29 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/10673/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.01.2023 №103550006402 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 10.01.2023.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що починаючи з 11.09.2003 він працює на різних посадах льотного складу. Відповідно до записів в його льотній книзі з початку льотної роботи його загальний наліт складає 7518 год. 09 хв. Відтак, позивач вказує, що має достатній спеціальний стаж роботи для призначення йому пенсії відповідно до п. "а" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак, за наслідками розгляду поданої ним заяви від 02.01.2023, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 18.01.2023 №103550006402, яким відмовило йому в призначенні пенсії про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. За підрахунками пенсійного органу такий стаж у нього становить 0 років 0 місяців 0 днів, оскільки до заяви про призначення пенсії не була додана довідка для обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, передбачена Додатком №3 до Постанови від 21.07.1992 №418. Позивач вважає таке рішення протиправним, адже доданими ним до заяви про призначення пенсії документами, а саме трудовою книжкою та льотною книгою, яка містить інформацію про помісячний, річний та загальний наліт, підтверджується наявний у нього спеціальний льотний стаж роботи. Відтак, вважаючи своє право на пенсійне забезпечення порушеним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 27.04.2023 провадження в адміністративній справі №240/10673/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, 27.04.2023 судом винесено ухвалу, якою залучено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2) до участі в справі, як другого відповідача.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких заперечували проти заявлених позовних вимог та просили відмовити позивачу в задоволенні позову.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 02.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 18.01.2023 №103550006402, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності у нього необхідного спеціального стажу роботи.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що за результатами розгляду документів, доданих ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області дійшло висновку, що спеціальний стаж ОСОБА_1 відповідно до пункту "а" статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" становить 0 років 0 місяців 0 днів, оскільки до заяви про призначення пенсії ним не була додана довідка для обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, передбачена Додатком №3 до Постанови від 21.07.1992 №418.
Вважаючи відмову в призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пунктом 1 частини 1статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Однак, правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються також Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, а саме: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Статтею 51 Закону №1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу.
11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), яким розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з п. 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, Законом №2148-VІІІ також були внесені зміни і до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після яких вказаний пункт передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом "а" статті 54 Закону №1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті, зокрема: працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зазначені працівники, звільнені від льотної роботи за станом здоров'я (через хворобу), при наявності вислуги років у чоловіків не менше 20 років і у жінок не менше 15 років мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому часу.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Проте, 01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 року №213-VIII" Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким статтю 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом "а" статті 54 Закону №1788-ХІІ в редакції Закону №213-VIII право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті, а саме: працівники льотного і льотно-випробного складу за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при набутті вислуги років на цих посадах:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок.
Зазначені працівники, звільнені від льотної роботи за станом здоров'я (через хворобу), за наявності вислуги років, що не більше ніж на п'ять років менше від тривалості, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому часу.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрав чинності 01.01.2016, у статтю 54 Закону №1788-ХІІ були внесені зміни, відповідно до яких пункт "а" вказаної статті мав наступний зміст:
"Право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті:
а) працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при набутті вислуги років на цих посадах:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники льотного і льотно-випробного складу:
- які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;
- 1976 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися з 1 січня 1971 року по 30 червня 1971 року; 45 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1971 року по 31 грудня 1971 року; 46 років - які народилися з 1 січня 1972 року по 30 червня 1972 року; 46 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1972 року по 31 грудня 1972 року; 47 років - які народилися з 1 січня 1973 року по 30 червня 1973 року; 47 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1973 року по 31 грудня 1973 року; 48 років - які народилися з 1 січня 1974 року по 30 червня 1974 року; 48 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1974 року по 31 грудня 1974 року; 49 років - які народилися з 1 січня 1975 року по 30 червня 1975 року; 49 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1975 року по 31 грудня 1975 року; 50 років - які народилися з 1 січня 1976 року.
Зазначені працівники, звільнені від льотної роботи за станом здоров'я (через хворобу), за наявності вислуги років, що не більше ніж на п'ять років менше від тривалості, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому часу та після досягнення віку, визначеного цим пунктом.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України".
Отже, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію за вислугу років для окремих категорій громадян, а саме 50 років при наявному спеціальному стажі діяльності для чоловіків не менше 25 років станом на 01.04.2025, а в період з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року при стажі не менше 29 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що положення пункту "а" статті 54 №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Крім того, Конституційний Суд України у вказаному рішення вказав, що положення пункту "а" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Таким чином, положення пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII в редакції законів від 02 березня 2015 року №213-VIII та від 24 грудня 2015 року №911-VIII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Відтак, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання наявності права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII застосуванню підлягає норма у редакції до внесення змін Законами від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, на момент спірних правовідносин необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII була лише наявність вислуги років на посадах льотного і льотно-випробного складу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.
Приймаючи оскаржуване рішення від 18.01.2023 №103550006402 та відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виходило з того, що у позивача відсутній спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення даного виду пенсії, оскільки ним до заяви про призначення пенсії не була додана довідка для обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, передбачена Додатком №3 до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
Надаючи правову оцінку такому рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд зазначає наступне.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу а також Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу".
Згідно з Переліком посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, до вказаного переліку належать:
- члени екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів;
- льотно-інструкторський склад;
- командно-льотний склад: керівники (їх заступники), інспектори й інші спеціалісти з льотної служби (льотної роботи) міністерств, відомств, управлінь, об'єднань, підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів, які мають діюче льотне свідоцтво і беруть участь в польотах у складі екіпажу повітряного судна або іншого літального апарата;
- парашутисти всіх найменувань, рятувальники, а також десантники-пожежники всіх найменувань, інструктори авіапожежної служби, керівники парашутних (парашутно-рятувальних, пошуково-рятувальних) підрозділів, працівники позаштатних і штатних парашутно-десантних груп, які здійснюють стрибки з парашутом або спуски (підйоми) на спеціальних спуско-піднімальних пристроях з вертольотів, що перебувають на висоті не менше 10 метрів.
Правовими нормами статті 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Дослідивши наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 19.09.2003, суд встановив, що в ній містяться наступні записи про періоди роботи позивача:
- з 11.09.2003 по 10.05.2007 - другий пілот ПС АН-24 льотної служби Державного підприємства "Львівські авіалінії";
- з 04.06.2007 по 23.10.2011 - другий пілот льотної служби Спільного закритого акціонерного товариства "Міжнародні Авіалінії України" (08.11.2010 перейменоване в Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України");
- з 24.10.2011 по 21.10.2013 - командир повітряного судна льотної служби Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України";
- з 12.03.2019 по 30.06.2021 - командир повітряного судна Департаменту екіпажів пілотської кабіни Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "СКАЙАП";
- з 01.07.2021 по 30.12.2022 - командир повітряного судна - інструктор LTC Департаменту екіпажів пілотської кабіни Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "СКАЙАП".
За визначеннями, наведеними в Правилах визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 02.04.2002 №219, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.04.2022 за №390/6678:
"Екіпаж повітряного судна (основний екіпаж)" - це авіаційний персонал, який у встановленому порядку виконує обов'язки з керування та обслуговування повітряного судна при здійсненні польотів;
"Член екіпажу повітряного судна" - це особа, яка призначена експлуатантом для виконання певних обов'язків на борту повітряного судна впродовж польотного часу.
"Льотний склад" - це частина екіпажу повітряного судна, на яку покладено обов'язки, пов'язані з керуванням повітряного судна та його системами впродовж польотного часу.
Відповідно до статті 57 Повітряного кодексу України екіпаж повітряного судна складається з осіб льотного складу, до якого належать особи льотного екіпажу та екіпажу пасажирського і вантажного салону, які під час польоту постійно виконують такі функції: 1) виконання процедур, передбачених керівництвом з льотної експлуатації повітряного судна; 2) обслуговування устаткування, механізмів та приладів, необхідних для польоту повітряного судна, а також обладнання, встановленого на повітряному судні та необхідного для виконання польотного завдання; 3) забезпечення процедур безпеки пасажирів на борту повітряного судна та їх обслуговування.
Склад екіпажу визначається залежно від типу повітряного судна, характеристик і тривалості польоту, характеру операцій, для яких це повітряне судно призначене. Склад випробувального екіпажу визначається відповідно до авіаційних правил України щодо проведення випробувальних польотів. Поіменний список членів екіпажу визначається експлуатантом перед кожним польотом.
Усі члени екіпажу належать до льотного складу.
Згідно з статтею 59 Повітряного кодексу України командиром повітряного судна може бути пілот, який має відповідну кваліфікацію та досвід. Командира повітряного судна з числа членів екіпажу призначає експлуатант для виконання керівних функцій на повітряному судні.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що командир повітряного судна, а також пілот є членами екіпажу повітряного судна та відповідно належать до льотного складу, а тому робота на вказаних посадах відносить до Переліку посад працівників льотного складу, які мають право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
Відтак, протягом вказаних в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.09.2003 періодів роботи з 11.09.2003 по 10.05.2007, з 04.06.2007 по 23.10.2011, з 24.10.2011 по 21.10.2013, з 12.03.2019 по 30.06.2021 та з 01.07.2021 по 30.12.2022 ОСОБА_1 працював на посадах, передбачених Переліком посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
Згідно положень підпункту "а" пункту 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, при обчисленні строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу рахуються кожні 20 годин нальоту на літаках (крім нальоту і робіт, передбачених пунктами "б"-"г" цього пункту) - за один місяць вислуги.
При невиконанні умов, які дають право на пільгове обчислення строків вислуги років відповідно до підпунктів "а"-"д", один рік роботи рахується за один рік вислуги.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, обчислення строків вислуги відповідно до пунктів "а" і "б" пункту 1 провадиться шляхом ділення фактичного нальоту годин за весь час роботи на посадах льотного складу відповідно на 20 і 12. Вислуга у річному обчисленні визначається шляхом ділення числа повних місяців вислуги на 12.
Із інформації, вказаної в льотній книжці пілота Шевченка Вадима Вікторовича вбачається, що станом на 31.12.2020 його загальний фактичний нальот за весь час роботи на посадах льотного складу становив 7518 год. 09 хв.
Таким чином, спеціальний стаж роботи позивача на посадах льотного складу, обчислений відповідно до норм Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, становить понад 31 рік ((7518,09 : 20) : 12 = 31,325375).
Таким чином, наявними у справі документами, а саме копією трудової книжки, а також копією льотної книжки, підтверджується, що ОСОБА_1 має спеціальний стаж роботи позивача на посадах льотного складу понад 31 рік.
Вказаний стаж є достатнім для наявності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін на підставі Законів від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII).
Водночас, приймаючи оскаржуване рішення від 18.01.2023 №103550006402, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило в ньому, що спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення даного виду пенсії, у ОСОБА_1 відсутній, оскільки ним до заяви про призначення пенсії не була додана довідка для обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, передбачена Додатком №3 до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 4 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам, які управляють повітряним рухом і мають відповідне посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, пенсії за вислугу років працівникам, які управляють повітряним рухом, призначаються на підставі довідок (додаток №3), що видаються підприємствами, установами й організаціями цивільної авіації за підписом відповідної посадової особи, скріпленим печаткою (у разі наявності), які підтверджують, що даний працівник безпосередньо управляв польотами повітряних суден і мав у цей час відповідне посвідчення.
Зміст вказаної правової норми свідчить, що надання довідки, передбаченої додатком №3 до Порядку обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, є необхідним для призначення пенсії за вислугу років працівникам, які управляють повітряним рухом.
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, правом на пенсію за вислугу років користуються працівники, які управляють повітряним рухом і мають відповідно посвідчення (диспетчери, старші диспетчери, диспетчери-інструктори, керівники польотів). Перелік посад працівників, які здійснюють управління повітряним рухом, робота на яких зараховується до стажу роботи по безпосередньому управлінню польотами повітряних суден при призначенні пенсій за вислугу років, затверджений додатком №1 до вказаного порядку.
Разом з тим, ОСОБА_1 не відноситься до визначених в Переліку (додаток №1) працівників, які управляють повітряним рухом, оскільки на жодній із вказаних в цьому Переліку посад він не працював. Звертаючись до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, позивач просив призначити йому пенсію, як особі, яка має спеціальний стаж роботи на посадах льотного складу, а не як особі, яка має стаж роботи працівником, який управляє повітряним рухом. Відтак, вимоги пункту 4 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам, які управляють повітряним рухом і мають відповідне посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, щодо надання довідки, передбаченої додатком №3 до цього порядку, на нього не поширюються.
З огляду на вказане суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно під час розгляду заяви ОСОБА_1 посилалось на не надання ним довідки для обчислення строків вислуги років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, передбаченої Додатком №3 до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, та, як наслідок, дійшло помилкового висновку про відсутність у нього необхідного спеціального стажу роботи для призначення пенсії відповідно до пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Водночас, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи до стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Вказане свідчить, що при зверненні за призначенням пенсії будь-які уточнюючі довідки подаються виключно у випадках, відсутності трудової книжки або відсутності необхідних записів в ній, наявності неправильних або неточних записів.
Суд зауважує, що трудова книжка, а також в льотна книжка, які надавались позивачем пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії, містять усі необхідну інформацію про спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 та підтверджують, що такий спеціальний стаж роботи на посадах льотного складу становить у нього понад 31 рік, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін на підставі Законів від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII).
Відтак, враховуючи вищезазначене правове регулювання та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що станом на день звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, він мав спеціальний стаж роботи на посадах, передбачених Переліком посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, понад 31 років, що відповідно до пунктом "а" статті 54 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла до внесення змін на підставі Законів від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII) надає йому право на призначення пенсії за вислугу років. У зв'язку із чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.01.2023 №103550006402 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, мотивоване відсутністю у нього спеціального стажу роботи є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.01.2023 №103550006402 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 02.01.2023 (дати його звернення із відповідною заявою про призначення пенсії) пенсію за вислугу років відповідно до пунктом "а" статті 54 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла до внесення змін на підставі Законів від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII).
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржуване рішення приймалось іншим суб'єктом владних повноважень.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 2147,20 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 10.04.2023.
Однак, з прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем в даному позові заявлено 1 позовну вимогу немайнового характеру (щодо оскарження рішення від 18.01.2023 №103550006402) та похідну від неї вимогу (щодо зобов'язання призначити пенсію).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.10.2020 у справі №826/11984/16 вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Відтак, загальний розмір судового збору, який позивач мав сплатити за звернення до суду з даним позовом становить 1073,60 грн. (2684,00 х 0,4 = 1073,60 грн, де: 2684,00 грн - прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць, встановлений на 01 січня 2021 року; 0,4 - ставка судового збору).
Натомість, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2147,20 гривень, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на положення ч. 1 ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належить стягнути судовий збір в розмір 1073,60 гривень.
В свою чергу, положеннями статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, питання повернення позивачу надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 1073,60 грн може бути вирішено судом після подання позивачем клопотання про його повернення.
Водночас, відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються також із витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл понесених позивачем у даній справі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7600,00 гривень, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6статті 134КАС України).
Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).
Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи було додано: договір про надання правової допомоги від 05.01.2023 №17/23, укладений між ним та адвокатом Петренко І.Л., ордер серії АІ №1377777 від 10.03.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 05.06.2023, згідно якого адвокат надала позивачу послуги загальною вартістю 7600,00 грн, які включали:
- консультаційні послуги, вивчення та аналіз документів замовника (1 год) - 800,00 грн;
- вивчення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, аналіз судової практики (2 год) - 1600,00 грн;
- підготовка та направлення адвокатських запитів (1,5 год) - 1200,00 грн;
- підготовка та направлення позовної заяви (3 год) - 2400,00 грн;
- ознайомлення з відзивами відповідачів, підготовка відповіді на відзиви (2 год) - 1600,00 грн.
Крім того, для підтвердження факту оплати наданих послуг з правової допомоги позивач надав до суду платіжну інструкцію №00.0.2941278433.1 на суму 5000,00 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд справи проводився у порядку письмового провадження без виклику представників сторін у судове засідання, справа є справою незначної складності.
Відтак, беручи до уваги зміст виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх вартість, суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги не є співмірними.
Крім того, згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 05.06.2023 вартість наданих позивачу послуг з правової допомоги становить 7600,00 грн. Водночас, платіжною інструкцією №00.0.2941278433.1 підтверджується лише оплата позивачем послуг з надання правової допомоги в розмір 5000,00 гривень.
Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд, за критеріями обґрунтованості розміру витрат на правову допомогу та пропорційності до предмета спору, приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 гривень, решту витрат повинен нести позивач.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.01.2023 №103550006402 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 02.01.2023 пенсію за вислугу років відповідно до пунктом "а" статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, що діяла до внесення змін на підставі Законів від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович
29.04.25