Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 квітня 2025 року Справа№640/4461/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянки держави ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась громадянка держави ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ: 37508470), третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (адреса: м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 13.01.2022 №06-22 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці держави Еритрея та її неповнолітній дитині; зобов'язання Державної міграційної служби України визнати громадянку держави ОСОБА_1 та її неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування зазначено, що позивач, маючи побоювання стати жертвою насильства у пошуках захисту прибула до України. У 2021 році звернулась із заявою про визнання біженцем до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області та отримала відмову. Із відмови стало відомо про рішення Державної міграційної служби України від 13.01.2022 №06-22. Вважає таке рішення протиправним, оскільки має об'єктивні причини побоюватися за своє життя та здоров'я через систематичне порушення прав людини по всій країні. Причинами звернення за захистом в Україні вказує незгоду з обов'язковим призовом на військову службу для жінок та чоловіків у Еритреї, у зв'язку з чим у разі повернення їй загрожуватиме ув'язнення за ухилення від армії, а також побоюванням застосування фізичної сили з боку військовослужбовців до неї та її матері через викрадення її батька.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року (суддя Шулежко В.П.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2022 року (суддя Шулежко В.П.) поновлено Державній міграційній службі України процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.
Державною міграційною службою України подано відзив, в якому зазначено, що заявник у заяві про надання статусу біженця повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Зазначає, що викладаючи обставини заявниця не надала жодних документальних чи інших підтверджень, які б свідчили про участь та діяльність її батька у політичній партії, його ув'язнення, його смерті. Твердження заявниці є поверхневими, без конкретики та не дають повного розуміння причин тримання її батька у державній в'язниці органами влади Еритреї та у подальшому причин його смерті. Крім того, твердження заявниці є суперечливими та відрізняються по своїй суті. Так у заяві-анкеті зазначено, що у 2001 році чоловіки у масках увірвалися до їх будинку, забрали її батька. Чоловік у масці вдарив матір великим пістолетом у голову, а її вдарили в обличчя. В подальшому, на співбесіді 08.06.2021 заявниця не згадала такої події, у наступній співбесіді 18.08.2021 заявниця розповідала, що до дому прийшли представники поліції, забрали батька, побили кулаками матір. Також різняться обставини щодо особистих погроз до заявниці «…ці люди шукали батька і казали, що якщо вони не знайдуть - проблеми будуть у мене та у матері», при цьому у заяві-анкеті та на співбесідах заявниця стверджувала, що уночі у 2001 році її батька забрали та посадили до в'язниця, тобто люди у масках нікого не шукали, а прийшли безпосередньо до дому та забрали його. Щодо смерті батька в анкеті-заяві повідомила що про цю подію дізналися з матір'ю через 3 роки, а на співбесідах плутаючись у розповідях зазначала, що таку інформацію повідомляли співкамерники та друг батька, а в подальшому зазначила, що не знає звідки матір дізналася про смерть батька. Підтвердження про смерть батька відсутні. Заявницею також повідомлено, що особисто їй ніхто не погрожував, матір її ховала у бабусі, де вона без перешкод ходила до школи. Перебуваючи у Єгипті заявниця навчалася в університеті. При зверненні в Єгипті до посольства Еритреї з метою продовження свого національного документу не повідомляла про будь-які складнощі/тиск з боку влади під час отримання послуг держави Еритрея. Щодо не бажання заявниці проходити військову службу враховано, що у відкритих інформаційних джерелах відомо, що на території Еритреї відсутній збройний конфлікт, що міг би спричинити залучення позивача до участі у воєнних діях, війна між Ефіопією та ОСОБА_3 була завершена підписанням мирного договору 16.09.2018. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Зазначає, що рішення від 13.01.2022 №06-22 прийнято правомірно, з урахуванням усіх обставин. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Разом з цим, на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон) та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України - наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок №399).
Пунктами 4-7 Порядку №399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 640/4461/22 передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О.
20 лютого 2025 року ухвалою суду адміністративну справу прийнято до провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Державною міграційною службою України надані додаткові пояснення від 07.03.2025 в яких повідомлено про те, що відповідно до відомостей інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_4 покинула територію України 27.02.2022. При цьому, ОСОБА_4 не повідомила управління про намір залишити територію України. На даний час місце перебування ОСОБА_4 невідоме. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Розглянувши заяви по суті суд встановив таке.
ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стать - жіноча, є громадянкою держави Еритрея, що підтверджено паспортом та офіційним перекладом до паспорта серії НОМЕР_1 , що виданий 31.05.2017. Сімейний стан - неодружена.
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видано Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 19.03.2021 підтверджено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Одеса народила сина ОСОБА_2 .
ОСОБА_4 звернулася із заявою до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, про що видана довідка про звернення за захистом в Україні №012475 від 20.05.2021 з урахуванням вимог ст.13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області проведено співбесіду із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зміст якої відображено у протоколі від 08.06.2021 справа №2021KYIV0056 та 09.06.2021 зроблено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
09 червня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області прийнято наказ №164 "Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки держави ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області проведено додаткову співбесіду із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зміст якої відображено у протоколі від 18.08.2021 справа №2021KYIV0056 та 06.12.2021 зроблено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку зазначено, що відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з відсутністю у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також через не встановлення фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього конфлікту чи систематичного порушення прав людини, вважають за доцільне рекомендувати Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки держави ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 січня 2022 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №06-22 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З рішення вбачається, що відповідно до ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатом розгляду особової справи №2021KYIV0056 громадянки держави ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 підтримуючи висновок Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області встановлено, що стосовно заявниці умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону відсутні. Вказане слугувало підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки держави ОСОБА_1 . Разом з нею відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту її неповнолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи таке рішення протиправним позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Під час розгляду справи судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі висновку ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06 грудня 2021 року справа №2021KYIV0056.
Згідно із вказаним висновком встановлені наступні обставини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася в м.Асмара, Еритрея, країна громадської приналежності Еритрея, країна постійного проживання - Еритрея, національність еритрейка, віросповідання - іслам (суніт), знання мов - тигре (рідна), арабська, англійська, освіта - вища, військовозобов'язана, незаміжня.
20 травня 2021 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
У заяві-анкеті позивач зазначала, що покинула країну походження через побоювання переслідування владою Еритреї через колишній виступ на зустрічах її покійного батька із промовами проти несправедливої політичної системи, а також побоювання бути призваною на військову службу.
Відповідач під час аналізу та дослідження документів позивача провів аналіз матеріалів офіційних джерел по країні походження позивача та встановив, що військова служба в Еритреї є обов'язковою для громадян віком від 18 років до 54 років для чоловіків та 47 років для жінок. Водночас є певні категорії осіб, які не підлягають проходженню військової служби. Відтак, згідно із законодавством Еритреї, військова служба на рівні із державною службою становить національну службу. Разом з цим, станом на 20 травня 2021 року між Ефіопією та Еритреєю офіційно підписаний мирний договір про закінчення 20-річного прикордонного конфлікту, що свідчить про те, що у загальній мобілізації громадян Еритреї у зв'язку із ситуацією з Ефіопією більше немає потреби.
Під час співбесіди позивач зазначала про смерть її батька у в'язниці від тортур, однак а ні факт смерті, а ні причини смерті достеменно не встановлені із слів заявниці оскільки вони мали розбіжності. Також мали розбіжності повідомлені заявницею обставини щодо затримання її батька. Водночас заявницею повідомлено, про відсутність в її адресу безпосередніх погроз від влади держави.
Таким чином, причини, які позивач вказує, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки позивач не обґрунтувала свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами та доказами.
Як вбачається з анкети, позивач виїхала за межі території країни громадянської належності у 2006 році, навчалася у Судані, в Єгипті, працювала в ОАЄ. Крім того, заявниця зверталася в Єгипті до посольства Еритреї з метою продовження свого національного документу та про будь-які побоювання не повідомляла.
Суд звертає увагу на те, що позивач прибула на територію України ще у 2019 році легально (на підставі закордонного паспорту з робочою візою), проте, в порушення частини 1 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не зверталася до органів міграційної служби. Вказане, на думку суду, свідчить, що позивач перетинаючи кордон України не мала наміру бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких вона не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме її на батьківщині та доводів щодо відмови країни її громадянської належності захищати її права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення до органів ДМС пов'язане не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з пошуком шляхів легалізації в країні з кращою економічною ситуацією.
Якщо особа переїжджає виключно через економічні причини, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Таким чином, у розумінні пункту 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця) УВКБ ООН позивача можна класифікувати мігрантом, тобто особою, яка з причин, що відрізняється від умов, які містяться у визначенні "біженець", добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Це може бути пов'язано з бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Водночас, правовідносини, пов'язані з в'їздом іноземців на територію України для вирішення особистих питань (пошуком кращих економічних та соціальних умов життя) є сферою правового регулювання Законів України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", «Про імміграцію" з відповідним набуттям правових статусів у порядку, визначеному цими Законами, а не Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
З аналізу особової справи позивача можна дійти висновку, що заявниця не обґрунтувала наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Під час перебування на батьківщині та поза межами країни своєї громадянської належності заявниця не зазнавала жодних переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства (підданства).
За матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності.
Наведене, на переконання суду, свідчить про належну перевірку відповідачем зазначеної позивачем інформації про країну його походження.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що такі причини небажання позивача повернутися до країни громадянства не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також, суд зазначає, що зазначені позивачем причини звернення за міжнародним захистом не мають відношення до ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначених в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 6, 7, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені адміністративного позову громадянки держави ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції є Шостий апеляційний адміністративний суд у відповідності до вимог пункту 2 розділу II Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Кошкош