Справа № 450/4287/23 Провадження № 2/450/189/25
04 квітня 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Кукси Д.А.
секретаря судового засідання Расяк С.М.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав, -
суд постановив таке рішення:
підстава позову (позиція позивача):
позивач звернулася до суду з цивільним позовом до відповідача з позовом про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18.12.2017 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 . Від шлюбу в них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована з нею за адресою: АДРЕСА_1 . 27.08.2018 Миколаївським районним судом Львівської області видано виконавчий лист №447/718/19 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 в розмірі 1626,00 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття. Згідно розрахунку заборгованості по аліментах від 01.08.2023 у ВП НОМЕР_5 відповідач ОСОБА_3 аліменти їй не платить взагалі, тому в нього виникла заборгованість по сплаті аліментів станом на 01.08.2023 в розмірі 84497,80 грн. 02.03.2020 рішенням Миколаївського районного суду Львівської області у справі №447/1809/19 їх шлюб з відповідачем розірвано. 24.09.2022 вона уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_3 не дбає про свою дочку, разом з нею не проживає, повністю ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не проявляє батьківської любові та заінтересованості щодо дочки, не цікавиться розвитком, станом здоров'я дитини, не бере участі у її вихованні, не піклується про її духовний та фізичний розвиток, не забезпечує дитину необхідним харчуванням, допомогою при лікуванні, фінансово та матеріально не допомагає. Вихованням дитини займається лише позивачка - її мати, піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, повністю її утримує. 04.07.2023 рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №105 затверджено висновок органу опіки та піклування міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно висновку органу опіки та піклування додатково встановлено, що відповідно до довідки виданої лікарем-педіатром за медичною допомогою для дитини звертається тільки мати ОСОБА_2 , сусіди повідомили, що за весь час вони ні разу не бачили батька дитини, дівчинка завжди перебуває з матір'ю. На засідання комісії відповідач не з'явився. Батько ухиляється від виконання батьківських обов'язків від народження дитини, не займається її навчанням, вихованням, не піклується про стан здоров'я дитини, не надає матеріальної допомоги; з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини орган опіки та піклування міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
11.12.2023 до суду подано додаткові пояснення, у яких позивач зазначила, що відповідач не забрав її з дитиною з пологового будинку, покинув їх, про дитину піклувався її брат та купував все необхідне; у 2019 відповідач звертався до Миколаївського районного суду Львівської області з позовом про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини та ухвалою суду позовну заяву було повернуто позивачу. Це свідчить, що відповідач не визнавав себе батьком дитини та не здійснював своїх обов'язків по відношенню до дитини.
У суді представник позивача позов підтримав та просив такий задоволити.
Позиція відповідача: на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Незадовго після розлучення між сторонами було досягнуто згоди, що спільна донька буде проживати з матір'ю, яка не чинитиме перешкод у спілкування батька з дитиною. Деякий час після цього він мав змогу спілкуватися з дитиною, брати участь у її забезпеченні та вихованні. Після виїзду за кордон він мав змогу спілкуватися з дитиною через відеозв'язок. Але через деякий час після його виїзду за кордон позивач почала всіляко уникати не лише прямого контакту між дитиною та батьком, а й сама не відповідає на жодні дзвінки та повідомлення, а тому у нього відсутня реальна можливість спілкуватися з дитиною внаслідок дії позивача, а не через самоусунення від виконання батьківських обов'язків. Позивач створює для нього як батька дитини перешкоди у здійсненні його батьківських прав та виконанні його батьківських обов'язків. Він жодного разу не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків чи насильство стосовно дружини або доньки, не знаходиться на обліку нарко- чи алкозалежних осіб, не зловживає спиртними напоями, жодного разу не поводився із своєю донькою та дружиною жорстоко, не примушував доньку до жебракування і бродяжництва. Починаючи з 10.07.2020 він постійно перебуває за кордоном, в силу чого об'єктивно залежний саме від дій позивача в контексті можливості спілкування з дитиною. Він неодноразово намагався зв'язатися з донькою через позивача, але такі повідомлення позивачем були проігноровані. У зв'язку з скрутним матеріальним становищем він був змушений відправитися за кордон на роботу, відтак не мав можливості сплачувати аліменти через відсутність будь-яких доходів. Він бажає брати участь у вихованні доньки, бажає спілкуватися з нею та бути у житті дитини, а також категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Вважає, що у його діях відсутня умисна винна поведінка щодо ухилення від виховання дитини, а також свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками. Він наполягає у відмові у задоволенні позову та наголошує на своїй категоричній відмові від позбавлення батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків для суб'єктів відповідних правовідносин і не має обов'язкового характеру. Висновок було прийнято ще до подання позовної заяви, а сам відповідач жодного разу не був повідомлений про дату, час та місце проведення засідань органу опіки і піклування, в силу чого був позбавлений можливості надати свої пояснення та заперечити щодо доцільності позбавлення його батьківських прав.
23.09.2024 до суду подано додаткові пояснення представником відповідача, у яких зазначається, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Відповідач наголошує на своїй незгоді з мотивами позовної заяви та категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Більше того, відповідач намагається змінити свою поведінку в кращу сторону, зокрема зобов'язується як перед стороною позивача, так і перед судом, погасити свою заборгованість по аліментах та через свою матір ОСОБА_8 сплатив на користь позивачки аліменти на доньку в розмірі 5000, 00 грн. і надалі буде вживати усіх заходів, щоб поступово погасити усю заборгованість в силу свої можливостей. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає їх інтересам. Відповідач, і бабуся зі сторони батька були невимовно раді народженню дитини, брали участь у її житті. Разом з тим, враховуючи тяжкі життєві обставини відповідач був змушений покинути територію України для отримання фінансової спроможності. Разом з тим, такі дії відповідача не можна розцінювати як ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.
05.09.2023 відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру; 06.09.2023 ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження; 24.10.2023 заява про вступ у справу як представника відповідача; 05.11.2023 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи; 07.11.2023 ухвала про відкладення розгляду справи; 11.12.2023 відзив на позовну заяву; 11.12.2023 додаткові пояснення; 26.04.2024 розпорядження щодо повторного автоматизованого розподілу справ; протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями; 15.05.2024 заява представника позивача про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді; 16.05.2024 заява представника позивача про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді; 31.05.2024 клопотання представника позивача про доручення доказів; 03.06.2024 заява представника відповідача про відкладення розгляду справи; 03.06.2024 клопотання представника позивача про витребування доказів; 07.08.2024 ухвала про витребування доказів; 23.09.2024 письмові пояснення представника відповідача та долучення доказів; 23.09.2024 клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи; 18.11.2024 клопотання представника відповідача про витребування доказів; 18.11.2024 про витребування доказів; 18.11.2024 ухвала про заміну третьої особи Миколаївську міську раду Львівського району Львівської області на Миколаївську міську раду Стрийського району Львівської області як орган опіки та піклування; 20.01.2025 ухвала про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду; 18.02.2025 клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи; 04.04.2025 заява представника позивача Рудої Х.Д. про виключення даних представника з матеріалів справи.
Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.
Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення Європейського Суду з прав людини від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»).
За загальним правилом, наведеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , яка після державної реєстрації шлюбу 24.09.2022 з ОСОБА_6 іменується прізвищем « ОСОБА_6 », є батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Миколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 09.08.2018, актовий запис №155 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Миколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) 24.09.2022, актовий запис №100.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 02.03.2020, яке набрало законної сили 02.04.2020, шлюб, укладений між сторонами було розірвано.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до п.1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Із положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.
У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У відповідності до п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб,які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 638/6919/16-ц).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
Як зазначила сторона відповідача, відповідач ОСОБА_3 змушений був виїхати за межі України для покращення матеріального становища та на даний час знаходиться за кордоном.
Згідно інформації, наданої Державною прикордонною службою України за №19-66067/18/24- Вих від 25.09.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 13.01.2022 виїхав за межі України та після цього не перетинав кордону України.
Представником відповідача надано скрін-шот переписки сторін за 16.05.2023, який містить прохання надання можливості поспілкуватися з дитиною.
Стороною позивача не заперечувався факт такої переписки саме сторонами щодо їх малолітньої дитини.
Як вбачається з розрахунку заборгованості по аліментах від 01.08.2023 ВП НОМЕР_5 заборгованість боржника ОСОБА_3 зі сплати аліментів станом на 01.08.2023 становить 84497,80 грн.
З наявної у матеріалах справи копії квитанції вбачається, що 07.08.2024 платник ОСОБА_8 здійснила платіж у розмірі 5000,00 грн. як оплату аліментів по ВП НОМЕР_6.
Відповідач не заперечує своєї відсутності в Україні протягом тривалого часу, а тому він не мав змоги особисто приводити та брати участь у дошкільних заходах, який відвідує його донька.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №105 від 04.07.2023 було затверджено висновок органу опіки та піклування міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частин 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Як встановлено судом відповідач після 13.01.2022 постійно перебував за межами України та на час розгляду питання доцільності позбавлення його батьківських прав органом опіки та піклування не мав змоги бути присутнім, давати пояснення та висловлювати свою думку з даного питання, а тому суд приходить до переконання про недостатню обґрунтованість даного висновку.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Судом встановлено, що батько не втрачав інтересу до своєї дитини, стороною позивачки не доведено навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та його винної поведінки, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
Покликання позивачки у додаткових поясненнях на те, що відповідач не забрав її з дитиною з пологового будинку жодними доказами не підтверджується.
Факт подання відповідачем позовної заяви до суду 22.05.2019 про виключення його з актового запису про народження дитини не може свідчити про умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків. Крім того, слід зазначити, що даний позов було повернуто ОСОБА_3 ухвалою суду від 16.09.2019 та рішення у цій справі не приймалося.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони розірвали шлюб, дитина залишилася проживати з матір'ю, відповідач, перебуваючи за межами України не міг безпосередньо приймати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею, однак виявляв бажання приймати участь у житті дитини, яка в силу свого малолітнього віку могла реалізовувати можливість спілкування з батьком лише за допомогою матері - позивачки у справі, а тому наведені позивачкою обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
У відповідності до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов'язків, застосував насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний фізичний її розвиток.
Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому та не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дитини.
Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо доньки, врахувавши бажання батька спілкуватися з дитиною, а також те, що батько малолітньої дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у її вихованні, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись Конвенцією про права дитини від 20.11.1988, ст.ст.7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 150, 164-166 СК України, суд, -
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .
Третя особа: Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області, код ЄДРПОУ 26565573, 81600, Україна, Львівська обл., м. Миколаїв, вул. Шептицького, 82.
Повний текст рішення виготовлено 14.04.2025.
СуддяД. А. Кукса