м. Вінниця
30 квітня 2025 р. Справа № 120/10420/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - ГУ ПФУ у Рівненській області, відповідач 1) Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність відмови у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" №3723 з пенсії призначеної відповідно до Закону № 1058.
Ухвалою суду від 13.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30.08.2024 представником відповідача 2 до суду подано відзив на адміністративний позов, яким зазначає, що позивачу відмовлено у перерахунку пенсії по інвалідності призначеної відповідно до Закону № 1058, на пенсію по інвалідності призначену відповідно до Закону № 3723, оскільки призначення пенсії по інвалідності згідно Закону № 889 не передбачено.
18.09.2024 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що такого виду і умов пенсійного забезпечення як пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" №889 не передбачено.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ у Вінницькій області та з 19.03.2024 отримує пенсію по інвалідності призначену відповідно до Закону № 1058.
Відповідно до довідки акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 693532 від 20.03.2024, встановлено інвалідність ІІ групи з 19.03.2024.
28.06.2024, позивач звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою у якій просила перевести її з пенсії по інвалідності призначеної згідно Закону № 1058, на пенсію по інвалідності згідно Закону № 3723.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, ГУ ПФУ у Рівненській області.
За результатами розгляду заяви позивача, ГУ ПФУ у Рівненській області прийняло рішення № 023830028688 від 05.07.2024, яким відмовлено позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-ІІІ, оскільки Законом України "Про державну службу" № 889-ІІІ не передбачено призначення пенсії по інвалідності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Таким чином, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років (тривалість стажу на посадах державної служби станом на 01.05.2016 становить 11 років 6 місяців 7 днів), перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року по справі №507/926/17, від 03 квітня 2019 року по справі №398/3484/16-а та від 14 листопада 2019 року по справі №348/2369/16-а.
Стосовно аргументів пенсійного органу про те, що законодавець визначив правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, і норми, передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у цьому випадку пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), стаж державного службовця і страховий стаж, Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 13 лютого 2019 року по зразковій справі № 822/524/18 зазначила, що такі доводи необґрунтовані. Суд виходив з того, що закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому зазначив, що орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для пенсіонера тлумаченню законодавства України.
Аналогічна правова позиція також зазначена у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі № 687/545/17.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним.
При вирішенні спору також суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.01.2023 у справі № 340/4184/21, відповідно до якої оскільки позивач на час звернення за призначенням пенсії не займала посаду державної служби, тому з урахуванням положень статті 37 Закону №3723-ХІІ розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для належного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІу розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках.
Відповідно до частини восьмої статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 Порядку № 622 (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою від 25.06.2024) установлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016, як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
У всіх випадках заробітна плата для призначення пенсії державного службовця враховується в межах установленої законом на день призначення пенсії максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 7 Порядку № 622).
У пункті 5 Порядку № 622 встановлено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/30048; далі - Постанова № 1-3, чинна на час звернення позивача із заявою) затверджено три форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, в тому числі форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років).
Як вбачається з матеріалів справи, довідки від 25.06.2024 № 133-Ф про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на червень 2024, та № № 134-Ф які видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, складені відповідно до положень Порядку № 622 та за формою, затвердженою Постановою № 1-3, а тому мали бути врахована при переведенні позивача на пенсію державного службовця.
Суд відхиляє посилання ГУ ПФУ у Рівненській області у відзиві на позов, на постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 823 "Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб" (чинна з 20.07.2024, підлягає застосуванню з 01.01.2024), якою Постанову № 622 доповнено пунктами 4-1 та 4-2. Суд зазначає, що як на момент звернення із заявою (28.06.2024), так і на момент прийняття спірного рішення (05.07.2024) названа постанова ще не була прийнята та не була підставою для прийняття спірного рішення.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки позивач із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" звернувся до пенсійного органу 28.06.2024, нарахування та виплата такої пенсії повинна проводитись саме з дня звернення із відповідною заявою, тобто з 28.06.2024.
Також суд звертає увагу на те, що за змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по зразковій справі № 822/524/18 належним способом захисту прав позивача в таких типових справах є зобов'язання пенсійного органу призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у відповідній довідці.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача призначити, здійснити нарахування та виплату позивачу з 28.06.2024 пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ в розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідках від 25.06.2024 № 133-Ф та № 134-Ф з 28.06.2024, виданих ГУ ПФУ у Запорізькій області.
Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи відсутність судових витрат у цій справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано договір від 03.08.2024 про надання правничої допомоги № 019-ас.
Відповідно до п. 1.1 бюро зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначенні в договорі, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Розділом 4 договору від визначено гонорар (вартість послуг) Адвоката. Так, відповідно до п. 4.5 гонорар Адвоката складає суму обумовлену Сторонами - 4000 грн.
Окрім того, до позовної заяви долучено квитанцію від 05.08.2024 на суму 4000,00 грн., яка підтверджує, що позивачем сплачено Адвокату гонорар за договором від 0-19.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послу, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 18.08.2022 у справі № 340/323/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, враховуючи задоволення позовних вимог, а також беручи до уваги, що дана категорія спорів набула масового характеру, що свідчить про те, що обсяг правової допомоги по цій справі є також типовим, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 023830028688 від 05.07.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у проведенні перерахунку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28.06.2024, пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60% заробітку, з якого сплачений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та зазначеного в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 25.06.2024 № 133-Ф та № 134-Ф.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33004, код ЄДРПОУ 21084076)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення суду сформовано: 30.04.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна