Номер провадження: 33/813/900/25
Номер справи місцевого суду: 522/20657/24
Головуючий у першій інстанції Русєва А. С.
Доповідач Драгомерецький М. М.
15.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії судової палати з розгляду цивільних справ Драгомерецького М.М.,
при секретарі Узун Н.Д.,
за участю ОСОБА_1 та його представника Кротова С.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №167930 від 07.11.2024, ОСОБА_1 07 листопада 2024 року о 07:29 год, у м. Одеса, провулок Семафорний, 4, керував транспортним засобом «Hyundai Santa Fe» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння очей, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляд на стан алкогольного сп'яніння у законному порядку на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер» або у спеціалізованому медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортних засобів строком на один рік. Стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605,60 гривень.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року, мотивуючи тим, що вперше із апеляційною скаргою він звернувся в межах строку на апеляційне оскарження, однак постановами Одеського апеляційного суду від 03 березня 2025 року та від 06 березня 2025 року його апеляційні скарги було повернуто з підстав не надання належних доказів на підтвердження повноважень представника та не дотримання вимог щодо процедури подачі апеляційної скарги, при цьому було роз'яснено, що повернення не позбавляє права на повторне звернення із апеляційною скаргою в разі усунення обставин, що були підставою для її повернення.
Статтею 289 КУпАП встановлено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджуються викладенні у клопотанні доводи, а також для забезпечення права особи на доступ до правосуддя, вважаю за можливе визнати причини пропущеного строку поважними та поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та його представника Кротова С.В., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладаючи відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції згідно вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апеляційним судом встановлено, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами, а саме:
1)протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №167930 від 07.11.2024, який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а тому є належним та допустимим доказом, й приймається судом до уваги, який підписаний ОСОБА_1 , та в якому останній надав пояснення по суті правопорушення, а саме вказав «Я не згоден з діями поліцейських, я не знаходжусь в стадії алкогольного сп'яніння. Проходження тесту на алкоголь не відмовлявся» (а.с. 1);
2)направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП «ООМЦЗ» ООР, згідно якого в ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини роту, почервоніння очей, огляд не проводився, водій відмовився (а.с. 5);
3)відеозаписом з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, який відображає із достатньою повнотою стан водія ОСОБА_1 його поведінку та те, що співробітники поліції діяли згідно до вимог чинного законодавства та у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп'яніння та оформлення матеріалів адміністративного правопорушення (диск а.с. 6).
Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме в тому, що він 07 листопада 2024 року о 07:29 год, у м. Одеса, провулок Семафорний, 4, керував транспортним засобом «Hyundai Santa Fe» д.н.з. НОМЕР_1 , та відмовився на вимогу працівника поліції, в якого виникла підозра, що водій може перебувати в стані алкогольного сп'яніння, від проходження огляду на визначення дійсного його стану, оскільки такий висновок ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що не відмовлявся від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, жодних дій, спрямованих на відмову від огляду не вчиняв, однак апеляційний суд не може прийняти до уваги дані твердження, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.
Так, апеляційним судом був досліджений наявний в матеріалах справи відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського, з якого встановлено, що ОСОБА_1 було зупинено на мобільному блокпосту, з метою перевірки документів, та під час спілкування з ОСОБА_1 , працівниками поліції було почуто запах алкоголю із салону автомобіля, про що повідомлено останньому, у зв'язку із чим було запропоновано йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Драгер на місці зупинки або в медичному закладі. ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки, проте заявив, що буде його проходити лише із залученням понятих та під час іншого екіпажу патрульної поліції, так як вважає дії поліцейських незаконними.
Також встановлено, що на неодноразові роз'яснення співробітника патрульної поліції про зміни у законодавстві щодо відсутності необхідності залучення понятих через введення безперервної відеофіксації на портативну боді камеру, ОСОБА_1 продовжував повторювати, що пройде огляд на стан алкогольного сп'яніння лише із залученням понятих. Окрім того, ОСОБА_1 викликав службу «102» на місце його зупинки та на чергове запитання співробітника патрульної поліції щодо проходження огляду повідомив, що буде проходити огляд після того як приїде інший екіпаж патрульної поліції та залучать понятих.
Таким чином, дослідивши наявний в матеріалах справи відеозапис з нагрудних реєстраторів працівників патрульної поліції, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що хоча ОСОБА_1 і не висловлював відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, але його дії, які виявлялись у запереченні пройти огляд за відсутності понятих, наданням вказівок поліцейському забезпечити понятих, принести алкотестер йому до автомобіля, бо він не згодний вийти з машини для проходження огляду, виклик на лінію «102» та заява про відмову пройти огляд до того, як прибуде іншій екіпаж, безумовно свідчили про його ухилення від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, що фактично свідчить про його відмову від проходження такого огляду.
ОСОБА_1 згідно п. 2.5 ПДР України зобов'язаний був на вимогу поліцейського, в якого виникли припущення щодо перебування водія в стані алкогольного сп'яніння, пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення його дійсного стану, без встановлення працівникам поліції безпідставних умов.
Апеляційний суд також не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що в нього в були відсутні ознаки алкогольного сп'яніння, з огляду на наступне.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, з дотриманням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі Інструкція), а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі Порядок).
Відповідно до ст. ст. 2-3 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Як вбачається з відеозапису з нагрудних відеокамер та протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №167930 від 07.11.2024, в ОСОБА_1 працівники поліції виявили такі ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини роту, почервоніння очей, про що було повідомлено останньому.
Апеляційний суд вказує, що вирішення їх наявності чи відсутності відноситься до виключної компетенції поліцейського, який керуючись загальносуспільними нормами зовнішнього вигляду особи, яка не перебуває в стані алкогольного сп'яніння, на власний розсуд визначає наявність чи відсутність ознак алкогольного сп'яніння.
В той же час, підтвердити або спростувати наявність відповідного стану сп'яніння можливо лише шляхом проходження відповідного огляду на стан сп'яніння, від чого ОСОБА_1 відмовився.
Апеляційний суд не приймає до уваги висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №003377 від 07.11.2024, згідно якого ОСОБА_1 самостійно звернувся до медичного закладу для проходження огляду, та за результатами якого було встановлено, що в ОСОБА_1 не було виявлено ознак алкогольного сп'яніння. Оскільки в даному випадку ОСОБА_1 ставиться в провину саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, а не керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що є самостійним складом адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, на вимогу поліцейського, незалежно від факту перебування особи у такому стані.
Крім того, такий огляд було проведено та висновок складено без участі поліцейського, тобто з порушенням положень ч. 4 ст. 266 КУпАП, тому також не може бути взятий до уваги.
ОСОБА_1 зобов'язаний був на вимогу поліцейського, в якого виникли припущення щодо перебування водія в стані алкогольного сп'яніння, пройти такий огляд.
У апеляційній скарзі також зазначено, що наявне в матеріалах справи Направлення на огляд водія транспортного засобу на місці не складалось, воно сфальсифіковано, ОСОБА_1 на підпис не надавалось, копія не вручалась, однак апеляційний суд не приймає дані твердження з огляду на наступне.
Системний аналіз положень ст. 266 КУпАП, Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що письмове направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я складається поліцейським у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки або в разі незгоди з результатами такого огляду (п. п 8, 12 Інструкції; п. 6 Порядку), проте не у випадку зафіксованої належним чином відмови від проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я загалом.
Дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та надається лікарю вказаного закладу. При цьому, ОСОБА_1 відмовився від слідування до закладу охорони здоров'я для проходження відповідного огляду.
Слід зазначити, що сам бланк направлення (додаток 1 до Інструкції) не містить будь-яких даних щодо відмови водія від проходження огляду в медичному закладі, у зв'язку з чим суд вважає, що невручення ОСОБА_1 вказаного направлення не є беззаперечним доказом порушення з боку працівника поліції порядку направлення водія для огляду на стан сп'яніння, та не спростовує порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України та не тягне за собою безумовного скасування прийнятого судового рішення.
Твердження в апеляційній скарзі щодо порушень процесуального законодавства при винесені постанови, а саме щодо скорочення строків апеляційного оскарження та оголошення постанови не в момент її винесення, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вони ґрунтуються на власному неправильному тлумаченні норм чинного законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України.
Висновок суду першої інстанції відповідає завданням КУпАП, яким є зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху (водіїв, пішоходів, велосипедистів, власності третіх осіб) і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
ОСОБА_1 реалізував своє право керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановленими нормами чинного законодавства, в тому числі виконувати вимоги пункту 2.5 ПДР України.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький