про залишення позовної заяви без руху
28 квітня 2025 року м. Київ № 320/20537/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., дослідивши матеріали адміністративної справи
за позовом Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах
держави
до 1) Державної служби геології та надр України;
2) Державної комісії України по запасах корисних копалин
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Верховинський завод мінеральних
вод "Буркут"
про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та
спеціального дозволу на користування надрами, -
Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут", в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Державної комісії України по запасах корисних копалин і Державної служби геології та надр України щодо розгляду матеріалів попередньої геолого-екологічної оцінки експлуатаційних запасів мінеральних лікувально-столових підземних вод Верховинського родовища в Верховинському районі Івано-Франківської області;
- скасувати рішення засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин, оформлене протоколом від 01.12.2016 №3734;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 15.05.2017 №217 в частині надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Верховинський завод мінеральних вод "Буртук" вид користування - видобування мінеральних лікувально-столових вод;
- визнати протиправним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 01.09.2017 №6219, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Верховинський завод мінеральних вод "Буртук" вид користування - видобування мінеральних лікувально-столових вод.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
13.08.2024 до суду від відповідачів 1 та 2 надійшли заяви про залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду із даним позовом.
16.08.2024 від позивача надійшли заперечення на заяви про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №320/20537/24 передано для розгляду судді Донцю В.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 прийнято адміністративну до провадження судді Донця В.А. Призначено розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
25.11.2024, 06.12.2024, 13.12.2024 та 19.12.2024 до суду від відповідачів 1 та 2 та третьої особи надійшли заяви про залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду із даним позовом.
17.12.2024 від позивача надійшли заперечення на заяви про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 прийнято адміністративний позов до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
17.03.2025 та 20.03.2025 до суду від відповідача-1 та третьої особи надійшли додаткові пояснення щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем було додано заяву про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовуючи яку зазначає, що підстави для звернення до суду з цим позовом виникли 18.10.2023 після отримання Івано-Франківської обласної прокуратури листа Державної служби геології та надр України від 11.10.2023 №6023/03-4/2-23 з копіями матеріалів, які стали підставою для видачі ТОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" спеціального дозволу на користування надрами.
Також, позивач зазначив про те, що у даному випадку є місце триваючого правопорушення.
Досліджуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, законодавством регламентовано тримісячний строк звернення суб'єкта владних повноважень до суду, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі №640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
У постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні відповідних порушень інтересів держави, які підлягають захисту в суді, поза межами строку звернення до суду повинні враховуватися судами як поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, якщо прокурор звернувся до суду протягом встановленого законом строку звернення з дня виявлення таких порушень. Проте направлення прокурором листів до відповідних державних органів щодо здійснення заходів захисту інтересів держави не зупиняє та не перериває перебігу встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові наголосила, що установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом;
4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №820/1719/15, від 20.12.2018 у справі №756/513/17, від 27.02.2019 у справі №813/1211/17, від 16.09.2019 у справі №120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі №815/5271/16, від 17.06.2021 у справі №570/4516/19, від 17.02.2022 у справі №380/893/20, від 08.09.2022 у справі №380/1598/22, від 16.06.2023 у справі №520/986/22 та від 04.07.2023 у справі №620/4707/22.
Ключовим питанням щодо строків звернення позивача до суду є визначення, коли прокурор був обізнаний чи повинен був дізнатись про наявність порушень з боку відповідачів під час вчинення спірних дій та прийняття рішення у формі протоколу від 01.12.2016 №3734, наказу від 15.05.2017 №217 та видачі дозволу від 01.09.2017 №6219 та, відповідно, про наявність підстав для звернення до суду з позовом.
З матеріалів справи вбачається, що протокол Державної комісії України по запасах корисних копалин від 01.12.2016 №3734 був оприлюднений на веб-сайті Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" 17.09.2020 (а.с. 242-243, Т-1) та перебував у вільному до введення воєнного стану в Україні Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022. В першій частині протоколу закріплено, які документи та матеріали розглянуті колегією Державної служби України по запасах корисних копалин, а в преамбулі та другій частині протоколу описано, на підставі яких документів проведено експертизу та наведені підстави подання документів на розгляд колегії (а.с.186, Т-1).
Разом з тим, спеціальний дозвіл на користування надрами від 01.09.2017 №6219 до 24.02.2022 розміщувався на веб-сайті Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України".
Таким чином, позивач мав можливість ознайомитись з документами безпосередньо після їх оприлюднення, протягом встановленого строку здійснити звернення до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасам корисних копалин, надрокористувача для отримання необхідних документів, їх аналізу та, у випадку встановлення порушення інтересів держави, звернутися до суду у встановлений законом строк.
Також судом встановлено, що пунктами 1, 2 5 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2021, введеного у дію Указом Президента України від 25.03.2021 №122/2021, рекомендовано Офісу Генерального прокурора разом з іншими правоохоронними органами вжити додаткових заходів щодо виявлення й розслідування фактів порушення вимог законодавства у сфері надрокористування.
Офісом Генерального прокурора надіслано на адресу Державної служби геології та надр України лист від 01.06.2021 №12/2-35/Вих-21 (а.с.244-245, Т-1), в якому зазначено, що Указом Президента України від 25.03.2021 №122/2021 затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України “Щодо стану справ у сфері надрокористування» від 19.03.2021, яким Держгеонадр визначено одним із виконавців передбачених заходів. Водночас, Офісу Генерального прокурора разом з іншими правоохоронними органами рекомендовано вжити додаткових заходів щодо виявлення і розслідування фактів порушення вимог законодавства у сфері надрокористування. З урахуванням викладеного, Офіс Генерального прокурора просив у строк до 17.06.2021 надати перелік суб'єктів господарювання у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, які, зокрема, поза аукціоном отримали спеціальні дозволи на користування надрами, зокрема за результатами апробації запасів корисних копалин без спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки.
Листом Державною службою геології та надр України від 17.06.2021 №9897/01/02-21 (а.с.2456-249, Т-1) за наслідками опрацювання листа Офісу Генерального прокурора повідомлено, що відповідно до наказу Державної служби геології та надр України від 25.05.2021 №399 “Про проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у червні-серпні 2021 року» проведення позапланових перевірок заплановано з 01.06.2021. Відповідно, узагальнені звіти про результати проведення позапланових перевірок не готувались. На виконання підпункту 2 пункту 1 рішення РНБО з метою отримання та опрацювання інформації про ймовірні факти незаконного видобування корисних копалин разом із правоохоронними органами, Державною службою геології та надр України направлено лист від 26.04.2021 №6469/01/07-21 до голів Київської та обласних адміністрацій з проханням щодо надання щокварталу відповідної інформації за встановленою формою. Станом на 15.06.2021 отримано інформацію від 10 ОДА про 41 факт ймовірного незаконного користування надрами, серед яких за результатами проведеного Державною службою геології та надр України аналізу відомості про встановлені 39 фактів незаконного користування надрами направлені до правоохоронних органів. Додатково надано витребувані Офісом Генерального прокурора переліки, серед яких у переліку суб'єктів господарювання у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, які, зокрема, поза аукціоном отримали спеціальні дозволи на користування надрами, зокрема за результатами апробації запасів корисних копалин без спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки значиться (під порядковим номером 55) Товариство з обмеженою відповідальністю "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут".
Тобто вказаним листом Державна служба геології та надр України повідомила прокуратуру про те, що ТОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" є суб'єктом господарювання у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, яке поза аукціоном отримало спеціальний дозвіл на користування надрами, зокрема, за результатами апробації запасів корисних копалин без спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки.
Володіючи інформацією з середини 2021 року щодо отримання ТОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" спеціального дозволу на користування надрами від 01.09.2017 №6219 без проведення аукціону, позивач не був позбавлений можливості подавати відповідні запити до державних органів, зокрема Державної служби геології та надр України та Державної комісії України по запасах корисних копалин, у тому числі щодо оскаржуваного протоколу, а також звернутися до суду з адміністративним позовом у строк визначений приписами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Водночас, відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі “Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (рішення у справах “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року (“OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року (“Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.06.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При цьому, питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у кожному конкретному випадку встановлюється на підставі фактичних обставин справи, з урахуванням обґрунтувань вимог учасників справи та на підставі наданих ними доказів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 697/1044/22.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача, відповідно до яких прокуратура не мала підстав для захисту інтересів держави до ознайомлення 18.10.2023 після отримання Івано-Франківської обласної прокуратури листа Державної служби геології та надр України від 11.10.2023 №6023/03-4/2-23 з копіями матеріалів, з яких можливо встановити наявність порушень при отриманні ТОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" спеціального дозволу на користування надрами №6219 від 01.09.2017.
З урахуванням наведеного, суд не може погодитися з обґрунтованістю тверджень позивача про те, що підстави для звернення з цим позовом до суду виникли лише 18.10.2023 після отримання Івано-Франківської обласної прокуратури листа Державної служби геології та надр України від 11.10.2023 №6023/03-4/2-23 з копіями матеріалів.
Суд звертає увагу, що заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить жодних обґрунтувань, які б вказували на наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру про неможливість прокурора отримати відомості, на підставі яких мало б бути подано позовну заяву раніше, у визначені законом терміни.
На переконання суду, враховуючи значний пропуск строку звернення до суду у цій справі, поважність причин такого пропуску повинні бути настільки важливими, ґрунтовними та вагомими, що поновлення таких строків, повинно переважати над ставленням під сумнів багаторічних суспільних відносини, що склалися за ці роки.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі “Хаджіанастасіу проти Греції», пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі “Йодко проти Литви» (Jodko v. Lithuania).
Відповідно до практики Верховного суду яка знаходить своє підтвердження у постановах від 14.09.2023 № 520/12477/22, від 21.09.2023 № 340/341/23, від 07.09.2023 № 1Є0/4008/23, від 02.08.2023 № 480/3852/22, від 28.09.2022 №, 640/13798/21, від 30.06.2022 № 460/11514/21, від 17.04.2022 № 540/5397/21 та інших, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Стосовно посилання позивача в обґрунтування необхідності поновлення пропущеного строку звернення до суду на наявність триваючого правопорушення, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Положеннями чинного законодавства України не визначено поняття “триваюче правопорушення». Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 №810/1224/17.
Водночас, оскільки спірні рішення є актами індивідуальної дії, на переконання суду у даному випадку відсутнє триваюче правопорушення, а тому означені доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.
З урахуванням означеного, суд відхиляє доводи позивача про те, що про наявність підстав для представництва в суді інтересів держави прокуратурі стало відомо лише 18.10.2023 (після отримання матеріалів від уповноваженого у сфері раціонального використання надр органу).
Суд зазначає, що дата отримання (18.10.2023) прокурором матеріалів від уповноваженого у сфері раціонального використання надр органу не змінює моменту, з якого прокурор знав або повинен був дізнатися про наявність порушених інтересів держави, а лише свідчить про час, коли він почав вчиняти активні дії з реалізації своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави, і ця подія не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірних правовідносинах.
Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 23.08.2023 у справі № 380/7024/22 та від 21.09.2023 у справі №380/7550/22, від 13.02.2024 у справі №340/3868/23.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені прокурором обставини не можуть бути причиною для поновлення строку звернення до суду з позовом, оскільки це матиме наслідком необґрунтоване втручання суду у принцип правової визначеності та порушення права інших учасників провадження на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обставин, які об'єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду, позивачем не наведено.
Суд визнає непереконливими посилання позивача на висновки Верховного Суду щодо поважності пропуску строків звернення до суду, викладені у постанові від 05.07.2023 у справі №380/15396/22, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин. Так, у справі №380/15396/22 спірні правовідносини виникли у зв'язку зі зверненням у жовтні 2022 року Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі: Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Львівського окружного адміністративного суду із позовом фізичних осіб про зобов'язання відповідачів привести житлову будівлю - пам'ятку архітектури місцевого значення, у відповідність до технічного паспорта шляхом демонтажу 3-го та 4-го поверхів об'єкта будівництва з компенсацією витрат, пов'язаних із демонтажем 3-го та 4-го поверхів (мансарда) об'єкта за рахунок відповідачів.
Позов було обґрунтовано протиправністю здійсненого відповідачами будівництва на об'єкті, що належить до пам'ятки архітектури місцевого значення, а також наявністю підстав для представництва інтересів держави у суді з огляду на невжиття уповноваженими органами заходів щодо здійснення своїх функцій у сфері контролю за дотриманням містобудівного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини.
Отже, суб'єкти, предмет та підстави позовів у справі №380/15396/22 та у справі, що розглядається, є зовсім іншими.
Крім того, у цій постанові від 05.07.2023 у справі №380/15396/22 Верховний Суд зазначив таке:
“…ДІАМ України та Департамент є органами, уповноваженими здійснювати контроль та нагляд у сфері містобудівної діяльності, а Управління є органом, на який покладається здійснення повноважень у сфері охорони культурної спадщини на території міста Львова.
У зв'язку з вищезазначеним, прокурор звернувся до цих органів з листами від 17 серпня 2022 року № 14.51/04-16-5014вих-22, № 14.51./04-16-5015вих-22, № 14.51./04-16-5016вих-22, відповідь на які отримав: від ДІАМ - 23 серпня 2022 року, від Управління - 29 серпня 2022 року та від Департаменту - 19 вересня 2022 року. У листах-відповідях, зокрема зазначалося, що будь-які контрольні заходи цими органами не проводилися з огляду на положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 “Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні».
З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що у цій справі, з огляду на особливість спірних правовідносин, для звернення з позовом мали значення висновок експерта від 9 травня 2022 року, протокол огляду місця події від 12 серпня 2022 року, а також отримання офіційної позиції від ДІАМ, Управління та Департаменту, Суд доходить висновку про те, що підстави для представництва інтересів держави (охоплюють у цій справі і суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення. У цій справі такі підстави виникли щонайскоріше з 23 серпня 2022 року, а тому Суд вважає, що звернення прокурора із позовом 28 жовтня 2022 року здійснено у межах трирічного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України…».
Таким чином, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.07.2023 у справі №380/15396/22, взагалі не стосується спірних правовідносин та не може бути застосований судом до обставин даної справи, які, як було вказано вище, пов'язані з тим, що про наявність підстав для звернення до суду з позовом у цій справі позивачу мало бути відомо щонайменше після отримання листа Державної служби геології та надра України від 17.06.2021 №9897/01/02-21.
У свою чергу, релевантні до спірних правовідносин висновки Верховного Суду щодо пропуску прокурором строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення викладені у постановах від 16.05.2024 у справі №460/12886/23, від 20.05.2024 у справі №240/21531/23, від 20.05.2024 у справі №240/21812/23, від 21.05.2024 у справі №240/8829/23, від 21.05.2024 у справі №240/25181/23, від 13.02.2024 у справі №340/3868/23 та інших.
Положеннями статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, відповідно до частин тринадцятої-п'ятнадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
З урахуванням викладеного, суд констатує недотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду, у зв'язку з чим позовна заява підлягає залишенню без руху, а у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску з урахуванням висновків суду, викладених у цій ухвалі.
Керуючись статтями 171, 241, 243, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Жук Р.В.