Справа № 309/4941/24
Провадження № 2/309/1319/24
29 квітня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Піцура Я.Я.,
з участю секретаря судового засідання Гелетей Д.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Уманської А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Хустської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Хустського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Хустської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позов вимоги вмотивовано тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Від даного шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу батько жодним чином не бере участі у вихованні дітей, не провідує синів, не цікавиться здоров'ям, успіхами у дошкільному навчальному закладі, не підтримує дітей. Батько вже другий рік як виїхав за кордон, має стабільний заробіток та іншу сім'ю. Діти перебувають на її повному утриманні. Це свідчить, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Відтак, оскільки батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, то з посиланням на приписи ст.164 СК України, просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відзиву на позов відповідач ОСОБА_2 не подавав.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позов. Зазначила, що батько зовсім не цікавиться дитиною, яка є хворою. Вона не може без його згоди навіть виїхати за кордон для лікування. І позбавлення його батьківських прав потрібно також і для цього. Спілкується по телефону рідко, і то за її думкою перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Представник третьої особи Уманська А.О. у судовому засіданні підтримала висновок ООП та просила позов задовольнити. Вказує, що під час складання висновку встановлено, що відповідач виїхав за кордон. При спілкуванні з ним через додаток Viber той не погодився з позбавленням його батьківських прав та ствердив, що пересилає гроші, однак жодних доказів не надав. Під час засідання комісії з розгляду даного питання на зв'язок не вийшов.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, клопотань не заявляв, про час і місце судового розгляду повідомлялася шляхом направлення йому поштової кореспонденції за адресою реєстрації місця проживання, яка однак повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до приписів п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України свідчить про вручення йому відповідної кореспонденції. У зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності.
Суд, заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави позовної заяви, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до приписів ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 27.11.2023 року (а.с.7).
Від даного шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8, 9).
Згідно довідки про склад сім'ї та акту обстеження житлово-побутових і матеріальних умов від 20.03.2024, неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з позивачем, її двома іншими дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3., та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 а також її новим чоловіком ОСОБА_6 , за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10, 11).
Також згідно акту обстеження житлово-побутових і матеріальних умов від 04.10.2024, неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з позивачем, її двома іншими дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3., та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 а також її новим чоловіком ОСОБА_6 (а.с.16), вже за адресою АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу позивачка повністю утримує та доглядає за своїми дітьми. Батько ОСОБА_2 участі у вихованні своїх дітей не приймає, матеріально їх не забезпечує, аліменти не сплачує, не відвідує дітей, проживає та працює за кордоном (а.с.13).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Хустської міської ради від 03.02.2025 року №02-12/276, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є можливим та не суперечить інтересам дітей. У даному висновку зокрема зазначено, що мати дітей виконує батьківські обов'язки відносно неповнолітніх дітей. Діти забезпечені харчуванням, одягом відповідно до сезону, мають медичну картку та проходять профілактичні огляди, діти люблять маму. Щодо батька, то такий за реєстрацією місця проживання не проживає. Діти живуть з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 . Будинок двоповерховий та складається з 4 кімнат, облаштованих меблями та технікою. Умови проживання задовільні, матір'ю створені умови для виховання та розвитку дітей. З батьком ОСОБА_2 було проведено телефонну розмову за допомогою додатку Viber під час якої обурився щодо пред'явлення до нього позову про позбавлення батьківських прав, заперечив щодо позбавлення його батьківських прав, та ствердив, що надає матеріальну допомогу на утримання дітей. діти проходять профілактичні огляди в КНП «Хустський ЦПМСД» де отримали щеплення. ОСОБА_3 знаходиться на «Д» обліку у дерматолога, невролога та психіатра з діагнозом: «Розлад мовлення». Обстеженням та лікуванням займається мати. Батько відвідував сімейного лікаря з дитиною у 2022 році і наразі участі у вихованні дітей не приймає. ОСОБА_3 виховується у дошкільній групі навчально-реабілітаційного центру Хустської міської ради за комплексною програмою розвитку дітей дошкільного віку з аутизмом «Розквіт» та індивідуальною навчальною програмою. У навчанні у дитини спостерігаються труднощі, потребує постійної допомоги у всіх видах діяльності, темп роботи низький, навички самообслуговування сформовані частково, потребує постійної уваги з боку дорослого. Педагоги постійно здійснюються співпрацю з матір'ю дитини, батько за останні півтора роки не відвідував сина.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23),22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), на які, у тому числі, посилалася заявниця.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22 (провадження № 61-16164св23), від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21),та інші).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
У справі від 30 червня 2020року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23), від 19 лютого 2024 рокуу справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18(провадження № 61-1682св22).
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21)).
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18(провадження № 61-13690св20), на які, у тому числі, посилалася заявниця).
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У зазначеному висновку, окрім перелічених норм СК України, вказано тільки про те, що на засіданні комісії з питань прав дитини було заслухано лише думку матері, батько на зв'язок не вийшов.
У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім'ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
Держава має позитивні зобов'язання сприяти возз'єднанню сім'ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).
ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14, пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім'ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.
Суд зазначає, що після звернення заявниці і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав батька про його поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які він може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, не оцінив обставини неучасті батька у вихованні дитини, та заходи, які відповідач вчинив для налагодження стосунків, а виконав лише функцію констатації факту неучасті батька у житті дитини та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права батька на участь у житті та вихованні дитини.
А отже висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дітей; особа батька становить реальну загрозу для дітей, її здоров'я та психічного розвитку).
При цьому з матеріалів справи убачається, що батько фактично перестав брати участь у вихованні дітей з 2022 року (трохи більше двох років), однак такий заперечує про позбавлення його батьківських прав (що відображено у висновку ООП), що загалом не свідчить про те, що виправити його поведінку у кращу сторону неможливо. Встановлені факти, що батько недостатньою мірою спілкується з дітьми, забезпечує їх матеріально, приймає участь у вихованні не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Враховуючи наведене та те, що відсутній підстави стверджувати, що батько втратив інтерес до своїх дітей, в тому числі до участі у їх вихованні, а також з огляду на те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та його винної поведінки, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
За таких обставин слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Також суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Узагальнюючи наведене суд констатує, що пред'явлений позов є не доведеним та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.164, 166 СК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Хустської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ним батьківських обов'язків стосовно дітей.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2025 року.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я.Я.