Справа №581/311/22 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сізов Д. В.
Номер провадження 33/816/5/25 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 173 КУпАП
Іменем України
18 квітня 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Демченко А. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 581/311/22 за апеляційною скаргою захисника МАМАЯ А. С. на постанову судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 08.11.2022, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1
закрито за ст. 173 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення стягнення,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
захисника - адвоката Вдовіченка О. Л.,
установив:
У поданій апеляційній скарзі захисник МАМАЙ А. С. просить скасувати постанову судді, а провадження в справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях його підзахисного події і складу правопорушення, оскільки в протоколі належним чином не розкрита суть правопорушення, не міститься чіткої конкретизації подій, які б могли бути кваліфіковані за ст. 173 КУпАП. Крім того, письмові пояснення свідків є сумнівними і не доводять складу правопорушення, так як потерпіла працює разом з ними в одній установі, а наявний в справі відеозапис є недопустимим доказом, оскільки не можливо установити, яких саме подій він стосується.
Постановою судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 08.11.2022 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП відносно ОСОБА_2 було закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.
Згідно постанови судді, 26.07.2022 у період з 16:50 до 17:05 у приміщенні відділу «Центр надання адміністративних послуг» Синівської сільської ради по вул. Миру, 1 в с. Синівка Роменського району Сумської області ОСОБА_2 виражався на адресу ОСОБА_3 нецензурною лайкою, чіплявся, ображав та погрожував останній фізичною розправою, внаслідок чого порушив громадський порядок і спокій громадян.
Суддя суду першої інстанції, здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 1520221 від 28.07.2022, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, але в той же час провадження в справі підлягає закриттю на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП через закінчення на момент судового розгляду строку накладення стягнення, встановленого ч. 2 ст. 38 КУпАП.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду в установлений законом спосіб, ОСОБА_2 та потерпіла ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, ОСОБА_2 клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не подавав, а від потерпілої ОСОБА_3 надійшла письмова заява про апеляційний розгляд справи у її відсутність, тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 , оскільки це не суперечить вимогам ст. 268, 269 і 294 КУпАП і судовій практиці ЄСПЛ, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р (далі - Конвенція), «…не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання; Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець…» (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany); «…заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання…» (рішення від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S. A. v. Spain); «…обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається на відповідні державні судові органи; розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору; нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції…» (рішення від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України»); «…саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні…» (рішення від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», від 18.10.2007 у справі «Коновалов проти України»).
Вислухавши доводи захисника Вдовіченка О. Л., який підтримав апеляційну скаргу захисника Мамая А. С., просив скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження у справі закрити через відсутність складу правопорушення, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім іншого, є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП). При цьому ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП).
Відповідно ч. 1, 3 ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення, і провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення, а згідно ч. 1 ст. 9 цього Кодексу адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 1520221 від 28.07.2022, суддя суду першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_2 у приміщенні відділу «Центр надання адміністративних послуг» Синівської сільської ради Роменського району Сумської області порушив громадський порядок і спокій громадян, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об'єктивно підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
- безпосередніми показаннями потерпілої ОСОБА_3 в суді першої інстанції, згідно яких 26.07.2022 ОСОБА_2 прийшов до відділу «ЦНАП», де у її кабінеті між ними відбулась розмова, під час якої ОСОБА_2 почав критикувати її роботу та підвищувати голос, а потім голосно кричати, висловлювати у її адресу образливі слова, у тому числі й нецензурні, погрожувати за допомогою зброї вчинити над нею розправу, провівши таким чином «очищення влади»;
- безпосередніми показаннями в суді свідка ОСОБА_4 , згідно яких під час відвідування 26.07.2022 ОСОБА_2 відділу «ЦНАП» вона перебувала на робочому місці у сусідньому із потерпілою кабінеті та чула як ОСОБА_2 голосно кричав у кабінеті ОСОБА_3 , ображав останню нецензурною лайкою, погрожував їй фізичною розправою;
- безпосередніми показаннями свідка ОСОБА_5 у місцевому суді, згідно яких 26.07.2022 під час відвідування ОСОБА_2 відділу «ЦНАП» вона знаходилась на робочому місці у сусідньому із потерпілою кабінеті та бачила як ОСОБА_2 в кабінеті ОСОБА_3 , поводив себе неадекватно, виражався в адресу потерпілої нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою;
- безпосередніми показаннями свідка ОСОБА_6 , згідно яких під час відвідування ОСОБА_2 відділу «ЦНАП» 26.02.2022 він знаходився своєму на робочому місці у сусідньому із потерпілою кабінеті та чув як ОСОБА_2 у кабінеті ОСОБА_3 почав поступово підвищувати тон спілкування з нею, вести себе неадекватно, кричати та ображати її нецензурною лайкою, погрожувати останній фізичною розправою;
- відеозаписами з камер спостереження (без аудіо супроводу) приміщення відділу «ЦНАП» Синівської сільської ради Роменського району Сумської області, згідно яких 26.07.2022 у період з 16:50 до 17:05 ОСОБА_2 перебував у приміщенні відділу і в кабінеті ОСОБА_3 , вхідні двері до якого були постійно відкриті під час прийому ОСОБА_2 , а також у суміжному (прохідному) відносно кабінету потерпілої приміщенні, де розташовані робочі місця працівників відділу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Під час свого перебування у відділі ОСОБА_2 поводив себе емоційно, декілька раз швидко виходив з кабінету ОСОБА_3 та швидко повертався до нього, розмахував руками, впритул наближався до потерпілої;
- аудіо записом з мобільного телефону ОСОБА_3 , на якому зафіксована її розмова з ОСОБА_2 , який образливо висловлювався в бік потерпілої, у тому числі й нецензурною лайкою, погрожував їй як службовцю місцевого самоврядування фізичною розправою, наголошуючи, що візьме зброю та проведе «очищення влади» і порядок.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілого, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.
Адміністративна відповідальність за ст. 173 КУпАП настає за дрібне хуліганство, тобто за нецензурну лайку в громадських місцях, за образливе чіпляння до громадян та за інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Нецензурна лайка - це одна з грубих форм неповаги до громадської моральності, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності і незалежно від того, у зв'язку з якими обставинами особа висловлює своє роздратування у формі нецензурної лайки, вона скоює проступок, за який підлягає відповідальності в адміністративному порядку. Словесне хуліганство не загрожує життю та здоров'ю людей, проте використання нецензурних слів виявляє, перш за все, грубе, образливе ставлення до оточуючих. Воно, знижує рівень людського спілкування та завдає моральної шкоди духовному стану суспільства, ображає людську гідність.
Образливе чіпляння до громадян - це докучлива поведінка, пов'язана з діями щодо ображання, які зневажають честь і гідність людини та утискають чию-небудь волю, причому у грубій розв'язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративний зрив головного убору, навмисне загороджування виходу або проходу, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, утримання дівчини з непристойною пропозицією та інші подібні дії. Для всіх подібних випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточуючих, прагнення нав'язати свою волю, а точніше - свавілля.
Під іншими подібними діями, що порушують громадський порядок і спокій громадян, необхідно розуміти: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, покликаних слідкувати за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів'я телефоном; співання нецензурних пісень, розповідання вульгарних анекдотів групам людей; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; публічне справляння природних потреб у невідведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільне без потреби зупинення комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не потягло тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявом неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах; зривання афіш, плакатів, газет, оголошень зі стендів; умисна (з бешкетництва) швидка їзда на автомобілях та мотоциклах по калюжах поблизу тротуарів, зупинок, інших місць скупчення людей тощо.
Об'єктом дрібного хуліганства є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку, а громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян, а хуліганські дії завжди мають активний характер і не можуть виявлятися у формі бездіяльності. При цьому обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення є місце його вчинення, а саме - громадське місце.
Громадське місце - це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема ліфти і таксофони; приміщення та території закладів охорони здоров'я, навчальних закладів; дитячі майданчики; приміщення та території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту; під'їзди житлових будинків; підземні переходи; транспорт загального користування, що використовується для перевезення пасажирів (включаючи транспорт міжнародного сполучення); приміщення закладів ресторанного господарства, об'єктів культурного призначення, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ; стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів; ринки, сквери, парки; релігійні споруди тощо (перелік не є вичерпним).
Суб'єктом правопорушення є фізична осудна особа, що на момент вчинення дрібного хуліганства досягла 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу і полягає у неповазі до суспільства, у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей. При цьому правопорушення визнається вчиненим умисно (прямий або непрямий умисел), коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Таким чином, в суді першої інстанції було установлено, що 26.07.2022 у період з 16:50 до 17:05 у приміщенні відділу «Центр надання адміністративних послуг» Синівської сільської ради по вул. Миру, 1 в с. Синівка Роменського району Сумської області ОСОБА_2 виражався на адресу ОСОБА_3 нецензурною лайкою, чіплявся, ображав та погрожував останній фізичною розправою, що знайшло своє підтвердження і при перегляді справи в суді апеляційної інстанції, а активні дії ОСОБА_2 правильно були кваліфіковані як вчинення дрібного хуліганства, тобто порушення ним громадського порядку і спокою громадян, адміністративна відповідальність за скоєння яких установлена ст. 173 КУпАП.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника Мамая А. С. про те, що свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є заінтересованими особами і надали неправдиві свідчення, апеляційний суд вважає їх безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами, які у своїй сукупності узгоджуються між собою, а ОСОБА_2 та його захисник Мамай А. С. мали можливість задавати цим свідкам питання в судовому засіданні і довести перед судом їх зацікавленість у притягненні ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП.
Той факт, що свідки працюють разом з ОСОБА_3 , ще не підтверджує їх заінтересованості у вирішенні даної справи на користь потерпілої.
Крім того, наведені вище показання свідків є послідовними і логічними та співпадають із відео- та аудіо записами подій, що мали місце 26.07.2022 у період з 16:50 до 17:05 під час знаходження ОСОБА_2 в приміщенні ЦНАП.
Необхідно зауважити, що аудіо- і відеозапис подій наведеного вище правопорушення є об'єктивними доказами у справі і не залежать від суб'єктивного сприйняття будь-якою особою певних подій, а засвідчують кожен окремо та у сукупності, що ОСОБА_2 порушив громадський порядок і спокій громадян, що призвело до складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП серії ВАВ № 1520221 від 28.07.2022. При цьому вказаний протокол про адміністративне правопорушення містить всі обов'язкові елементи, які закон встановлює до змісту протоколу (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об'єктивна сторона), нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність, тощо, а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП), внаслідок чого доводи апеляційної скарги захисника Мамая А. С. в частині того, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам КУпАП, є не конкретним і у ньому належним чином не розкрита суть правопорушення, на увагу апеляційного суду не заслуговують та задоволенню не підлягають.
З аналогічних підстав є необґрунтованими і доводи апеляційної скарги захисника Мамая А. С. про недопустимість як доказу відеозапису події, оскільки вони суперечать дослідженим в судовому засіданні доказам у їх сукупності та взаємозв'язку для ухвалення рішення.
Незважаючи на те, що відеозапис не містить звукового супроводу, з картинки, яку він містить, цілком можливо установити, яких саме подій цей запис стосується, і для апеляційного суду є очевидним, що зафіксовані на ньому події за участю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мали місце 26.07.2022 у період з 16:50 до 17:05 в приміщенні ЦНАП та стосуються саме цієї справи.
Необхідно зауважити, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, суд повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
З огляду на викладене, суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення - ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Враховуючи сукупність всіх фактичних обставин справи, здійснена апеляційним судом перевірка і аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставинах саме ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні відділу «Центр надання адміністративних послуг» порушив громадський порядок і спокій громадян, так як будь-який обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, тому твердження апеляційної скарги захисника і з цих підстав на увагу суду не заслуговують.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.
Зі змісту наведеної правової норми та її аналізу вбачається, що закриття провадження на підставі ч. 2 ст. 38, п. 7 ст. 247 КУпАП можливе за одночасної наявності таких умов: 1) вчинення особою адміністративного правопорушення; 2) сплив встановленого законом тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення.
Під строком розуміють тривалість часу, з початком перебігу або із спливом якого правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків. При цьому строк розглядається у двох формах існування: позитивній (коли юридичні наслідки пов'язуються із спливом строку) і негативній (коли юридичне значення має саме перебіг строку).
Як убачається зі змісту п. 7 ст. 247 КУпАП, законодавець розглядає встановлений трьохмісячний строк у його позитивній формі, адже передбачає такі правові наслідки його спливу як закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. При визначенні початку перебігу вказаного строку законодавець використовує суб'єктивні та об'єктивні критерії. Використання об'єктивного критерію передбачає обчислення строку з моменту вчинення правопорушення, суб'єктивного - з моменту, коли уповноважена особа отримала чи повинна була отримати інформацію щодо порушення належного йому права, свободи чи охоронюваного законом інтересу. Для обчислення встановленого законом строку для накладення стягнення та закриття провадження в справі у зв'язку з його спливом необхідним є встановлення факту вчинення правопорушення - протиправної, винної дії чи бездіяльності.
Таким чином, закриття провадження у справі за п. 7 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки правопорушення. Наявність можливого правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі з цих підстав.
Суддя суду першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, оскільки навів і проаналізував наявні в матеріалах справи докази, дійшовши висновку про неможливість накладення адміністративного стягнення з урахуванням закінчення відповідного процесуального строку, установленого ч. 2 ст. 38 КУпАП, цілком правильно закривши провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, так як станом на 08.11.2022 закінчився строк накладення стягнення за ст. 173 КУпАП.
При розгляді справи в суді першої інстанції у повному обсязі були дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому це судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Що стосується заяви ОСОБА_2 від 18.04.2025 про упередженість головуючого-судді і його відвід від участі у розгляді справи, то апеляційний суд вважає за необхідне залишити її без розгляду, оскільки вказаний відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування провадження.
Зокрема, справа надійшла до суду апеляційної інстанції 25.11.2022 і була розподілена в провадження судді апеляційного суду Рунову В. Ю.
Справа неодноразово призначалась до апеляційного розгляду, але судове засідання відбулось вперше тільки 27.04.2023, під час якого ОСОБА_2 заявив головуючому-судді відвід. Цей відвід був розглянутий суддею апеляційного суду Філоновою Ю. О. і в його задоволенні постановою судді від 02.06.2023 було відмовлено.
Вдруге Підлісний М. А. заявив судді апеляційного суду Рунову В. Ю. відвід 16.11.2023, який також був розглянутий суддею апеляційного суду Філоновою Ю. О., яка своєю постановою від 31.05.2024 повторно відмовила у його задоволенні.
Втретє ОСОБА_2 заявив відвід головуючому-судді 20.09.2024 і цей відвід був розглянутий суддею апеляційного суду Собиною О. І., яка своєю постановою від 03.10.2024 відмовила у його задоволенні.
В подальшому, 11.11.2024 ОСОБА_2 знову заявив головуючому-судді відвід, який 27.11.2024 був розглянутий суддею апеляційного суду ОСОБА_7 і який своєю постановою відмовив у його задоволенні.
Чинні процесуальні норми КУпАП не містять прямих положень щодо можливості відводу судді та обставин, які виключають участь останнього у справі про адміністративне правопорушення, однак суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 1-2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналізуючи положення міжнародних актів, Конституційний Суд України наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним, поширивши тим самим певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності (п. 3.4 і 3.6 рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011). При цьому ЄСПЛ також за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03).
Виходячи із системного аналізу законодавства України, усталеної судової практики ЄСПЛ, на вирішення заяви ОСОБА_2 про відвід головуючого-судді у справі про адміністративне правопорушення поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема положень КПК, які регламентують подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання. При цьому нормами, про які йдеться мова у КПК є: ст. 75-76, 80-82, які визначають обставини, які виключають участь судді у розгляді справі, підстави для відводу та порядок його вирішення, а якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, то суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду (ч. 4 ст. 81 КПК).
Слід зазначити, що ні КУпАП, ні КПК, не містять окремого положення, яке б містило визначення зловживання процесуальним правом, але Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що «заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі види судочинства» (ухвала від 07.02.2022 у справі № 266/108/22, ухвала від 07.11.2022 у справі № 757/9655/22-к).
Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що право ОСОБА_2 на справедливий і неупереджений суд було забезпечене у повному обсязі, йому неодноразово було надано реальну можливість заявити відвід головуючому-судді та довести перед іншими суддями апеляційного суду наявність об'єктивних підстав для відведення вказаного судді від участі у розгляді цієї справи, тому черговий, п'ятий, відвід головуючому-судді має ознаки зловживання правом на відвід і потягне за собою чергове відкладення апеляційного розгляду справи і затягування провадження.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Постанову судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 08.11.2022 відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника МАМАЯ А. С. на цю постанову - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов