Справа № 308/5949/25
1-кс/308/2545/25
29 квітня 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 та його захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, клопотання слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) ТУ ДБР, розташованого у місті Львові - ОСОБА_6 , у рамках кримінального провадження, відомості про яке 23.12.2024 року внесені до ЄРДР за № 62024140160001077, погоджене з прокурором, про застосування відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, розлученого, з вищою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом, водій зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти, у військовому званні «старший солдат», раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
З внесеного слідчим клопотання, яке погоджене з прокурором та доданих до нього матеріалів слідує, що слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, за процесуального керівництва Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024140160001077 від 23.12.2024, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №281 від 05.10.2024 старшого солдата ОСОБА_4 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено на посаду водія зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу частини.
Будучи військовослужбовцем, ОСОБА_4 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог: статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов'язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Натомість, старший солдат ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.
Так, старший солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, та перебуваючи на посаді водія зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, через особисту недисциплінованість, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, в умовах воєнного стану, 14.10.2024 не з'явився вчасно на службу без поважних причин до місця розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та був незаконно відсутній на військовій службі по 26.04.2025, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
26.04.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 407 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних у ході досудового розслідування доказах, а саме: повідомленням про злочин від командування військової частини, службовим розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, допитами свідків та іншими матеріали в їх сукупності.
Сторона обвинувачення вважає, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки, з врахуванням обставин вчинення злочину, ОСОБА_4 як підозрюваний у кримінальному провадженні, з метою запобігання можливого ухилення від досудового слідства, виникла необхідність в затримані з метою приводу та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Злочин, який інкримінується ОСОБА_4 є тяжким і передбачає можливість призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування чи суду.
Так, Указом Президента України оголошено військовий стан та на території України ведуться бойові дії, Закарпатська область межує із чотирма країнами (Республіка Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина), що дає підстави вважати, що ОСОБА_4 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину в умовах військового стану, не дивлячись на проходження військової служби, може переховуватись, в тому числі, на території тимчасово непідконтрольній українській владі та має реальні можливості покинути територію України з цією метою, поза межами пункту пропуску через державний кордон України.
Окрім іншого, просить суд звернути увагу на те, що ОСОБА_4 являється спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення - військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення останнім нового тотожного кримінального правопорушення, пов'язаного з ухилення від проходження військової служби.
Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальні поведінку обвинуваченого у кримінальному провадженні.
Також, просить суд, під час винесення рішення, врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, а саме той факт, що серед громадян України може скластися хибне враження безкарності, недолугості правоохоронної системи в цілому, а також створить передумови для вчинення військовослужбовцями аналогічних кримінальних правопорушень, що як наслідок призведе до підриву авторитету Збройних Сил України, ухилення громадян України та військовослужбовців від виконання ними Конституційних обов'язків щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та підрив боєздатності армії - Збройних Сил України в умовах прямої збройної агресії російської федерації.
З огляду на викладене, у сторони обвинувачення є всі підстави вважати, що особисте зобов'язання, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання вказаним ризикам порівняно із триманням під вартою, і не забезпечать виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, що в подальшому може призвести до не виконання завдань кримінального судочинства, а тому орган досудового розслідування, просить застосувати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят діб.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав з викладеними в такому мотивами. Зазначив, що підозра є обґрунтованою та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема: ризик переховування від органу досудового розслідування та суду, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином чи вчинення іншого кримінального правопорушення. Просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, на підставі ч. 7 ст. 176 КПК України.
Захисник підозрюваного ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання. Зазначив, що клопотання є необґрунтоване та ризики не підтверджені. Просив відмовити у задоволенні клопотання, або визначити заставу у мінімальному розмірі.
Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав думку свого захисника. Повідомив, що бажає продовжити служити.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали внесеного клопотання з додатками, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Згідно положень ст.132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Тобто, із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Водночас, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Встановлено, що слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, за процесуального керівництва Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024140160001077 від 23.12.2024, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
З матеріалів клопотання слідує, що у даному кримінальному провадженні досліджуються обставини вчинення громадянином України ОСОБА_4 , кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме: не з'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
Дане кримінальне правопорушення, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
26.04.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 407 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних у ході досудового розслідування доказах, а саме: повідомленням про злочин від командування військової частини, службовим розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, допитами свідків та іншими матеріали в їх сукупності.
Оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, який є тяжким, враховуючи наявні ризики, існування яких прокурором доведено, слідчий суддя вважає доведеною ту обставину, що застосування більш м'якого запобіжного заходу у даному випадку не забезпечить потреби досудового розслідування на даному етапі, та не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
З огляду на фактичні обставини вчиненого злочину, слідчий суддя приходить до висновку, що наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 при застосуванні до нього більш м'якого заходу, ніж тримання під вартою може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється.
Таким чином, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, дає підстави для обрання запобіжного заходу стосовно останнього у виді тримання під вартою.
Крім цього, за допомогою застосування до ОСОБА_4 заходу забезпечення кримінального провадження - запобіжного заходу у виді тримання під вартою, може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з'ясування всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Щодо обґрунтованості застосування запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 183 КПК України визначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Встановлено, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а саме у не з'явленні вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
За злочин передбачений ч.5 ст.407 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, що саме по собі спонукає людину до вчинення дій спрямованих на перешкоджання об'єктивному досудовому розслідуванню.
Враховуючи зазначене, а також тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, слідчий суддя приходить до висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_4 з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що в свою чергу, свідчить про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Таким чином, враховуючи наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, слідчий суддя вважає, що до підозрюваного ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На думку суду, з огляду на вказані вище обставини, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та свободи ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
З огляду на вказані вимоги закону та фактичні обставини вчиненого злочину, який вчинено військовослужбовцем у період дії воєнного стану, слідчий суддя вважає, що підозрюваному не слід визначати розмір застави, у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст. ст. 176, -178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 310 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, розлученого, з середньою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом, водій зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти, у військовому званні «старший солдат», раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до - 10 год. 37 хв., 23.06.2025 року.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 10 год. 37 хв., 28.04.2025 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним, який перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1