30 квітня 2025 р. Справа № 480/1074/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/1074/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення у день звільнення з військової служби з ОСОБА_1 розрахунку по виплаті грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно;
- поновити ОСОБА_1 порушені права шляхом зобов'язання в/ч НОМЕР_1 провести розрахунок та виплату грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно, виходячи з його вартості станом на 1 січня 2024 року.
17.02.2025 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку.
05.03.2025 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву повернуто позивачу.
ОСОБА_1 не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що з огляду на зміст позовних вимог, які ним заявлені, при вирішенні питання чи не пропущений ним строк звернення до суду підлягають застосування не норми частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з положеннями частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що апелянт був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період і відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.10.2024 № 1178-ОС був звільнений з посади старшого офіцера автомобільної служби відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення у запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 за станом здоров'я.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.10.2025 №1243-ОС майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 25.10.2024.
Проте на час виключення позивача з усіх видів забезпечення йому не було проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не була виплачена грошова компенсація вартості за недоотримане речове майно під час проходження служби, яка розраховується відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178).
З огляду на це 28.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату суми вартості неотриманого речового майна.
Листом від 08.11.2024 позивачу було повідомлено, що військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період не набувають права на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення у день звільнення з військової служби з ОСОБА_1 розрахунку по виплаті грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно, позивач 06.02.2025 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на положення частини 5 статті 122 КАС України, яка передбачає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки остаточною датою закінчення проходження військової служби є 25.10.2024, а ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом лише в лютому 2025 року.
При цьому отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав діями відповідача щодо неналежної виплати грошового забезпечення, а свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
При цьому зазначені в заяві, поданій на виконання вимог ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 про залишення позовної заяви без руху, причини пропуску строку звернення до суду суд першої інстанції не визнав поважними.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
За змістом статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги стосуються виплати позивачеві грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно.
Для вирішення питання про строк звернення до суду з таким позовними вимогами необхідно з'ясувати правову природу цього виду грошової компенсації.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення в Державній прикордонній службі України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.05.2024 № 310, у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця, переведення до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини, такому військовослужбовцю (членам сім'ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця), виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З огляду на вищезазначені правові норми Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зазначив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 2 частини 1 статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
При цьому речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, то вона є особливим, окремим видом належних військовослужбовцю сум.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд прийшов до висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23.
Отже, з огляду на вищезазначене колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні питання щодо встановлення чи пропущено позивачем строк звернення до суду з цим позовом застосуванню підлягають положення саме частини 2 статті 233 КЗпП України, а не частини 5 статті 122 КАС України.
Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 380/5093/20 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки викладені в ній висновки були сформульовані за іншого правового регулювання. Так, спірні правовідносини у справі № 380/5093/20 виникли до 19.07.2022, коли діяла попередня редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Натомість Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тобто, положення частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX містять чітке посилання на статтю 116 КЗпП України при визначенні на які саме справи поширюється визначений тримісячний строк.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року по справі № 480/1074/25 - скасувати.
Справу 480/1074/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін