30 квітня 2025 року м. Житомир
справа № 240/9560/24
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледіс+" до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ледіс+" звернулося до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA101000/2023/000351/2 від 20.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що як при первинному так і при подальшому поданні позивачем документів, вказані жодного разу не містили розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, не містили ознаки підробки, а навпаки містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а тому рішення відповідача є протиправним.
Вважаючи, що спірне рішення про коригування митної вартості товару є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач - Житомирська митниця надіслала до суду відзив на позовну заяву від 27.06.2024 (за вх.№36565/24), у якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що під час проведення, відповідно до положень статті 54 МК України, митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією, встановлено розбіжності у поданих документах та запропоновано декларанту надати додаткові документи.
З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів проведено консультацію, у ході якої декларанту надавалася інформація щодо вартості схожого товару та інформувалося про вищезазначені недоліки.
Під час консультації додаткові документи для підтвердження митної вартості декларантом не надано. Таким чином, контролюючим органом встановлено неподання документів та розбіжності в поданих документах.
З наведених підстав відповідач вважає, що його рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений митним законодавством, тому у задоволенні позову просив відмовити.
04 липня 2024 року позивач надіслав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій додатково вказує, що ним подано всі необхідні документи, які підтверджують вартість товару за ціною договору.
09 липня 2024 року відповідач надіслав заперечення на відповідь на відзив та вказав, що у рішенні про коригування митної вартості митним органом, вказано всі характеристики ввезеного товару (комбайну), який взято за основу для визначення митної вартості. Митну вартість цього товару, який взято за основу, визначено за першим методом, про що свідчать відомості гр.43 митної декларації від 03.05.2023 №UA500530/2022/000905.
Відповідно до відомостей, зазначених у графі 15 митної декларації №23UA101020044252U4, країною відправлення є США. Проте до митного оформлення не надано коносамент - перевізний документ, на підставі якого здійснювалось перевезення товару з митної території США до порту на території Європи. Такий документ може містити інформацію, яка впливає на правильність розрахунку митної вартості товару та є обов'язковим для подачі з митною декларацією
Крім того, товарно-супровідні документи не містили відомості про вартість вивантаження товару з борту судна та перевантаження його на автомобільний транспорт на митній території Німеччини. Такі витрати, згідно із вимогами ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості і повинні включатися до митної вартості товарів, визначеної за основним методом. Декларант не підтвердив, що ним було сплачено кошти на вказані витрати іншому перевізнику, який перевозив товар автомобільним транспортом.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ледіс +» ("Покупець") та компанією “V&S BROTHERS INC» ("Продавець") 20.04.2021 укладено контракт купівлі-продажу №04202021/3 (далі - Контракт).
На виконання умов Контракту, 15.11.2023 до відділу митного оформлення №1 митного поста «Житомир центральний» з метою імпорту товару «Комбайн зернозбиральний, бувший у вжитку, без жниварки, марка - CASE, модель - 8240, календарний рік випуску: 2015», що ввозився на адресу ТОВ «Ледіс +», подано митну декларацію №23UA101020044252U4.
Позивач визначив митну вартість вказаного вище товару згідно зі статтею 57 Митного кодексу України за основним методом - за ціною договору (вартість операції) на рівні 54137,19 доларів США за одиницю.
До митної декларації, як встановлено з інформації, що міститься в гр. 44 МД, уповноваженою особою позивача були подані наступні документи: - зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №04202021/3 від 20.04.2021; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 27.11.2022 №1; комерційний інвойс №7624-2023 від 04.09.2023; автотранспортна накладна (CMR) №797711 від 07.11.2023; платіжний документ №362 від 26.10.2023; рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №597 від 15.11.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №7624-2023/1 від 25.10.2023; договір про надання транспортно-експедиційних послуг №31-10/2023 від 31.10.2023; витяг з мережі Інтернет; лист про помилку від 15.11.2023.
Під час здійснення митного оформлення автоматизованою системою митного оформлення «Інспектор» (далі - АСМО Інспектор) згенеровано митну формальність за кодами 117-2: «Можливе заявлення в митній декларації недостовірних відомостей щодо товарів. Про подання до митного оформлення документів, результатів відпрацювання митних формальностей та подальшої координації дій інформувати посадову особу Координаційно-моніторингової митниці…»
Відповідно до ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларанту запропоновано за власним бажанням подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На вимогу митного органу декларантом додатково надані такі документи: копію митної декларації країни відправлення №Х20231002274520; акт надання послуг від 16.11.2023 №3597; квитанція на оплату.
За результатами перевірки митної декларації та документів, що підтверджують визначену митну вартість товару, митним органом було відмовлено в митному оформленні товару та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2023/001634 (далі - Картка відмови), а також було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2023/000351/2 від 20.11.2023 (далі - Рішення про коригування митної вартості товарів), відповідно до якого митну вартість товару було збільшено до 74492,650 дол. США/шт.
В розділі 33 названого рішення зазначено, що "За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів.
Документи, подані для митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а саме: Відповідно до п 10.5 Контракту №04202021/3 від 20.04.2021 термін дії контракту до 31.12.2021. Таким чином, якщо дана зовнішньоекономічна операція здійснюється за даним контрактом, то станом на 31.12.2021 сторони повинні були укласти додаткову угоду про продовження дії контракту. Даний документ не долучено до митного оформлення.
Дані обставини створюють обґрунтовані сумніви щодо того, чи є дійсним даний зовнішньоекономічний контракт на момент здійснення купівлі-продажу товару, митне оформлення якого здійснюється.
До митного оформлення надано додаткову угоду №1 від 27.11.2022 про продовження терміну дії контракту до 31.12.2023. Разом з тим, до митного оформлення не долучено документ, якій свідчив би, що на момент укладання Додаткової угоди №1 від 27.11.2022 Контракт №04202021/3 від 20.04.2021 був чинним.
Відомості з аукціону не можуть бути використані для підтвердження ціни, що фактично сплачена за товар, оскільки не містять інформацію про покупця виграшної ставки.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України серед документів, що підтверджують митну вартість є транспортні (перевізні) документи.
Відповідно до відомостей, що зазначені у графі 15 митної декларації №23UA101020044252U4, країною відправлення є США. До митного оформлення не надано коносамент -перевізний документ, на підставі якого здійснювалось перевезення товару з митної території США до порту на території Європи. Даний документ може містити інформацію, яка впливає на правильність розрахунку митної вартості товару.
Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 25.10.2023 №7624-2023/1 не може бути використаний для підтвердження складових митної вартості, оскільки не містить відомостей про маршрут слідування, місце завантаження, відомості про перевізний документ, номер судна, що викликає сумніви, що даний документ стосується перевезення оцінюваного товару.
Крім того, товарно-супровідні документи не містять відомості про вартість вивантаження товару з борту судна та перевантаження його на автомобільний транспорт на митній території Німеччина. Такі витрати, згідно із вимогами ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України повинні включатися до митної вартості товарів, визначеної за основним методом.
Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного товару не базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.
Також, в рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг від 25.10.2023 №7624-2023/1 зазначено оплату як передоплату.
В гр. 44 митної декларації під кодом 3002 «Платіжний документ, що підтверджує вартість товару» зазначено документ від 26.10.2023 №362, який є заявкою на купівлю іноземної валюти або банківських металів, а ніяк не платіжним документом за товар, або витрати за транспортне перевезення.
Копія митної декларації країни відправлення Х20231002274520 не може бути використана для підтвердження митної вартості, оскільки даний документ не містить достатньої інформації, яка б могла свідчити, що вона стосується саме оцінюваного товару, а саме не зазначено точних відомостей про товар: (відсутній серійний номер, технічні характеристики, технічний стан, номер лота тощо).
Також, отримувачем товару є особа відомості про яку відрізняються від реквізитів які зазначено в товаро-супровідних документах.
З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів проведено консультацію, в ході якої декларанту було запропоновано інформацію щодо вартості схожого товару.
Методи 2а і 2б не могли бути застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв'язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за митною декларацією від 03.05.2023 №UA500530/2022/000905 - «1.комбайн зернозбиральний без жниварки у розібраному стані для зручності перевезення, бувший у використанні - 1 шт. вивантажено з контейнеру №TCLU6789506 комбайн має корозійні пошкодження складових частин, сколи, подряпини та відшарування обшивки, підтикання мастил та забруднення двигуна, не містить технічні засоби, призначені для передавання та/або приймання радіосигналів радіослужбами, не включено в реєстр радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, заборонених до застосування та ввезення на територію України. - марка - JOHN DEERE, - модель - S670, - VIN КОД- 1H0S670SHC0746931, - рік виготовлення - 2012, - модельний рік - 2012, - тип палива: дизель, - об'єм двигуна: 9000 куб см, - серійний номер двигуна - нема даних,- моточаси роботи не встановлені, - кількість місць для сидіння- 2, - колісна формула - 4х4, - країна виробництва: США, - виробник: "DEERE & COMPANY", - 74492.65 доларів США за одиницю з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року".
Вважаючи таке рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими законами України.
Приписами статей 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
За змістом частини першої статті 51, частини першою статті 52 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною другою статті 52 Митного кодексу України визначено, що декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
За приписами статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частинами другою та третьою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Отже, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зі змісту розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України вбачається, що в аспекті реалізації процедур з визначення митної вартості товарів, ключову роль відіграє принцип обґрунтованості.
Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При цьому, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Однак, зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, зокрема:
- відповідно до п. 10.5 Контракту № 04202021/3 від 20.04.2021 термін дії контракту до 31.12.2021, до митного оформлення не надано всі додаткові угоди про продовження терміну дії контракту на наступні роки;
- декларантом до митного оформлення документ про оплату оцінюваного товару не подано;
- ненадання до митного оформлення коносамента - перевізного документу, на підставі якого здійснювалось перевезення товару з митної території США до порту на території Європи.
Надаючи правову оцінку підставам, вказаним у оскаржуваному рішенні, суд зазначає наступне.
Додатково у відзиві відповідач вказує на наявність розбіжностей та невідповідностей у поданих до митного оформлення документах.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку з цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.
Щодо доводів відповідача про припинення дії контракту, суд вважає їх безпідставними.
Згідно з умовами контракту купівлі-продажу №04202021/3 від 20.04.2021 першочергово укладався до 31.12.2021, однак згодом його дія була продовжена додатком 042020-1 від 30.12.2021 до 27.11.2022, а додатком 1 від 27.11.2022 - до 31.12.2023.
Відповідачу було надано додаток 1 від 27.11.2022, який продовжує дію договору поставки до 31.12.2023, отже у відповідача була наявна інформація про чинність договору.
Тобто на підтвердження вказаного позивачем надано відповідне доповнення до контракту.
Щодо ненадання позивачем до митного оформлення документу про оплату оцінюваного товару, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Контракту, "Продавець" продає "Покупцеві", а "Покупець" купує Товар на умовах, визначених Контрактом та Інвойсом.
Позивач надав відповідачу рахунок-фактуру (інвойс) №7624-2023 від 04.09.2023, у якому зазначено, що вартість Товару становить 46 702,00 доларів США.
Вказаний інвойс відповідач прийняв як належний доказ на підтвердження ціни товару, що підтверджується відсутністю в оскаржуваному рішенні зауважень до такого документу.
Разом з тим, відповідач у рішенні зазначив, що не може використати відомості з аукціону для підтвердження ціни Товару.
Однак, такі висновки є помилковими, оскільки під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків інформація, яка розміщена в мережі Інтернет, може бути використана митним органом як джерело довідкової інформації, аналогічні висновки вказані у постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі №480/3807/18.
З огляду на викладене рахунок-фактура (інвойс) є документом, який відповідно до п.3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України підтверджує митну вартість товарів.
Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем до митного оформлення коносамента - перевізного документа, на підставі якого здійснювалось перевезення товару з митної території США до порту на території Європи, суд зазначає наступне.
Відповідач, дійшовши висновку, що до митного оформлення не надано коносамент - перевізний документ, на підставі якого здійснювалось перевезення товару з митної території США до порту на території Європи надав позивачу письмову вимогу про надання копії митної декларації країни відправлення.
На вимогу митного органу декларантом додатково було надано копію митної декларації країни відправлення №Х20231002274520.
Однак, відповідач вказав, що митна декларація не могла бути використана для підтвердження митної вартості, оскільки не містить достатньої інформації, яка б свідчила про те, що вона стосується саме оцінюваного товару.
Вказані твердження митного органу є протиправними, з огляду на наступне.
Вартість поставки з території США до Німеччини підтверджується:
- інвойсом №7624-2023/1 від 25.10.2023 стосовно доставки Товару (2015 CASE 8240, YFG227624) вартістю 3200,00 доларів США, виданим за контрактом №04202021/3 від 20.04.2021.;
- заявкою №362 від 26.10.2023 про купівлю іноземної валюти в розмірі 3200,00 доларів США, в якій зазначено, що підставою для купівлі є доставка морським транспортом Товару (2015 CASE 8240, YFG227624) за контрактом №04202021/3 від 20.04.2021.
Вартість поставки з території Німеччини до України підтверджується:
- договором №31-10/2023 від 21.10.2023, укладеним між позивачем та ТОВ “Дедушка», яке зобов'язалося надати послуги з організації та виконання перевезень вантажу автомобільним транспортом;
- рахунком №597 від 15.11.2023 за договором № 31-10/2023 від 21.10.2023 на оплату вантажного перевезення а/м LC88765/LC5091P m. Bremerhaven (Німеччина) - м. Житомир (Україна) Товару та експедиційних послуг в сумі розміром 155757,00 грн;
- автотранспортною накладною №797711 від 07.11.2023, у якій зазначено: адресу місця завантаження - m. Bremerhaven (Німеччина); місце розвантаження - м. Житомир (Україна); номер інвойсу - №7624; найменування товару - комбайн 2015 р.в., CASE 8240, він. YFG227624, найменування перевізника - Dedushka а/м LC88765/LC5091P.
Водночас суд враховує, що відповідач проігнорував положення п. 5 ч. 5 ст. 54 МК України та за наявності сумнівів не звернувся до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.
Відсутність у митній декларації країни відправлення певних відомостей, які на думку відповідача є необхідними, не є підставою для коригування митної вартості, оскільки складання декларації країни відправлення є виключно прерогативою продавця і втручатися в її складання покупець не має права.
Конвенція про процедуру спільного транзиту від 20.05.1987 не передбачає наявність такої інформації в декларації по формі Т1. В частині товару подається лише загально прийнятий опис товару, його вага та посилання на комерційні документи.
Тобто, відомості з експортної митної декларації митний орган може використовувати в якості додаткової довідкової інформації, а тому посилання на них, як на підставу для коригування, заявленої декларантом митної вартості, є неправомірними.
Крім того доводи контролюючого органу про неможливість використання для підтвердження складових митної вартості рахунку (інвойсу) на оплату послуг перевезення з території США до Німеччини від 25.10.2023 №7624-2023/1, є безпідставними оскільки в рахунку (інвойсі) вказана інформація для безсумнівної ідентифікації товару, зокрема: найменування та адреса продавця, найменування та адреса покупця, модель, марка, рік випуску та серійний номер комбайна.
Також неаргументованими є твердження відповідача про неможливість використання для підтвердження складових митної вартості заявки від 26.10.2023 №362, зважаючи на наступне.
Частиною 6 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
За змістом розділу ІІ Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 02.01.2019 №2, заявка про купівлю іноземної валюти є офіційним документом, який у цьому випадку містить інформацію про те, що підставою для купівлі іноземної валюти позивачем є потреба для здійснення передоплати за доставку морським транспортом задекларованого товару.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що митним органом не доведено, що основні документи, подані декларантом, містили розбіжності, які мали вплив на правильність визначення митної вартості, чи мали місце ознаки підробки або не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, як того вимагає ч.3 ст.53 МК України для виникнення права у митного органу витребувати додаткові документи.
За таких обставин суд критично оцінює позицію відповідача щодо наявності у поданих декларантом документах розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
Отже, відповідачем суду не доведено в чому саме полягають виявлені ним розбіжності в поданих для митного оформлення документах, який вони мають вплив на правильність визначення митної вартості, що передбачено ч.3 ст.53 МК України; які саме складові митної вартості не підтверджені документально; та яких саме відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за товар, не вистачає.
Митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Вимоги частин третьої-четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Як визначено частиною шостою статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
Суд наголошує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості.
Тобто застосування вказаного методу без наявності відповідних висновків щодо оцінки вартості оцінюваного та взятого для порівняння товару не може вказувати на об'єктивність та правомірність такого методу митного оцінювання товару. У даному випадку зазначених висновків митним органом наведено не було.
Згідно з пунктом 2 параграфу (а) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Відповідно до пункту 2 параграфу (b) статті VII цієї угоди під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Згідно з пунктом 2 параграфу (с) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Між тим, як свідчить зміст рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2023/000351/2 від 20.11.2023, у ньому зазначено про неможливість застосування 2а та 2б методів визначення митної вартості у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості.
При цьому обов'язком митного органу у разі незгоди із заявленою декларантом митною вартістю є проведення консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та послідовний вибір методів з обґрунтуванням причин неможливості застосування кожного з попередніх методів.
Окрім того, витребування митним органом додаткових документів має відбуватися у випадку наявності обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей.
При цьому, як встановлено судом, в поданих декларантом документах відсутні ознаки підробки, вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та підтверджують можливість визначення митної вартості за першим методом (ціною договору).
Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Досліджуючи наявні у справі докази та обставини щодо наявності розбіжностей у документах, поданих позивачем для митного оформлення, суд встановив, що такі розбіжності мали місце, відображені в рішенні відповідача про коригування митної вартості товарів, проте спростовані позивачем під час розгляду справи відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України.
Підсумовуючи всі наведені висновки у цій справі, суд зазначає, що як у взаємозв'язку, так і окремо, кожне порушення, допущене митним органом призвело до прийняття неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2023/000351/2 від 20.11.2023. До них належать: відсутність аргументації та невідповідність нормам митного законодавства в прийнятих рішень; недоведеність необхідності застосування резервного методу визначення митної вартості товару, що в свою чергу потягнуло за собою неправомірність проведення наступних дій митним органом.
Відповідно до частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність коригування митної вартості товарів згідно із оскаржуваним рішенням №UA101000/2023/000351/2 від 20.11.2023, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд вказує наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;
(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Суду надано копію договору про надання правової допомоги №062 від 20 червня 2023 року, Додаткова угода №3 від 17.05.2024 до договору про надання правової допомоги №062 від 20.06.2023 та рахунок (акт прийому-передачі наданих послуг) №2 від 04.07.2024 відповідно до змісту яких вартість наданих послуг становить 250000 грн.
Матеріалами справи підтверджується отримання позивачем послуг адвоката, а саме представником позивача складена позовна заява, засвідчено пакет документів, доданий до неї з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, та відповіді на відзив на позовну заяву.
Суд також ураховує положення частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд також ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на те, що справа, яка розглядається, відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмета доказування позивачем було надано незначну кількість письмових доказів, незмінність судової практики щодо розгляду спірного у цій справі питання, ураховуючи заперечення іншої сторони, суд приходить до висновку про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн з урахуванням критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо захисту його прав у суді.
У силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледіс+" (просп. Незалежності, 55-Б, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10029, код ЄДРПОУ 41653039) до Житомирської митниці Державної митної служби України (вул. Перемоги, 25, м.Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003, код ЄДРПОУ 44005610) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України №UA101000/2023/000351/2 від 20.11.2023 про коригування митної вартості товарів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледіс+" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 (нуль) коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.В. Горовенко
Повний текст складено: 30 квітня 2025 р.
30.04.25