29 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/15212/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду заяви від 01 листопада 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; зобов'язання розглянути заяву від 01 листопада 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду даної заяви.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 за приписами пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. 01 листопада 2024 року цінним листом з описом вкладення позивач направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Проте в порушення вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560), відповідач заяву не розглянув, а запропонував особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , допустивши протиправну бездіяльність, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач, отримавши 06 січня 2025 року ухвалу про відкриття провадження, відзив на позовну заяву не подав (а.с.28).
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
01 листопада 2024 року позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII (а.с.10), яку направив поштовим зв'язком, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с.10 зворот-11). До вказаної заяви позивач долучив власноруч засвідчені копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.12), довідки про присвоєння РНОКПП (а.с.13), копію закордонного паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.13 зворот), нотаріально засвідчену копію довідки про прийняття іноземця на стаціонарне навчання №211/24-25 та додатку до неї (а.с.14-16), копію договору про надання освітніх послуг для іноземних студентів (а.с.16 (зворот)-18), копію витягу з реєстру територіальної громади (а.с.18 зворот), копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 (а.с.19), копію витягу із системи “Резерв+» (а.с.19 зворот).
Судом також встановлено, що відповідно до військово-облікового документа, сформованого через застосунок “Резерв+», позивач ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.19 зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 05 листопада №11056 повідомив позивача, що у наданих документах відсутня інформація про перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв'язку з чим є необхідність у найкоротші терміни особисто прибути в ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою постановки на військовий облік для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.20).
Цей спір стосується бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 01 листопад 2024 року про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Як установлено частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним із видів військової служби.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 №2232-ХІІ).
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII.
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (чинний з 05 січня 2023 року далі - Порядок №1487), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з підпунктами 1, 8 пункту 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу); особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини третьої названої статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 11 Положення №154 установлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
З 18 травня 2024 року набрав чинності Порядок №560 (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пунктів 57, 58 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
За приписами пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, станом на час розгляду даної справи, рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації приймається комісією, створеною при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), за наслідками розгляду відповідних документів військовозобов'язаних.
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, після отримання заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був прийняти певне рішення за наслідком її розгляду.
Натомість, за наслідком розгляду заяви позивача відповідне рішення про оформлення відстрочки чи про відмову у її наданні прийнято не було. Лист від 05 листопада 2024 року №11056 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який породжує певні юридичні наслідки.
Наведеними нормами чинного законодавства України визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов'язані вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як встановлено судом, 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 направив поштовим зв'язком на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII разом з документами, які підтверджують підставу для надання відстрочки, зокрема, копію довідки про прийняття іноземця на стаціонарне навчання №211/24-25 разом з додатком до неї (а.с.14-16), копію договору про надання освітніх послуг для іноземних студентів (а.с.16 зворот-18).
Згідно з пунктом 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
За змістом Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (додаток 5 до Порядку №560), для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторантам та особам, зарахованим на навчання до інтернатури, документом, що підтверджує право на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Зі змісту доданих позивачем до заяви від 01 листопада 2024 року документів, а саме нотаріально завіреного перекладу довідки №211/24-25 та додатку до неї (а.с.15-16) Старопольської Академії прикладних наук в Кельце про прийняття іноземця на навчання на період з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2027 рік на стаціонарне навчання першого рівня за напрямком “Економіка» вбачається, що дана довідка містить відомості, які є ідентичними тим, що містяться у довідці про здобувача освіти, визначеною у додатку 9 Порядку №560.
Суд зауважує, що саме наявність такої інформації має бути перевірена відповідачем при розгляді заяви військовозобов'язаного про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.
Частиною другою статті 10 Закону України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII “Про освіту» установлено, що одним із рівнів вищої освіти є перший (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
З урахуванням наведеного суд констатує, що позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII долучив необхідний перелік документів, що підтверджує його право на відстрочку згідно з додатком 5 до Порядку №560.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Порядок №560 та Порядок №1487 не визначають конкретних способів надання документів (нарочно, поштою тощо), що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, як і не містить положень, відповідно до яких військовозобов'язаний повинен особисто прибути до органу, в якому він перебуває на військовому обліку, з метою подання відповідних документів.
Передбачений пунктом 58 Порядку №560 обов'язок особисто подати заяву разом з документами (їх копіями), що підтверджують право на відстрочку, не означає особисто прибути.
З огляду на наведене суд вважає, що позивач, надіславши особисто поштовим зв'язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
Стосовно твердження відповідача про те, що у наданих позивачем документах відсутня інформація про його перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому останньому необхідно особисто прибути в ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою постановки на військовий облік та для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то суд вважає, що вони є безпідставними, оскільки з опису вкладення до поштового відправлення вбачається, що до заяви від 01 листопада 2024 року позивач долучив також копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 та роздрукований військово-обліковий документ в електронній формі, сформований за допомогою мобільному застосунку “Резерв+», з яких вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, отримавши від позивача заяву від 01 листопада 2024 року, відповідач повинен був у будь-якому разі її розглянути та за наслідками розгляду повідомити позивача про результати її розгляду і прийняте рішення (у разі відмови у задоволенні заяви - письмово повідомити з посиланням на акти законодавства про причини з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення).
Однак, всупереч положень пункту 60 Порядку №560 комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримавши заяву ОСОБА_1 від 01 листопада 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.16), не прийняла жодного рішення - про надання або відмову у наданні відстрочки (доказів протилежного матеріали справи не містять).
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд наголошує, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 як суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого належить вирішення питання надання відстрочки від призову під час мобілізації, після отримання заяви позивача та документів на підтвердження цього права, зобов'язана прийняти рішення за наслідком її розгляду - про надання або відмову у наданні відстрочки. Утримання від прийняття рішення, що належить до виключної компетенції відповідача, є неприйнятним у спірних правовідносинах.
Отже, відсутність належним чином оформленого протоколом рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у її наданні свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та обставин у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача від 01 листопада 2024 року та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 листопада 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору та 7000,00 грн - витрати на правничу допомогу адвоката.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року №01-11/01, укладений між адвокатом Кінах Я.В. та позивачем ОСОБА_1 , рахунок №16-12/24 від 16 грудня 2024 року згідно з договору №01-11/1 від 01 листопада 2024 року, додаткову угоду №16/12-24 до договору №01-11/1 від 01 листопада 2024 року, акт приймання-передачі виконання робіт №30/12-24 (а.с.21-23).
Пунктом 5.1 договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року №01-11/01 передбачено, що за надану правову допомогу, клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додатковою угодою до даного договору.
Оплата за надані послуги здійснюється клієнтом за домовленістю між сторонами, шляхом внесення на розрахунковий рахунок авансового платежу в розмірі визначеному додатковою угодою до цього договору (пункт 5.2 договору).
З додаткової угоди №16/12-24 до договору №01-11/1 від 01 листопада 2024 року слідує, що сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) адвокатським об'єднанням “Дженерал Лігал Груп», обумовлених в даній додатковій угоді, становить 7000,00 грн.
Відповідно до рахунку №16-12/24 від 16 грудня 2024 від 16 грудня 2024 року згідно з договору №01-11/1 від 01 листопада 2024 року адвокатом надані такі послуги: підготовка та подання позовної заяви та супровід справи в судовому процесі - 7000,00 грн.
В акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №30/12-24 зазначено, що загальна вартість роботи (послуг), виконаної (наданих) адвокатом на момент підписання даного акту становить 7000,00 грн.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з долученої до позову квитанції, позивач при зверненні до суду шляхом подання позовної заяви в електронній формі сплатив судовий збір в сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 30 грудня 2024 року №5476-8800-0257-6809, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.8, 29).
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3968,96 грн (968,96 грн - витрати зі сплати судового збору, 3000,00 грн - витрати на правничу допомогу).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 01 листопада 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 листопада 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у сумі 3968,96 грн (три тисячі дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк