “Про національну поліцію», яка містить в собі вичерпний список причин зупинка транспортного засобу, і які не вказані у жодного разу не вказані ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в інших процесуальних документах, які містяться у вищезазначеній справі.
Окрім цього, вбачається невідповідність змісту протоколу про адміністративне правопорушення, фактичним обставинам справи, а відтак його невідповідність вимогам ст.256 КУпАП, що тягне за собою визнання протоколу серії ЕПР1 №250515 від 18.02.2025 року недопустимим доказом.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до відеозапису, який містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 не було роз'яснено працівником поліції щодо факту вчинення останнім адміністративного правопорушення за ч.3 ст.126 КУпАП.
При цьому, ознайомившись із матеріалами справи і відеозаписом, суд дійшов висновку, що всі дії працівників патрульної поліції були направленні на фіксування факту вчинення адміністративного правопорушення, в чому вони були явно зацікавлені.
При цьому, на думку суду, такі дії працівників поліції напряму суперечать Конституції України та п.2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про національну поліції».
Також, суду не надані докази про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про обмеження права керування транспортними засобами відповідно до вищезазначеної постанови ДВС України.
Окрім цього, вищезазначена заява ОСОБА_1 не спростовується матеріалами справи, які були надані працівниками поліції.
Відповідно до п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Як вбачається з матеріалів справи, відеозапис який міститься на СD-диску, є вочевидь змонтований, що напряму порушує норми вищезазначеної Інструкції та можна вважати таким, що відповідає вимогам ч.1 ст. 251 КУпАП.
Та, водночас, вказаний запис не можна приймати до уваги, оскільки він не відповідає відомостям про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення протоколу.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Окрім цього, відповідно до пояснень ОСОБА_1 , йому взагалі не було відомо щодо факту відкриття виконавчого провадження відносно нього, ніяких сповіщень про цей факт йому не приходило та водійське посвідчення у нього не вилучалось.
Згідно положень ст.280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Практика Європейського суду з прав людини показує, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
При цьому суд наголошує, що не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, враховуючи, що згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд.
Згідно ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на підставі суворого додержання законності.
За даних обставин, доходжу до переконання, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП.
Згідно ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вище наведене, беручи до уваги, події та обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про відсутність поставленого у вину працівниками поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ст.247, ст.ст. 283, 284 КУпАП,
На підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.
Суддя: В.Л.Воробйов
30.04.2025