Рішення від 30.04.2025 по справі 200/2591/25

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року Справа№200/2591/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

10 квітня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), надісланий засобами поштового зв'язку 04 квітня 2025 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 28 вересня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704), з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагорода та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, (далі - Порядок № 44);

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 вересня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

17 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував у відповідача докази.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 15 квітня 2025 року № 235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 18 липня 2019 року по 28 вересня 2021 року проходив військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 , де і перебував на грошовому забезпеченні.

Позивач доводив, що Військова частина НОМЕР_1 нараховувала і виплачувала грошове забезпечення не в повному обсязі внаслідок того, що розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, в той час як належало застосовувати прожитковий мінімум, встановлений законом на 01 січня календарного року, в якому проводилось нарахування та виплата грошового забезпечення, як того вимагає п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті в період з 29 січня 2020 року по 28 вересня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позивач зазначив, що належним способом захисту його порушеного права має бути покладання на відповідача обов'язку провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 вересня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, а також з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Відповідач наголосив, що Постанова КМУ № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом, яким Кабінет Міністрів України встановив види та розміри грошового забезпечення військовослужбовців.

Як вбачається зі структури Постанови КМУ № 704, п. 1 її постановляючої частини затверджені нормативні акти, зокрема тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14).

В п. 4 постановляючої частини Постанови КМУ № 704, який містить нормативні положення, наведений порядок визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Так, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 на час прийняття цієї постанови передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови КМУ № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру.

Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків.

У цих примітках норми права не містяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова КМУ № 103) до п. 4 Постанови КМУ № 704 внесені зміни, якими встановлена залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться, виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови, з яких не було вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводитися виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, що є суто технічною помилкою, а не колізією норм права, яка не впливає на розміри окладів.

Такий висновок ґрунтується на тому, що примітки додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не встановлюють розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, а лише роз'яснюють порядок їх обчислення (множення).

Правовою нормою, яка встановлює розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та порядок їх обчислення, є п. 4 Постанови КМУ № 704.

П. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774), який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) або розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року, для розрахунку розмірів цих окладів не застосовується.

Відповідач вказував на безпідставність позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, вважаючи, що законодавством передбачене обов'язкове досудове врегулювання у правовідносинах щодо виплати цієї компенсації, і наголошуючи на тому, що позивач не звертався до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату цієї компенсації.

Крім того, відповідач наголошував на тому, що не може брати на себе бюджетні зобов'язання, які не передбачені його кошторисом.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалою від 17 квітня 2025 року суд витребував у відповідача наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та на всі види забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 ; наказ про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 ; відомості про те, який орган здійснював нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з січня 2020 року по вересень 2021 року включно, а який орган проводив виплату позивачеві грошового забезпечення; архівні довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2020-2021 роки із зазначенням сум грошового забезпечення (в розрізі його окремих складових), які були нараховані та фактично виплачені позивачеві.

В повному обсязі витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Кадровим центром Сухопутних військ Збройних Сил України 13 червня 2023 року.

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ).

З приводу проходження позивачем військової служби суд встановив такі обставини.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 липня 2019 року № 206, лейтенант ОСОБА_1 , який прибув з Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного, призначений наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 15 липня 2019 року № 328 на посаду командира взводу артилерійської розвідки батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи Військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 0970003, з 18 липня 2019 року зарахований до списків особового складу частини.

Цим наказом позивачу встановлені посадовий оклад - 3 140,00 грн, шпк «старший лейнтенант», щомісячна премія за особистий внесок в загальний результат служби - % посадового окладу, надбавка за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 вересня 2021 року № 232 старший лейтенант ОСОБА_1 , командир взводу артилерійської розвідки батареї управління та артилерійської розвідки Військової частини НОМЕР_1 , призначений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 серпня 2021 року № 257 на посаду інструктора відділення підготовки та оцінки дій відділу підготовки та оцінки дій міжвидового центру підготовки підрозділів ракетних військ Військової частини НОМЕР_6 , ВОС - 0304003, з 27 вересня 2021 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Ці обставини також підтверджені відповідними записами у посвідченні офіцера серії НОМЕР_7 .

Отже, в період з 18 липня 2019 року по 27 вересня 2021 року включно ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу артилерійської розвідки батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи, перебуваючи у військовому званні «лейтенант», а в подальшому - «старший лейтенант»; перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Спірні правовідносини виникли щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 вересня 2021 року.

На підставі карток особового рахунку працівника за 2020-2021 роки, які надані Військовою частиною НОМЕР_1 , суд встановив такі обставини щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження ним військової служби, з приводу якого виникли спірні правовідносини:

штатна посада - командир взводу, 12 тарифний розряд з 19 липня 2019 року;

штатна посада - командир взводу, 12 тарифний розряд з 17 березня 2020 року;

посадовий оклад - 4 090,00 грн з 18 вересня 2019 року;

посадовий оклад - 3 440,00 грн з 17 березня 2020 року;

дата прийняття на роботу - 19 липня 2019 року;

дата звільнення - 27 вересня 2021 року;

в січні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 13 867,41 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 130,00 грн, посадовий оклад - 4 090,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 566,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 4 410,90 грн, премія - 2 454,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн;

в лютому 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 11 413,41 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 130,00 грн, посадовий оклад - 4 090,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 566,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 4 410,90 грн, премія - 2 454,00 грн, утримання премії - -2 454,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн;

в березні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 276,41 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 130,00 грн, посадовий оклад - 4 090,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 566,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 4 410,90 грн, премія - 2 454,00 грн, таємність - 409,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн;

в квітні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 21 857,06 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 130,00 грн, посадовий оклад - 4 090,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 566,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 4 410,90 грн, премія - 2 454,00 грн, таємність - 409,00 грн, 1 лінія ООС - 6 580,65 грн, премія одноразова в зоні ООС - 1 000,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 5 442,54 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -5 442,54 грн;

в травні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 31 050,45 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 130,00 грн, посадовий оклад - 3 125,48 грн, надбавка за вислугу років - 1 276,65 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 595,88 грн, премія - 3 253,51 грн, премія додаткова - 1 483,87 грн, таємність - -31,45 грн, 1 лінія ООС - 17 000,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 13 795,45 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -13 795,45 грн;

в червні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 31 011,96 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 130,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 371,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 861,65 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 17 000,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн, +ГЗ за час на лінії - без утримання військового збору - 13 795,45 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -13 795,45 грн;

в липні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 31 092,03 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 167,33 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 382,20 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 893,19 грн, премія - 2 992,80 грн, додаткова премія - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 17 000,00 грн, індексація поточна - 216,51 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 13 875,53 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -13 875,53 грн;

в серпні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 31 117,89 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 17 000,00 грн, індексація поточна - 226,29 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 13 945,60 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -13 945,60 грн;

у вересні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 22 220,28 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 6 580,65 грн, 2 лінія ООС - 1 467,74 грн, індексація поточна - 226,29 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 8 547,30 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -8 547,30 грн;

в жовтні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 57 536,84 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 17 000,00 грн, грошова допомога на оздоровлення - 13 945,60 грн, винагорода за БЖД - 12 419,35 грн, індексація поточна - 226,29 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 13 945,60 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -13 945,60 грн;

в листопаді 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 38 171,89 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 17 000,00 грн, винагорода за БЖД - 7 000,00 грн, індексація поточна - 226,29 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 13 945,60 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -13 945,60 грн;

в грудні 2020 року нараховано грошове забезпечення в суму 32 571,89 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, 1 лінія ООС - 13 033,33 грн, винагорода за БЖД - 5 366,67 грн, індексація поточна - 226,29 грн, +ГЗ за час на лінії - без військового збору - 10 691,63 грн, -ГЗ за час на лінії - утримання військового збору - -10 691,63 грн;

в січні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 179,41 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 233,81 грн;

в лютому 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 227,02 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 331,42 грн;

в березні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 227,02 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 331,42 грн;

в квітні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 227,02 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 331,42 грн;

в травні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 361,01 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 415,41 грн;

в червні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 361,01 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 415,41 грн;

в липні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 361,01 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 415,41 грн;

в серпні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 485,63 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, індексація поточна - 540,03 грн;

у вересні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 24 427,04 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 200,00 грн, посадовий оклад - 3 440,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 392,00 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 920,80 грн, премія - 2 992,80 грн, премія додаткова - 1 000,00 грн, премія за залагодження дій - 9 941,41 грн, індексація - 540,03 грн;

в жовтні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 14 537,07 грн, в тому числі оклад за військовим званням - 1 080,00 грн, посадовий оклад - 3 096,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 252,80 грн, надбавка за особливі умови проходження служби - 3 528,72 грн, премія - 2 693,52 грн, премія додаткова - 900,00 грн, премія одноразова в зоні ООС - 1 500,00 грн, індексація поточна - 486,03 грн.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Ч. 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

П. 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

П. 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.

Згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни в п. 4 Постанови КМУ № 704.

Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені на підставі п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та правил, наведених в п. 1 Приміток до додатку 1 та в п. 1 Приміток до додатку 14 до Постанови КМУ № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закони України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294), від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082), від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928), від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022, 2023 роки відповідно, не містять.

Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до ст. 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки:

(1) з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

[…]

(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Наведена вище правова позиці підтримана Верховним Судом і в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 28 березня 2024 року у справі № 160/8290/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21 та інших.

При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинною до набрання чинності Постановою КМУ № 103.

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова КМУ № 481).

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.

На підставі п. 2 Постанови КМУ № 481 внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, шляхом викладення абзацу 1 в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мав визначатися відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та з урахуванням правил, наведених в п. 1 Приміток до додатку 1 та в п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704.

Суд встановив, що в період з 18 липня 2019 року по 27 вересня 2021 року включно ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу артилерійської розвідки батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи, перебуваючи у військовому званні «лейтенант», а в подальшому - «старший лейтенант»; знаходився на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Аналіз відомостей про нараховане позивачу грошове забезпечення дозволяє дійти висновку про те, що посадовий оклад ОСОБА_1 був визначений шляхом множення тарифного коефіцієнта, визначеного згідно з додатком 1 до Постанови КМУ № 704, на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (далі - Закон № 2246) на 01 січня 2018 року, та з урахуванням правил заокруглення, наведених в п. 1 Примітки до додатку 1 Постанови КМУ № 704.

Оклад позивача за військовим званням був визначений шляхом множення тарифного коефіцієнта, визначеного згідно з додатком 14 до Постанови КМУ № 704, на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2246 на 01 січня 2018 року, та з урахуванням правил заокруглення, наведених в п. 1 Примітки до додатку 14 Постанови КМУ № 704.

Згадані вище складові грошового забезпечення були визначені із застосуванням п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла з 24 лютого 2018 року по 29 січня 2020 року, тобто до набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18.

З огляду на встановлені фактичні обставини та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у незастосуванні п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та п. 1 Приміток до додатку 1 та п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 29 січня 2020 року по 27 вересня 2021 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, підлягає визнанню протиправною.

Протиправна бездіяльність відповідача мала наслідком не лише неправильне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а й інших щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема грошової допомоги для оздоровлення.

Між тим, твердження позивача про отримання ним впродовж спірного періоду матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, спростовується наявними у справі письмовими доказами, зокрема картками особового рахунку за 2020-2021.

За вказаних обставин відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання грошового забезпечення в повному розмірі, визначеному відповідно до законодавства, є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1

- перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44;

- перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 01 січня 2021 року по 27 вересня 2021 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.

Застосований судом спосіб захисту забезпечує повне та ефективне поновлення права позивача на належне грошове забезпечення, оскільки на виконання цього рішення Військова частина НОМЕР_1 має здійснити перерахунок не лише посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а й в с і х інших щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, (які обчислюються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням), та провести їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

Заперечення відповідача щодо застосування норм п. 4 Постанови КМУ № 704 не спростовують висновків суду по суті позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та не враховують висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Крім того, в контексті спірних правовідносин не йдеться про застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а також приміток до додатків 1 і 14 до Постанови КМУ № 704 як «норми права», а тому суд відхиляє відповідні заперечення відповідача.

Суд відхиляє заперечення відповідача, які ґрунтуються на відсутності бюджетного фінансування, з міркувань, наведених нижче.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

При цьому реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.

Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Ст. 40 Закону № 2232 визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються, зокрема, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон № 2011 відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічний, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 2011, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії соціального і правого захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає ст. 1-2 Закону № 2011.

Одна з таких гарантій полягає у тому, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Справляння податку на доходи фізичних осіб регламентує розділ ІV Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку.

В силу положень пп. пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидентів є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Згідно з абз. абз. 1-2 п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового періоду.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, серед іншого, включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), що передбачено пп. 164.2.1 пп. 164.2 ст. 164 ПК України.

П. 167.1 ст. 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. п. 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету регламенту ст. 168 ПК України.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 168.3 ст. 168 ПК України розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).

Відповідно до п. 168.4 ст. 168 ПК України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до відповідних бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України.

П. 168.5 ст. 165 ПК України установлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом № 2011 членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до п. 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

П. 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

П. 5 Порядку № 44 установлено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм ПК України та Порядку № 44 зумовлює висновок, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку на доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 26 березня 2020 року у справі № 813/189/18, компенсація податку на доходи фізичних осіб належить до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту військовослужбовців.

Разом з цим позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та покладання на неї обов'язку вчинити певні дії за 28 вересня 2021 року не підлягають задоволенню, як такі, що заявлені безпідставно.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що станом на 28 вересня 2021 року позивач не перебував у списках особового складу цієї військової частини та на її грошовому забезпеченні. (Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 вересня 2021 року № 232 старший лейтенант ОСОБА_1 , з 27 вересня 2021 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення).

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд вважає за необхідне зазначити таке.

Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2050 під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення).

Ст. 3 Закону № 2050 установлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За правилами, наведеними у ст. 4 Закону № 2050, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно зі ст. 5 Закону № 2050 своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок, зокрема коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

Згідно зі ст. 7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, (далі - Порядок № 159).

Відповідно до п. 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За правилами, наведеними в п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Відповідно до п. 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд в постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24 навів такий висновок:

«[…]

58. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

59. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

60. Дія норм Закону № 2050 та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

61. Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

62. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 755/15005/23 та багато інших).

63. Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20.

64. У постанові від 21 серпня 2023 року в справі № 460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20 ([…]), від 09 серпня 2022 року в справі № 460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.

65. За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02 квітня 2024 року в справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050 строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

66. Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі № 200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

[…]».

Подібні висновки викладені Верховним Судом і в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 2а-14139/12/2670.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 навів такі висновки:

«[…]

29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050 і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм ст. ст. 1, 2, 4 Закону № 2050 та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону № 2050 не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами ст. ст. 2-4 Закону № 2050, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050 і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

[…]».

В постанові від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а Верховний Суд навів такі висновки:

«[…]

77. У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у ст. 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

78. З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, Верховний Суд у справі № 240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

79. Застосовуючи цей висновок у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

80. Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.

81. Зазначені висновки свідчать про безпідставність доводів суду апеляційної інстанції про те, що право на компенсацію позивачка набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

82. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі № 803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі № 826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21 та ін.

[…]».

За встановлених фактичних обставин, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм Закону № 2050, беручи до уваги, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача порушені строки виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 вересня 2021 року включно в повному розмірі, право на яке він мав відповідно до законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 вересня 2021 року включно за весь час затримки виплати - з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати такого грошового забезпечення.

При цьому суд відхиляє заперечення відповідача, які полягають у тому, що для правовідносин щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спорів, що передбачає необхідність попереднього звернення позивача до відповідача з заявою про нарахування та виплату такої компенсації, оскільки такі заперечення не ґрунтуються на нормах Закону № 2050 та не враховують актуальних висновків Верховного Суду.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Щодо строку звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати грошового забезпечення не було обмежено будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.

На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції:

«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».

Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.

Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.

При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:

у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;

у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виробного процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, а саме:

«[…]

65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:

65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

65.2. З урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

66. Зважаючи на наведене, Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9660/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано ст. 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у ст. 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

67. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено в указаних постановах, Судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

69. Отже, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати на усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

[…]».

Таким чином, до вимог ОСОБА_1 , які стосуються періоду з 29 січня 2020 року по 28 вересня 2021 року включно, належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відтак, позивач не потребує поновлення строку звернення до суду.

З наведених вище міркувань суд відхиляє заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та наявності підстав для застосування наслідків пропуску такого строку.

Розподіл судових витрат.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки предметом спору у справі є стягнення грошового забезпечення.

Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.

Отже, відповідно до ст. 139 КАС судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у незастосуванні п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та п. 1 Приміток до Додатку 1 та п. 1 Приміток до Додатку 14 до цієї постанови при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 29 січня 2020 року по 27 вересня 2021 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагорода та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 01 січня 2021 року по 27 вересня 2021 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагорода та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 вересня 2021 року включно за весь час затримки виплати - з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати такого грошового забезпечення.

6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко