29 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 640/1337/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозовського О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконо ЛТД» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
20.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Еконо ЛТД» (далі - ТзОВ «Еконо ЛТД») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Держмитслужби (далі - митний орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності 15010100» на суму 170290,26 грн та №000129/7.8-19-02 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів 14070100» на суму 34058,05 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що спірні податкові повідомлення рішення (далі - ППР) прийнято відповідачем за наслідками проведення документальної невиїзної перевірка дотримання ТзОВ «Еконо ЛТД» вимог законодавства України з питань митної справи в частині правомірності застосування преференційного режиму оподаткування до товару, оформленого за МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681.
22.09.2018 ТзОВ «ЕКОНО ЛТД» проводило митне оформлення товару «Сидельний тягач для напівпричепів б./в марка «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42», номер шасі - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення - 2018, тип кузова- сідельний тягач, об'єм двигуна - 12809 см3, дизельний, потужність - 310кВт, номер двигуна - НОМЕР_2 , маса в разі повного навантаження -18000кг, вантажопідйомність - 10385 кг, загальна кількість місць, включаючи водія- 2, колісна формула 5х2, категорія Т3 за документами виробника- N3, Виробник: MERCEDES- BENZ, Торговельна марка: DAIMLER AG.»
Daimler AG - один з ведучих світових автоконцернів, виробляє, зокрема, відомий Mercedes-Benz з 1926 року та багато інших марок штаб-квартира розташовано в Штутгарті.
Під час митного оформлення ТзОВ «Еконо ЛТД» застосовано преференцію по сплаті ввізного мита «410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однією сторони та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014.
Підставою для проведення перевірки стала інформація уповноваженого органу Республіки Польща від 05.02.2020 №2601-10.4331.18.2019, відповідно до якої не підтверджено преференційне походження товарів, зазначених в сертифікаті EUR.1 №PL/MF/AN 0170419 від 19.09.2018, що призвело у виникнення у товариства додаткових зобов'язань.
Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки та вважаючи податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач подавав заперечення на акт перевірки та звертався в порядку адміністративного оскарження до Державної митної служби України із скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення.
Однак, рішенням Державної митної служби України від 30.12.2020 №08-1/10-06/13/17959, Держмитслужба залишила ППР Київської митниці Держмитслужби від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02, №000129/7.8-19-02 без змін, а скаргу ТзОВ «Еконо ЛТД» від 03.11.2020 №01/11-20 - без задоволення.
Позивач вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому оскаржуване податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 відкрито провадження у справі №640/1337/21 та постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
05.03.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що департаментом митно-тарифного та нетарифного регулювання Державної митної служби України листом від 03.04.2020 №16-3/16-01-01/7.3/706 проінформовано Волинську митницю Держмитслужби щодо результатів верифікації сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419, яка проводилась уповноваженим органом Республіки Польща.
Відповідно до результатів верифікації, проведеної уповноваженим органом Польської Республіки, достовірність сертифікату з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419 підтверджено, однак товари зазначені в ньому не відповідають вимогам щодо пільгової торгівлі між Європейським Союзом та Україною, відповідно до положень Протоколу І щодо визначення поняття «товари походженням з» та методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським Співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з одного боку, та Україною, з іншого боку.
Враховуючи вищевикладене, уповноваженим органом Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, який зазначений у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419.
Таким чином, сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419 недійсний для застосування преференції по сплаті ввізного мита «410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 до товарів та, на підставі цього, країна походження товару, який зазначений у МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681, невідома.
Згідно з частиною 1 статті 257 МКУ декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Додатково представник відповідача зазначив, що відповідно до статті 48 МКУ товари, походження яких достовірно не встановлено. випускаються органом доходів і зборів у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.
Підсумовуючи вищевикладене представник митного органу зазначив, що документом, що достовірно визначає країну походження товарів та надає преференцію по сплаті ввізного мита «410», є сертифікат з перевезення товару EUR. 1. Без надання сертифікату з перевезення товару EUR.1 до товарів застосовуються остаточні ставки ввізного мита.
Таким чином, за результатами перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, з урахуванням встановлених обставин та відповідно до частини 14 статті 354 МКУ ТзОВ «Еконо ЛТД» під час здійснення митного оформлення товару за МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681 надано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419, який не підтверджує походження товарів з Європейського Союзу та, як наслідок, безпідставно звільнено від сплати ввізного мита, що підтверджується отриманою інформацію від уповноваженого органу Республіки Польща (лист-відповідь від 05.02.2020 №2601-10.4331.18.2019), що призвело до несплати митних платежів у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 45 Митного кодексу України, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Враховуючи вищезазначене, товар, який підлягав перевірці, не може бути визнаний таким, що походить з Європейського Союзу та не підпадає під дію Угоди.
З приводу доводів позивача щодо декларації постачальника «Daimler AG» від 17.09.2018 слід зазначити, що вона не є документом в розумінні Протоколу І до Угоди стосовно підтвердження походження товарів.
Враховуючи вищенаведене, просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
11.03.2021 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій зазначено, що серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, інвойс є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.
До адміністративного позову позивачем надано копії специфікації №180918.5-AST/EKO від 18.09.2018 та рахунку №180918.5-AST/EKO від 18.09.2018, у відповідності до яких, в графі опису товару вказана країна походження товару - DE - Німеччина.
Крім того представник позивача зауважив, що сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №PL/MF/AN 0170419 від 19.09.2018 не скасований, недійсним не визнаний, тобто є чинним, а відтак є документом, що підтверджує походження товару з країн Європейського Союзу, та надає пільги зі сплати митних платежів. У листі уповноваженого органу Республіки Польща не зазначено чому саме товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає вимогам щодо пільгової торгівлі. А отже, інформація уповноваженого органу Республіки Польща є непідтвердженою та необґрунтованою.
Однак, з урахуванням відповіді уповноваженого органу Республіки Польща митний орган дійшов висновку, що товар, оформлений ТзОВ «Еконо ЛТД» за митною декларацією від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681, підлягає оподаткуванню ввізним митом за повною ставкою ввізного мита відповідно до ст.48 Митного кодексу України.
Тобто, висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листі уповноваженого органу Республіки Польщі від 05.02.2020 №2601-10.4331.18.2019, в якому зазначено про не підтвердження преференційного походження товару.
Крім того, доказів в підтвердження доводів про те, що сідельний тягач для напівпричепів б/в марка «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42», номер шасі - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення - 2018, оформлений ТзОВ «Еконо ЛТД» за митною декларацією від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681 не має преференційного походження з ЄС у розумінні Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, відповідачем не надано.
З огляду на наведене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Київської митниці Держмитслужби від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02 та №000129/7.8-19-02 є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
17.03.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат, якій просила стягнути з відповідача Київської митниці Держмитслужби на користь ТзОВ «Еконо ЛТД» понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 3065,22 грн та витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги адвоката щодо даної справи у розмірі 7 500,00 грн.
07.02.2022 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання, у якому просила пришвидшити розгляд справи.
10.05.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва листом повідомлено позивача, що суд вживає заходи для вирішення всіх організаційних питань та налагодження робочого процесу виходячи з реалій воєнного часу.
На сьогодні судом здійснюється реєстрація та розподіл адміністративних позовів, готуються для видачі виконавчі листи, копії судових рішень; судді продовжують розгляд адміністративних справ в порядку письмового провадження.
Нагадав, що учасники судових процесів мають можливість подати заяву про відкладення розгляду справ у зв'язку з воєнними діями та/або про розгляд справ у режимі відеоконференції за допомогою будь-яких технічних засобів, зокрема власних. Варто також ураховувати, що запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 29 КАС України у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі- Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16.07.2024 № 3863-IX (далі - Закон №3863-ІХ), який набрав чинності 26.09.2024) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом №3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом №3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №640/1337/21 передана на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 цю справу передано для розгляду судді Лозовському О.А.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/1337/21.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 замінено в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконо ЛТД» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відповідача Київську митницю Держмитслужби (ідентифікаційний код юридичної особи 43337359) на його правонаступника - Київську митницю (03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А, ідентифікаційний код юридичної відокремленого підрозділу 43997555).
Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
22.09.2018 ТзОВ «Еконо ЛТД» проводило митне оформлення товару «Сидельний тягач для напівпричепів б./в марка «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42», номер шасі - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення - 2018, тип кузова- сідельний тягач, об'єм двигуна - 12809 см3, дизельний, потужність - 310кВт, номер двигуна - 471926C0391348, маса в разі повного навантаження - 18000 кг, вантажопідйомність - 10385 кг, загальна кількість місць, включаючи водія- 2, колісна формула 5x2, категорія Т3 за документами виробника- N3, Виробник: MERCEDES- BENZ, Торговельна марка: DAIMLER AG.»
Під час митного оформлення ТзОВ «Еконо ЛТД» застосовано преференцію по сплаті ввізного мита «410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однією сторони та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014.
Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, зі змінами та доповненнями (чинним на дату митного оформлення) (далі - МКУ), наказом Київської митниці Держмитслужби від 09.09.2020 №345, проведена документальна невиїзна перевірка ТзОВ «Еконо ЛТД» з дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681.
За результатами перевірки складено акт від 25.09.2020 №75/20/1.8-19-02/24091562 та встановлено порушення:
- вимог частини 2 статті 44, частини 1 статті 257 МКУ, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 136232,21 гривні;
- вимог пункту 190.1 статті 190 ПКУ, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією на загальну суму 27246,44 гривень.
Встановлені порушення призвели до заниження податкових зобов'язань зі сплати платежів на загальну суму 163478,65 гривень, у тому числі ввізне мито 136232,21 гривні, податок на додану вартість 27246,44 гривень.
На підставі акту від 25.09.2020 №75/20/1.8-19-02/24091562 20.10.2020 Київською митницею Держмитслужби у відношенні ТзОВ «Еконо ЛТД» були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №000128/7.8-19-02, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності» на загальну суму 170 290,26 грн. (податкове зобов'язання 136 232,21 грн та штрафні санкції 34 058,05 грн);
- №000129/7.8-19-02, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів» на загальну суму 34 058,05 грн. (податкове зобов'язання 27 246,44 грн та штрафні санкції 6 811,61 грн).
Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки та вважаючи податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач подавав заперечення на акт перевірки та звертався в порядку адміністративного оскарження до Державної митної служби України із скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення (документи додаються).
Однак, рішенням Державної митної служби України від 30.12.2020 №08-1/10-06/13/17959, Держмитслужба залишила ППР Київської митниці Держмитслужби від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02, №000129/7.8-19-02 без змін, а скаргу ТзОВ «Еконо ЛТД» від 03.11.2020 №01/11-20 - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02, №000129/7.8-19-02 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, тому позивач звернувся до суду заданим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Основним нормативним актом, що регламентує питання митної справи, є Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частини сьомої статті 336 Митного кодексу України, митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Згідно приписів статті 345 Митного кодексу України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (частина перша).
Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України (частина друга).
Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території (частина третя).
Під час проведення документальної перевірки посадові особи митного органу повинні реалізовувати визначені цим Кодексом повноваження виключно в обсязі, необхідному для з'ясування питань перевірки (частина четверта).
Відшкодування збитків та/або шкоди, заподіяних посадовими особами митного органу підприємству під час проведення перевірки, здійснюється у порядку, встановленому законом (частина п'ята)
Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (частина шоста).
У разі виявлення митним органом під час проведення перевірки ознак порушень митних правил або контрабанди посадові особи митного органу вживають передбачених законом заходів (частина сьома).
Порядок проведення документальних невиїзних перевірок регламентовано статтею 351 Митного кодексу України, згідно якої предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств (частина перша).
Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України (частина друга).
Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина третя).
Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки (частина четверта).
Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов'язкова (частина п'ята).
Тривалість проведення перевірки визначається у відповідному наказі митного органу та не може перевищувати строки, встановлені частиною восьмою статті 346 цього Кодексу для проведення документальних виїзних перевірок. Продовження строку проведення перевірки можливе на строк та з підстав, визначених частиною дев'ятою статті 346 цього Кодексу (частина шоста).
Про продовження строків проведення перевірки митний орган інформує підприємство (громадянина) в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті (частина сьома).
Посадові особи митного органу під час проведення перевірки не мають права: 1) перевіряти дані, які не є предметом перевірки; 2) вимагати від підприємства, що перевіряється, надання документів або інформації, що не стосуються предмета перевірки; 3) розголошувати відомості про підприємство, що перевіряється, які становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання такими особами службових обов'язків (частина восьма).
Оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом (частина дев'ята).
Як встановлено судом, Київською митницею Держмитслужби проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТзОВ «Еконо ЛТД» вимог законодавства України з питань митної справи в частині правомірності застосування преференційного режиму оподаткування до товару, оформленого за МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681, про що складено акт від 25.09.2020 №75/20/1.8-19-02/24091562.
Зі змісту зазначеного акта убачається, що згідно письмового повідомлення від 10.09.2020 №7.8-19-02/38, документальна перевірка позивача мала бути проведена з 16.09.2020 по 18.09.2020.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 акта, перевірка проводилась з 16.09.2020 по 18.09.2020 (три робочих дні) за період з 22.09.2018 по 22.09.2018.
Приписами частин восьмої-дев'ятої статті 346 Митного кодексу України визначено, що тривалість документальної виїзної перевірки не повинна перевищувати 30 робочих днів. У зазначений строк не включаються: 1) період часу між врученням керівнику підприємства, що перевіряється, або уповноваженій ним особі письмової вимоги про надання документів та відомостей, необхідних для з'ясування питань перевірки, та наданням таких документів та відомостей; 2) час, необхідний для відновлення втрачених, пошкоджених або достроково знищених документів, необхідних для з'ясування питань перевірки, у випадках, передбачених Податковим кодексом України; 3) час, необхідний для відновлення бухгалтерського обліку, у разі виявлення невідповідності показників у документах бухгалтерського обліку та/або фінансової звітності; 4) час, необхідний для складення акта (довідки) про результати перевірки.
Строк проведення документальної виїзної перевірки може бути продовжений наказом відповідного митного органу, але не більше ніж на 15 робочих днів. Підставами для продовження строку проведення планової виїзної перевірки є: 1) заява підприємства (у разі необхідності подання ним документів, що стосуються питань перевірки); 2) змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу підприємства та/або його господарських об'єктів; 3) випадки, передбачені абзацом третім пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України; 4) випадки, коли в період проведення документальної виїзної перевірки на письмовий запит посадової особи митного органу, уповноваженої на проведення перевірки, підприємством, яке перевіряється, не надані документи, необхідні для з'ясування питань такої перевірки.
Таким чином, перевірка, за наслідками якої відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, проведена контролюючим органом у строки, передбачені для цього Митним кодексом України за період в межах визначених статтею 102 Податкового кодексу строків давності та після закінчення мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 №1728-VIII, який втратив чинність з 01.01.2019.
Відтак, є необґрунтованими твердження позивача про проведення ним перевірки, за наслідками якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, під час дії мораторію та із порушенням законодавчо встановлених термінів її проведення.
Як вбачається зі змісту акта перевірки від 25.09.2020 №75/20/1.8-19-02/24091562, документальною невиїзною перевіркою обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування митними платежами під час митного оформлення товару «Сидельний тягач для напівпричепів б./в марка «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42», номер шасі - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення - 2018, тип кузова- сідельний тягач, об'єм двигуна - 12809 см3, дизельний, потужність - 310кВт, номер двигуна - 471926C0391348, маса в разі повного навантаження - 18000кг, вантажопідйомність - 10385 кг, загальна кількість місць, включаючи водія- 2, колісна формула 5x2, категорія Т3 за документами виробника- N3, Виробник: MERCEDES- BENZ, Торговельна марка: DAIMLER AG.», за МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681 встановлено порушення ТзОВ «Еконо Лтд»:
- вимог частини 2 статті 44, частини 1 статті 257 МКУ, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 136232,21 гривні;
- вимог пункту 190.1 статті 190 ПКУ, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією на загальну суму 27246,44 гривень.
До таких висновків контролюючий орган дійшов на підставі того, що департаментом митно-тарифного та нетарифного регулювання Державної митної служби України листом від 03.04.2020 №16-3/16-01-01/7.3/706 поінформовано Волинську митницю Держмитслужби щодо результатів верифікації сертифіката з перевезення товару EUR. 1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419, яка проводилась уповноваженим органом Республіки Польща.
Відповідно до результатів верифікації, проведеної уповноваженим органом Польської Республіки, достовірність сертифікату з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PL/MF/AN0170419 підтверджено, однак товари зазначені в ньому не відповідають вимогам щодо пільгової торгівлі між Європейським Союзом та Україною, відповідно до положень Протоколу І щодо визначення поняття «товари походженням з» та методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським Співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з одного боку, та Україною, з іншого боку.
Враховуючи інформацію, отриману листом від 05.02.2020 №2601-10.4331.18.2019 уповноваженого органу Польща, сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419 недійсний для застосування преференції по сплаті ввізного мита «410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 до товарів та, на підставі цього, країна походження товару, який зазначений у МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681, невідома.
Таким чином, спірні правовідносини виникли з приводу встановлення країни походження товару, який ввозився позивачем на митну територію України на підставі митної декларації від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681, та як наслідок наявності чи відсутності у позивача права на застосування преференційного митного режиму до ввезеного товару.
Положеннями статей 257, 266 Митного кодексу України визначено обов'язок декларанта здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом, та сплатити митні платежі.
Відповідно до пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов'язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.
Згідно пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 278 Митного кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Пунктом 2 частини першої статті 271 Митного кодексу України визначено, що мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. В Україні застосовуються, зокрема, ввізне мито.
Пунктом 1 частини першої статті 276 Митного кодексу України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.
Згідно приписів пункту 1 частини першої статті 289 Митного кодексу України, обов'язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.
Судом встановлено, що позивачем за митною декларацією від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681 ввезено на митну територію України товар - «Сидельний тягач для напівпричепів б./в марка «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42», номер шасі - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення - 2018, тип кузова- сідельний тягач, об'єм двигуна - 12809 см3, дизельний, потужність - 310кВт, номер двигуна - 471926C0391348, маса в разі повного навантаження - 18000 кг, вантажопідйомність - 10385 кг, загальна кількість місць, включаючи водія- 2, колісна формула 5x2, категорія Т3 за документами виробника- N3, Виробник: MERCEDES- BENZ, Торговельна марка: DAIMLER AG.», торговельна марка Claas KGaA mbH, який оформлено із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита (код пільги «410») на підставі сертифікату про походження товару EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419 та застосовано ставку ввізного мита до імпортованого товару - 2,5%.
Водночас, відповідачем в ході проведення документальної невиїзної перевірки встановлено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419 не може бути підставою для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до задекларованого товару, оформленого за МД від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681, оскільки листом уповноваженого органу Польща від 05.02.2020 №2601-10.4331.18.2019 повідомлено, що товари, зазначені в сертифікаті, не відповідають вимогам щодо пільгової торгівлі між Європейським Союзом та Україною, відповідно до положень Протоколу І щодо визначення поняття «товари походженням з» та методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським Співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з одного боку, та Україною, з іншого боку.
Відповідно до частини п'ятої статті 280 Митного кодексу України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.
До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Частиною першою статті 281 Митного кодексу України передбачено можливість встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.
Відповідно до частини першої, другої, шостої статті 36 Митного кодексу України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.
Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.
Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно частини першої статті 43 Митного кодексу України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Відповідно до положень частини третьої статті 43 Митного кодексу України, сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Отже, наведеними вище приписами нормативно-правих актів встановлено перелік документів, які можуть підтвердити країну походження товару, серед яких визначено сертифікат про походження товару. Тобто, сертифікат про походження товару є лише одним із документів, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску їх відповідно до заявленого митного режиму.
Частиною восьмою статті 43 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.
Згідно частини дев'ятої статті 43 Митного кодексу України, додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Положеннями частин першої, другої статті 44 Митного кодексу України передбачено, що для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов'язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 44 Митного кодексу України, у разі ввезення товару на митну територію України, сертифікат про походження товару подається обов'язково на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Частиною першою статті 45 Митного кодексу України передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16.09.2014 №1678-VII ратифіковано Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (Угода про асоціацію з ЄС).
Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію передбачено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (надалі - Протокол І, до цієї Угоди).
Частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: 1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; 2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Згідно частини першої статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: 1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1; 2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 передбачено статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути видано митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Відповідно до статті 28 Протоколу І, до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, «interalia» (переклад - також), в тому числі: (a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку; (b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом; (e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Як убачається з акта перевірки від 25.09.2020 №75/20/1.8-19-02/24091562, висновки відповідача щодо відсутності позивача права на преференцію базуються виключно на листі уповноваженого органу Польща від 05.02.2020 №2601-10.4331.18.2019, в якому зазначено, що товари, зазначені в сертифікаті, не відповідають вимогам щодо пільгової торгівлі між Європейським Союзом та Україною, відповідно до положень Протоколу І щодо визначення поняття «товари походженням з» та методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським Співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з одного боку, та Україною, з іншого боку.
Втім, на переконання суду, вказаний лист уповноваженого органу Польща не можуть бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, оскільки до митного оформлення позивачем надано всі документи, визначені чинним законодавством, які надано експортером та підтверджують право позивача на преференцію.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Польща до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера. Тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера.
Крім того, позивачем надано специфікацію №180918.5-AST/EKO від 18.09.2018, в якій вказано товар: Сидельний тягач для напівпричепів марки «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42» (дизель), номер шасі - НОМЕР_1 та вказано країною походження: DE (Німеччина).
Також, за VIN-кодом транспортного засобу можна визначити країну виробника. Позивачем додано роздруківку щодо визначення ідентифікаційного коду (VIN-коду) заводу виробника Mercedes-Benz - WDB96340310286754.
Враховуючи те, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом на підставі якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, такий документ може бути визнано нечинним, підробленим чи недійсним лише у встановленому законом порядку.
Водночас, судом встановлено відсутність факту визнання недійсним сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419. Також, як у матеріалах справи, так і у матеріалах перевірки, за наслідками якої винесено спірні рішення, відсутні докази надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності вказаного сертифіката, недостовірність відомостей, що містяться в ньому.
Відтак, зважаючи на наведені обставини, суд вважає, що позивачем дотримано умови режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатом про походження EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419, виданим митним органом Польща на підставі якого митний орган України здійснив митне оформлення імпортованого позивачем товару - Сидельний тягач для напівпричепів марки «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42» (дизель), номер шасі - НОМЕР_1 . Під час митного оформлення імпортованого товару позивачем надано митному органу всі необхідні документи для завершення митних процедур, щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України (код пільги « 410» - товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу).
Також, судом враховано факт сплати позивачем в повному об'ємі всіх обов'язкових митних платежів, подання всіх необхідних документів для митного оформлення ввезеного товару, факту чинності сертифікату про походження товару EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419 та відсутності офіційної інформації від митного органу Польща про непідтвердження автентичності вказаного сертифіката, або недостовірність відомостей, що містяться в ньому.
Таким чином, суд дійшов висновку про походження товару - Сидельний тягач для напівпричепів б./в марка «MERCEDES-BENZ», модель «ACTROS 18 42», номер шасі - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2018, модельний рік виготовлення - 2018, тип кузова - сідельний тягач, об'єм двигуна - 12809 см3, дизельний, потужність - 310кВт, номер двигуна - НОМЕР_2 , маса в разі повного навантаження - 18000 кг, вантажопідйомність - 10385 кг, загальна кількість місць, включаючи водія - 2, колісна формула 5х2, категорія Т3 за документами виробника- N3, Виробник: MERCEDES- BENZ, Торговельна марка: DAIMLER AG, митне оформлення якого здійснено за митною декларацією від 22.09.2018 №UA205040/2018/026681 на підставі сертифікату EUR.1 від 19.09.2018 №PLMF/AN0170419, з ЄС та має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди, а тому пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням вимог Протоколу 1 Угоди.
Відтак, податкові повідомлення-рішення від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02 та №000129/7.8-19-02, винесені на підставі акта перевірки від 25.09.2020 №75/20/1.8-19-02/24091562, висновки якої про порушення позивачем вимог митного та податкового законодавства спростовано під час судового розгляду, є протиправними, у зв'язку з чим підлягають скасуванню, а позов задоволенню у повному обсязі.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 065,00 грн. (платіжне доручення №49 від 18.01.2021). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 7500,00 грн.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання юридичних послуг від 13.04.2020 №30, додаток №1 від 13.04.2020,додаткова угода №1 від 30.12.2020, рахунок №2020-30/3 від 09.12.2020, рахунок №2021-30/4, від 20.01.2021, рахунок №2021-30/5 від 10.03.2021, платіжне доручення №231 від 09.12.2020 на суму 1 500,00 грн, платіжне доручення від 21.01.2021 №79 у сумі 3 750,00 грн, платіжне доручення №169 від 10.03.2021 у сумі 2 250,00 грн, акт здачі - прийняття робіт №2020-30/3, №2021-30/4, №201-30/5. Загальна сума надання правової допомоги становить 7 500,00 грн.
Відповідачем не подавалось клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом статей 632 та 903 Цивільного кодексу України, ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов'язку з її надання.
Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 сформовано правову позицію, згідно якої не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права та судову практику, суд дійшов висновку, про відповідність зазначеним вимогам нормативних актів та судовій практиці Верховного Суду обумовлений у договорі між позивачем та його представником розмір загальної вартості послуг адвоката.
Отже, суд вважає належним чином підтвердженою суму заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача - 7 500,00 грн.
Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 065,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн, разом - 10 565,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконо ЛТД» (04073, місто Київ, вулиця Семена Скляренка, 11, код ЄДРПОУ 24091562) до Київської митниці (03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ ВП 43997555) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської митниці Держмитслужби від 20.10.2020 №000128/7.8-19-02 та №000129/7.8-19-02.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконо ЛТД» судові витрати в розмірі 10 565 (десять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Лозовський