30 квітня 2025 р. Справа № 480/6904/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Центр пробації" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, м. Суми, по справі № 480/6904/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Центр пробації"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державна установа "Центр пробації" Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ДУ "Центр пробації"), в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;
- зобов'язати Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, в розмірі 30000 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи “Центр пробації» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 (дев'ять тисяч) грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 01.06.2022 у розмірі 30000,00 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язано Державну установу “Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 01.06.2022 у розмірі 30000,00 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа “Центр пробації» Міністерства юстиції України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право на додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть (тобто, заступають у наряд чергування тощо) службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі працівники Державної установи “Центр пробації», які навіть не мають посадових завдань та обов'язків дотичних до несення служби. Оскільки поняття “несення служби» включає в себе чергування у складі наряду чергової частини, участь в оперативних заходах несення варти тощо, то пункт 1 Постанови №168 не потребує додаткових застережень, так як там вже використано поняття “несення служби». Вказує, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а відтак за відсутності таких наказів, підстави для нарахування та виплати такої винагороди відсутні. Для виплати винагороди несення служби має бути в органах та установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка». Звертає увагу, що персонал пробацїї виконує завдання та функції, визначені Законом України “Про пробацію» та не несе службу у розумінні нормативно-правових актів, що регулюють проходження служби в Державній кримінально-виконавчій системі України. Стверджує, що позивач не ніс службу в установі виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, а проходив службу в уповноваженому органі з питань пробацїї Центру пробацїї на посаді заступника начальника Ковпаківського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області та виконувала свої посадові обов'язки відповідно до посадової інструкції. Зауважує, що позивачем не надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, оскільки позивач не залучалася до виконання завдань, передбачених Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не ніс службу, а виконував лише свої службові обов'язки, пов'язані з реалізацією завдань та функцій пробації відповідно до посадової інструкції, Положення про Ковпаківський районний відділ філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області та Колективного договору, тому відсутні підстави для виплати додаткової винагороди згідно з Постановою №168 за період з 24.02.2022 року по 01.06.2022 року. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки позивач проходив публічну службу, тому для звернення до адміністративного суду у спірній справі встановлюється місячний строк відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України від 26.06.2018 № 67/К (а.с.11) старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-012541) призначено на посаду заступника начальника відділу Ковпаківського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» в Сумській області 01 липня 2018 року.
Згідно з витягом з наказу від 26.12.2022 № 641/к (а.с.12) "Про особовий склад" капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-012541), звільнено з посади заступника начальника Ковпаківського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» в Сумській області звільнено на підставі п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 " Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) 31.12.2022.
У подальшому, представник позивача звернувся до Державної установи “Центр пробації» із адвокатським запитом (а.с. 9-10), в якому зокрема просив здійснити виплату та нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022.
Листом від 23.07.2024 № 89/88-ЗПІ/11/Ян-24 (а.с.7-8) Державна установи “Центр пробації» повідомила представника, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану виконували службові обов'язки згідно з посадовими інструкціями, Положеннями про відділи (сектори) філій Державної установи “Центр пробації», Колективним договором між Адміністрацією Профспілковою організацією персоналу Державної установи “Центр пробації» на 2020-2023 роки. До виконання завдань, передбачених Законом України “Про правовий режим воєнного стану», заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не залучалися. Порядок та умови виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, особам начальницького складу уповноважених органів з питань пробації на період воєнного стану відсутні. Накази про виплату додаткової винагороди не видавались. Відтак, підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 зазначеної додаткової винагороди відсутні.
Вважаючи, що Державною установою “Центр пробації» Міністерства юстиції України протиправно не нараховано на не виплачено позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, в розмірі 30000 грн. на місяць, за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 24.02.2022 по 01.06.2022 позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, оскільки проходив службу в установі Державної кримінально-виконавчої служби, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Частиною 1 ст.6 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі по тексту - Закон №2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно з ч.1 ст.14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Частиною 5 ст.23 Закону №2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У частині 1 ст.2 Закону України “Про пробацію» від 05.02.2015 №160-VIII (далі по тексту - Закон №160-VIII) визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Частиною 1 ст.19 Закону №160-VIII передбачено, що права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 №4242/5 затверджено Положення про Державну установу “Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі по тексту - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
У зв'язку з військовою агресією росії проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 “Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 до пункту 1 Постанови №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів “та поліцейським» словами “а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Як зазначено у постановах Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 і від 07.07.2022 №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
В решті зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року) не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу 1 Постанови № 168, зокрема: слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка» замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Як зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року №204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" згідно з додатком, у якому значиться Сумська область, до якої належить і Сумська міська територіальна громада, де розташовувався Ковпаківський районний відділфілії ДУ "Центр пробації в Сумській області, в якому працювала позивач.
З наведеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 08.08.2024 року у справі №160/12981/22, від 25.07.2024 року у справі №400/1895/23, від 21.03.2024 року у справі №160/12980/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Як встановлено вище, капітан внутрішньої служби ОСОБА_1 до 31.12.2022 року обіймала посаду заступника начальника Ковпаківського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у період з 24 лютого по 01 червня 2022 року в розмірі 30 000,00 грн щомісячно.
Надаючи оцінку доводам ДУ "Центр пробації" про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, колегія суддів зазначає, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю "проходження служби", оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть.
При цьому, положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді тощо.
Тобто, Постанова №168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач та третя особа.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22, надав оцінку схожим доводам ДУ “Центр пробації», про те, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і ДУ “Центр пробації»), які саме “несуть службу» в органах та установах зазначеної Служби.
Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд зазначив, що у цьому випадку поняття “несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю “проходження служби». Оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді тощо. Отже, Постанова №168 (у редакції Постанови КМУ від 22.03.2022 №350) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
У справі №160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ “Центр пробації» щодо відмінності терміну “несення служби» від “проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою “Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття “несення служби».
Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 “Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ “Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку №925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ “Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
За цим, доводи апелянта про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже за відсутності таких підстав для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача додаткової винагороди за період з 24 лютого по 01 червня 2022 року у розмірі 30 000,00 грн щомісячно відповідно до Постанови №168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), а відтак про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду.
Щодо посилання апелянта на те, що позивач проходив публічну службу, тому для звернення до адміністративного суду у спірній справі встановлюється місячний строк відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що безпідставно не враховано судом першої інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.
Питання застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату передбаченої Постановою №168 додаткової грошової винагороди вже було предметом оцінки Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року. Рішення у справі №260/3564/22 набрало законної сили 20 вересня 2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.
При цьому, незважаючи на те, що справа №480/4505/24 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06 квітня 2023 року, вищенаведені висновки щодо застосування норм процесуального права, які регулюють питання строку звернення до суду із позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.
Так, у справі №260/3564/22 вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положеннями частини п'ятої статті 122 КАС України чи КЗпП України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом у справі №260/3564/22, Суд виходив із того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Верховний Суд зауважив, що до 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Поруч із цим, приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вказані вище висновки щодо правозастосування підтримані Верховним Судом у постанові від 28.03.2024 року у справі №480/1364/23, від 06.06.2024 року у справі №560/7712/22.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги про необхідність застосування частини п'ятої статті 122 КАС України до спірних правовідносин, які охоплюються періодом з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року, не знайшли свого підтвердження та спростовуються нормативно-правовим обґрунтуванням.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційних скаргах також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 480/6904/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов