м. Вінниця
29 квітня 2025 р. Справа № 120/15619/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому в повному розмірі грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення з 11.07.2022 року по 20.08.2024 року. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 26.11.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зауважує, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встанови, що позивач з 11.07.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2024 року № 479 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини з 21.08.2024 року.
Позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про виплачені йому суми грошового забезпечення та розрахунку при звільненні та, у разі невірного розрахунку таких сум, із проханням здійснити перерахунок та доплату належного позивачу грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Однак, відповіді на вказану заяву не отримав, а тому, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21 зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон №294-IX) та Закони № 1082-IX, № 1928-IX, №2 710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі № 913/204/18, від 10.03.2020 по справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, враховуючи те, що з 29.01.2020 положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX та Закон № 2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
У той же час, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Таким чином, з 20.05.2023 року підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 та станом на 01.01.2024 - відпали.
З огляду на наведене, у задоволенні вимог за період з 20.05.2023 по 20.08.2024 року слід відмовити.
За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошового забезпечення за період з 11.07.2022 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти та, відповідно, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити такий перерахунок.
Щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні календарної відпустки виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, суд зазначає таке.
Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - постанова № 168).
Відповідно до п.1 постанови № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 постанови № 168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
При цьому, правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Водночас, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Так, у пункті 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, непередбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Таким чином, додаткова винагорода, яка передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме на період дії воєнного стану, пропорційно часу участі в інших заходах в умовах особливого періоду.
Варто зазначити, що Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 26 листопада 2024 року № 240/1800/24 констатував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.
За нормами абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Розділ XXXI Порядку № 260 регулює питання виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Так, пункт розділу XXXІ Порядку № 260 (в редакцій чинній на дату звільнення позивача з військової служби) передбачав, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно з пунктом 6 розділу XXXІ Порядку № 260 (в редакцій чинній на дату звільнення позивача з військової служби) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
При цьому процитована вище норма не містила застережень щодо неможливості включення при обрахунку розміру грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
З приводу питання, чи ураховується передбачена Постановою №168 додаткова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток, то підлягає урахуванню правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 23.09.2024 в справі № 240/32125/23, у якій Верховний Суд констатував, що, на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому, при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Так судом встановлено, що додаткова винагорода, яка виплачувалась позивачу за період проходження служби у В/ч НОМЕР_1 носила систематичний характер та виплачувалась позивачу щомісячно, про що свідчить надана відповідачем довідка від 27.11.2024 № 8/13/174.
Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та виплачувалася позивачу, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.11.2024 по справі № 240/23909/23, від 19.12.2024 по справі № 580/3483/24.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог у цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
При цьому з метою захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Надаючи оцінку доводам позивача щодо протиправності бездіяльності відповідача в частині невиплати йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за кожний повний календарний рік служби, відповідно до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи судом встановлено, а сторонами не заперечується, що позивач проходив військову службу за мобілізацією.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин саме абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:
- особливий суб'єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією;
-при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відтак, саме положення абзацу 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI, як положення спеціальної правової норми, є застосовними до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом, у зв'язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу, а не правові норми абзацу1частини другої статті 15 Закону № 2011-XI, на які помилково посилається позивач.
Тобто, позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом1 пункту2 статті 15 Закону № 2011- XI.
Як зазначено вище, абзацом 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI зокрема передбачено, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог абзацу 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 вересня 2014 року № 460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби(далі - Порядок № 460).
Правовими нормами пунктів 1-4 Порядку № 460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення(без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
При цьому, положеннями Закону № 2011-XI не передбачено можливості набуття військовослужбовцем права на виплату декількох одноразових допомог при звільненні зрізних підстав набуття права на них.
Позивач був призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та звільнений 20.08.2024 року, відтак лише цей період в силу вищенаведених правових норм необхідно враховувати при обчисленні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-XI.
Таким чином, враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XI та Порядку № 460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби з 11.07.2022 року по 20.08.2024 року, але не менше, як 25 % місячного грошового забезпечення.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2024 № 479, позивача, звільнено за станом здоров'я та з 21.08.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Зокрема, в наказі міститься запис: виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби від 17.09.2014 №460 в розмірі 96 відсотків місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних місяців служби.
Згідно довідки відповідача №8/13/174 від 27.11.2024 року, відповідна грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу в розмірі 21281,04 грн.
При цьому, доводи позивача про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XI в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення ґрунтуються на хибному застосуванні норм законодавства, адже позивач при звільненні з військової служби в розумінні Закону № 2232-XII, був військовослужбовцем, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, а відтак на нього поширюється норма ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI про те, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України, тобто постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем порушено не було, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.07.2022 року по 19.05.2023 року, додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 11.07.2022 року по 19.05.2023 року, додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 )
Суддя Чернюк Алла Юріївна