Справа № 513/487/25
Провадження № 3/513/409/25
Саратський районний суд Одеської області
30 квітня 2025 року Суддя Саратського районного суду Одеської області Миргород В.С., розглянувши матеріали справи, що надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Дніпропетровськ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого, паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 29.06.2003 Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області
за ч.2 ст.204-1 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 331470, складеного 12 березня 2025 року інспектором прикордонної служби 1-ої категорії - водієм відділення моніторингу обстановки вис «Фараонівка» ОСОБА_2 , 12 березня 2025 року о 18 годині 00 хвилин на автодорозі сполученням Сарата-Фараонівка на напрямку напрямку Фараонівка (Україна)-Волонтирь (РМ) на відстані 4000 м від лінії державного кордону України, у районі прикордонного знаку №0645/18, було виявлено громадянина України ОСОБА_1 який у складі групи осіб, спільно з громадянином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску через державний кордон України, чим порушив вимоги ст. ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» від 04 листопада 1991 року, ст.5 Закону України «Про Державний кордон України від 05.11.2009 року №1710-У, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП.
Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Зі складеним з приводу виявленого адміністративного правопорушення протоколом про адміністративне правопорушення порушник під особистий підпис ознайомивсь, йому було роз'яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України, а також ст. 268 КУпАП, повідомлено, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто у строки, визначені статтею 277 КУпАП.
У відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП не є обов'язковою, враховуючи строк розгляду даної справи (протягом доби), з урахуванням наведених положень, того факту, що ОСОБА_1 не з'явився у судове засідання, будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, жодних заяв та клопотань не надав, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції.
Виходячи зі змісту статей 7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється лише щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, законною підставою для накладення на конкретну особу адміністративного стягнення є достатні дані про вчинення цією особою правопорушення, за яке і накладається дане стягнення.
Диспозицією частини першої статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Диспозицією частини другої статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП характеризується наявністю прямого умислу.
Відповідно до науково-практичного коментаря ст. 204-1 КУпАП об'єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Суб'єктом правопорушення може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Статтею 3 даного Закону закріплено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).
Відповідно до п.2 вказаних Правил, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним із таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, в тому числі паспорт громадянина України.
Регулювання порядку здійснення права громадянами України на перетинання державного кордону здійснює Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України встановлюються правила перетинання державного кордону громадянами України.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» перетинання державного кордону громадянами України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у ст. 2 цього закону, а саме: паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Пункт 2 Правил, визначає, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється за переліком документів що підтверджують громадянство України та надають право на виїзд та в'їзд в Україну.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО України, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено загальну мобілізацію, який було затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX. Відповідно до положень Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57 (зі змінами та доповненнями), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану обмежено виїзд з України окремою категорією громадян. Зокрема, заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, за винятком осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. З 24 лютого 2022 року встановлено додаткові обмеження перетинання державного кордону України для окремих категорій осіб.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 331470, складеного 12 березня 2025 року, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 12 березня 2025 року о 18 годині 00 хвилин на напрямку Фараонівка (Україна) - Волонтирь (РМ) на відстані 3000 м до державного кордону України в районі п/зн 0645 було виявлено ОСОБА_1 , який в групі осіб здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску через державний кордон України, чим порушив вимоги ст. ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» від 04 листопада 1991 року, ст.5 Закону України «Про Державний кордон України від 05.11.2009 року №1710-V.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган /посадова особа/ при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа)встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Кодекс України про адміністративні правопорушення, а саме ст.256 детально регламентує питання, що пов'язані зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Також ці питання врегульовані і галузевими нормативно-правовими актами, органи які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
До протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 додані протоколи про адміністративне правопорушення відносно осіб, які спільно з останнім вчинили спробу перетину державного кордону України за ч. 2 ст.204-1 КУпАП.
До протоколу у якості доказу додано рапорт помічника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) (з логістики), капітана ОСОБА_5 від 12 березня 2025 року, згідно якого вбачається, що відносно ОСОБА_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення.
Окрім протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту помічника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) (з логістики), капітана ОСОБА_5 , додано рапорт начальника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В), капітана ОСОБА_6 про перевірку матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 інших доказів суду на підтвердження провини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст.204-1 КУпАП, на дослідження не надано.
Надаючи оцінку наявним у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.204-1 КУпАП, письмовим доказам судом встановлено, що в порушення ч.1 ст. 256 КУпАП викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 331470 від 12 березня 2025 року доводи про те, що ОСОБА_1 допустив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а тому судом до уваги не приймаються з таких підстав.
Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.
Згідно зі ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
За положеннями КУпАП формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, правова кваліфікація правопорушення з посиланням на положення КУпАП, які передбачають відповідальність за дане правопорушення.
Сам протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 331470 від 12 березня 2025 року не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, є лише засобом фіксації обставин, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви.
В матеріалах справи відсутні будь які посилання на докази або інші відомості (фото, відеофіксації), схема місця, де було затримано ОСОБА_1 , які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Молдову, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, групою осіб. Слід зазначити, що тільки перебування особи на певній відстані біля держаного кордону саме по собі, без надання інших доказів, не може свідчити про намір особи незаконно перетнути Державний кордон.
07 квітня 2025 року постановою Саратського районного суду Одеської області Матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст.204-1 КУпАП - повернути до відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України на дооформлення.
23 квітня 2025 року до Саратського районного суду Одеської області повторно з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (Вх. № 2590/25-Вх від 23.04.2025 р.).
За наслідками розгляду матеріалів, встановлено що їх недоопрацьовано, вказані недоліки в постанові Саратського районного суду Одеської області від 23 квітня 2025 року - не прийнято до уваги та не усунено у встановлені законом строки.
Оцінюючи надані суду для дослідження докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09 вересня 2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15 травня 2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Верховний Суд в постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06 червня 2018 року у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред'явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011) наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
З урахуванням положень ч. 1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист.
В рішенні у справі "Абрамян проти Росії" Європейський Суд зробив висновок про те, що "деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення". В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
Суд не може самостійно припускати факти, які підлягають доведенню оскільки в такому випадку вийде за межі обвинувачення та вдасться до припущень, що неприпустимо враховувати при доведеності вини особи з огляду на гарантування кожному обвинуваченому можливості засудження виключно при доведеності вини поза розумним сумнівом.
У справі відсутні достовірні дані, на підставі яких суд має можливість встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для даного провадження та підлягають доказуванню, а тому відсутні дані про наявність в діях особи, відносно якої складений адміністративний протокол, ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За вище викладених обставин, суддя дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.204-1 КУпАП, належними та допустимими доказами.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 204-1, 247, 283, 284, 285, 287, 294 КУпАП, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 204-1 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя В. С. Миргород